Марсіянин

Розділ 20

Нарешті закінчив зі змінами ровера!

Складною частиною було зрозуміти, як організувати роботу життєзабезпечення. Усе інше було просто важкою працею. Багато важкої праці.

Я не дуже сумлінно вів журнал, тому має лише загальний звіт:

Спершу потрібно було закінчити свердлити дірки дрилем-убивцею Патфайндера. Потім я прорубав долотом мільйон маленьких місточків між дірками. Гаразд, їх було 749, але враження було наче мільйон.

Потім я отримав одну велику дірку у причепі. Я обробив терпугом грані щоб вони не були надто гострими.

Пам’ятаєте рятувальні намети? Я вирізав денце у одного, і решта полотна виявилась потрібного розміру і форми. За допомогою стрічок-ущільнювачів я приклеїв його зсередини причепа. Після поновлення тиску й усунення течей, які я знайшов, у мене була гарна велика куля, що випиналась з причепа. Герметичний відсік тепер достатньо великий щоб вмістити оксигенатор й атмосферний регулятор.

У регулятора є зовнішній компонент, котрий було винахідливо названо “Зовнішній компонент атмосферного регулятора”. Регулятор помпує повітря до ЗоКАРа, щоб Марс заморозив його. Це робиться через трубку, яка йде через клапан у стіні Габа. Оброблене повітря повертається іншою такою ж трубкою.

Пропустити трубки через полотно кулі було не важко. У мене є кілька запасних латок з клапанами. Фактично це 10х10 см латки полотна Габа з клапанами посередні. Навіщо вони потрібні? Уявіть, що б сталось із нормальною місією, якби клапан регулятора зламався. Довелось би згорнути усю місію. Простіше послати запасні частини.

ЗоКАР досить малий. Я зробив полицю для нього просто під полицями для сонячних панелей. Трубки й полиця готові до власне встановлення ЗоКАРа.

Треба багато ще чого зробити.

Я не поспішаю. Роблю усе досить повільно. Одна 4-ригодинна ПЧД на день, присвячена праці, решта часу - відпочинок у Габі. До того ж іноді я беру вихідний, особливо якщо болить спина. Не можна дозволити собі покалічитись саме тепер.

Спробую вести журнал сумлінніше. Тепер, коли мене чекає порятунок, люди можливо прочитають це. Буду стараннішим й писатиму щодня.

Я закінчив нагрівальний резервуар.

Пам’ятаєте мої експерименти з РІТЕГом і прийоми гарячої ванни? Той же спосіб, але я вигадав поліпшення: втопити РІТЕГ. Так тепло точно не марнуватиметься.

Я почав з Великої Жорсткої Ємності для Зразків (або “пластикова скриня” для людей, які не працюють у НАСА). Я пропустив трубку зверху донизу по стінах зсередини. Відтак скрутив кільцями на споді утворивши спіраль. У такому положенні я її приклеїв до скрині й закоркував кінець. Найменшим сверделом я зробив дюжину маленьких дірочок у спіралі. Суть у тому, щоб повернуте повітря пропустити крізь воду у вигляді купи маленьких бульбашок. Збільшення прощі поверхні сприятиме ліпшому нагріванню повітря.

Відтак я узяв Середню Гнучку Ємність для Зразків (“торбинка з застібкою”) і спробував сховати і ній РІТЕГ. Але РІТЕГ має неправильну форму, і я не зміг позбутись усього повітря з торбини. Я не можу лишити у ній повітря. Замість того, щоб нагрівати воду, він може нагріти повітря, а останній може перегрітись і розплавити торбину.

Я спробував багато разів, але завжди лишалась повітряна кишеня, якої я не міг позбутись. Я почав уже вельми засмучуватись доки не згадав, що у мене є повітряний шлюз.

Одягшись у скафандр, я вийшов у Повітряний шлюз 2 і знизив тиск до повного вакууму. Вкинув РІТЕГ у торбину і замкнув її. Досконале вакуумне ущільнення.

Далі була перевірка. Я поклав РІТЕГ у торбі на спід ємності і наповнив її водою. Вона вміщає 20 л, і РІТЕГ швидко нагрів їх. Це відбувалось по градусу за хвилину. Я дозволив температурі води піднятись до 40 С. Відтак я під’єднав зворотну повітряну лінію регулятора до мого винаходу й почав спостерігати за результатом.

Усе запрацювало! Повітря бульботіло крізь воду, як я і сподівався. Навіть ліпше: бульбашки збурювали воду, що сприяло рівному розподілу тепла.

