Марсіянин

Розділ 8

- Добридень, і дякую, що приєднались до нас, - сказала Кеті у камеру. - Сьогодні на CNN у репортажі про Марка Уотні: Кілька ПЧД впродовж кількох минулих днів… що вони означають? Який поступ зробило НАСА у пошуку шляхів порятунку? І як це вплине на підготовку Аресу 4?

- З нами сьогодні доктор Венкат Капур, керівник марсіянських місій для НАСА. Докторе Капуре, дякуємо, що прийшли.

- Для мене приємність бути тут, Кеті, - сказав Венкат.

- Докторе Капуре, - почала Кеті, - Марк Уотні - це людина, за якою слідкують найбільше у всій сонячній системі, ви згодні?

Венкат кивнув.

- За ним точно найбільше спостерігають у НАСА. Усі наші 12 марсіянських супутників роблять світлини видів його розташування. Європейське Космічне Агенство робить те ж саме обома своїми.

- Якщо врахувати усе перелічене, як часто ви отримуєте зображення?

- Щокілька хвилин. Іноді буває прогалина, залежить від орбіт супутників. Але цього достатньо, щоб ми могли слідкувати усі його ПЧД дії.

- Розкажіть нам про ці останні ПЧД.

- Ну, - почав Венкат, - схоже, що він готує ровер 2 до довгої подорожі. На 65-ий Сол він узяв батарею з іншого ровера і причепив її саморобними ременями. Наступного дня він зняв 14 сонячних стільників і склав їх стосами на даху ровера.

- А відтак він вирішив покататись, правильно? - підказала Кеті.

- Саме так. Катався без мети годину, потім повернувся до Габу. Напевно він перевіряв роботу. Наступного разу ми побачили його двома днями пізніше, коли він поїхав за 4 км геть, і потім вернувся. Ще одна перевірка зі збільшеним навантаженням, гадаємо. Потім, через кілька днів, він накопичував у ровері запаси.

- Гм-м-м… - сказала Кеті, - більшість аналітиків думають, що єдина надія Марка на порятунок - це дістатись розташування Аресу 4. Гадаєте, він дійшов того ж висновку?

- Імовірно, - сказав Венкат. - Він не знає, що ми стежимо за ним. З його точки погляду Арес 4 - це його єдина надія.

- Гадаєте, він збирається туди вирушити найближчим часом? Схоже, що він майже готовий до подорожі.

- Сподіваюсь, що ні, - сказав Венкат. - На тому місці немає нічого окрім МЗЧ. Більше ніякого попереднього забезпечення. Це б була дуже довга, дуже небезпечна подорож, а ще він би покинув прихисток Габу.

- Навіщо йому йти на такий ризик?

- Зв’язок, - сказав Венкат. Якщо він досягне МЗЧ, він може зв’язатись з нами.

- То це б було добре, чи не так?

- Зв’язок - це чудово. Але перехід 3 200 км до Аресу 4 - це неймовірно небезпечно. Для нас краще, щоб він лишався де є нині. Якби ми могли з ним говорити, то саме це і сказали б.

- Але він не може сидіти на місці вічно, так? - спитала вона. - Врешті решт йому доведеться діставатись до МЗЧ.

- Не обов’язково, - сказав Венкат. - ЛРР експериментує зі змінами у МПЧ, для того, щоб він міг зробити невеликий переліт після примарсення.

- Я чула, що ідею відкинули через те, що вона занадто небезпечна, - сказала Кеті.

- Такою була їхня перша пропозиція. Відтак, вони зачали розробляти безпечніший спосіб для тієї ж задачі.

- Лишилось усього три з половиною роки до запланованого запуску Аресу 4, чи достатньо часу для зміни і перевірки МПЧ?

- Я можу це сказати напевно. Та не забувайте, що ми зробили човен для посадки на Місяць з нічого за сім років.

- Відмінний аргумент, - сказала Кеті. - То які його шанси тепер?

- Не уявляю, - сказав Венкат. - Але ми зробимо усе можливе, що повернути його додому живим.

Майнді знервовано оглянула конференц-залу. Вона ще ніколи не почувалась такою жалюгідною. Ліворуч видів доктор Венкат Капур, який знаходився у піраміді підпорядкування чотирма щаблями вище за неї.

Поряд з ним сидів Брюс Нґ, директор ЛРР. Він прилетів у Г’юстон із Пасадени саме заради цієї зустрічі. Ніколи не марнуючи часу, Ин затято торохкотів клавішами свого лептопа. Дивлячись на синці у нього під очима, Майнді подумки спиталась, як сильно він себе переобтяжує?

Мітч Гендерсон, летунський керівник Аресу 3, хитався вперед-назад на своєму стільці, а у вусі у нього був вставлений бездротовий навушник, який постійно передавав поточні перемовляння із центру керування польотами. Гендерсон був не на чергуванні, але завжди був у курсі подій.

Енні Монтроз увійшла до конференц-зали, на ходу набираючи текстове повідомлення. Не зводячи очей з телефону, вона вправно пройшла залою, огинаючи людей і стільці, і сіла на своє робоче місце. Побачивши керівника відділу зі зв’язків із громадськістю, Майнді відчула, як її шпигнула заздрість. Саме такою вона і мріяла бути: впевненою, успішною, вродливою і шанованою в НАСА.

- Як я був сьогодні? - спитав Венкат.

- Е-е-е, - сказала Енні. - Не варто говорити щось на зразок “Повернемо його додому живим.” Це нагадує людям про те, що він може померти.

- Гадаєте, вони забудуть про це?

- Ви спитались моєї думки. Не подобається? Ідіть у дупу.

- Ви така ніжна квітка, Енні. Як сталось, що ви стали керівником НАСА зі зв’язків з громадськістю?

- