Кульова блискавка

“DISCO VOLANTE”[71]

На борту яхти Перший зняв окуляри нічного бачення, витягнув із нагрудної кишені білого, блискучого, як акуляча шкіра, піджака носовичок від «Шарве» і витер лоб та скроні. Війнуло мускусним ароматом «Скіапареллі Снаф»[72] — запах, що нагадував про зовсім інший бік життя, про Домінетту, яка зараз сідає обідати (а іспанські традиції в Нассау поважають свято — коктейлі мають закінчити до десятої) з непутящим, але веселим подружжям Сомюрів та їхніми не менш легковажними гостями; нагадав про велику гру, яка, напевне, щойно розпочалась у казино; нагадав пісні «каліпсо», що лунають уночі з усіх барів та нічних клубів на Бей-стріт. Перший поклав носовичок до кишені. Треба визнати — операція розвивається успішно. Усе за розкладом! Він поглянув на годинник — чверть на одинадцяту. Літак запізнився на майже тридцять хвилин — довелося чекати клятих пів години, але посадка на воду відбулася блискуче. Варгас, треба віддати йому належне, на відмінно обробив італійця — як його там? Тепер вони відстають від графіка лише на чверть години. Якщо пошуковій групі не доведеться зрізати бомби ацетиленовими різаками — навернуть час. Ніхто й не очікував, що все пройде гладко. У них залишається добрих вісім годин до світанку. Впевненість, методичність, результативність — саме у такій послідовності. Впевненість, методичність, результативність.

Перший зійшов з мостика і попрямував до радіорубки. Тут панувала напруга, тхнуло потом.

— Є новини з Нассау? А повідомлення про низько летючий літак? Хтось із Біміні помітив приводнення? Ні? Продовжуй прослуховувати ефір і з’єднай мене з Другим. Швидше — ми запізнюємося на чверть години.

Номер Перший запалив сигарету, спостерігаючи за роботою «мізків» яхти, які почали сканувати ефір. Оператор торкався шкал налаштування павучими лапками — завмираючи, перевіряючи, прислуховуючись до звукових хвиль з усього світу. Потім раптом зупинився, перевірив, додав гучності й підняв великий палець. Перший заговорив у мікрофон, пристебнутий до навушників.

— Перший на зв’язку.

— Другий слухає, — голос лунав глухо, звук то посилювався, то слабшав, але то був Блофельд — жодних сумнівів. Перший знав його голос краще, ніж батьківський.

— Фаза успішно завершена. О десятій п’ятнадцять. Наступна фаза — о десятій сорок п’ять. У процесі. Кінець зв’язку.

— Дякую, кінець зв’язку.

Сеанс завершено. Радіообмін тривав лише сорок п’ять секунд. Можливість перехоплення такого короткого повідомлення на даній частоті була вельми мала.

Перший пройшов через кают-компанію і спустився в трюм. Четверо чоловіків команди «Б» сиділи і курили. Акваланги лежали поруч. Широкий підводний люк трохи вище кіля яхти був відчинений. Місячне світло відбивалося від піщаного дна за шість футів унизу та підсвічувало трюм. На решітці позаду чоловіків височіла гірка брезенту ніжного кольору кави з молоком з випадковими темно-зеленими та коричневими плямами. Перший сказав:

— Усе за графіком. Рятувальна команда взялася до роботи. Скоро ваша черга. Де скутер із санчатами?

Один з чоловіків показав пальцем униз.

— Ми їх спустили. Стоять на дні. Так буде швидше.

— Добре, — номер Перший кивнув у бік підйомного механізму, прикріпленого до балки у трюмі. — Стріла витримає?

— Витримає і вдвічі більшу вагу.

— А помпи?

— У порядку. Висушать трюм за сім хвилин.

— Гаразд, відпочивайте. Ніч буде довгою.

Перший вибрався залізними сходами з трюму на палубу. В окулярах нічного бачення більше не було потреби. За дві сотні ярдів по правому борту виднілася шлюпка на якорі в озерці м’якого підводного сяйва. Проблисковий сигнальний маячок загасили, але генератор, що виробляв електрику для підводного прожектора, сильно торохтів. При спокійному морі цей шум розійдеться далеко, та що поробиш — акумулятори надто громіздкі й швидко розрядяться. Генератор спричиняв певний ризик, але вони усе передбачили. Найближчий острів — за п’ять миль звідси і безлюдний, хіба що хтось забажає влаштувати там посеред ночі пікнік. Вони перевірили острів на шляху до місця рандеву. Отже, усе, що треба було, зробили, до того ж із усіма пересторогами. Відлагоджена до останнього гвинтика машина працювала чітко й нечутно. Нема приводу для хвилювань, за винятком наступного етапу. Номер Перший протиснувся крізь люк до закритої кают-компанії і схилився над підсвіченим столом з картами.

Еміліо Ларго, він же — номер Перший, — дорідний, показний чоловік сорока років, був римлянином та й виглядав як римлянин. Не схожий на сучасних італійців, він скидався радше на класичних римлян, профілі яких чеканили на античних монетах. Продовгувате, крупної ліпнини обличчя, засмагле до темно-коричневого кольору, ніс із горбинкою, витягнуте, різко окреслене підборіддя, ретельно поголене перед вечірньою операцією. На противагу пронизливим карим очам, товсті опущені губи могли належати лише якомусь сатиру. Вуха, що спереду виглядали загостреними, надавали йому трохи тваринного вигляду, але справляли незабутнє враження на жінок. Єдина слабкість у його витонченому лиці центуріона полягала в надто довгих бакенбардах та ретельно зачесаному назад чорному волоссі, так рясно напомадженому бріоліном, що, здавалося, ніби засмага є продовженням обличчя.

На міцній статурі не було й грама жиру — Ларго виступав за Італію з фехтування на Олімпійських іграх, був першокласним плавцем міжнародного рівня австралійським кролем[73], а менше місяця тому зайняв призове місце в чемпіонаті Нассау з водних лиж — і м’язи перекочувалися під зшитим на замовлення у дорогого кравця блискучим піджаком.

До пари атлетичної статури були його руки — майже вдвічі більші, ніж у звичайного чоловіка. Вони жваво рухалися по карті, тримаючи лінійку та циркуль, і зараз, висунувшись із білих рукавів, нагадували двох великих пухнастих звірів, які совалися по столу незалежно від власника.

Ларго був авантюристом, справжнім хижаком. Двісті років тому він став би, напевне, піратом, але не з тих, як їх змальовують в книгах, а піратом на зразок Чорної Бороди[74] — кровожерливим головорізом, котрий шпагою прокладає шлях до золота. Проте Чорна Борода був простолюдином та мужлаєм і залишав позаду себе казкові руїни. Ларго був зліплений з іншого тіста. Його дії завжди підкріплювали холодний розрахунок та філігранна майстерність, які неодмінно врятовували від гніву натовпу, починаючи з післявоєнного дебюту, коли він контролював чорний ринок Неаполя, відтак були п’ять вельми прибуткових років контрабанди з Танжера, потім — п’ять інших, присвячених плануванню та реалізації низки пограбувань великих діамантових крамниць на Французькій Рів’єрі, аж до останніх п’яти років у СПЕКТРі. Йому щастило виходити сухим з води, оскільки він завжди опинявся на суттєвий крок попереду звичайних людей. Ларго був уособленням джентльмена-злочинця — космополіта, підкорювача жіночих сердець, гедоніста, перед яким відчинялися двері вищого світу чотирьох континентів, і за сумісництвом — останнього нащадка колись славетної римської родини, статки якої, за його словами, він успадкував. Парубоцький статус був лише плюсом, разом із незаймано чистим поліцейським досьє, сталевими нервами, крижаним серцем та жорстокістю Гіммлера. Одне слово, для СПЕКТРу цей багатий плейбой з Нассау став просто знахідкою, ідеальним Верховним командувачем плану «Омега».

У двері каюти постукали, люк відчинився, увійшов матрос:

— Ми отримали сигнал. Скутер із санчатами пішли до літака.

