Кульова блискавка

ЧАЙ ТА ПРОТИСТОЯННЯ

Добре, що тіло не пам’ятає болю. Так, воно ниє, скніє, коли поламані кістки, але наскільки сильно боліло — мозок та нерви забувають дуже скоро. Інша річ, коли йдеться про приємні відчуття — запах, смак, текстуру поцілунку. Таке легко пригадати. Життя поступово поверталось, і Бонд, ретельно аналізуючи відчуття, був вражений тим, як павутиння болю, що тримало його тіло в кайданах іще хвилину тому, тепер повністю розвіялося. Звісно, звіряче боліла спина, кожен м’яз окремо, боліло так, немов його лупцювали дерев’яними кийками, але цей біль був більш-менш знайомим, залишався у межах досвіду, і Джеймс знав, як його подолати. Адже той ревучий торнадо, що цілком охопив тіло і повністю розтоптав його особистість, точніше, замінив її собою, зник. Що то було, як воно було — Бонд не міг пригадати, хіба що той настільки відкинув його в минуле сходами еволюції, що він відчував себе якоюсь травинкою у пащі тигра. Дзижчання голосів стало відчутнішим.

— Міс Фіринг, що саме змусило вас подумати, що щось триває не за планом?

— Шум. Гуркотіння апарата. Я якраз закінчила сеанс, а за кілька хвилин почула гуркотіння. Ніколи раніше не чула, щоб апарат шумів так гучно. Спочатку я подумала, що, мабуть, відчинилися двері. Мене це зовсім не розхвилювало, але вирішила подивитись. І побачила ось це. Стрілка показувала двісті! Я відразу вимкнула апарат, розстебнула манжети й побігла до хірургічного відділення за кораміном[19]. Уколола один кубик у вену — пульс був дуже слабким. Потім зателефонувала до вас.

— Ви все правильно зробили, міс Фіринг, і вашої вини в цій прикрій пригоді нема, — голос містера Вейна звучав невпевнено. — Це якесь непорозуміння. Мабуть, пацієнт сам зачепив перемикач. А може, експериментував. Якщо так, він легко міг убити себе. Треба повідомити компанію-виробника, щоб вони встановили запобіжник.

Рука охопила зап’ястя Бонда, вимірюючи пульс. Джеймс вирішив, що пора вже повернутися до світу живих. Треба звернутися до лікаря, тільки до справжнього, а не торговця гранульованою морквою. Несподівано його захлеснула хвиля злоби — це провина М. Той з’їхав із глузду. Він висловить М. усе, що про нього думає, тільки-но добереться до Контори. Якщо треба, піде вище — до начальника штабів, кабміну, прем’єр-міністра... М. — просто бурхливо божевільний, він загрожує усій країні. Завдання Бонда — врятувати Англію. Ось такі безглузді, істеричні думки роїлися в його голові, перемішані волохатою рукою ґрафа Ліппе, губами Патриції Фіринг, смаком гарячого овочевого супу та, саме перед новим зануренням у непритомність, голосом містера Вейна, що віддалявся:

— Жодних структурних ушкоджень, значні поверхові потертості нервових закінчень та шок на додачу. Ви особисто відповідатимете за цього пацієнта, міс Фіринг. Повний спокій, тепло, легкий масаж. Все зро..?

Повний спокій, тепло, легкий масаж. Бонд очуняв. Він лежав долілиць у своєму ліжку, а тіло купалось у вишуканих відчуттях. Джеймс розтягнувся на електричній ковдрі, спину зігрівали дві потужні лампи сонячного світла, а дві руки у неймовірно м’яких хутряних рукавицях методично масажували усі частини його змордованого тіла від шиї до гомілок. То було дивовижне відчуття гострої насолоди, і Джеймс радо розчинився у ньому.

— Я одразу зрозуміла, що ви прийшли до тями, — почув голос дівчини, — бо раптом змінився тонус шкіри. Як ви почуваєтеся?

— Пречудово. Але подвійний віскі з льодом узагалі поставив би мене на ноги.

