Марсіянин

Розділ 11

- Щось з’являється… так… так! Це Патфайндер!

Кімната вибухнула оплесками і вітаннями. Венкат ляснув по спині незнайомого техніка, а Брюс простромив кулаком повітря.

Стихійний контрольний центр сам був досягненням. ЛРР мала лише 20 днів, щоб зібрати до купи антикварні комп’ютери, полагодити зламані компоненти, об’єднати все у мережу і встановити нашвидкоруч написане програмне забезпечення для спілкування з сучасною Мережею далекого космічного зв'язку НАСА. Команда інженерів працювала цілодобово і закінчила лише два дні тому.

Сама кімната раніше була конференц-залом, у ЛРР не знайшлось місця під несподівану мету. Захаращена комп’ютерами і обладнанням, вона мала зовсім трохи місця для спостерігачів, котрі просто втиснулись всередину.

Всередину пустили одну камеру від Асошіейтед Прес. Решта видань мали задовольнитись живою трансляцією АП і чекати на прес-конференцію.

Венкат повернувся до Брюса.

- Дідько, Брюсе! Ти справді витягнув цього разу кроля з капелюха! Добра робота!

- Я лише керівник, - сказав Брюс стримано. - Дякуй хлопцям, які зібрали увесь цей непотріб до купи.

- Обов’язково! - Венкат усміхнувся. - Та спершу я побалакаю зі своїм новий найліпшим товаришем!

Повернувшись до чоловіка у навушниках з мікрофоном перед зв’язковим пультом, Венкат спитав:

- Як тебе звати, новий найліпший товаришу?

- Тім, - сказав той не зводячи очей з екрану.

- І що далі? - спитав Венкат.

- Ми автоматично послали у відповідь телеметрію. Вона долетить туди через трохи більше ніж 11 хвилин. Коли це станеться, Патфайндер почне вузьконаправлену трансляцію. Тому мине 22 хвилини, доки ми почуємо його знову.

- У Венката докторська ступінь з фізики, - сказав Брюс. - Тобі не потрібно пояснювати йому про час трансляції.

Тім знизав плечима.

- Ніколи не знаєш щодо менеджерів.

- Що було у передачі, яку ми отримали ? - спитав Венкат.

- Лише основа. Перевірка обладнання. У нього багато систем не працює, бо вони були на панелях, які Уотні зняв.

- А як щодо камери?

- Каже, що фотокамера працює. Ми скеруємо його зняти панораму якомога скоріше.

Він запрацював!

Святі яйця, він запрацював!

Я щойно оглянув Лендера. Вузьконаправлена антена спрямована точно на Землю! Патфайндер не може знати, де це, тому він не може знати, де Земля. Єдиний шлях дізнатись - це отримати сигнал.

Вони знають, що я живий!

Немає слів. Цей божевільний план якимсь чином подіяв! Я зможу з кимось поговорити. Три місяці я був найсамотнішою людиною в історії, але тепер це скінчиться.

Звісно, мене можуть і не врятувати. Та я вже не буду сам.

Працюючи біля Патфайндера, я увесь час уявляв цей момент. Гадав, що скакатиму, кричатиму, можливо покажу Марсові середній палець (бо вся ця планета - мій ворог), та нічого такого не відбулось. Повернувшись у Габ і знявши скафандр, я сів на землю та заплакав. Я кілька хвилин голосив, як дитина. Врешті голосіння перейшло у тихі схлипування, а потім мене пойняв великий спокій.

Приємний спокій.

На думку спало: тепер, коли з’явився дійсний шанс на порятунок, треба бути обережнішим з нескромними записами у журналі. Як видаляти записи із нього? Очевидного способу немає… Але цим я займусь пізніше, а поки що у мене важливіші справи. Наприклад, поговорити з людьми

- Ми отримали вузьконаправлений сигнал у відповідь лише півгодини тому, - сказав Венкат до гурту журналістів. - Ми негайно наказали Патфайндеру зняти панорамне зображення. Сподіваємось, Уотні має якесь повідомлення для нас. Питання?

Здійнявся ліс рук.

- Кеті, почнімо з тебе, - сказав Венкат, вказуючи на неї.

- дякую, - сказала вона. - Чи вдалось зв’язатись з Соджорнером?

- На жаль, ні, - відповів він. - Лендер не зміг зв’язатись з Соджорнером, а напрямки ми не можемо з ним контактувати.

- Що могло трапитись з Соджорнером?

- Навіть припустити не можу, - сказав Венкат. - Після такого довгого часу перебування на Марсі будь-що могло з ним трапитись.

- Найімовірніший здогад?

- Наймовірніше на нашу думку, що він забрав його до Габу. Сигнал Лендера не досягне Соджорнера через полотно Габу. - Вказуючи на іншого репортера, він сказав, - Ви, там.

- Марті Вест, Ен-Бі-Сі Н’юс, - сказав Марті. - Як ви спілкуватиметесь із Уотні, коли усе запрацює і буде налаштовано?

- Це залежить від Уотні, - сказав Венкат. - Усе що у нас є для роботи, це камера. Він може писати нотатки і тримати на видноті. Але як ми відповідатимемо - це складніше.

- Чому? - спитав Марті.

- Тому що у нас є лише камера платформи. Це єдина рухома частина. Є багато способів перадати інформацію туди за допомогою лише обертання платформи, але нема шляху розказати про них Уотні. Він повинен сам щось вигадати і розказати нам. Ми виконаємо його вказівки.

Вказуючи на наступного репортера, він сказав:

- Прошу.

- Джил Голбрук, Бі-Бі-Сі. Враховуючи 32-оххвилинну передачу туди-сюди при єдинім засобі спілкування - обертовій платформі, це буде безнадійно повільна розмова, чи не так?

- Так, це правда, - підтвердив Венкат. - Нині на Ацідилійській рівнині світанок, а тут у Пасадені щойно за 3-ю д.п. Ми будемо тут усю ніч, і це лише початок. Більше ніяких питань, панорама має саме надійти за кілька хвилин. Ми триматимемо вас у курсі.

Швидко лишивши кімнату для преси, Венкат заспішив залою униз до тимчасового контрольного центру Патфайндера. Він протиснувся крізь натовп до зв’язкової панелі.

- Є щось, Тіме?

- Звісно, - відповів той. - Та ми витріщаємося на цей чорний екран, тому що це цікавіше, ніж зображення Марса.

- А ти хитро роблений, Тіме, - сказав Венкат.

- Врахую.

До них протиснувся Брюс.

- За годинником ще кілька секунд, - сказав він.

Залишок часу минув у тиші.

- Щось з’являється, - сказав Тім. - Угу. Це панорама.

Кімнатою розливалось загальне послаблення напруження відповідно до повільної появи зображення, одна вертикальна смужка за одною.

- Марсіянська поверхня… - сказав Венкат відповідно до появи смужок. - Ще поверхня…

- Ребро Габа! - сказав Брюс, тицяючи у екран.

- Габ, - усміхнувся Венкат. - Ще більше Габу… ще Габ… чи це повідомлення? Це повідомлення!

Вертикальні смужки відкрили написану від руки цидулку, яка стояла перед камерою на тонкому металевому стрижневі.

- Ми отримали повідомлення від Марка! - оголосив на усю кімнату Венкат .

