Кульова блискавка

НЕ ЗАБУДЬ СМИКНУТИ ЗА КІЛЬЦЕ

Джеймс Бонд зіскріб рештки йогурту з денця коробки, на якій красувався напис: «Вироблено зі справжнього козячого молока на фермі «Геут Фарм», Стенвей, Глос. Із серця Котсволду[47]. Виготовлено за ориґінальним болгарським рецептом», узяв булочку, акуратно розрізав її вздовж — вони легко кришилися — добряче намастив кожну половинку чорною патокою і взявся жувати. Слина містить птіалин, а жування допомагає птіалину перетворювати крохмаль на цукор, який постачає тілу енергію. Птіалин є ферментом. Інші ферменти — пепсин у шлунку, трипсин з ерепсином у кишечнику тощо — розщеплюють їжу, що потрапляє до шлунка і травного тракту, й допомагають абсорбувати її до кровоносної системи. Джеймс Бонд тепер розумівся в цих важливих фактах не гірше експерта. Щоправда, не міг второпати одного — чому ніхто не просвітив його щодо цього раніше. Відтоді, як десять днів тому залишив «Чагарниковий рай», він почувався просто пречудово. Енергія била через край. Навіть паперова робота, яку Джеймс завжди вважав тягарем, стала ледь не радісною. Справи почали рухатись уперед. Суміжні відділи, оговтавшись після першого шоку, тепер навіть злилися, коли отримували арґументовані, переконливі службові записки, якими їх майже щоденно закидав відділ подвійних нулів.

Бонд прокидався так рано і був сповненим ідей, що не лишалося нічого іншого, як приходити до Контори ще на світанку, а йти з неї глибокої ночі — й це дратувало чарівну Лоєлію Понсонбі, його секретарку, особисте життя якої пішло під три чорти. Вона навіть викликала на відверту розмову міс Маніпенні — особисту секретарку М. та свою найкращу подругу по службі. Міс Маніпенні, придушивши ревність, узялася заспокоювати:

— Не переймайся, Ліл, — сказала за кавою в буфеті. — Старий теж два тижні працював, як заведений, коли повернувся з клятого санаторію. Я відчувала себе секретаркою якщо не Ганді, то Швейцера[48]. А потім одну за одною довелося вирішувати дві важкі справи, й він вирішив увечері завітати у «Блейдс» — відволіктися від роботи, наскільки розумію, ну, а на ранок почувався паскудно... Та й виглядав не краще. Відтоді став знову нормальним. Застосував лікування шампанським чи ще чимось. Для чоловіків — це найкращий вихід. Звісно, алкоголь не поліпшує їхню поведінку, але хоча б робить із них людей. А з богоподібним спробуй спрацюватися...

Мей, старенький шотландський скарб Бонда, увійшла, щоби прибрати сніданок. Джеймс запалив «Дюк оф Дархем»[49] — кінг-сайз із фільтром. Авторитетний Американський союз споживачів оцінив їх як сигарети з найменшим вмістом смол та нікотину. Бонд замінив ними ароматні, але надто міцні «Морланд» — балканську суміш із трьома золотими кілечками біля мундштука, які палив з підліткового віку. «Дюк», майже позбавлені смаку, були все-таки кращими за «Вангардс» — новомодні «безтютюнові» сигарети з Америки, які, незважаючи на усі свої «здорові» властивості, наповнювали кімнату таким сильним запахом паленого листя, що відвідувачі часто запитували, чи не горить щось.

Мей морочилася з посудом на столі — точна ознака, що їй треба вибалакатися. Бонд виглянув з-за розділу новин газети «Таймс» і спитав:

— Що таке, Мей?

Обличчя жінки, укрите зморшками, почервоніло.

— Ось що, — з викликом сказала вона і подивилася в очі Бонду. В руці тримала коробку з-під йогурту, яку зім’яла міцними пальцями і кинула на тацю. — Звісно, я не маю права вказувати, містере Джеймс, але ви отруюєте себе.

— Сам знаю, Мей, — жваво відгукнувся Бонд. — Ви абсолютно праві. Але я принаймні зменшив їх кількість до десяти в день.