Дівчина розсміялася.

— Містер Вейн каже, що зараз для вас найкращі ліки — це кульбабовий чай. Проте я подумала, що вам не завадить щось міцніше, тобто як виняток, і тому захопила трохи бренді. А льоду в нас багато у льодовому компресі. Якщо справді хочете, я накину на вас піжаму, і подивимося, чи зможете ви повернутися на бік. Не переживайте, я відвернуся.

Бонд почув, як вона відсунула лампи. З усіма пересторогами він перекинувся на бік. Тупий біль повернувся, але терпіти можна. Джеймс обережно опустив ноги й сів.

Патриція Фіринг стояла перед ним — чиста, біленька, гарненька і жадана. В одній руці вона тримала пару рукавичок з норки, тільки хутром не зовні, а досередини. В іншій — бокал, який простягнула Бонду. Смакуючи живильну рідину, яка сповнювала його життям, він подумав, яка ця дівчина надзвичайна, з нею він міг би нарешті постатечнішати. Вона щоденно робила б йому масаж і час од часу підносила міцні напої. Не життя, а малина! Він усміхнувся і простягнув порожній бокал:

— Ще трохи.

Патриція розсміялася, насамперед від того, що пацієнтові полегшало і він повертається до життя. Вона взяла бокал:

— Гаразд, ще один — і все. Не забувайте: якщо пити на порожній шлунок, швидко сп’янієте, — на мить завмерла з пляшкою бренді в руці й раптом діловито запропонувала: — Спробуйте пригадати, що саме сталося. Ви насправді випадково зачепили важіль? Нас ви страшенно перелякали. Такого раніше не траплялося. Цей апарат надзвичайно надійний.

Бонд щиро подивився дівчині у вічі й переконливо мовив:

— Ну звісно. Захотілося влаштуватися зручніше. Я потягнувся і пам’ятаю, як рука у щось уперлася. Напевне, у клятий важіль. Решту пам’ятаю нечітко. Мені пощастило, що ви повернулися так швидко.

Патриція дала йому бокал.

— Тепер усе позаду. Дякуючи Богові, обійшлося без травм. Через кілька днів будете, як огірочок, — вона помовчала, а після паузи трохи збентежено додала: — І ще одне: містер Вейн попросив, якщо можна, не поширювати інформацію про цей інцидент. Він не хоче лякати інших пацієнтів.

«Ще б пак!» — подумав Бонд. — Він так і бачив крикливі заголовки газет: «ПАЦІЄНТУ ЛЕДЬ НЕ ПОВІДРИВАЛО КІНЦІВКИ ОДНУ ЗА ОДНОЮ В КЛІНІЦІ НАТУРОПАТІВ. ПЕКЕЛЬНА МАШИНА ОСКАЖЕНІЛА. ДО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ДОЛУЧИЛОСЯ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я».

— Звісно, я нічого не розкажу, — мовив Джеймс. — Це моя помилка. — Він допив бренді, віддав бокал і обережно опустився на подушки. — Процедура була просто чудовою. Коли повторимо? І, до речі, вийдете за мене заміж? Ви — єдина дівчина з усіх, кого я зустрічав, яка насправді розуміє, як задовольнити чоловіка.

Патриція розсміялася.

— Не кажіть дурниць. І перекиньтеся на живіт. Ваша спина потребує лікування.

— Невже тільки спина?