Оплески заповнили кімнату, а потім швидко стихли.

- Що він каже? - спитав хтось.

Венкат прихилився ближче до екрану.

- Ту сказано… “Я писатиму тут питання - Ви приймаєте трансляцію?”

- Гаразд?.. - сказав Брюс.

- Це те, що він каже, - Венкат знизав плечима.

- Ще напис, - сказав Тім, вказавши на екран після того, як повільний рух даних відкрив усе.

Венкат знову прихилився.

- Цей говорить “Направте сюди, якщо так”.

- Добре, я бачу до чого воно йде, - сказав Брюс.

- Тут ще й третій напис, - сказав Тім.

- “Направте сюди, якщо ні”, - прочитав Венкат. - “Ми часто перевірятимемо щодо відповіді”.

Венкат склав руки на грудях.

- Гаразд. У нас є зв’язок з Марком. Тіме, направ камеру на “Так”. Потім почни робити знімки щодесять хвилин, доки він не напише нове питання.

“Так!” Вони сказали “Так!”

Я не збуджувався такою мірою через “так” з часу випускного вечора!

Гаразд, треба заспокоїтись.

У мене обмеження кількість паперу, з яким я можу працювати. Ці картки були призначені для позначення зразків. У мене приблизно 50 карток. Можна використати обидва боки, а коли всі скінчаться, то можна знову їх використати, здряпавши старі питання.

Мітник Шарпі (прим.п., Sharpie - великий американський виробник писарського приладдя, головним чином ручок-мітників для письма), яким я користуюсь, протримається значно довше за картки, то ж атрамент - не проблема. Але мені доводиться робити усі написи всередині Габу. Я не знаю, з якої галюциногенної гидотимати той атрамент зроблено, але він точно викіпатиме при 1/90 атмосфери.

Я використовую старі частини масиву антен, щоб тримати картки. У цьому є певна іронія.

Нам потрібно говорити швидше ніж “так/ні” питання щопівгодини. Камера може обертатись на 360 градусів, і у мене є вдосталь деталей антени. Час створити абетку. Але просто використати букви від А до Z я не можу. Мої Питаннєві Картки дають 27 карток навколо лендера. Кожна отримає лише 13 градусів дуги. Навіть якщо ЛРР бездоганно направить камеру, все одно лишатиметься велика імовірність, що я не знатиму, яку саме букву вони мають на увазі.

Тому треба використовувати ASCII. (прим.п., англ. American Standard Code for Information Interchange. В обчислювальній техніці - система кодів, у якій числа від 0 до 255 включно поставлені у відповідність літерам, цифрам і символам пунктуації) Це те, що дозволяє комп’ютерам працювати з символами. Кожен символ має числовий код між 0 і 255. Значення між 0 і 255 можна виразити 2-ма шістнадцятковими цифрами. Надсилаючи мені пари гекс-цифр (прим-п., від англ. hexadecimal), вони вказуватимуть будь-які символи, разом з числами, розділовими знаками і под.

Звідки мені знати, які числа яким символам пасують? Річ у тім, що Джогансенів лептоп - це просто скарбниця інформації. Я не сумнівався, що десь у ньому вона берегла таблицю ASCII символів. Усі ґіки мають таку.

То ж я зроблю картки для цифр від 0 до 9, і для букв від А до F. Так буде 16 карток навколо камери і ще Питаннєва картка.17 карток приводять до 21 градуса на кожну. З цим набагато легше буде впоратись.

Час братись до роботи!

Пишіть за допомогою ASCII. Номери 0-F з кроком 21 градус. Дивитимусь за камерою з 11:00 мого часу. Коли закінчите повідомлення, повертайтесь у це положення. Чекайте 20 хвилин після закінчення перед зйомкою світлини (щоб я встиг написати і поставити відповідь). Повторюйте наприкінці кожної години.

С...Т...А...Т...У...С

Фізичний проблем нема. Усі системи Габу діють. Їм 3/4 порції. Успішно вирощую рослини у Габі на культивованому ґрунті. Становище - не провина команди Аресу 3. Не пощастило.

Я...К...Ж...И...В...И...Й

Прохромлений шматком антени. Зомлів від декомпресії. Упав долілиць, кров закоркувала дірку. Опритомнів після відльоту команди. Комп’ютер біо-монітору зламався від штрику. У команда були підстави вважати мене мертвим Не їх провина.

Р...О...С...Л...И...Н...И…?

Довга історія. Екстремальна ботаніка. Маю 126 м2 городу з картоплею. Збільшить запаси харчів, але не достатньо. щоб дочекатись посадки Аресу 4. Змінив ровера для далекої подорожі, планую доїхати до Аресу 4.

Б...А...Ч...И...Л...И…-...С...У...П...У...Т...Н...И...К

Уряд слідкую за мною через супутники? Потрібен бриль з фольги! А ще потрібен швидший спосіб зв’язку. Розмова і писанина забирає увесь клятий день. Ідеї?

В...И...Н...Е...С...И...С...Д...Ж...Р...Н...Р...Н...А...З...О...В...Н...І

Виніс ровера Соджорнер назовні, поставив за 1 метр на північ від Лендера. Якщо можете під’єднатись до нього, я напишу гекс номери на колесах і ви надсилатимете мені шість байт за раз.

С...Д...Ж...Р...Н...Р...Н...Е...В...Д...П...В...Д...А

Дідько. Якісь ще ідеї? Потрібно швидше спілкуватись.

П...Р...А...Ц...Ю...Є...М...О...Н...А...Д...Ц...И...М

Земля вже заходить. Продовжимо о 08:00 за моїм часом завтра вранці. Скажіть родині, що у мене все гаразд. Команді мої найкращі побажання. Скажіть капітанові Ллюїс, що диско - лайно.

Венкат кілька разів кліпнув очима, які сльозилися, розкладаючи папері на службовому столі. Його тимчасовий службовий стіл у ЛРР був складним столиком у віддаленому куточку кімнати для відпочинку. Упродовж усього дня навколо товклися люди, які зайшли поїсти, та з іншого боку. не треба було далеко ходити за кавою.

- Даруйте, - сказав чоловік, підходячи до стола.

- Так, у них скінчилась дієтична кола, - відгукнувся Венкат, не зводячи очей. - Я не знаю, коли персонал для обслуговування заповнить холодильник.

- Насправді я прийшов поговорити з вами, докторе Капур.

- Що? - Венкат нарешті звів погляд. Похитав головою. - Даруйте, я не спав усю ніч. Вибачте, якщо я надто різкий. Ще раз: хто ви?

- Джек Тревор, - сказав тонкий блідий чоловік. - Я працюю у програмному забезпеченні.

- Чи я можу тобі допомогти?

- У нас є ідея для зв’язку.

- Уважно слухаю.

- Ми переглядали старий софт Патфандера. Ми зібрали копію комп’ютерів і проганяємо тести. Ті ж комп’ютери, які вони використали для пошуку проблеми і майже вбили оригінальну місію. Дуже цікава історія. Виявляється, у потоці Соджорнера є інверсія пріоритетів і …

- Ближче до суті, Джеку, - перервав Венкат.

- Так. Отже, річ у тім, що у Патфайндера є процес оновлення ОС. Тому ми можемо змінити програму на будь-що, що нам заманеться.

