Кульова блискавка

МАЛЕНЬКІ БЛОШКИ НА СПИНАХ ВЕЛИКИХ...[61]

— Є якісь зачіпки, сер? — запитав Бонд.

— До біса мало, практично нічого. Ніхто про той СПЕКТР зроду-віку не чув. Нам відомо про деяку незалежну групу, яка працює в Європі, — так, ми навіть купували у них інформацію, американці теж. Як стверджує Матіс, вони вбили Гольца — французького фізика-ядерника, який того року перебіг до червоних. Другий відділ заплатив купу грошей за цю пропозицію, яка випливла з нівідкіль. Ніхто не називав жодних імен, а спілкувалися через відділ комунікацій Другого за допомогою радіозв’язку — на тій самій частоті, згаданій у листі,— 16 мегагерц. Матіс прийняв їхню пропозицію навмання, але вони зробили все чисто. Матіс розрахувався — залишив валізу з грошима під мішленівським дорожнім знаком на дорозі Н-1. Проте ніхто не може стверджувати, що ми спілкувалися саме зі СПЕКТРом. Звісно, і ми, й американці пробували за ними стежити, але вони професійно скидали «хвіст», та й, правду кажучи, нас більше хвилював кінцевий результат, а не шістки-виконавці. Ми також заплатили купу грошей, але шкурка вичинки варта.

Якщо працює та сама група, до них треба ставитися серйозно, про що я і сказав П-М. Але проблема в іншому. Так, літак зник, разом із двома бомбами, як і зазначено в листі. Усі факти викладено правильно. «Віндікатор» справді виконував тренувальний політ за програмою НАТО над південною Ірландією з розворотом над Атлантикою. — М. підсунув до себе пухку папку і перегорнув кілька сторінок, поки не знайшов, що шукав. — Ось. Шестигодинний навчальний політ з аеродрому Боскомб Даун, початок о восьмій вечора, закінчення — о другій ночі. Борт пілотував екіпаж з п’яти льотчиків королівських ВПС та одного спостерігача НАТО, італійця на прізвище Петаччі, Джузеппе Петаччі, командира ескадрильї італійських ВПС, відрядженого до НАТО. Чудовий офіцер; тепер перевіряють його досьє. Потрапив до нас після стандартної ротації персоналу. Зазвичай НАТО відправляє найкращих пілотів потренуватися на «Віндікаторі», щоб вони освоїли техніку бомбометання. Цей літак НАТО збирається використовувати як ударну силу дальнього радіуса. Коротше... — М. перегорнув сторінку, — літак відображався на екранах, усе тривало, як зазвичай, допоки він не дістався західного краю Ірландії. Там, на висоті сорока тисяч футів, літак несподівано змінив маршрут, знизився до тридцяти і загубився у трансатлантичному повітряному русі. Командування бомбардувальної авіації спробувало налагодити зв’язок, але на радіоконтакт вони більше не виходили. Спочатку думали, що «Віндікатор» зіткнувся з одним із трансатлантичних цивільних літаків, тож здійнялася паніка. Але жодна з авіакомпаній не повідомила про аварію, більше того, військового літака ніхто не побачив. — М. поглянув на Бонда. — Власне, це все. Літак просто зник.

— Невже американці нічого не засікли? — спитав Бонд. — У них є «Дью»[62] — система раннього виявлення.

— У тому-то й питання. Від американців ми отримали хоч якесь пояснення. У них є дані, що за п’ятсот миль на схід від Бостона літак вийшов із смуги руху напрямком на Айдлвайлд і повернув на південь. Але там простягається інша велика траса — з Монреаля і Гандері в напрямку Бермудів, Багамів та Південної Америки. Отже, оператори «Дью» просто подумали, що це літак або ВОАС, або Транс-Канади.

— Виглядає так, що вони продумали план до дрібниць, розраховуючи сховатись у щільному русі. А міг той літак посеред Атлантики повернути на північ і полетіти до Росії?

— Міг на північ. Або на південь. Посеред океану є здоровецька площина, рівновіддалена на п’ятсот миль від обох берегів, тобто за межами дії радарів. Гірше того, він навіть міг розвернутись і своїми слідами повернутися до Європи, скориставшись двома-трьома повітряними трасами. Та що казати, тепер він може перебувати будь-де. В цьому-то і проблема.

— Але ж це величезна махина, йому потрібна особлива посадкова смуга, інфраструктура тощо. Неможливо сховати літак такої величини.