— Дякую, — в запалі й гармидері будь-якої ризикової операції Ларго залишався острівцем спокою. Якими б високими не були ставки, якою б загрозливою не здавалася ситуація та якою б нагальною не була необхідність прийняття швидкого рішення, спокій став свого роду фетишем для Ларго, і він використовував його, як борець дзюдо — інерцію супротивника. Свідомо зростив у собі таку якість і згодом зрозумів, що витримка діє на підлеглих безвідмовно. Вона їх заспокоювала, робила слухняними та відданими, чого не досягти жодною іншою лідерською рисою. Якщо шеф — розумний та хитрий, як лис, виказує зневагу до такого особливо поганого, а в даному випадку — навпаки, слушного розвитку подій — це означає: він заздалегідь знав, що так станеться. З Ларго результати було передбаченими, на такого шефа можна покластися, бо цей чоловік ніколи не втрачає самовладання. Ось і зараз, отримавши чудову новину, Ларго з нарочитою неквапливістю узяв циркуль і накреслив на карті уявну лінію тільки заради цього члена команди. Потім він відклав циркуль і вийшов з кондиціонованої каюти в теплу ніч.

Під водою просувався у напрямку шлюпки жовтий світлячок — двомісний підводний човник — малюк, подібний до тих, що використовували італійці під час війни[75] і замовлений (з деякими удосконаленнями) в «Ансалдо»[76] — компанії, що винайшла одномісні субмарини. Саме одна з цих субмарин зараз тягнула санчата — гостроносе корито з неґативною плавучістю, яке використовують для транспортування важких підводних об’єктів. Світлячок дістався зони, освітленої прожектором, а кілька хвилин потому з’явився знову, рухаючись у бік судна. Будь-хто інший на місці Ларго спустився б у трюм, щоби поспостерігати за прибуттям двох атомних боєголовок, але він цього не зробив. Через деякий час світлячок появився знову, виконуючи другу поїздку. Цього разу в санчата завантажили величезний рулон брезенту, пофарбованого у кольори тутешньої підводної місцевості з білим піском та плямами розрізнених коралів, який мають розгорнути так, щоб цілком накрити затонулий літак, а краї надійно закріпити сталевими анкерами, і тоді не завадить навіть найсильніший шторм на поверхні. Ларго чітко уявляв кожен рух вісьмох чоловіків, які зараз працюють унизу, в обстановці, в якій вони так багато тренувалися. Він був у захваті від масштабу задуму і неймовірної винахідливості плану «Омега». Місяці підготовки, поту та сліз будуть нарешті відшкодовані.

Біля човна сяйнув яскравий вогник, потім — інший, за ним — іще один. Виринали аквалангісти. Місяць виблискував на склі масок. Вони вирушили до шлюпки — Ларго перелічив усіх вісьмох — незграбно піднялися короткою драбиною і перебралися через борт.

Рульовий та Бранч — німець-убивця — допомогли їм зняти знаряддя, вимкнули підводний прожектор, втягнули його на борт, і замість гучного торохкотіння генератора почувся приглушений рокіт здвоєних «Джонстонів». Човен поспішив до яхти під вантажну стрілу. Закріпили муфти, дали відмашку, заревіла електрична лебідка — і човен з пасажирами на борту підняли й поставили на палубу.

До Ларго підійшов капітан. Високий, кістлявий та похмурий — його було звільнено з канадського флоту за пияцтво і порушення субординації. Він став рабом Ларго, коли той одного дня запросив капітана до своєї каюти і зламав об його голову стілець, так покаравши за несумлінне виконання наказу. Після цього капітан став як шовковий.

— Трюм очищено, — доповів він. — Відходимо?

— Проблеми були?

— Кажуть, що ні. Кажуть, що голки не підсунеш.

— Розпорядися видати їм по чарочці віскі. А потім — хай відпочивають. За годину доведеться ще попрацювати. І пришли до мене Котце. Вирушаємо за п’ять хвилин.

— Гаразд.