Два дні по тому Бонд повернувся до вузького кола шанувальників природного лікування. В рутині час тягнувся на диво повільно — ранкова склянка гарячої води, апельсин, акуратно розрізаний на дві ідеально рівні половинки якоюсь хитромудрою машиною під пильним поглядом — щодо цього він не мав сумнівів — наглядачки за режимом, потім — процедури, гарячий суп, післяобідній відпочинок, безцільна прогулянка чи подолання автобусом кількох зупинок до найближчого чайного салону за безцінними живлющими горнятками чаю з коричневим цукром. Зазвичай Бонд чай ненавидів, але на порожній шлунок у його гарячковому становищі цей солодкий напій діяв як алкоголь. На прикидку три чашки чаю спричиняли такий самий ефект, як пів пляшки шампанського в потойбічному світі, у нормальному житті. Він обійшов усі вишукані «нички» — «Рожевий котедж», куди більше не заходив після того, як хазяйка здерла додаткові гроші за спустошену цукорницю; «Солом’яний сарай» — справжній розсадник спокуси з величезними тарелями солодких тістечок на столах, що сильно хвилювали запахом гарячих булочок; «Подорожнє кафе» з індійським чорним міцним чаєм та водіями вантажівок, які приносили зі зовнішнього світу запах поту та бензину (Бонд здивовано відзначив про себе, як дивовижно загострились усі його відчуття, зокрема смак та нюх), а також дюжина інших забігайлівок, напхом напханих літніми подружжями на «фордах популар», «моррісах майнорс», котрі пошепки обговорювали своїх дітей на ім’я Лен та Рон чи Перл та Етель, кусаючи тістечка передніми зубами й акуратно управлялися, намагаючись не дзеленчати, зі столовими приборами. Таке страшенно охайне та правильне життя зазвичай викликало у нього огиду. Але зараз, спустошений, ослаблений та позбавлений атрибутів небезпечного, швидкого та й, чого гріха таїти, брудного способу життя, завдяки суворій дієті він частково відновив невинність та дитячу непорочність. У його теперішній системі цінностей безхитрість і абсолютна відсутність гостроти, несподіванок та хвилювань у цьому загорнутому в бавовну маленькому світі Фіранок-Запашного-Чаю, Домашніх-Тістечок та Порожніх-Пересудів зайняли почесне місце.

Проте найцікавішим було те, що він не міг пригадати, коли ще почувався настільки чудово — ні, не міцним, але без будь-якого болю; завдяки десятигодинному сну в нього навіть поліпшився зір, шкіра стала здоровішою, а головне — зникло ранкове щемливе відчуття провини за те, що він повільно трощить свій організм. І це не могло не турбувати. Невже змінюється його особистість? Невже він втрачає стрижень, свій характер, свою ідентичність? Може, заразом утрачає і свої вади, що були невід’ємною часткою його безжалісної, брутальної та первісно суворої натури? Невже він став на шлях перетворення? А якщо перетворюється, то на кого? На млявого, мрійливого та приязного ідеаліста, який, природно, не залишиться у Секретній службі, а натомість почне відвідувати ув’язнених, стане завсідником молодіжних клубів, братиме участь у маршах миру й наминатиме котлети з горіхів, намагаючись змінити світ на краще? Той факт, що природне З-лікування день за днем позбавляє його ікол, турбувало би Джеймса Бонда значно сильніше, якби не три різновиди одержимості, що сягали корінням минулого неправедного життя, а саме: плотська пристрасть до великих порцій спагеті «болоньєзе» з добрячою порцією рубаного часнику в супроводі пляшки найдешевшого домашнього «кьянті» (що приємно заповнювало порожній шлунок і загострювало відчуття піднебіння, знудьгованого за цим смаком), непереборний потяг до міцного гладенького тіла Патриції Фіринг і нав’язливий пошук можливостей вичавити тельбухи з мерзотника ґрафа Ліппе.

Перші дві пристрасті могли зачекати, хоча провокувальні плани споживання обох страв у день великого звільнення з «Чагарникового раю» й живили його уяву і заповнювали мозок, проте постать ґрафа Ліппе переважувала усе інше, розробка цього суб’єкта почалася з моменту, тільки-но Бонд повернувся до процесу природного лікування.