— Саме так. Це — очевидно. Тому вчора до півночі наші ВПС перевірили усі аеропорти до останнього — результат нуль. У Службі безпеки руху натякають, що він міг розбитися хоч у Сахарі, хоч в океані, на якійсь мілині.

— А бомби при цьому не вибухнуть?

— Ні. Вони абсолютно безпечні, допоки не озброєні. Навіть пряме падіння, як той випадок з В-47 у Північній Кароліні в 1958-му[63], призведе до підриву лише тротилової начинки, але не плутонію.

— А як же той СПЕКТР планує їх підірвати?

М. розвів руками.

— Вояки пояснили це на засіданні Військового кабінету, але я ні чорта не второпав. Зрозуміло одне — принцип дії атомної бомби такий самий, як і звичайної. Тільки носова частина набита тротилом, а у хвостовій міститься плутоній. Між двома відділеннями є отвір, в який вкручують детонатор на кшталт корка. Коли бомба ударяється об землю, тротил підпалює детонатор, а той підриває плутоній.

— Отже, їм доведеться ту бомбу скинути, щоб вона вибухнула?

— Не обов’язково. Достатньо знайти толкового фізика, який розуміється на такому. Все, що потрібно, — це розґвинтити носову частину бомби і замість звичайного детонатора, котрий підриває тротил, установити, наприклад, годинниковий механізм, який підірве тротил без удару об землю. Бомба вибухне. Сама собою вона невелика. Можна запхати в сумку, вдвічі більшу за ґольферську. Звісно, тягати її буде важкувато, але можна покласти у багажник автівки, пригнати машину в місто, залишити на стоянці й запустити годинниковий механізм. Дати собі фори години зо дві, щоб від’їхати миль на сто — і діло зроблено.

Бонд потягнувся в кишеню за новою сигаретою. Важко повірити, але це правда. Саме цього Секретна служба та інші розвідслужби світу мріяли уникнути. Непоказний чолов’яга у плащі з важкою валізою або сумкою для ґольфу — на ваш вибір. Камера схову, припаркована машина або просто густі кущі у центральному парку великого міста. Жодні контрзаходи тут не допоможуть. А в недалекому майбутньому, якщо вірити експертам, ситуація стане зовсім неконтрольованою. Навіть найзадрипаніша країна зможе клепати атомні бомби на своєму, так би мовити, задньому дворі. Бомба перестала бути таємницею, важко було лише з прототипами, як трапилося з порохом, кулеметом чи танком. А сьогодні вони є в усіх, як той лук зі стрілами. Завтра чи післязавтра таким луком зі стрілами стануть атомні бомби. Отже, маємо перший випадок шантажу. Якщо СПЕКТР не зупинити, піде розголос, і дуже скоро злочинні генії почнуть камстролити бомби з дитячих конструкторів та металобрухту. Якщо не зупинити їх вчасно, доведеться платити. Останню думку Джеймс промовив уголос.

— Саме так, — відгукнувся М. — З будь-якого погляду, охоплюючи і політичний аспект, гроші не є проблемою. Але ні П-М, ані Президент не протримаються і п’яти хвилин, якщо піде щось не за планом. Заплатимо ми чи ні — наслідків не уникнути, і всі вони будуть препоганими. Саме тому конче необхідно зробити усе, щоб знайти цих мерзотників та літак до закінчення терміну. В цьому питанні між прем’єр-міністром та президентом досягнуто повне порозуміння. Розвідники в усьому світі — наші, американські та дружні до нас будуть залучені до цієї операції — операції «Кульова блискавка», як її назвали. Літаки, кораблі, підводні човни, а також, звісно, гроші не становлять проблеми. Можемо претендувати на будь-що в будь-який час. Кабінет обладнав центр командування і задіяв спеціалістів. Уся інформація має надходити туди. Американці організували аналогічний центр у себе. Звісно, витоку інформації не уникнути. Версія така — цей переполох, а він справді є, незважаючи на політичні наслідки, зчинився через зникнення «Віндікатора» разом з бомбами. Тільки лист є абсолютною таємницею. Уся рутинна детективна робота — відбитки пальців, Брайтон, писальний папір — нею займатимуться Скотланд-Ярд, ФБР, Інтерпол, а також усі розвідпідрозділи НАТО. Їм буде переданий фраґмент паперу з невинною фразою. Вони не матимуть жодного стосунку до пошуків літака, це — завдання розвідки. Буде два абсолютно окремих розслідування. МІ-5 займеться досьє членів екіпажу та італійського спостерігача, що стане частиною загального плану. Наша служба працюватиме в парі з ЦРУ. Ален Даллес кинув на завдання усіх своїх кращих людей, і я збираюся зробити те саме. Тому і протрубив загальний збір. Тепер залишається тільки сидіти й чекати.