Очі фізика Котце виблискували у місячному світлі. Ларго помітив, що чоловік злегка тремтить, немов у лихоманці, та спробував його заспокоїти. — Отже, друже мій, — радісно мовив, — гарні іграшки? Подобаються?

Губи Котце затремтіли, від ледь стримував сльози від збудження.

— Це просто дивовижно! Ви навіть не уявляєте, який це витвір мистецтва. Про таку бомбу можна лише мріяти! У ній так усе продумано — навіть дитина спроможна впоратися.

— Опорні рами не замалі для них? Вам достатньо місця для роботи?

— Так, так, — Котце стримувався, щоб не плескати в долоні. — Жодних проблем, усе просто чудово. Детонатори знімемо дуже швидко, а замінити їх на годинниковий механізм — простіше простого. Маслов уже почав підбирати різьбу, а я займаюся ходовими гвинтами — з ними простіше працювати.

— А ті детонатори, про які ви питали, вони в робочому стані? Де водолази їх знайшли?

— Вони лежали в ящику під капітанським кріслом. Я перевірив — вони не постраждали і спрацюють, коли на те настане час. Звісно, ми триматимемо їх окремо в надійному місці. Гумові чохли — високоякісні, саме для нашого випадку. Я перевірив — вода всередину не потрапила.

— Ризик радіації?

— Тепер — жодного, усе в свинцевих ящиках, — Котце знизав плечима. — Хіба, може, я трохи підхопив, хоч і працював у захисному костюмі. Стежитиму за ознаками, й у разі чого — знаю, що робити.

— Котце, ви — смілива людина. Я б не наблизився до тих штукенцій навіть на гарматний постріл. До того ж сексуальне життя мені не байдуже. Тож ви усім задоволені? Проблем поки що нема? На літаку нічого не залишили?

Котце опанував себе. Його ледь не розривало від хвилювання, точніше, від полегшення, що технічні проблеми, з якими вони зіткнулися, — в межах їхньої компетенції. Раптом він відчув спустошеність та втому. Напруга, що росла в ньому протягом тижнів, ураз щезла. Тижні планування та переживань, що їхніх знань виявиться недостатньо. А якщо ті кляті англійці винайшли хитромудрий запобіжник, про який їм невідомо? Але коли час настав, коли вони, знявши захисну оболонку, взялися працювати хірургічними інструментами, всі питання відпали. Його наповнило відчуття тріумфу та подяки. Усе склалось, як і передбачали — залишилися технічні аспекти. Тому Котце буденно відповів:

— Ні, жодних проблем. У нас є усе необхідне. Піду закінчу роботу.

Ларго провів поглядом худу постать. Які ж ці вчені диваки, їх не цікавить нічого, крім своєї науки. Котце й думати не хотів про наслідки, на які наражається. Для нього ця пара відкручених гайок означала закінчення роботи. Потім вантаж перетвориться на нікчемний баласт. Краще його позбутись. Але не зараз. Раптом доведеться підірвати бомби. Нервовий чолов’яга, який легко може забитися в істериці. Ларго таких терпіти не міг. Такі тільки підривають командний дух. І приносять невдачу. Треба знайти йому якусь справу в машинному відділенні — це його займе, а головне, — він не буде на видноті.

Ларго піднявся на мостик. Капітан сидів за штурвалом — легким напівколом з алюмінію.

— Гаразд, — мовив Ларго, — висуваємося.

Капітан простягнув руку до пульта керування, натиснув одну з кнопок та віддав команду:

— Запустити обидва двигуни!

Корабель відгукнувся низьким рокотом. На панелі керування замиготіли лампочки — обидва двигуни запрацювали на холостому ходу. Капітан посунув електромагнітний перемикач на позначку «малий вперед», і корабель рушив з місця. Трохи згодом капітан посунув перемикач до відмітки «повний вперед» — корабель здригнувся і присів на корму. Капітан дивився на показник обертів, тримаючи руку на важелі поруч. На швидкості двадцять вузлів тахометр зупинився на цифрі «5000». Капітан посунув на дюйм важіль, що вивільняв величезні сталеві лопатки під корпусом. Число обертів не збільшилось, а стрілка спідометра поповзла далі, поки не зупинилася на цифрі сорок вузлів. Тепер яхта наполовину летіла — наполовину глісувала по спокійній воді; її корпус здійнявся на добрих чотири фути над поверхнею за допомогою широких, трохи нахилених підводних крил, і тільки корма з двома величезними гребними гвинтами сиділа у воді. П’янке відчуття, і Ларго охопив нервовий дрож.