— Маю на увазі не тютюновий дим, а ось це пійло, — Мей показала на тацю. Вона виплюнуло це слово з огидою, і потім, немов позбувшись перепони, слова ринули бурхливим потоком. — Чоловікові не годиться дитяче їдло, відстій і тому подібне. Хай вас не турбує, містере Джеймс, що я таке кажу, бо у своєму житті я багато чого побачила, може, навіть більше, ніж ви уявляєте. Пригадую, як вас колись привезли додому зі шпиталю, мовляв, ви потрапили в автомобільну аварію чи щось таке. Але я не зовсім здитиніла розумом, як ви, може, і вважаєте, містере Джеймс. Автомобільні пригоди не залишають маленьких дірок у плечі чи нозі. А ті шрами з рубцями на вашому тілі — так, я бачила, і нема чого усміхатися — їх можуть зробити лише кулі. Я вже не кажу про пістолети, ножі та інше, що ви тягаєте зі собою, коли збираєтеся за кордон. Уф!

Мей уперла руки в боки, її очі блищали і дивилися зухвало.

— Звісно, ви скажете, щоб я не лізла не в свої справи або забиралася геть до Ґлен Оркі[50], але перш ніж ви мене витурите, скажу вам, містере Джеймс: якщо ви встрянете у нову бійку, то отримаєте лише гній у животі, а тоді вас привезуть додому вже на катафалку. Ось так вони вчинять.

У минулі часи Бонд послав би Мей куди подалі й попросив дати йому спокій, а тепер з величезним терпінням та не без гумору прочитав їй коротеньку лекцію про ключові відмінності «живих» продуктів від «неживих».

— Бачте, Мей, — почав Джеймс розважливо, — позбавлені природних властивостей продукти — біле борошно, білий цукор, білий рис, білок яйця — мертві продукти. Вони або мертві від природи, як білок яйця, або позбавлені поживних речовин у процесі обробки, є повільною отрутою на кшталт смаженої їжі, печива, кави та ще купи продуктів, які я зазвичай споживав. До речі, подивіться лише, як добре почуваюся. Відтоді, як я почав правильно харчуватися та кинув вживати алкоголь, відчуваю себе просто новою людиною. Чудово сплю, сповнений енергії, і ніякого головного болю чи болю у м’язах. Не кажучи про похмілля. Ще місяць тому тижня не минало, щоб якогось дня не снідав я парочкою піґулок аспірину або «устрицею прерій»[51]. У такі дні ви кудкудакаєте та метушитеся, наче стара квочка. То що скажете? — Бонд запитально підняв брови.

Мей капітулювала. Вона схопила тацю і, демонстративно повернувшись до Бонда спиною, рушила до дверей. На порозі затрималася й оглянулась. Її очі блищали від сліз образи.

— Ось що я вам скажу, містере Джеймс. Може, ви праві, може, й ні. Але мене найбільше турбує, що ви на себе не схожі, — економка вийшла, грюкнувши дверима.

Бонд зітхнув і повернувся до газети. Він промовив магічну фразу, яку говорять усі чоловіки, коли жінка середнього віку влаштовує експансивну сцену стосовно обіцянок «змінити спосіб життя», і знову занурився у статтю, в котрій викладено причини, що пішло не так на зустрічі на вищому рівні.

Телефон — червоний, пряма лінія з Конторою — видав лункий передзвін. Джеймс, не відриваючись од газети, потягнувся за слухавкою. Часи тепер стали спокійніші, холодна війна пішла на спад, не те, що в минулому. Нічого екстраординарного. Напевне, попередять про скасування навчальних стрільб у Біслі[52], де він збирався ввечері випробувати нову гвинтівку «Ф.Н.»[53].

— Бонд слухає.

Телефонував начальник канцелярії. Джеймс випустив газету на підлогу і притиснув слухавку до вуха, намагаючись, як у старі часи, читати поміж слів.

— Кидай усе, Джеймсе! М. викликає.

— Робота тільки для мене?