Бонд запалив нову сигарету — гріховну третю за останню годину. Відкинувся в кріслі та, намагаючись приховати тривогу в голосі, спитав:

— Що ви доручите мені, сер?

М. спантеличено подивився на Джеймса, немов бачив того вперше у житті. Потім розвернувся в кріслі та втупився невидючим оком у вікно. Нарешті заговорив тихим голосом:

— Я вже порушив обіцянку, яку дав прем’єр-міністру, — розказав вам усе, нуль-нуль-сьомий. Але у мене є одна думка, догадка, яку, хочу, щоб перевірила... — він зам’явся, — довірена людина. На мій погляд, єдиним раціональним зерном у пошуках літака є інформація від радарної системи «Дью» — так, визнаю, ідея сумнівна — стосовно того літака, що звернув над Атлантикою з повітряного маршруту «схід-захід» на південь у напрямку Бермудських і Багамських островів. Я вирішив перевірити цей слід, хоча й він не викликав жодної зацікавленості. Деякий час вивчав карти Західної Атлантики і спробував поставити себе на місце СПЕКТРу, точніше, на місце того кримінального розуму, який стоїть за цією організацією, мого колеґи, так би мовити. І дійшов певних висновків: логічно припустити, що мішенню для бомби № 1, а якщо до цього дійде, то і бомби № 2 стане Америка, а не Європа. По-перше, американці вразливіші до бомб, аніж європейці, й легше підуть на поступки, якщо погрозити їм бомбою № 2. По-друге, стосовно об’єктів, вартістю сто мільйонів фунтів, які можуть стати мішенями для бомби № 1, то їх значно більше в Америці. І, по-третє, припускаючи, що СПЕКТР — це європейська організація, а такий висновок можна зробити, проаналізувавши стиль листа і папір, який, до речі, є голландським, та беручи до уваги кровожерність плану, мішені на американському боці здаються мені ймовірнішими. Підсумовуючи сказане, а також припускаючи, що літак не міг приземлитися ні в Америці, ні в її прибережних водах — де його відразу засік би радар — я розглянув майданчики по сусідству. І, — М. окинув Бонда поглядом і знову втупився у вікно, — зупинився на Багамах. Місце зручне — група островів, більшість із яких безлюдні, оточені мілководдям з піщаним дном, а також з однією-єдиною радарною станцією, до того ж вона завантажена по вуха цивільним рухом і нею керують місцеві цивільні. Південний напрямок — Куба, Ямайка, Карибські острови — достойними мішенями вважати не можна. Та й вони далеко від узбережжя Америки. На північ — лише Багами з такими самими недоліками. А от найближчий острів з багамської групи лежить лише за дві сотні миль, тобто за якихось шість-сім годин ходу на швидкісному катері або яхті, від американського берега.

— Якщо ви праві, сер, — перебив Бонд, — то якого біса СПЕКТР надіслав листа не президентові США, а британському прем’єрові?

— Щоб нагнати побільше туману та змусити робити те, чим ми й зайнялися — нишпорити по всьому світу замість того, щоб зосередитися на одній конкретній його частині. А також для заподіяння максимальної шкоди. СПЕКТР розраховував, що лист зі загрозами у розпал інциденту із зникненням бомбардувальника ударить нас під дих. Думаю, вони сподівалися, що це допоможе витрусити з нас гроші без особливих зусиль. Адже наступний етап операції — атака на ціль № 1 зіграє проти них і так чи інакше розкриє їхнє місцеперебування. Вони воліли б забрати гроші й закінчити операцію якомога швидше. Саме на цьому ми і зіграємо. Нам треба підвести їх якомога ближче до кінця терміну використання першої бомби, сподіваючись, що вони якимось чином викриють себе в наступні шість із трьома четвертями днів. Шанс мізерний, але є. Тож я ставлю на своє передчуття, — М. розвернувся в кріслі до столу, — і на вас, нуль-нуль-сьомий. Отже, — М. поглянув на Бонда, — питання є? Якщо ні, починайте негайно. Ми забронювали для вас квитки до Нью-Йорка на всі рейси до дванадцятої ночі. Звідти — рейсом ВОАС. Я подумав, було, надати вам літак ВПС «Канберра», але він приверне зайву увагу. Леґенда така: ви заможна людина, яка підшукує собі житло. Це стане виправданням вашому переміщенню островами. Зрозуміло?