Я дав цьому пропрацювати годину, і Габ почав охолоджуватись. Тепло від РІТЕГа не може впоратись з втратами від вражаючої площі поверхні Габа. Не проблема. Я вже з’ясував, що цього вистачить, щоб підтримувати тепло у ровері.

Я знову під’єднав зворотну повітряну лінію до регулятора, і справи повернулись до норми.

Я думав про закони на Марсі.

Так, знаю, це дурна річ - думати про це, але у мене було багато вільного часу.

Існує міжнародна угода, що жодна країна не може оголосити своїм те, що не на Землі. А інша угода каже, що якщо ти не території жодної з країн, треба застосовувати морські закони.

Отже Марс - це “нейтральні води”.

НАСА - це американська невійськова організація, і вона є власником Габа. Отже поки я у Габі, діють американські закони. Як тільки виходжу назовні, я у нейтральних водах. Відтак, коли я потрапляю у ровер, я знову з американськими законами.

Ось цікава частина: врешті решт я відправлюсь у кратер Скіапареллі й командуватиму посадковим човном Аресу 4. Ніхто явно не давав мені дозволу робити це, і ніхто не зможе поки я не потраплю на борт Аресу 4 та увімкну систему зв’язку. Після того як я опинюсь на борту Аресу 4, до того як я забалакаю з НАСА, я керуватиму човном у нейтральних водах без жодного дозволу.

Це робить мене піратом!

Космічним піратом!

Можливо вам цікаво, що я роблю у вільний час. Я витрачаю багато часу сидячи на своїх ледачій дупі й дивлячись телевізор. Але ви робите те саме, то ж не судіть.

А ще я планую подорож.

Патфайндер був просто прогулянкою. Увесь шлях - пласка не похила земля. Єдиною проблемою була навігація. Але подорож до Скіапареллі означатиме переходи через значні зміни ландшафту.

У мене є приблизна супутникова мапа усієї планети. Вона не дуже детальна, але я радий, що хоч таку маю. НАСА не думала, що мені доведеться прочалапати 3 200 км від Габа.

Рівнина Ацидалія (де я нині) має відносно малий підйом. Те ж саме у Скіапареллі. Але між ними є перепади згори вниз до 10 км. Там буде багато небезпечного правування.

Справи йтимуть добре поки я у Ацидалії, але це лише перші 650 км. Після цього почнеться побита кратерами Арабська країна (прим.п., Arabia Terra (арабська країна) - височина на Марсі, у високогірному районі, на північ від екватора планети Марс.)

У мене є одна перевага. І я присягаюсь, де Божий дарунок. З невідомих геологічних причин існує долина Маурс Валіс (прим.п., Mawrth Vallis (Mawrth означає «Марс» валлійською мовою) — це долина на планеті Марс), котра розташована просто бездоганно.

Мільйони років тому це була річка. Тепер це долина, що врізається у жорстоку Арабську країну майже точно у напрямі до Скіапареллі. Там багато рівніша місцевість ніж решта Арабської країни., а дальній кінець скидається на гладкий підйом з долини.

Між Асідалією та Маурс Валіс я отримаю 1 350 км відносно легкої місцевості.

Решта 1 850 км… ну, вони не буду такими гарними. Особливо коли доведеться спускатись у власне Скіапареллі. Ух-х…

Та нічого. Маурс Валіс. Чудово.

Найгіршою частиною подорожі до Патфайндера було перебування у ровері. Я мусив жити в обмеженому середовищі, повному сміття й просмерділим моїм потом. Просто як у дні коледжа.

Дрібний барабанний бій!

Серйозно, це було гидко. Це були 22 Соли мерзенних страждань.

Я планую покинути Скіапареллі на 100 Солів перш ніж мене врятують (ябо я помру), і я присягаюсь перед Богом, я зірву з себе обличчя, якщо доведеться жити у ровері стільки часу.

Мені потрібне місце перебування, де я зможу повністю випростатись і зробити кілька кроків не наштовхуючись ні на що. І ні, вихід назовні у клятому скафандрі для ПЧД не рахується. Мені потрібен особистий простір, не у 50 кг одягу.

Отже сьогодні я почав робити намет. Місце, де я зможу розслабитись поки заряджаються батареї, місце, де я зможу зручно лежати під час сну.

Недавно я пожертвував один з двох своїх викидних наметів, щоб зробити кулю для причепа. Інший у бездоганному стані. Навіть ліпше, у нього є адаптер до повітряного шлюзу ровера. До того як я перетворив його на картопляний город, його справжнє призначення було слугувати рятувальним човном для ровера.