Із усією холодною рішучістю, яку б він застосував проти ворожого аґента, скажімо, у Стокгольмі чи Лісабоні під час війни, Джеймс почав потихеньку наводити довідки щодо ґрафа Ліппе. Став балакучим та допитливим, почав цікавитися різними аспектами порядку в «Чагарниковому раю». «А чи має персонал перерву на обід? — запитував Бонд Патрицію Фіринг. — Цей Ліппе виглядає підтягнутим. Напевне, переймається своєю талією. Електричні ковдри насправді допомагають зігнати вагу? Ні, я не бував у ваших турецьких лазнях. Треба заглянути». Чи цікавився у масажиста: «Щось я не бачив сьогодні того чолов’яги, ґраф як там його — Вітте? Шмітте? О, точно, Ліппе. А, щодня о дванадцятій, кажете? Тоді я також туди загляну. Зате потім буду чистим увесь день. Завітаю до турецької лазні відразу після масажу. Хочу добряче пропотіти». Так, ніби ненароком, крок за кроком, Джеймс вибудовував план операції, за яким він збирався залишитися наодинці з Ліппе поміж машинерії в якійсь процедурній зі звукоізоляційними стінами.

Іншої нагоди могло й не трапитися. Ґраф Ліппе не залишав своєї кімнати в головній будівлі санаторію до процедур о дванадцятій, а вечорами мотався у фіолетовому «бентлі» до Борнмута у «справах». Нічний портьє запускав його назад об одинадцятій вечора. Якось по обіді, під час денного сну Бонд відчинив єльський замок за допомогою шматочка пластика, відрізаного від дитячого літака, придбаного суто для цієї мети у Вашингтоні, й прошмигнув до кімнати ґрафа Ліппе. Він ретельно обшукав приміщення, але безрезультатно. Дізнався він хіба що про його одяг, а граф багато подорожував: сорочки від Шарве[20], краватки — від Тріплера, Діора й Харді Єміса[21], черевики від «Піл», а шовкові піжами з Гонконґу. Валіза з темно-червоної шкіри від «Марк Крос»[22] могла містити якісь секрети, тому Бонд ретельно роздивився шовшовкового підбою і трохи погрався з ґрафським лезом «вілкінсон». Але зась! І це була найгірша помста, яку можна було вигадати, отже, він просто попав пальцем у небо.

Того ж вечора, сьорбаючи солоденький чай, Джеймс зібрав докупи розрізнені клаптики інформації стосовно ґрафа Ліппе: йому приблизно тридцять років, жінки вважають його привабливим, і фізично, судячи з голого тіла на масажному столі, він міцний. У його жилах тече португальська кров з домішкою китайської, а сам він створює враження заможної людини. Чим займається? Хто за фахом? На перший погляд ґраф виглядав як суворий сутенер з бару паризького готелю «Ріц», чи «Палац» у Сент-Мориці, чи «Карлтон» у Каннах, тобто вправний у нардах, поло, катанні на водних лижах, проте... з ганебним клеймом чоловіка, який живе за рахунок жінок. Але Ліппе підслухав, як Бонд наводить довідки — і це послугувало достатнім приводом для насильства, яке було здійснене не без натхнення, а ще швидко й холоднокровно — після масажу, коли ґраф дізнався з ремарки дівчини, що Бонд залишиться на витягувальному столі сам. Можливо, то була спроба не вбивства, а лише акт залякування, попередження, оскільки Ліппе не міг знати, до чого призведе навантаження у 200 фунтів. Якщо вбивства — то навіщо? Що він приховує? Яку таємницю стереже? Бонд вилив залишки чаю на горбик коричневого цукру. Зрозумів одне: секрет той був неабиякий.

Джеймс не розглядав усерйоз необхідність залучення Контори, щоб повідомити їй про Ліппе та про те, що той накоїв. Дійство, яке розгорталося на підмостках «Чагарникового раю», виглядало абсурдно. Звернувшись за допомогою, Бонд — людина дії — виглядав би справжнім тюхтієм. Послаблений теплою водичкою та овочевим супчиком, найкращий аґент Секретної служби дав себе прив’язати до диби, а потім якийсь перехожий, прогулюючись, повернув ручку на кілька поділок і перетворив загартованого у сотнях битв бійця на суцільні сопливі драглі. Та нізащо! Єдиним правильним рішенням є лише поєдинок сам на сам. Може згодом, щоб задовольнити особисту цікавість, доцільно перевірити цього ґрафа за архівами служби розвідки, карного розшуку та відділення у Гонконзі. А поки що Бонду краще затаїтися, триматися від Ліппе подалі та ретельно планувати акт відплати.