Моторну яхту «Диско Воланте» на підводних крилах побудували для Ларго на гроші СПЕКТРа італійські конструктори з верфі Мессіни «Леопольдо Родригес»[77] — єдиної у світі компанії, яка успішно адаптувала систему Шертеля-Заксенберґа[78] для комерційного використання. В корпусі зі сплаву алюмінію і магнію, з двома чотиритактними дизельними двигунами від «Даймлер-Бенц» із подвійними турбонагнітачами від «Браун-Бовері»[79]«Диско Воланте» була спроможна рухати свої сто тонн дедвейту зі швидкістю п’ятдесят вузлів, а запас ходу на такій швидкості становив чотири сотні миль. Її спорудження обійшлось у двісті тисяч фунтів, проте вона була єдиним судном у світі з такими показниками швидкості, вантажності та місткості, а головне, з осадкою, що сповна відповідала вимогам плавання у неглибоких багамських водах.

Конструктори стверджують, що кораблі такого типу мають особливі характеристики, яких потребував СПЕКТР. Завдяки високій остійності та малій осадці аліскафос — як їх називають в Італії — не створюють коливань магнітного поля та не спричиняють ударних хвиль, що допомагало «Диско Воланте» уникати виявлення.

Пів року назад «Диско» переправили до Флорида-кіз південно-американським маршрутом. Яхта зробила фурор не тільки у Флориді, а й на Багамах, що значною мірою сприяло популярності «мільйонера» Ларго в цьому куточку світу, де мільйонерами, які мають усе на світі, аж кишить. А його швидкі й загадкові вояжі з аквалангістами на борту, а іноді з двомісним підводним човном зі складаним крилом, оснащеним на даху турбіною від «Лайкомінг»[80], викликали дозований інтерес, на який розраховував СПЕКТР. Повільно, крок за кроком, Ларго привідкрив таємницю — або через власну надмірну балаканину на прийомах та коктейлях, або через ретельно проінструктованих членів екіпажу в барах на Бей-стріт. Ішлося про пошук скарбу, та й немаленького. Піратська мапа, затонулий галеон, зарослий коралами... місце перебування виявлене. Залишалося дочекатися кінця зимового туристичного сезону і на початку літа, коли встановиться тиха погода, акціонери з’їдуться з Європи й почнеться робота.

І справді, два дні по тому, акціонери — усього дев’ятнадцять — з’їхалися до Нассау з усіх боків — з Бермуд, Нью-Йорка, Маямі. Виглядали вони прозаїчно — тверезомислячі бізнесмени, котрі міцно стоять на ногах; їм забажалося пригод, і вони не проти провести кілька тижнів у чудовому курортному місці, що само собою було відпусткою, навіть якби на тому галеоні й не виявилося ніяких дублонів.

І ось увечері, з усією чесною компанією на борту, заворкотіли двигуни «Диско» — саме так, як і очікував народ, що зібрався в гавані, — й чарівна темно-синя з білим яхта попрямувала у відкрите море. Там двигуни низько загарчали, і звук поступово віддалився, на загальну думку, в південно-східному напрямку, що цілковито відповідало леґенді.

Південно-східний курс вважали логічним, оскільки більшість південних багамців поділяло думку, що саме в цьому напрямку слід шукати скарби. Південними проходами між островами Крукед-айленд, Маягуана і Кайкос поверталися додому іспанські кораблі, навантажені скарбами, намагаючись уникнути піратів, а також французькі та британські флотилії. Десь тут мали покоїтися рештки «Порто-Педро», що затонув 1668 року з мільйоном фунтів у золотих зливках на борту. «Санта-Круз», загублений у 1694 році, перевозив удвічі більший вантаж, а «Ель-Капітан» і «Сан-Педро», що затонули у 1719 році, мали мільйон та пів мільйона фунтів відповідно.