— Зрозуміло, сер, — Бонд підвівся. — Хоч я радше вирушив би у цікаві міста — за Залізну завісу, наприклад. Мене не залишає відчуття, що ця операція завелика для маленької групи. Чує моє серце, що без росіян тут не обійшлося. Вони отримують новітній літак, та ще з бомбами, а потім забивають нам баки якимось СПЕКТРом. Якщо СМЕРШ усе ще у справі, я готовий закластися: вони до цього долучилися. Знайомий почерк. Гадаю, наші східні резидентури можуть на щось натрапити, якщо триматимуть напоготові очі та вуха. Гаразд, сер, з ким мені зв’язатися в Нассау?

— Губернатор у курсі вашого завдання. Можете опертися на місцеву поліцію — вона там добре вимуштрувана. ЦРУ надсилає свого аґента, сподіваюсь, одного з найкращих. Разом з комунікаційним обладнанням, воно у них краще за наше. Візьміть шифрувальний апарат з потрійним шифруванням — мені потрібні усі деталі. Доповідати будете мені особисто. Зрозуміло?

— Зрозуміло, сер, — Джеймс попрямував до дверей. Коментарі були зайвими. Контора отримала найважливіше за весь час свого існування завдання, а його, Бонда, відсунули на останній ряд, як нестаранного учня, і доручили перевірити чергову забаганку шефа. А, до біса — хоча б засмагне та спостерігатиме за спектаклем із гальорки.

Коли Джеймс залишив будинок, тримаючи через плече акуратну шкіряну сумку зі шифрувальною машинкою, яка нагадувала радше дорогу відеокамеру, чоловік у бежевому «фольксвагені» припинив чухати під сорочкою струпи від опіків, поправив, напевне, в десятий раз, довгоствольний пістолет сорок п’ятого калібру, що висів під пахвою в кобурі, запустив двигун й увімкнув передачу. «Фольксваген» був припаркований за двадцять ярдів позаду бондівського «бентлі». Чоловік гадки не мав, що то за будинок такий, він просто, тільки-но виписавшись із брайтонівського шпиталю, довідався в реєстратурі «Чагарникового раю» домашню адресу Бонда й обережно за ним стежив. Машину він узяв напрокат під вигадане ім’я. Коли вчинить задумане — прямцем до лондонського аеропорту і геть із країни першим же літаком на континент. Ґраф Ліппе був оптимістично налаштований, і справа ця — особистого характеру — не становила для нього жодної проблеми. Людиною він був безжалісною та мстивою і за своє життя усунув багатенько людей буйних, а часто-густо й небезпечних. Він сподівався: якщо в СПЕКТРі про це й дізнаються, то не докорятимуть. Підслухана телефонна розмова довела, що його прикриття розкрито, хоч і частково, й була імовірність, що через членство в тонгу «Червоної блискавки» його теоретично можуть відстежити до СПЕКТРу. Але оперативник «Г» знав: якщо вже прикриття почало сипатися, воно розлізеться, мов стара панчоха. Опріч цього, кривдникові слід відплатити, адже образ ґраф Ліппе не пробачав.

Бонд сів у машину, грюкнув дверцятами. Оперативник «Г» подивився, як вихлопні труби випустили сизий дим, і рушив слідом.

На іншому боці вулиці за сто ярдів позаду «фольксвагена» Шостий номер СПЕКТРу опустив на очі мотоциклетні окуляри, завів п’ятисоткубиковий «тріумф» і рвонув з місця, хвацько вписавшись у рух машин — адже деякий час після війни чоловік працював гонщиком у «Д.К.В.»[64] — і прилаштувався футів за десять позаду «фольксвагена» так, щоб перебувати в мертвій зоні для водія. Він не знав, навіщо аґенту «Г» переслідувати «бентлі» та хто за кермом. Він мав завдання ліквідувати водія «фольксвагена». Чоловік засунув руку в шкіряну сумку, перекинуту через плече, витягнув важку гранату — вдвічі більшу за звичайну бойову — і прикинув план відходу.

Агент «Г» також спостерігав за дорожнім рухом, намічаючи свій план відходу. Він зміряв поглядом відстань між дорожніми ліхтарями на тротуарі на випадок, якщо його машину заблокують і доведеться з’їхати з дороги. Рух порідшав. Ґраф Ліппе вдавив педаль газу в підлогу і, тримаючи кермо однією рукою, правою дістав «кольт». Порівнявся із заднім бампером «бентлі» й почав обганяти. Темний нерухомий силует був відмінною мішенню. Ґраф швидко поглянув на дорогу й підняв зброю.