- Добре, і що з того?

- У Патфайндера є дві комунікаційні системи. Одна для зв’язку з нами, інша для зв’язку з Соджорнером. Можемо змінити другу систему для трансляції на частоті ровера Аресу 3. І можна змусити його вдавати, що це сигнал маяка Габу.

- Ви можете змусити Патфайндер спілкуватись з Марковим ровером?

- Це єдиний варіант. Радіо Габу мертве. Річ у тім, що єдине що робить ровер, це тріангуляція сигналу для визначення свого розташування. Він не відсилає дані назад до Габу. У нього є лише голосовий канал для астронавтів побалакати.

- То ж, - сказав Венкат, - ви можете змусити Патфайндер говорити з ровером, але не можете змусити ровера відповідати.

- Так. Та ми хочемо, щоб наш текст показувався на екрані ровера, і все що пише Уотні, щоб відсилалось назад до нас. Це потребує зміни програми ровера.

- А ми не можемо цього зробити, - підсумував Венкат. - Бо ми не можемо зв’язатись із ровером.

- Не прямо. - сказав Джек, - Але ми можемо передати Уотні дані, щоб він ввів їх у ровер.

- Про який об’єм даних ми говоримо?

- Люди зараз працюють з програмою для ровера. Патч файл буде на 20 Мег, щонайменше. Ми можемо слати до Уотні байт щочотири секунди чи коло того через наш “Кажи-і-Пиши”. На це знадобиться три роки безперервного транслювання. Тому це не вихід.

- Але ж ти заговорив зі мною, бо у вас є рішення, так? - висловив надію Венкат.

- Звісно! - запроменів Джек. - Програмні інженери виявляються хитрими байстрюками, коли справа стосується передачі даних.

- Просвіти мене, - сказав, стримуючись, Венкат.

- Ось найцікавіша частина. - сказав по-змовницьки Джек. - Нині ровер розділяє сигнал на байти, а потім виокремлює певну послідовність, яку надсилає Габ. Таким робом природні радіо хвилі не збивають налаштування. Якщо байти неправильні, ровер ігнорує їх.

- Гаразд, і що?

- Це означає, що у кодобазі є місце, де отримуються розділені байти. Ми можемо вставити маленький шматочок коду, лише 20 інструкцій, щоб записати розділені байти у файл журналу, перш ніж буде перевірена їх правильність.

- Звучить обнадійливо… - сказав Венкат.

- Так і є! - сказав збуджено Джек. - Спочатку ми оновлюємо Патфайндер нашою ОС для заміни. Потім ми кажемо Уотні як саме хакнути програму ровера, щоб додати ті 20 інструкцій. Потім ми транслюємо Патфайндеру патч ровера, а він ретранслює його роверу. Ровер пише байти у файл. Нарешті Уотні завантажує файл як файл для виконання, і той патчить програму ровера!

Венкат зсунув брови, перетравлюючи інформацію, об’єм якої був завеликим для його втомленого безсонням мозку.

- Гм, - сказав Джек. - Ви не радієте і не танцюєте.

- Отже нам лише треба переслати до Уотні ті 20 інструкцій? - спитав Венкат.

- Їх і як відредагувати файли. І куди вставити ті інструкції у файли.

- І все?

- І все!

Венкат хвильку мовчав.

- Джеку, я куплю усій вашій команді повне зібрання “Зоряного шляху” з автографами.

- Я надаю перевагу “Зоряним війнам”, - відказав Джек, збираючись йти гуть. - Звісно, лише оригінальній трилогії.

- Домовились, - згодився Венкат.

Коли Джек пішов, до столу Венката підійшла жінка.

- Так? - спитав він.

- Не можу знайти дієтичну колу. Вона закінчилась?

- Так, - кивнув Венкат. - Не уявляю коли персонал обслуговування наповнить холодильник.

- Дякую, - сказала вона.

Коли він вже збирався повернутись до праці, задзеленчав мобільний. Венкат голосно застогнав і узяв телефон зі столу.

- Ало? - сказав він, старанно вдаючи радість.

- Мені потрібна світлина Уотні.

- Привіт. Енні. Я теж радий чути тебе. Як ідуть справи у Г’юстоні?

- До біса це лайно, Венкате. Мені треба світлина.

- Це не так легко, - пояснив Венкат.

- Ви говорите з ним через кляту камеру. Що тут складного?

- Ми виписуємо наше повідомлення, чекаємо 20 хвилин, і тільки потім робимо знімок. На той час Уотні вже у Габі.

- То скажіть йому лишитись поряд, коли робитимете наступну світлину, - вимагала Енні.

- Ми можемо відсилати по одному повідомленню на годину, і лише коли Ацідилійська рівнина повернута до Землі, - сказав Венкат. Ми не марнуватимемо повідомлення просто щоб сказати йому попозувати для фото. Між іншим, він буде у скафандрі для ПЧД. Ви навіть обличчя його не побачите.

- Мені треба хоч щось, Венкате, - сказала Енні. - Ви балакали з ним впродовж 24-х годин, і медіа всераються від збудження. Вони хочуть світлину для розповіді. Вона буде на кожному сайті новин по всьому світові.

- У вас є світлини його цидулок. Візьміть їх.

- Цього не достатньо, - сказала Енні. - Преса підступається до мого горла через це. І до моєї дупи. З обох боків, Венкате! Вони зустрінуться посередині!

- На це знадобиться кілька днів. Ми спробуємо зв’язати Патфайндер з комп’ютером ровера…

- Кілька днів? - зойкнула Енні. - Це єдине, про що усі нині думають. По усьому світу. Ти розумієш, у якому я становищі? Це найбільша історія з часу Аполону 13. дай мені розтрикляту світлину!

Венкат зітхнув.

- Спробую роздобути її завтра.

- Чудово! - сказала вона. - Не можу дочекатись.

Доводиться дивитись на камеру, коли вона пише. Півбайта за раз. Я спостерігаю за двома номерами, відтак шукаю їх у таблиці-підказці з ASCII кодами, яку я зробив собі. Це одна буква.

Я не хочу забути якусь букву, тому видряпую їх на землі патичкою. Процес видивляння букви і видряпування її на землі забирає кілька секунд. Іноді, коли я знову дивлюсь на камеру, я пропускаю номер. Зазвичай я можу його вгадати з контексту, та іноді я просто пропускаю його.

Согодні я прокинувся за кілька годин до потрібного часу. Як різдвяного ранку! Не міг дочекатись 08:00 для початку. Я поснідав, зробив деякі непотрібні перевірки обладнання у Габі і почитав трохи Пуаро. Нарешті час настав!

“МЖНХАКНТИРВРЩБГОВРТИЗПТФЙДРОМПРГОТЙСЯДОВГПОВДМЛННЯ”

Угу. Знадобилась хвилина. “Можна хакнути ровер, щоб говорити з Патфайндером. Приготуйся до довгого повідомлення.”

Знадобилось добряче пометикувати. Та це була чудова новина! Якщо вдасться усе налаштувати, ми будемо обмежені лише часом трансляції. Я встановив напис “Прийняв.”