— Усім вистачить роботи. Термінове занурення і повна тиша на кораблі. Якщо планував побачення протягом наступних кількох тижнів, можеш сміливо скасовувати. Від’їжджаєш сьогодні. Чекаємо, — слухавку поклали.

У Бонда була, можливо, найпіжонська автівка в цілій Англії. «Марк ІІ Бентлі Континенталь»[54]. Якийсь багатий ідіот познайомив її з телеграфним стовпом на Грейт Вест-роуд. Бонд купив її рештки за півтори тисячі фунтів і в майстерні «роллс-ройса» випрямив вигин шасі й замінив двигун на «марк IV» з компресією 9.5. Потім навідався до «Муллінер»[55] із трьома тисячами фунтів у кишені — приблизно половиною свого капіталу, і домовився замінити старий тісний спортивний салон на акуратний просторий салон від купе із лише двома шкіряними сидіннями з електричним регулюванням. Решту кормового відсіку займав загострений назад потворний багажник. Машину пофарбували матовим, не глянцевим, військово-морським сірим, а зісередини салон обробили чорним. Автівка літала, наче птиця, і була потужною, мов снаряд — Бонд любив її більше ніж усіх жінок, яких зустрічав на життєвому шляху, якщо їх навіть скласти докупи.

Джеймс не визнавав влади машини над собою. Будь-яке найкрасивіше авто було для нього лише засобом пересування (він називав «континенталь» локомотивом: «Я заїду за тобою у своєму локомотиві»), яке будь-якої хвилини мало бути готове для пересування. Ніяких гаражних дверей, об які лише ламаються нігті, жодної колотнечі з механіками, хіба для щомісячного огляду. Локомотив ночував на вулиці під вікнами квартири і був готовий завестися з півоберту за будь-якої погоди, а також — і це найголовніше — добре тримав дорогу.

Здвоєні вихлопні труби — а Бонд встановив дводюймові, бо єдине, що йому не подобалось у «бентлі», то це їхнє невиразне деренькотіння — видали низький рик, тільки-но довге сіре рило автівки, увінчане нахабним восьмикутним сріблим болтом замість примхуватої окриленої літери «В», звернуло із затишної Челсі-сквер на Кінгс-роуд. Була дев’ята ранку — зарано для щільного трафіка — тому Бонд швидко промчав по Слоун-стріт і занурився в парк[56]. Зарано було й для дорожньої поліції, тож він після фіґурної їзди дістався Мармурової арки[57]рівно за три хвилини. Потім повільніше, оминаючи будинки, виїхав на Бейкер-стріт, а звідти вже рукою подати до Рідженс-парку. Через десять хвилин після того, як отримав телефоном команду «негайно!», він піднімався ліфтом на восьмий поверх масивного будинку.

Джеймс відчув нервозність, ще коли крокував коридором, застеленим килимом. Окрім кабінету М., на цьому поверсі містився відділ зв’язку, з-поза сірих зачинених дверей якого долинали цвірінькання та потріскування рядів радіопередавачів, безупинне стрекотіння і клацання шифрувальних машин. Бонд подумав, що все це нагадує загальний збір. Що в біса сталося?

Начальник канцелярії нависав над міс Маніпенні. Він один за одним передавав їй рапорти з товстого стоса, супроводжуючи кожний коментарем:— ЦРУ, Вашинґтон, особисто Даллесу. Зашифрувати потрійним ключем і передати телетайпом. Матіс, Друге бюро. Такі самі шифр і засіб передачі. Відділ «Ф», для голови розвідки НАТО. Особисто в руки. Стандартним засобом через голову відділку. Цей — кур’єром голові МІ-5 особисто в руки, копія — комісарові поліції особисто в руки, а це, — начканц передав товсту пачку, — головам наших відділів за кордоном від М. Зашифрувати подвійним ключем і передати через радіо Вайтхола та Портісхед[58]. Зрозуміло? Будь гарною дівчинкою, відправ усе якнайшвидше. Це ще не все. У нас сьогодні гарячка.