На чотирнадцятий, останній день перебування тут Джеймс вирішив усе— час, місце і засіб.

О десятій сер Джошуа Вейн запросив Бонда на кінцевий огляд. Коли Джеймс увійшов до оглядової кімнати, містер Вейн стояв біля відчиненого вікна та робив дихальні вправи. Опісля глибокого видиху через ніздрі він повернувся привітатися з Бондом із виразом глибокого «А! Бісто!»[23] задоволення на обличчі, яке аж пашіло здоров’ям. Вейн зобразив посмішку давнього знайомого.

— Як ся маєте, містере Бонд? Є побічні ефекти після того прикрого інциденту? Ні? Я так і думав. Наше тіло — довершений механізм, який володіє надзвичайними можливостями для відновлення. Гаразд, знімайте сорочку, будь ласка, подивимось, як вам допоміг наш «Чагарниковий рай».

Через десять хвилин Бонд — із кров’яним тиском 132/84, полегшений на десять фунтів, без будь-яких остеопатичних уражень, з поліпшеним зором та чистим язиком — був на шляху до підвалу для завершальних процедур.

Тут, як зазвичай, панувала в’язка тиша, жодних запахів у сніжно-білих процедурних та коридорах. Із відгороджених одна від одної кабінок лунали окремі репліки між пацієнтами та спеціалістами на фоні глухого вентиляційного гудіння, яке створювало враження, що перебуваєш глибоко у череві океанського лайнера, котрий прямує гладким морем. Була пів на першу. Бонд ліг обличчям униз на масажний стіл, прислухаючись до владного голосу та гепання босих ніг жертви. Двері в кінці коридору зітхнули раз, потім — другий, коли зачинилися.

— Доброго ранку, Бересфорде, все готово? Зроби сьогодні гарячіше. Остання процедура. Треба скинути ще три унції. Домовилися?

— Слухаюся, сер.

Човгання капців старшого розпорядника, а за ним — гепання босих ніг віддалилося коридором за межі масажної кімнати в напрямку електричної турецької лазні. Двері стукнули, потім — удруге, коли розпорядник повернувся, влаштувавши ґрафа Ліппе.

Минуло двадцять хвилин. Двадцять п’ять.

— Гаразд, дякую, Семе. Ти чудово попрацював. Думаю, днями я до тебе навідаюся знову. Піду прийму останню ванну та розтирання сіллю. А ти можеш поласувати своїми морквяними котлетами. Про мене не турбуйся. Коли закінчу, сам вийду, — і Бонд, загорнувшись у рушник, рушив коридором. У приміщенні панувало пожвавлення — масажисти відпускали пацієнтів, поспішаючи до службової їдальні на ланч. Останній пацієнт — виправлений п’яниця — у дверях крикнув на прощання «Побачимось, іригаторе!»[24]. Почулися стримані смішки. Командирський голос Бересфорда, який перевіряв, чи все в порядку на його ділянці відповідальності, було чути в коридорі:

— Вікна зачинив, Біле? Добре. Твій наступний пацієнт — містер Данбар о другій рівно. Ленне, передай пральні, що після ланчу нам знадобляться ще рушники. Теде...Теде. Ти де? Гаразд, Семе, приглянь за ґрафом Ліппе, він у турецькій лазні.

У Бонда був тиждень, щоби вивчити розклад; він помітив, що персонал поспішає завершити процедури раніше, щоб вивільнити більше часу на ланч, а також запримітив тих, хто залишається тут останнім. І тепер, із дверей порожньої душової, він крикнув, імітуючи низький голос Сема:

— Добре, містере Бересфорд! — і прислухався до скрипіння його капців по лінолеуму. Нарешті! Коротка пауза, звук кроків, що віддаляються, і подвійне зітхання дверей до службового приміщення. Настала повна тиша, лише глухо гуділи вентилятори. Усі процедурні кімнати спорожніли. У підвалі залишилися тільки Джеймс і ґраф Ліппе.