Південні багамці щороку споруджували експедиції за скарбами цих та інших кораблів. Ніхто толком не знав, чи вдалося комусь щось узагалі віднайти, але усі в Нассау знали про сімдесятидвофунтовий зливок срібла, який двоє місцевих бізнесменів знайшли за Горда-Кей у 1950-му[81]. Зливок і досі виставлений у Раді з розвитку в Нассау для загального огляду. Тож багамці розуміють, що скарби чекають, аби їх знайшли, і коли почули, як звук двигунів «Диско» змовкнув удалині, багатозначно перезирнулися.

Тільки-но яхта віддалилася від острова, а місяць ще не зійшов, на борту загасили усе світло, і, зробивши широкий розворот, вона попрямувала на захід, до точки рандеву, яку тепер, зустрівши літак, щойно залишила. Судно перебувало за сотню миль, тобто за дві години ходу від Нассау. Але тільки на світанку, після ще одного важливого телефонного дзвінка, мешканці міста почують гудіння двигунів, що долине з південного боку.

Ларго схилився над картою. Вони ходили цим маршрутом багато разів за різних погодних умов. Ніколи не виникало жодних проблем. Незважаючи на те, що перший та другий етапи пройшли бездоганно, третьому етапові треба приділити подвійну увагу. Все тривало за графіком, відстань — п’ятдесят миль. Будуть на місці за годину. Ларго наказав капітанові тримати курс, а сам пішов до радіорубки. Чверть на одинадцяту — пора виходити на зв’язок.

Собачий острів — маленький, завбільшки як два тенісних корти, з мертвих коралів та порослий морським виноградом із чахлими пальмами, що ростуть тут на дощовій воді та піску. Ця підступна відмілина, навіґаційна перепона, відома усім, і навіть рибацькі баркаси тримаються від неї подалі. Удень острівець можна побачити з острова Андром, а вночі тут тихо, як на кладовищі.

«Диско» підійшла до нього на повному ходу, а потім повільно осіла й за інерцією проковзнула по воді ще, поки не зупинилася за кабельтов од коралового рифу. Судно підняло хвилю, котра омила скелю, якір безшумно пішов униз і закріпився на позначці сорок футів. У трюмі Ларго з четвіркою аквалангістів чекали, коли відчинять підводний люк.

Усі п’ятеро були в аквалангах. Ларго тримав у руках потужний підводний електричний ліхтар, четверо були розбиті на пари, кожна тримала за краї міцну сітку; вони сиділи на ґратчастому люкові та бовтали ногами в ластах, чекаючи, коли набереться достатньо води, що надасть плавучості. У кожній сітці, в потворному сіруватому ґумовому футлярі покоївся тупорилий предмет шести футів завдовжки.

Нарешті в трюм зі шипінням ринула вода, п’ятьох аквалангістів підняло з місця, один за одним вони ковзнули в люк. Ларго пішов першим, за ним на ретельно виміряній відстані — обидві пари.

Ларго не вмикав ліхтаря. По-перше, в цьому не було потреби; по-друге, світло могло привернути увагу допитливої риби або, що гірше, акули чи баракуди. Звісно, це не стало би на заваді, але Ларго не хотів, аби хтось із його людей розгубився чи втратив самовладання.

Вони поплили в м’якому світлі повного місяця. Спочатку пливли у молочній порожнечі, а згодом унизу почав вимальовуватися кораловий хребет, який різко піднімався. Морські віяльця, немов маленькі савани, привітально махали прибульцям, а зарості коралів додавали містичної загадковості. Саме через таку підводну таємничість, яка, хоча й не становила ніякої прямої загрози, а лише додавала сцені атмосферності, Ларго і вирішив очолити групу. У відкритому морі при світлі прожектора підводний світ довкола літака набував знайомих обрисів виробничого цеху, але тут панувала зовсім інша атмосфера. Цей сіро-білий світ потребував од плавця значної частки зневаги до здебільшого вигаданих загроз, що було під силу лише тим, хто бачив його сотні разів. Ось чому Ларго очолив команду. Тільки він точно знав, як слід розпорядитися цими двома сірими сосисками, а якщо піде щось не за планом, то зможе виправити ситуацію.