Міс Маніпенні сонячно усміхнулася. Вона полюбляла такі, як називала їх, «убивчі днинки», які нагадували їй початок роботи в Конторі молодшим шифрувальником. Дівчина схилилася над переговорним пристроєм:

— Сер, прийшов нуль-нуль-сьомий, — і, поглянувши на Бонда, додала: — Стрибай!

Начальник канцелярії посміхнувся і сказав:

— Не забудь смикнути за кільце.

Над дверима кабінету М. засвітилася червона лампочка. Бонд увійшов досередини.

Тут панував повний штиль. М. розслаблено сидів за столом і крізь широке вікно дивився на різьблену лондонську панораму, підсвічену сонячним промінням.

— Сідайте, нуль-нуль-сьомий. Ознайомтеся, — посунув до Бонда пачку фотокопій. — Не поспішайте! — М. почав набивати люльку, пальці рухалися машинально, добуваючи тютюн з табакерки, зробленої з артилерійського снаряда.

Джеймс узяв перший аркуш — фотографію передньої і задньої сторони конверта, щільно посипаного порошком для зняття відбитків.

М. побіжно зиркнув на Бонда.

— Куріть, якщо бажаєте.

— Дякую, сер, — відгукнувся Джеймс. — Я намагаюся кинути.

М. хмикнув, устромив люльку в зуби, чиркнув сірником і, глибоко затягнувшись, набрав повні легені диму. Старий моряк зручніше влаштувався у кріслі й задумливо уп’яв сірі очі у вікно, не фокусуючи погляду на об’єкті.

Конверт із поміткою «Особисто і терміново» був адресований прем’єр-міністру на Даунінг-стріт 10, Вайтхолл, Лондон, SW1. Усе було витримано до найдрібніших деталей, у т. ч. зазначено «Р.С.», що означало: прем’єр-міністр є членом Таємної ради[59]. Пунктуація була витримана педантично. Марка проштампована штемпелем Брайтона, о 8.30 ранку, 3 червня. Бонд подумав, що листа могли кинути в скриньку під покровом ночі, а доставили вже, напевне, вдень того ж дня, тобто учора. Шрифт машинки чіткий, навіть елеґантний. Цей факт, разом із солідним, 5 на 7,5 дюйма конвертом, інтервалами між рядків, а також формою звертання в адресі справляв приємне враження акуратності. На звороті конверта не було нічого, крім відбитків. Сургучевої печатки не було.

Сам лист, бездоганно грамотний та логічно викладений, проголошував:

Джеймс Бонд ще раз перечитав листа й акуратно поклав його на стіл перед собою. Взяв другий аркуш — детальний план доставки золота. «Північно-західний схил гори Етна на Сицилії... навіґаційний пристрій ДЕККА... впродовж чверті повного місяця... між дванадцятьма та годиною ночі за Грінвічем... окремі контейнери вагою чверть тонни, обгорнуті товстим (не менше фута) шаром поролону... не менше трьох парашутів на контейнер... тип і план польоту маєте повідомити на частоті 16 мегагерц не пізніше ніж за 24 години до початку операції... Будь-які організовані контрзаходи будемо вважати припиненням контракту, і це призведе до підриву ядерного пристрою номер 1 чи номер 2, якщо наші вимоги не будуть виконані...» Той самий підпис. Обидва аркуші мали внизу приписку: «Копія — Президенту США, рекомендованим листом, відправлено одночасно».

Бонд обережно поклав фотокопію поверх інших, витягнув з кишені портсигар із воронованого металу, в якому тепер залишалося тільки дев’ять сигарет, узяв одну, прикурив, затягнувся і задумливо випустив у стелю довгий стовбур диму.

М. розвернувся в кріслі обличчям до Бонда.

— Що скажете?

Бонд звернув увагу на те, що очі М., які три тижні тому були ясними і випромінювали енергію, зараз почервоніли й набули стомленого вигляду. Нічого дивного!

— Якщо цей літак з усіма боєголовками на борту насправді зник, то я схильний вважати, що вони не блефують. Тоді все по-справжньому.

— Воєнний кабінет такої ж думки, — зауважив М. — Я теж. — Він помовчав, потім додав: — Так, літак справді зник разом з бомбами. І номери їхні вказані правильно.