Не впевнений, що малось на увазі під “довгим повідомленням”, але мені краще бути готовим. Я вийшов за 15 хвилин до кінця години і вирівняв велику ділянку землі. Знайшов найдовший шпичак із антени, що у мене був, щоб можна було дотягтись до рівної ділянки не ступаючи на неї.

Відтак став поряд. Чекаючи.

Точно наприкінці години прийшло повідомлення.

“ЗВНТАЖhexeditНАКМПРВРА,ВДКРФЙЛ-/usr/lib/habcomm.so-СКРЛДОІНДКСЗЛВА:2AAE5,ЗМННА141БЙТЯКІМИПРДМОНСТПНИМПВІДМЛННЯМ,СТЙПРЯДВПРДВЖ20ХВПСЛЯЗКІНЧННЯ”

Матір Божа. Щож…

Вони хочуть. щоб я завантажив “hexedit” на комп’ютері ровера, відтак відкрив файл /usr/lib/habcomm.so, проскролив до індексу зліва на екрані 2AAE5, відтак змінив байти там на 141 байт послідовності, яку НАСА передасть наступним повідомленням. Досить легко.

А ще вони чогось хочуть, щоб я лишався поряд для наступного знімка. Не розумію навіщо. Ви не можете бачити жодну частину мене, коли я у скафандрі. Навіть забороло відбиватиме забагато світла. Та все ж, це те, чого вони хочуть.

Я повернувся всередину і записав повідомлення на майбутнє. Потім написав цидулку і вийшов. Зазвичай я чепляю цидулку і вертаюсь всередину. Та цього разу я мав лишатись для фото сесії.

У камеру я показав піднятий вгору великий палець на додачу до цидулки, на якій було “І-і-і-і!”

Винуватьте ТБ-серіали з 70-х. (прим.п., це про вигук “І-і-і-і!”, що є улюбленим у Фонза, героя американського ситкому “Щасливі дні” (1974-1984))

- Я попросила світлину і отримала Фонза? - з осудом спитала Енні.

- Ти отримала свою світлину, досить курвитись, - сказав Венкат затискаючи телефонну рурку між плечем і щокою. Його більше цікавили схеми перед ним ніж розмова.

- І-і-і-і! - передражнила Енні. - Нащо він це зробив?

- Ти зустрічалась із Марком Уотні?

- Гаразд, гаразд, - сказала Енні. - Але мені НЕГАЙНО потрібна фотка його обличчя.

- Не можу.

- Чому?

- Тому що, якщо він зніме шолома, то помре. Енні, мені час іти, тут один з програмістів ЛРР і це терміново. Бувай!

- Але… - сказала Енні і він поклав слухавку.

Джек, який стояв у дверях, сказав:

- Це не терміново.

- Так, я знаю, - сказав Венкат. - Чим можу допомогти тобі?

- Ми тут подумали, - почав Джек. - Цей хак ровера може потребувати уточнень. Тому може знадобитись двосторонній зв’язок із Уотні.

- Нічого, - сказав Венкат. - Не поспішайте, робіть усе як слід.

- Ми могли б прискоритись, якби зменшили час передачі, - сказав Джек.

Венкат глянув спантеличено.

- Ви збираєтесь зблизити Землю з Марсом?

- Землю не потрібно рухати, - сказав Джек. - Гермес перебуває усього за 73 мільйони кілометрів від Марса. Лише за 4 світлові хвилини. Бет Джогансен чудовий програміст. Вона могла б допомогти Уотні зі справою.

- Не обговорюється, - сказав Венкат.

- Вона сисадмін місії, - наполягав Джек. - Це винятково її галузь знань.

- Не можу, Джеку. Команда все ще не знає.

- Та що з Вами? Чому Ви просто не скажете їм?

- Я відповідаю не лише за Уотні, - сказав Венкат. У мене ще п’ять інших астронавтів у далекому космосі, які мають зосередитись на своєму поверненні. Ніхто про це не думає, але статистично вони у більшій небезпеці ніж Уотні нині. Він на планеті. Вони у космосі.

Джек звів руки.

- Гаразд, робитимемо повільно.

Ви колись розшифровували 141 випадковий байт, по півбайта за раз?

Це нудно. І складно, якщо у вас немає ручки.

Раніше я просто писав букви на піску. Та цього разу мені потрібен був транспортабельний варіант запису. Перший план був: використай лептоп!

Кожен член команди мав власний лептоп. То ж у мене шість для користування. Точніше, я мав шість. Тепер їх п’ять. Я гадав, що лептоп нормально почуватиметься назовні. Це ж просто електроніка, так? Вона лишатиметься достатньо теплою щоб працювати недовгий час, і їй не потрібне повітря.

Він помер миттєво. Екран почорнів ще до того, як я вийшов з повітряного шлюзу. Виявилось, що “L” у слові “LCD” означає “рідкий”. Мабуть воно або замерзло, або википіло. Можливо я напишу споживацький відгук. “Виніс ваш продукт на поверхню Марса. Він припинив працювати. Оцінка 0 із 10.”

Тому я скористався камерою. У мене їх багато, спеціально створених для роботи на Марсі. Я писав байти на піску коли вони приходили, фотографував, а потім переписував у Габі.

Нині ніч, тому повідомлень більше нема. Завтра я введу це у ровер, і ґіки з ЛРР зможуть ним скористатись.

У імпровізованому центрі керування Патфайндером носився відчутний сморід. Вентиляційна система не могла впоратись із такою кількістю людей, які наполегливо працювали і не мали часу на особисту гігієну.

- Ходи сюди, Джеку, - сказав Венкат. - Схоже ти сьогодні найбільш Тімо-наближений.

- Дякую, - сказав Джек, сідаючи на місце Венката поряд з Тімом. - Агов, Тіме!

- Джек, - сказав Тім.

- Скільки знадобиться для патчу? - спитав Венкат.

- Має бути просто миттєво, - відповів Джек. - Уотні ввів хак раніше сьогодні, і ми впевнились, що він діє. Ми оновили ОС Патфайндера без проблем. Коли Уотні завантажить патч і перезавантажить ровера, ми маємо отримати зв’язок.

- Боже, який складний процес, - сказав Венкат.

- Спробуйте колись оновити Лінукс-сервер, - сказав Джек.

По хвилі тиші Тім сказав:

- Ви розумієте, що він пожартував, правда? Це мало бути смішно.

- Ох, - сказав Венкат. - Я фізик, а не комп’ютерник.

- Це не смішно і для комп’ютерників.

- Ти дуже неприємна людина, Тіме, - сказав Джек.

- Система онлайн, - сказав Тім.

- Що?

- У нас є зв’язок. Просто щоб ви знали.

- Святі яйця! - сказав Джек.

- Запрацювало! - оголосив Венкат усій кімнаті.

[11:18] ЛРР: Марку, це Венкат Капур. Ми слідкуємо за тобою з 49-го Солу. Увесь світ переймається за тебе. Неймовірна робота, притягти Патфайндер. Ми розробляємо план порятунку. ЛРР переробляє МПЧ Аресу 4 для короткого перельоту над поверхнею. Вони заберуть тебе, відтак перенесуть з собою до Скіапареллі. Ми збираємо місію з запасами щоб прогодувати тебе до прибуття Аресу 4.