Я міг би приєднати викидний намет до повітряного шлюзу одного з транспортів. Я виберу ровер замість причепа. У ровері є комп’ютер і керування. Якщо захочу знати статус будь-чого (наприклад життєзабезпечення чи як добре заряджаються батареї) мені буде потрібен доступ. Таким робом я зможу зайти навпрошки. Без ПЧД.

Також впродовж мандрівки я триматиму його згорнутим у ровері. У разі надзвичайної ситуації я зможу хутко потрапити у нього.

Викидний намет - це основа моєї “спальні”, але це не все. Він не дуже великий, не багато більше простору ніж к у ровері. Але у нього є адаптер до повітряного шлюзу, а це хороший початок. Мій план - подвоїти площу долівки й подвоїти вишину. Так у мене буде гарне велике місце для відпочинку.

Для підлоги я використаю матеріал обох наметів. Інакше моя спальня перетвориться на велике колесо для вивірки, бо полотно Габа гнучке, і коли піднімаєш у ньому тиск, воно прагне до форми сфери. Це не дуже корисна форма. Тому Габ і надувні намети мають особливий матеріал долівки. Він розкладаєтся як купа малих сегментів, кут між якими не може перевищити 180 градусів, тому він лишається пласким.

Основа надувного намету - шестикутник. У мене лишився ще один шестикутник від того, що тепер куля на причепі. То ж коли я закінчу, моя спальня буде двома сполученими шестикутниками зі стінами довкола них та грубою стелею.

Щоб таке зробити знадобиться багато клею.

Висота надувного намету 1,2 м. Він не призначений для зручності. Він створений для того, щоб астронавти скрутились калачиком у ньому, поки їхні друзі рятують їх. Я хочу 2 метри. Я хочу мати зможу звестись! Не думаю, що я забагато прошу.

На папері це не складно зробити. Я лише повинен вирізати шматки полотна потрібної форми, склеїти їх разом, відтак приклеїти їх до полотна, що уже є, ті до підлоги.

Але це багато полотна. На початку місії у мене було 6 квадратних метрів, і більшість того я уже використав. Головним чином на латання розриву, що виник, коли підірвався Габ.

Проклятущий Повітряний шлюз 1.

Та нехай, все одно на мою спальню знадобиться 30 квадратних метрів матеріалу. До дідька більше ніж у мене лишилось. На щастя, у мене є альтернативне джерело полотна для Габа - сам Габ.

Проблема у тому (тут будьте пильними, наука досить складна) що, якщо я виріжу дірку у Габі, повітря всередині більше не лишатиметься.

Я маю спустити у Габі тиск, вирізати шматки і склеїти їх знову (меншого розміру). Я витратив увесь день визначаючи точні розміри й форми полотна, яке мені потрібне. Цього разу мені не можна обісратись, тому я тричі перевірив усе, я навіть зробив модель із паперу.

Габ - це баня. Якщо візьму трохи полотна біля долу, я зможу потягти решту полотна донизу й заклеїти усе. Габ стане кривобокою банею, але це не важливо. Аби тримав тиск. Мені потрібно, щоб він проіснував лише найближчі 62 Соли.

Я намалював форми на стіні мітником Шарпі (прим.п., Sharpie - виробник мітників, маркерів). Відтак довгий час перевиміряв їх та упевнявся, знову й знову, що вони правильні.

Це було все, що я зробив за сьогодні. Може на вигляд не багато, але розрахунки й проектування забрали увесь день. Нині вже час вечеряти.

Уже кілька тижнів я їм картоплю. Теоретично, якщо триматись мого плану про ¾ порції, я б усе ще мав їсти харчові пайки. Але триматись цього плану виявилось не легко, тому я їм картоплю.

Її мені вистачить до відльоту, то ж я не голодуватиму. Але мене вже нудить від картоплі. А ще у ній багато клітковини, тому… скажімо лише: добре, що я єдина особа на цій планеті.

Я зберіг 2 харчових пайків для особливих випадків. На кожному я написав їхні назви. “Відбуття” я з’їм у день, коли покину Сціапареллі. “Півшляху” я з’їм коли досягну відмітки 1 600 км, а “Прибуття” - коли дістанусь туди.

Четвертий - це “Вижив після чогось, що мало мене убити”, тому що якесь лайно обов’язково станеться, я просто це знаю. Не знаю що саме це буде, але це станеться. Ровер зламається, чи я помру від смертельного геморою, чи я натраплю на ворожих марсіян, чи ще якась срань. Коли це трапиться (і якщо я виживу), я з’їм цей пайок.

П’ятий призначений до дня мого відльоту. На ньому написано “Останній страва”.

Можливо, це не найкраща назва.

День почався з картоплі. Я змив її всередину порцією марсіянської кави. Це так я називаю “гарячу воду з розчиненою у ній пігулкою кофеїну”. Справжня кава скінчилась кілька місяців тому.

Моїм першим завданням було уважно обстежити Габ. Я мав визначити усе, що мало б проблеми через розгерметизацію. Звісно, усе у Габі пройшло прискорений курс з втрати тиску кілька місяців тому. Але цього разу це пройде керовано, а значить можна усе зробити правильно.

Найголовніше - вода. Я втратив на сублімації 300 л, коли вибухнув Габ. Цього разу такого не станеться. Я спорожнив відновлювач води й закоркував усі баки.

Після цього лишилось позбирати дрібнички й скинути їх у Повітряний шлюз 3. Усе, що на мою думку могло погано перенести майже вакуум. Три лептопи, які збереглись, усі ручки, пляшки з вітамінами (може це зайве, та не хотів ризикувати), медикаменти і под.

Відтак я здійснив кероване вимкнення Габа. Критичні компоненти створені такими, що витримають вакуум. Втрата тиску у Габі - це один з багатьох сценаріїв, до яких НАСА готове. Систему за системою я обережно вимкнув усе, закінчивши власне головним комп’ютером.

Я одягся у скафандр і розгерметизував Габ. Минулого разу полотно склалось й утворило цілковитий безлад. Таке не мало трапитись. Склепіння Габа головним чином підтримується тиском повітря, але є гнучкі тичини усюди всередині, що мають підтримувати полотно. Саме так Габ і збирали на початку.

Я дивився як полотно повільно осіло на тичини. Щоб впевнитись у повній втраті тиску, я відкрив обоє дверей Повітряного шлюзу 2. Повітряний шлюз 3 я не чіпав. Від тримав тиск для зберігання усілякого випадкового сміття.

Відтак я почав різати!

Я не матеріалознавець, а мій дизайн для спальні не елегантний. Це просто периметр з габаритом 2 м та стеля. Ні, у неї не буде прямих кутів і загинів (судини під тиском цього не люблять). Вона випнеться назовні й стане майже круглою.

Кажучи коротко, мені треба було вирізати два здоровенних шматки полотна. Один для стін, а другий - для стелі.

Після знущання з Габа я потягнув полотно, що лишилось, донизу й приклеїв його до підлоги. Колись ставили туристичний намет? Зсередини? При цьому носячи на собі скафандр для ПЧД? Це був ще той геморой.

Я підняв тиск до 1/20-ї атмосфери, щоб побачити чи тримає його Габ.

Ха-ха-ха! Звісно ж він не тримав! Тьма дірок. Треба їх відшукати.

На Землі маленькі часточки захоплюються водою або стираються у ніщо. На Марсі вони просто валяються довкола. Верхній шар піску просто як талькова пудра. Я вийшов назовні з торбою та пошкріб трохи поверхню. Так я зібрав трохи звичайного піску, але і вдосталь пилу.

Я продовжував підтримувати у Габі 1/20-у атмосфери, компенсуючи втрачене повітря. Відтак я стис торбу, щоб вона луснула, й найменші часточки піднялись у повітря. Їх швидко понесло до місць з течами. Знайшовши усі отвори, я їх заклеїв латками й смолою.

На це знадобились години, але я врешті досяг герметичності. Скажу вам, Габ тепер виглядає вельми по-жебрацькому. Один бік його нижчий від інших. Коли я біля нього, то мушу пригинатись.

Підняв тиск до однієї атмосфери й почекав годину. Ніяких течей.

Це був довгий, фізично виснажливий день. Я цілком виснажений, але спати не можу. Кожен звук доводить мене до сказу. Це що, Габ лускається? Ні? Гаразд… А що це було?! А, нічого? Гаразд…

Жахливо, коли моє життя залежить від моєї ж незграбної ручної роботи.

Час проковтнути снодійну пігулку з набору медикаментів.

Що в біса кладуть у ці снодійні пігулки?! Вже полудень.

Після двох горнят марсіянської кави я хоча б трошки прокинувся. Я більше не прийматиму тих пігулок. Схоже цього ранку я вже не попрацюю.

Не зважаючи на це, ви вже мабуть здогадались з того факту, що я не мертвий, що Габ лишився герметичним. Клеєві шви надійні. Гидкі на вигляд, але надійні.

Сьогоднішнім завданням була спальня.

Збирати спальню було набагато легше ніж знову склеювати Габ. Тому що цього разу мені не треба було одягати скафандр для ПЧД. Я усе зробив всередині Габа. Чому ні? Це ж просто полотно. Я можу його скрутити й винести назовні через шлюз, коли він завершений.