Бонд зачекав ще хвильку, тоді вийшов з душової і тихенько відчинив двері до турецької лазні. Він спеціально сходив сюди на сеанс, щоб дізнатися, де що розміщене. Тут усе залишалось як зазвичай.

Лазня була білою процедурною кімнатою, яка нічим не відрізнялася від інших, за винятком великого бежевого пластикового з металевими вставками боксу — куба чотири на чотири фути та приблизно п’яти футів заввишки, зачиненого з усіх боків, окрім верхівки. Його передня частина відчинялася, щоб пацієнт міг влізти всередину, а вгорі був, облямований поролоном, отвір, з якого стирчала голова. Зі середини тіло обігрівали ряди електричних ламп, а ступінь нагріву регулювали термостатом у боковій частині. То був простий нагрівальний короб, котрий спроектувала, як звернув увагу Бонд за першого візиту, компанія Medikalischer Maschinenbau G.m.b.H., 44 Franziskanerstrasse, Ulm, Bavaria.

Цей куб стояв спиною до вхідних дверей. Зачувши свист гідравлічного доводича дверей, ґраф Ліппе сердито мовив:

— Нарешті, Бересфорде! Випускай мене з цієї штуки. З мене вже сім потів зійшло.

— Сер, ви самі попросили зробити гарячіше, — доброзичливий голос Бонда дуже нагадував голос старшого розпорядника.

— Не сперечайся, чорт забирай. Хутчіш випусти мене!

— Думаю, ви недооцінюєте важливість цілющої дії спеки в З-лікуванні, сер. Жар сприяє виведенню токсинів з кровоносної системи, а заразом і з м’язових тканин. Для пацієнта, який страждає від вираженої токсемії, теплові процедури особливо корисні, — Бонд сам здивувався тому, як легко він оволодів З-жарґоном. І не переймався, до яких наслідків для Бересфорда це може призвести, оскільки той мав залізне алібі в службовій їдальні.

— Годі локшину на вуха вішати! Кажу: випусти мене звідси.

Бонд оглянув шкалу термостата на боці кабінки, розмічену до «200». Стрілка показувала на цифру «120». Яку температуру виставити цьому мерзотникові? Максимальна підсмажить його живцем, але це — покарання, а не страта. Бонд переставив ручку на цифру «180» і сказав:

— Упевнений, що пів години справжнього жару підуть вам на користь, сер, — відкинувши фальшивий голос, додав: — Якщо загоришся, можеш подавати в суд.

Голова, з якої градом котився піт, спробувала повернутися. Бонд рушив до виходу. Ґраф Ліппе змінив тон, голос був стриманим, але в ньому чулися розпачливі нотки. Приховуючи лють, він мовив дерев’яним тоном:

— Даю тисячу фунтів — і ми квити, — але, почувши шипіння дверей, що розчинилися, крикнув: — Десять тисяч! — І навздогін: — П’ятдесят!

Бонд зачинив двері, швидко пройшов коридором, одягнувся і вийшов. Позаду приглушено пролунали перші крики про допомогу. Джеймс похитав головою. Нічого страшного — болісний тиждень у шпиталі, мазі-шмазі — й усе в порядку. Але по-справжньому насторожило його інше — людина, яка пропонує хабар п’ятдесят тисяч, має бути або неймовірно багата, або на неї чекає нагальна справа, що потребує свободи руху. Забагато, щоби просто позбутися болю.

Джеймс Бонд був правий. Єдиним результатом цього дитячого протистояння сил з боку двох жорстоких та безжалісних чоловіків, що розгорталося на підмостках клініки природного лікування в Суссексі, став лише (хоча і короткочасний) збій у точно вибудованій змові, яка мала на меті струсонути підвалини західного світу.