[11:29] УОТНІ: Радий про це знати. Справді не можу дочекатись, коли не помру. Хочу наголосити, що це не була провина команди. Питання поза темою: що вони сказали, коли дізнались, що я живий? А ще: “Привіт, мамо!”

[11:41] ЛРР: Розкажи про свій “город”. Ми розраховуємо, що пайків тобі вистачить на 400 Солів при споживанні 3/4 порції. Твої рослини вплинуть на це число? Щодо твого питання: ми ще не сказали їм, що ти живий. Ми хочемо, щоб вони зосередились на своїй місії.

[11:52] УОТНІ: Мої рослини - це картопля, які я виростив з тих бульб, що були призначені до Дня Подяки. З ними все гаразд, але площі городу не достатньо для виживання. Харчі скінчаться десь на 900-й Сол. Також: скажіть команді, що я живий! Ви що, показилися?

[12:04] ЛРР: Ми залучимо ботаніків для консультацій і перевірки твоєї праці. На терезах твоє життя, тому ми хочемо бути певними. Сол 900 - це гарна новина. Це дасть нам багато часу на збирання місії з запасами. Також слідкуй за мовою. Усе, що ти пишеш, передається наживо по усьому світу.

[12:15] УОТНІ: Глянь! Цицьки! -> (.Y.)

- Дякую, пане Президент, - сказав Теді у телефон. - Я вдячний за дзвінок і передам ваші вітання усьому закладові.

Кладучи слухавку, він побачив у дверях Мітча Гендерсона.

- Я у вдалий час? - спитав Мітч.

- Заходь, Мітче, - сказав Теді. - Сідай.

- Дякую, - сказав Мітч, сідаючи на гарну шкіряну канапу. Він торкнувся свого навушника і прикрутив гучність.

- Як там Центрі керування? - поцікавився Теді.

- Чудово, - відповів Мітч. - З Гермесом усе добре. І люди у доброму гуморі через події у ЛРР. Сьогодні був хороший день!

- Так, хороший, - погодився Теді. - Ще один крок до повернення Уотні живим.

- Так, до речі, - сказав Мітч. - Ти можливо знаєш, чому я тут.

- Можу здогадатись, - сказав Теді. Ти хочеш розказати команді, що Уотні живий.

- Так, - сказав Мітч.

- І ти згадав про це, коли Венкат у Пасадені, так щоб він не міг заперечувати.

- Я не повинен обговорювати це з тобою, чи з Венкатом, чи ще з кимось. Я - керівник польотів. Це з самого початку мало бути моєю справою, та ви двоє втрутились і відсторонили мене. Попри все це ми погодились, що скажемо їм, коли з’явиться надія. І ось надія є. Ми встановили зв’язок, у нас у розробці план порятунку, а його город купив нам достатньо часу, щоб доправити до нього запаси.

- Добре, скажи їм, - сказав Теді.

Мітч помовчав.

- Отак просто?

- Я знав, що ти прийдеш раніше чи пізніше, то ж я вже обміркував усе і прийняв рішення. Вперед, кажи їм.

Мітч звівся на ноги.

- Гаразд. Дякую, - сказав він залишаючи кабінет.

Теді крутнувся на своєму фотелі та глянув крізь вікно на нічне небо. Він віднайшов бліду червону крапку поміж зірок.

- Тримайся, Уотні, - сказав він. - Ми йдемо.

trudgedпав у своїй люльці. Він трохи ворухнувся, і якийсь приємний сон викликав у нього усмішку. Минулого дня він зробив три ПЧД винятково для інтенсивної фізичної праці, тому спав так міцно, як не бувало вже досить давно.

- Доброго ранку, командо! - закричала Ллюїс. - Вже новий день! Вставай і слав його!

Уотні долучив свій голос до хору стогонів.

- Нумо, - докоряла Ллюїс. - Не варнякайте. Ви спали на 40 хвилин довше, ніж це було б на Землі.

Мартінез першим визіл із ліжка. Після служби у Повітряних збройних силах він легко виконував військово-морські правила Ллюїс.

- Ранок, капітане, - твердо сказав він.

Джогансен звелась у сід, але наступних рухів назустріч жорстокому світу за межами її ковдри не робила. Професійні інженери програмісти ніколи не любили ранки.

Фоґель, дивлячись на свій годинник, повільно беркицьнувся з ліжка. Він мовчки натягнув на себе комбінезон, на скільки можливо розправляючи зморшки. Він подумки зітхнув перед очікуванням ще одного дня безе душу.

Уонті відвернувся від галасу та закрив голову подушкою.

- Ідіть геть, крикуни, - пробурмотів він.

- Беку! - торсаючи лікаря місії, гукнув Мартінез. - Підводься і сяй, друже!

- Так, гаразд, - сонно сказав Бек.

Джогансен випала із ліжка і лишилась на підлозі.

Висмикуючи подушку із рук Уотні, Ллюїс промовила:

- Ворушись, Уотні! дядько Сем заплатив 100 000 доларів за кожну секунду нашого перебування тут.

- Забирай собі подушку, зла жінко, - простогнав Уотні, не розплющуючи очей.

- Коли я була на Землі, я викидала з люльок 200-фунтових чоловіків. Хочеш побачити. на що я здатна при 0,4g?

- Ні, не дуже, - сказав Уотні підводячись.

Розворушивши загін, Ллюїс сіла перед комунікаційною станцією перевіряти нічні повідомлення з Г’юстона.

Уотні почовгав до шафи з пайками та навманя узяв сніданок.

- Передай мені “яйця”, будь ласка, - сказав Мартінез.

- А ти можеш їх розрізнити? - сказав Уотні передаючи Мартінезові пакунок.

- Навряд, - сказав Мартінез.

- Беку, а що тобі? - продовжив Уотні.

- Однаково, - сказав Бек. - Дай що-небудь.

Уотні кинув йому пакунок.

- Фоґеле, тобі, як завжди, ковбаски?

- Йа, будь ласка, - відповів Фоґель.

- Ти ж знаєш, що ти - стереотип, так?

- Мене це влаштовує, - відповів Фоґель, беручи простягнутий сніданок.

- Гей, Сонечку, - Уотні погукав Джогансен. - Снідатимеш сьогодні?

- М-р-м-н-р, - пророхкала Джогансен.

- Гадаю, це - “ні”, - припустив Уотні.

Команда їла у тиші. Джогансен якось все допленталась до шафи з пайками і взяла пакуночок кави. Незгабно додавши гарячої води, вона сьорбала, чекаючи закрадання повного пробудження.

- Новини щодо місії з Г’юстона, - сказала Ллюїс. - Супутники показують наближення шторму, але ми можемо виконати завдання на поверхні до його приходу. Фоґеле, Мартінезе, ви підете зі мною назвовні. Джогансен, ти сидітимеш і слідкуватимеш за повідомленнями про погоду. Уонті, твої експерименти з ґрунтом призначені на сьогодні. Беку, перевір зразки з учорашньої ПЧД у спектрометрі.

- Вам справді треба виходити перед наближенням шторму? - спитав Бек.

- Г’юстон це дозволяє, - сказала Ллюїс.

- Схоже на непотрібну небезпеку.

- Приліт на Марс було непотрібною небезпекою, - відказала Ллюїс. - І що з того?

Бек знизав плечима.

- Просто будьте обачними.