Нижню частину маленького острова дуже підточили хвилі, тож збоку він нагадував величезний гриб. Під кораловою парасолькою була широка розщілина — чорна рана на ніжці гриба. Ларго поплив до неї, а діставшись, увімкнув ліхтар. Під шапкою коралів було по-справжньому темно. Жовтий промінь освітив жваве життя коралової громади — бліді колонії морських їжаків і жагучо-чорні колючки морських яєць, ліс водоростей м’яко погойдувався з боку в бік, жовто-сині ан-тенки лангустів, зграйки рибок-метеликів та «морських ангелів», що тріпотіли, як метелики у світлі, згорнені в трубочку трепанги, парочка звивистих морських стоног і чорно-зелене драглисте желе морського зайця.

Ларго опустив ноги, став ластами на уступ і роздивився по боках, підсвітивши скелю так, щоб обидві пари знайшли собі майданчик. Махнув рукою і повів через широку розщілину, в дальньому кінці якої мерехтіло місячне сяйво. Підводна печера мала десять ярдів завдовжки. Ларго провів групу до невеличкої комори, яка в минулому цілком імовірно могла слугувати відмінною схованкою для піратських скарбів. З дальнього кінця вела на поверхню вузька розколина, котра під час шторму виконувала функцію своєрідного дихала, хоча ймовірність того, що якісь рибалки опиняться поблизу Собачої обмілини у шторм, щоб поспостерігати за фонтаном, який б’є зі середини острова, була мізерно малою.

Вище рівня води люди Ларго заздалегідь вбили костилі, зробивши колиски для атомних боєголовок, і оснастили шкіряними ременями, завдяки яким вони мали залишитися непорушними за будь-якої погоди. Тепер кожна пара по черзі підняла свій пакунок у ґумовому мішку на поличку і закріпила ременями. Ларго перевірив кріплення і залишився задоволеним. Бомби надійно зберігатимуться тут до моменту, коли в них настане потреба. А тим часом радіація, хоч яка вона там є, залишиться в межах цього острівця, тобто за сто миль од Нассау, де його команда та саме судно будуть чистими, як новорічний сніг.

П’ятірка неквапливо повернулася на корабель через підводний люк. Загарчали турбіни, і «Диско» — яхта, витончена, як гондола, — припіднявшись над водою, лягла на зворотний курс додому, згори нагадуючи радше повітряний, а не морський апарат.

Ларго зняв підводне знаряддя і, загорнувшись у рушник, пройшов до радіорубки. Він пропустив дзвінок опівночі. Зараз була чверть на другу ночі, тобто чверть на восьму ранку в Блофельда. Поки налагоджували зв’язок, Ларго уявив, як Блофельд сидить там, напевне, виснажений, та ще й непоголений. Перед ним — горнятко кави, останнє з їх нескінченної черги. Ларго майже почув її запашний аромат. Після дзвінка Блофельд викличе таксі до турецьких бань на рю Обер — притулку, де він знімав напругу. А опісля нарешті засне.

— Номер Перший на зв’язку.

— Номер Другий біля апарата.

— Третю фазу завершено. Повторюю: третю фазу завершено, все пройшло успішно. У нас перша година ночі. Кінець зв’язку.

— Я задоволений.

Ларго зняв навушники. «Оце так молодець», — подумав про себе. Справа на три чверті зроблена. Тепер хіба що лише диявол зможе їм зашкодити.

Повернувшись до каюти, Ларго ретельно приготував улюблений напій — фрапе з м’ятного лікеру з мараскиновою вишенькою[82].

Він випив напій до дна і з’їв вишню. Потім витягнув з баночки ще одну вишню, поклав її до рота й пішов на місток.