Саме надсадне торохкотіння автівки поруч змусило Бонда повернути голову — і ця раптова зміна площі мішені врятувала йому щелепу. Якби він натиснув на газ, то точно отримав би другу кулю, але, підкоряючись якомусь невідомому інстинктові, Джеймс чомусь ударив по гальмах і водночас пірнув головою вперед так, що вдарився підборіддям об кермо і на мить відрубався. Майже одночасно замість третього пострілу пролунав гучний вибух, і решки вітрового скла, вже потрощеного, обсипали Бонда градом уламків. «Бентлі» зупинився, двигун заглух. Заверещали гальма. З усіх боків лунали крики, несамовито волали клаксони. Бонд струснув головою та обережно висунувся. «Фольсваген» лежав на боці попереду «бентлі», одне колесо все ще оберталося, дах був майже повністю зірваний. У салоні та поруч на дорозі було суцільне криваве слизьке місиво. Язики полум’я лизали фарбу на покорченому металі. Почали збиратися перехожі. Джеймс опанував себе й вибрався з машини.

— Назад! — гаркнув. — Бак зараз вибухне!

Не встиг він це вимовити, як прогримів глухий вибух, повалили клуби чорного диму, пробивались язики полум’я. Здалеку завили сирени. Бонд протиснувся крізь натовп і швидко пішов назад до Контори. В голові юрмилися думки.

Довідки, які довелося наводити Джеймсу, змусили його пропустити два літаки до Нью-Йорка. Поліціянти погасили пожежу, забрали рештки чоловіка до морґу та прибрали спотворену машину. Було зрозуміло, що у них «на руках» нема нічого, крім пари черевиків, номера пістолета, шмаття від одягу та рештки авто. В бюро прокату пригадали чоловіка в темних окулярах, з водійським посвідченням на ім’я Джонстона і пачкою п’ятірок в руках. Автомобіль він узяв на тиждень три дні тому. Багато свідків стверджували, що бачили мотоцикліста, але, здається, заднього номера не було. Той промчав, як летюча миша, в напрямку Бейкер-стріт. Був у мотоциклетних окулярах. Середньої статури. Більше нічого...

Бонд небагато чим міг допомогти. Водія «фольксвагена» він не бачив — дах машини низький, лише руку та зблиск сталі.

Секретна служба попросила у поліції копію звіту, який М. розпорядився передати до штабу «Кульової блискавки». Він іще раз переговорив з Бондом — доволі дражливо, до речі, — немов Бонд був причиною аварії. Наприкінці сказав Джеймсу не перейматися — ймовірно, це «хвіст» минулих справ, похмілля, так би мовити. Поліція з’ясує. А зараз треба зосередити увагу на операції «Кульова блискавка», і Бонду пора рухатися.

Коли Джеймс удруге вийшов з Контори, почав накрапати дощик. Механік з гаража установи зробив, що встиг, — витягнув рештки з вітрового скла «бентлі» і як міг почистив салон, але поки Бонд до ланчу дошкандибав на побитій машині додому, то змокрів до нитки. Залишивши «бентлі» в гаражі неподалік, він зателефонував до «Роллс» та страхової компанії (надто близько під’їхав до вантажівки, що перевозила металевий пруток, скоріш за все — для армованого бетону. Ні, на жаль, я не запам’ятав номер вантажівки. Пробачте, самі знаєте, як несподівано трапляються такі випадки), дістався дому, прийняв душ і перевдягнувся в темно-синій тропічний камвольний костюм. Відтак ретельно склав велику валізу й саквояж з підводним знаряддям і зайшов на кухню.

Мей виглядала зажуреною і готова була вибухнути ще одним спічем. Але Бонд завбачливо підняв руку.

— Не треба, Мей, ви абсолютно праві. Я не спроможний виконувати роботу тільки на морквяному соці. За годину від’їду, і мені потрібна нормальна їжа. Тож будьте ангелом і приготуйте мені яєчню, як ви вмієте... з чотирьох яєць. Із чотирма добрячими шматками американського копченого бекону, якщо він ще залишився, і гарячі тости з нормального хліба з маслом. А ще велику каву — міцну, подвійну. І принесіть, будь ласка, тацю з напоями.

Мей із подивом дивилася на Бонда:

— Сталося щось страшне, містере Джеймс?

Джеймс розсміявся, побачивши сполохане обличчя економки.

— Нічого не сталося, Мей. Просто життя надто коротке. У мене буде вагон часу підраховувати ті калорії, коли опинюся на небесах.

Викликавши богохульною заявою нове обурення Мей, Бонд пішов збирати зброю.