Три постаті були обернені на схід. Їх майже неможливо було розрізнити у їхніх незграбних скафандрах для ПЧД. Лише прапор Європейського союзу на плечі Фоґеля дозволяв відрізнити його від Мартінеза і Ллюїс, які мали на собі зірки і стрічки.

Темрява на сході мінилась і виблискувала у променях вранішнього сонця.

- Шторм, - сказав англійською з акцентом Фоґель. - Він ближче ніж повідомив Г’юстон.

- У нас достатньо часу, - сказала Ллюїс. - Зосередьмося на поточному завданні. Ця ПЧД присвячена хімічному аналізові. Фоґеле, ти хімік, тому ти керуєш нашими розкопками.

- Йа, - сказав Фоґель. - Будь ласка, копайте 30 сантиметрів вглиб і беріть зразки ґрунту. Щонайменше 100 грамів кожен. Дуже важливо, щоб глибина була 30 сантиметрів.

- Зробимо, - сказала Ллюїс. - Лишайтесь в межах 100 метрів від Габу, - додала вона.

- М-м, - сказав Фоґель.

- Так, мем, - сказав Мартінез.

Вони розділились. Значно поліпшені з часів Аполону скафандри Аресу для ПЧД дозволяли значно більше рухів. Копати, нахилятись і складати у торби зразки було легко.

Згодом Ллюїс спитала:

- Скільки зразків нам потрібно?

- Може по сім з кожного?

- Годиться, - підтвердила Ллюїс. - У мене поки чотири.

- Тут п’ять, - сказав Мартінез. - Звісно, ніхто і не сподівався, що ВМФ встигатиме за ВПС, чи не так?

- То он як тобі хочеться? - сказала Ллюїс.

- Просто кажу, що бачу, капітане.

- Джогансен на зв’язку, - долинув через раідо голос сисадміна. - Г’юстон оновив шторм до “жорсткого”. Він буде тут за 15 хвилин.

- Повертаємось на базу, - сказала Ллюїс.

Габ дрижав від натиску ревучого вітру, а астронавти з’юрмились у його центрі. Усі шестеро одяглись у скафандри для ПЧД на випадок пробоїни. Джогансен дивилась у свій лептоп, а решта дивилась на неї.

- Постійні вітри зі швидкістю понад 100 км/год, - сказала вона. - Пориви до 125.

- Боже, нас занесе у країну Оз, - сказав Уотні. - Яка швидкість вітру для скасування?

- Технічно - 150 км/год, - сказав Мартінез. - Будь-яке перевищення може перекинути МЗЧ.

- Якісь передбачення щодо шляху бурі? - спитала Ллюїс.

- Це її край, - сказала Джогансен, дивлячись на екран. - Стане гірше перш ніж стане ліпше.

Габ брався брижами від жорстокого натиску, а елементи внутрішньої конструкції гнулись і здригались від кожного шквалу. Какофонія ставала голоснішою щохвилини.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Готуйтесь до скасування. Підемо до МЗЧ і сподіватимемось на краще. Якщо вітер буде занадто сильним, ми злітаємо.

Лишаючи Габ парами, вони зібрались ззовні біля повітряного шлюзу 1. Їх шмагали вітер з піском, та вони все ще могли встояти.

- Видимість майже нульова, - сказала Ллюїс. - Якщо заблукаєте, прямуйте на телеметрію мого скафандра. Віддалік Габу вітер буде ще сильнішим, то ж приготуйтесь.

Протискаючись крізь бурю, вони рушили нетвердою ходою до МЗЧ.

- Гей, - просопів Уотні. - Може вдасться припнути МЗЧ. Зменшимо ризик перекидання.

- Як, - вістрілила Ллюїс.

- Ми можемо використати кабелі з сонячної ферми як розтяжки. - Він посапав трохи, відтак продовжив. - Ровери можуть бути кітвами. Проблему тільки у обмотуванні кабелів навколо...

Летючий уламок ляснув Уотні і поніс за вітром.

- Уотні! - вигукнула Джогансен.

- Що сталось? - спитала Ллюїс.

- Щось вдарило його! - повідомила Джогансен.

- Уотні, звіт, - сказала Ллюїс.

Відповіді нема.

- Уотні, звіт, - повторила Ллюїс.

Знову тиша.

- Він не на зв’язку, - повідомила Джогансен. - Я не знаю, де він!

- Капітане, - сказав Бек. - Перш ніж ми втратили з ним зв’язок, у нього ввімкнулась тривога декомпресії.

- Лайно! - вигукнула Ллюїс. - Джогансен, де ти його востаннє бачила?

- Він був просто перед мене, а потім зник, - сказала вона. - Він полетів на захід.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Мартінезе, йди до МЗЧ і готуй зліт. Усі інші тримайтесь біля Джогансен.

- Докторе Бек, - сказав Фоґель борячись зі штормом. - Скільки часу людина може прожити при декомпресії?

- Менше хвилини, - сказав Бек, затинаючись від хвилювання.

- Я нічого не бачу, - сказала Джогансен до команди, яка оточувала її.

- Ставаймо вервечкою і йдемо на захід, - зкомандувала Ллюїс. - Малими кроками. Можливо він на землі, а ми не хочемо переступити через нього.

Лишаючись у полі зору один одного, вони потупцяли крізь хаос.

Мартінез завалився у повітряний шлюз МЗЧ і долаючи вітер закрив його. Як тільки тиск вирівнявся, він швидко скинув скафандр. Вилізши по драбині у відсік для команди, він вскочив у пілотського фотеля і завантажив систему.

Тримаючи однією рукою список перевірки системи у надзвичайних ситуаціях, другою він хутко вертів перемикачами. Одна за одною системи звітували про готовність до злету. Коли запрацював зв’язок, він відзначив покази однієї з них.

- Капітане, - мовив він у етер. - Крен МЗЧ складає 7 градусів. Він перекинеться при 12,3.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Джогансен, - сказав Бек, дивлячись на свій наручний комп’ютер. - Біомонітор Уотні щось надіслав перш ніж вимкнутись. Мій комп’ютер просто каже “Пошкоджений пакунок”.

- У мене те саме, - сказала Джогансен. - Передача не завершилась. Частина даних загубилась, тому не сходиться контрольна сума. Момент...

- Капітане, - сказав Мартінез. - Повідомлення з Г’юстона. Ми офіційно провалились. Шторм без сумнівів буде надто жорстким.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Вони послали це чотири з половиною хвилини тому, - продовжив Мартінез, - якщо дивитись на супутникові дані. отримані дев’ять хвилин тому.

- Зрозуміла, - сказала Ллюїс. - Продовжуй підготовку до злету.

- Прийнято, - сказав Мартінез.

- Беку, - сказала Джогансен. - Маю сирий пакунок. Це неформатований текст: КТ 0, ЧП 0, ТП 36,2. Це усе, що є.

- Прийняв, - сказав Бек похмуро. - Кров’яний тиск 0, частота пульсу 0, температура нормальна.

Деякий час на каналі було тихо. Вони продовжували просуватись вперед, човгаючи через пісок, сподіваючись на диво.

- Температура нормальна? - сказала Ллюїс з дрібкою надії у голосі.

- Потрібен деякий час щоб… - Бек затнувся. - Потрібен час, щоб охолонути.