Спершу я зробив хірургічне втручання з наметом, який лишився. Мені треба було зберегти з’єднувач з повітряним шлюзом ровера та навколишнє полотно. Решта полотна треба відрізати. На біса відрізати більшу частину полотна й заміняти його іншим шматком полотна? Шви.

НАСА добре робить речі, я - не дуже. Небезпечна частина цієї споруди буде не полотно. Це будуть шви. І якщо я не намагатимусть використати наявне полотно намету, то сумарно швів буде менше.

Відрізавши більшу частину намету, я ущільнювальними стрічками з’єднав підлоги двох наметів. Відтак я приклеїв на своє місце нові шматки полотна.

Без ПЧД скафандру було набагато легше. Набагато легше!

Потім треба було перевірити його. Я знову зробив це у Габі. Я приніс у намет ПЧД скафандр й зачинив двері міні-шлюза. Відтак надяг скафандр, лишаючи осторонь шолом. Я наказав йому підняти тиск до 1,2 атм.

Щоб підняти його до потрібного рівня знадобився деякий час, і мені довелось вимкнути деякі сигнали у скафандрі. (“Гей, я і так знаю, що не надяг шолом!”). Процес майже спорожнив бак N2, але все ж таки потрібного тиску було досягнуто.

Відтак я усівся й почав чекати. Я дихав, скафандр регулював повітря. Усе було гаразд. Я уважно стежив за показниками скафандру на випадок. якщо він муситиме поновити “втрати” повітря. Після години без помітних змін я оголосив перший тест успішним.

Я скрутив намет (насправді, зіжмакав) та поніс його до ровера.

Знаєте, останніми днями я багато одягаюсь у скафандр. Закладюсь, що я побив ще один рекорд. Типовий марсіянський астронавт робить... скільки, 40 ПЧД? Я зробив кілька сотень.

Коли я приніс спальню до ровера, я під’єднав її зсередини до повітряного шлюзу. Відтак я потягнув за важіль щоб звільнити намет.Я все ще був одягнений у ПЧД скафандр, бо я не ідіот.

Намет вистрілив й наповнився повітрям за три секунди. Відчинені двері повітряного шлюзу вели просто у спальню, і вона схоже тримала тиск.

Як і попереднього разу я дав йому постояти так годину. Я знову я попереднього разу, все було добре. На відміну переклеювання полотна Габа, цю роботу я зробив правильно з першої спроби. Головним чином через те, що мені не треба було носити цей клятий скафандр.

Початково я планував дати йому постояти усю ніч й перевірити вранці. Але натрапив на проблему: не можу вийти, щоб зробити це. У ровера лише один повітряний шлюз, і до нього приєднана спальня. Тому вийти й не від’єднувати спальню не було можливості, і не було можливості під’єднати й напомпувати спальню не перебуваючи всередині.

Трохи лячно. Перший раз я тестуватиму її усю ніч сам перебуваючи всередині. Та це буде потім. Сьогодні я усе зробив.

Маю визнати факти. Я закінчив з ровером. Не “відчуваю”, що закінчив. Але він готовий їхати:

Їжа: 1 692 картоплини. Вітамінні пігулки.

Вода: 620 л.

Укриття: ровер, причеп, спальня.

Повітря: спільний запас ровера й причепа - 14 л рідкого О2, 14 л рідкого N2.

Жеттєзабезпечення: оксигенатор та регулятор атмосфери; 418 годин одноразових СО2 фільтрів на випадок аварії.

Електрика: 36 кВт-год у акумуляторах; змога везти 29 сонячних стільників.

Опалення: 1 400-ваттний РІТЕГ; саморобна ємність для нагрівання зворотного повітря з регулятора; електричний обігрівач ровера про запас.

Диско: пожиттєвий запас.

Я їду звідси у Сол 449. Це дає мені 59 Солів на перевірку усього й ремонтування усього, що працює не правильно. І на вирішення, що я беру з собою, а що лишаю тут. І прокласти маршрут до Скіапареллі за допомогою нечіткої супутникової мапи. І зламати мізки, намагаючись подумати про щось важливе, про що я забув.

Від Сола 6 усе, чого я бажав, було забратись звідси. Тепер думка про полишання Габу лякає мене до всеручки. Мені потрібне якесь підбадьорення. Я маю спитати себе: “Що б зробив астронавт Аполлону?”

Він випив би 3 віскі з лимоном, трахнув би дружину, а потім полетів би на Місяць у командному модулі меншому ніж мій ровер. так, вони були крутими.

Та до біса їх. Я космічний пірат!