- Капітане, - сказав Мартінез. - Нині нахил - 10,5 градусів, при поривах доходить до 11.

- Прийнято, - сказала Ллюїс, - Ти готовий злітати?

- Підтверджую, - відповів Мартінез. - Можу злітати у будь-який момент.

- Якщо він перекидатиметься, зможеш злетіти перш ніж він остаточно впаде?

- Е-е-е, - сказав Мартінез, не готовий до такого питання. - Так, мем. Я можу перейти на ручне керування і дати повний упор. Потім підніму носа і повернусь до попередньо запрограмованого злету.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Усі прямуйте на скафандр Мартінеза. Це виведе вас на повітряний шлюз МЗЧ. Залазьте всередину і готуйтесь до злету.

- А як же ви, капітане? - спитав Бек.

- Я ще трохи пошукаю. Рухайтесь. І Мартінезе, якщо почнеться перекидання, злітайте.

- Ви справді думаєте, що я вас тут залишу? - сказав Мартінез.

- Я віддала наказ, - відповіла Ллюїс. - Ви троє, хутко на човен.

Вони неохоче підкорились наказу Ллюїс і попростували до МЗЧ. Безжальний вітер боровся з кожним їхнім кроком.

Не бачачи землю, Ллюїс почовгала уперед. Згадавши дещо, вона сягнула за спину і дістала пару сверделів для бурильних дрилів. Вона додала до свого спорядження 1-метрові свердели вранці, збираючись пізніше вдень узяти геологічні зразки. Тримаючи по одному у кожній руці, вона волочила їх за собою по землі.

Через 20 метрів вона повернулась і пішла у протилежному напрямі. Йти прямою лінією виявилось неможливо. Окрім того, що їй бракувало зорових орієнтирів, безупинний вітер зіштовхував її з курсу. Величезний обсяг піску, що напирав на неї, ховав її стопи на кожному кроці. Крекчучи, вона продовжувала рух.

Бек, Джогансен и Фоґель протиснулись у повітряний шлюз МЗЧ. Розрахований на двох, у екстренних випадках він міг бути використаний трьома. Коли вирівнявся тиск, у радіо почувся голос Ллюїс.

- Джогансен, - сказала вона. - Нам може допомогти ІЧ камера?

- Негативно, - відповіла Джогансен. - ІЧ світло не проб’ється через пісок так само, як і звичайне.

- Про що вона думає? - спитав Бек після того, як зняв шолома. - Вона - геолог. Вона знає, що ІЧ промені не проб’ються крізь піщану бурю.

- Вона хапається зо соломинку, - сказав Фоґель відкриваючи внутрішні двері. - Ми повинні розсістись по фотелях. Будь ласка, поспішіть.

- Мені це не подобається, - сказав Бек.

- Мені теж, докторе, - сказав Фоґель, вилазячи по драбині. - Але копітан віддала нам накази. Порушення субординаціїї не допоможе.

- Капітане, - радіював Мартінез. - Ми нахилились до 11,6 градусів. Ще один порив і ми перекинемось.

- Як щодо радару наближення? - сказала Ллюїс. - Він зможе помітити скафандр Уотні?

- Ніяк, - сказав Мартінез. - Його створено, щоб бачити Гермеса на орбіті, а не метал одного скафандру.

- Спробуй його, - сказала Ллюїс.

- Капітане, - сказав Бек, надягаючи переговорного пристроя після того, як заковзнув у свій прискорювальний фотель. - Я знаю. що ви не хочете це чути, та Уотн… Марк мертвий.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Мартінезе, спробуй радар.

- Зрозумів вас, - радіював Мартінез.

Увімкнувши радар, він дочекався завершення самоперевірки. Витріщаючись на Бека, він сказав:

- Що з тобою таке?

- Щойно помер мій друг, - відповів Бек. - І я не хочу, щоб мій капітан теж помер.

Мартінез нагородив його суворим поглядом. Повернувшись знову до радара, він радіював:

- На радарі наближення контакт негативний.

- Нічого? - спитала Ллюїс.

- Він ледве бачить Габ, - він відповів. - Піщана буря все псує. Та й якби її не було, замало металу у… Лайно! Пристебніться! - заволав він до команди. - Ми перекидаємось!

МЗЧ заскрипів і перекидачись все швидше і швидше.

- 13 градусів, - вигукнула Джогансен зі свого фотеля.

Надягаючи паски, Фоґель сказав:

- Ми далеко за межею рівноваги. Ми не хитнемось назад.

- Ми не можемо кинути її! - прокричав Бек. - Нехай перекидається, ми це виправимо!

- 32 метричні тони разом з паливом, - сказав Мартінез, тримаючи руки на керуванні. - Якщо ми вдаримось об землю, то отримаємо структурні пошкодження баків, корпусу і можливо двигуна другої ступіні. Ми ніколи не зможемо це виправити.

- Ти не можеш покинути її! - сказав Бек. - Ти не можеш.

- У мене є одна хитрість. Якщо не спрацює, я виконаю її наказ.

Увімкнувши Систему орбітального маневрування, він запалив стійке горіння з масиву носового конусу. Маленькі рушії боролись з незграбною масою космічного човна, який повільно перекидався.

- Ти випалюєш СОМ? - спитав Фоґель.

- Не знаю, чи спрацює. Ми перекидаємось не дуже швидко, - сказав Мартінез. - Думаю, він сповільнюється…

- Аеродинамічні покришки будуть автоматично викинуті, - сказав Фоґель. - Зліт буде з підкиданнями через три дірки у боці човна.

- Дякую за підказку, - сказав Мартінез, підтримуючи горіння дивлячись за показами нахилу. - Нумо…

- Все ще 13 градусів, - доповіла Джогансен.

- Що у вас там коїться? - радіювала Ллюїс. - Ви затихли. Відповідайте.

- Напоготові, - відповів Мартінез.

- 12,9 градусів, - сказала Джогансен.

- Це діє, - сказав Фоґель.

- Поки що, - сказав Мартінез. - Не знаю, чи вистачить маневрового палива.

- 12,8 зараз, - повідомила Джогансен.

- Паливо СОМ на 60 відсотках, - сказав Бек. - Скільки тобі треба, щоб стикуватись з Гермесом?

- 10 відсотків, якщо я ніде не нагімнякаю, - сказав Мартінез, виправляючи кут упора.

- 12,6, - сказала Джогансен. - Ми хилимось назад.

- Або вітер наразі трохи стих, - додав Бек. - паливо на 45-и відсотках.

- Є ризик пошкодження сопел, - застеріг Фоґель. - СОМ не розрахована на тривалу роботу.

- Я знаю, - сказав Мартінез. - Я можу стикуватись і без носових сопел, якщо треба.

- Майже там… - сказала Джогансен. - Гаразд, ми перетнули 12,3.

- Вимикаю СОМ, - попередив Мартінез, припиняючи горіння.

- Все ще хилимось назад, - сказала Джогансен. - 11,6… 11,5… тримаємось на 11,5.

- Паливо для СОМ на 22-х відсотках, - сказав Бек.

- Так, я бачу, - відповів Мартінез. - Цього вистачить.

- Капітане, - радіював Бек. - Ви повинні негайно потрапити на човен.

- Згоден, - радіював Мартінез. - Його вже нема, мем. Уотні нема.

Четверо членів команди чекати на відповідь капітана.

- Прийнято, - нарешті відповіла вона. - Вже йду.

Вони лежали у тиші, пристебнуті до своїх фотелів і готові до злету. Бек поглянув на пустий фотель Уотні і побачив. що Фогель робить те ж саме. Мартінез запустив самоперевірку рушіїв носової СОМ. Вони більше не були безпечними для користування. Він відмітив пошкодження у своєму журналі.

Запрацював шлюз. Знявши скафандра, Ллюїс дісталась льотної кабіни. Мовчки пристебнулась до фотеля. На її обличчі - замерзла маска. Лише Мартінез наважився заговорити.

- Готовий до злету, - сказав він тихо.

Ллюїс заплющила очі та кивнула.

- Даруйте, капітане, - сказав Мартінез. - Ви маєте уголос…

- Злітай, - сказала вона.

- Так, мем, - відповів він, вмикаючи послідовність.

Зі злітної платформи вискочили утримувальні клямри і впали на землю. За кілька секунд спалахнули пірозапали попереднього запалювання, запалюючи головний двигун, і МЗЧ полетів угору.

Човен повільно здобувався на швидкості. Упродовж цього боковий вітер здував його з курсу. Вчуваючи цю проблему, злітне програмне забезпечення нахилило човен щоб протидіяти вітрові.

Зі згоранням палива човен легшав, а прискорення зростало. Піднімаючись на експоненційній швидкості, апарат швидко досяг максимального прискорення. Обмеження визначалось не потужністю човна, а слабкими людськими тілами всередині.

Коли човен злітав, відкриті СОМ порти зробили свою справу. Човен жахливо здригався, підкидаючи членів команди у їхніх фотелях. Мартінез та злітне програмне забезпечення обмежували струси, але це була постійна борня. Як атмосфера ставала рідшою, турбулентність зменшувалась і нарешті зникла зовсім.

Несподівано все заспокоїлось. Завершилась перша ступінь. Декілька секунд команда відчувала невагомість, відтак їх знов втисло у фотелі з початком другої ступіні. Ззовні падала вже пуста перша ступінь, щоб розбитись десь на невідомому терені планети унизу.

Друга ступінь винесла човен ще вище, на низьку орбіту. Це тривало менше часу ніж масивна перша ступінь та значно спокійніше, спадало майже на політ за інерцією.

Зненацька двигун вимкнувся, а какофонію змінила гнітюча тиша.

- Головний двигун вимкнуто, - сказав Мартінез. - Час злету: 8 хвилин. 14 секунд. Курс на перехоплення Гермесу.

Зазвичай успішний зліт викликав святкування. Цього разу він заробив лише на тишу, яку порушувало тихе схлипування Джогансен.

Чотири місяці потому…

НАСА ненавидить марнувати час. Подорожі на і з Марса були такими ж завантаженими роботою, як і операції на поверхні. Команда майже впоралась із планом робіт. Розклад було складено для шістьох, а не п’яти.

Бек намагався не думати про болючу причину, через яку він робив експерименти з вирощуванням рослин у невагомості. Він занотував розмір і форму листя папороті, зробив світлини і записи.

Після завершення свого плану на день він глянув на свого годинника. Саме вчасно. Скоро закінчиться робитись резервна копія даних. Він проплив повз реактор до драбини у Напівконус-А.

Рухаючись вздовж драбини ногами вперед небавом мусив схопитись за неї, бо став відчувати дію відцентрової сили човна, що обертався. Коли досяг Напівконуса-А, на нього діяло 0,4g.

Це була не просто розкіш., штучна гравітація підтримувала їх фізичний стан. Без неї вони б заледве могли стояти на ногах впродовж першого тижня на Марсі. Регулярні вправи могли підтримувати серце та кістки здоровими, але жодна вправа не забезпечила б повну працездатність з Сола 1.

Через те, що човен вже був створений таким, вони використали цю систему і на зворотному шляху.

Джогансен сиділа на своєму місці. Ллюїс сіла поряд, а Фоґель та Мартінез ширяли поблизу. Копія даних містила листи і відео з дому. Це була важлива подія дня.

- Вже є? - спитав Бек входячи на міст.

- Майже, - сказа Джогансен. - 98%.

- Виглядаєш веселим, Мартінезе, - сказав Бек.

- Моєму синові сповнилось три учора, - Мартінез промінився радістю. - Мають прийти світлини з уродин. А тобі?

- Нічого цікавого, - сказав Бек. - Експертні оцінки моєї статті, яку я написа кілька років тому.

- Готово, - сказала Джогансен. - Усі особисті е-листи розпаковані на ваші лептопи. Також є оновлення телеметрії для Фоґеля та оновлення системи для мене. Хм… ще є голосове повідомлення для усієї команди.

Вона глянула через плече на Ллюїс.

Ллюїс знизала плечима:

- Відтвори його.

Джогансен відкрила повідомлення та відкинулась на спинку фотеля.

- Гермесе, це Мітч Гендерсон, - почалось повідомлення.

- Гендерсон? - сказав Мартінез здивовано. - Говорить напрямки до нас без оператора зв’язку?

Ллюїс підняла руку на знак тиші.

- Є деякі новини, - вів далі голос Мітча. - Якось обережно виразити це не вдасться - Марк Уотні все ще живий.

Джогансен скрикнула.

- Що… - затинаючись почав Бек.

Фоґель завмер з відкритим ротом та виразом шоку на обличчі.

Мартінез подивився на Ллюїс. Вона нахилилась уперед та щипала підборіддя.

- Я знаю, що це несподіванка, - продовжив Мітч. - Також знаю, що у вас буде багато питань. Ми дамо на них відповіді. Але на цей мент я дам вам лише основне. Він живий і здоровий. Ми дізнались два місяці тому і вирішили не розказувати вам. Ми навіть цензурували особисті повідомлення. Я був категорично проти цього. Тепер ми можемо сказати вам, тому що нарешті встановили зв’язок з ним і маємо прийнятний план порятунку. Кажучи коротко, його забере Арес 4 за допомогою зміненого МПЧ. Ми надамо вам повний опис того, що сталось, але це точно не ваша провина. Марк наголошував на цьому у кожному повідомленні. Просто не пощастило. Не поспішайте, маєте перетравити це. Ваш науковий розклад на завтра очищено. Надсилайте нам усі ваші питання, ми відповімо на них. Кінець повідомлення.

Після завершення повідомлення на мості настала повна тиша.

- Він… Він живий? - сказав Мартінез та посміхнувся.

Фоґель радісно кивнув.

- Він живий.

Джогансен витріщалась на свій екран не в змозі повірити.

- Святі яйця! - сміявся Бек. - Святі яйця! Капітане! Він живий!

- Я залишила його, - тихо сказала Ллюїс.

Коли команда побачила невтішний вираз обличчя капітана, святкування враз припинилось.

- Але ж, - почав Бек. - Ми всі залишили…

- Ви виконували накази, - перервала його Ллюїс. - Я покинула його. У безплідній, недосяжній, забутій Богом пустелі.

Бек благально подивився на Мартінеза. Мартінез очинив рота, але не міг віднайти потрібних слів.

Ллюїс попленталася з моста.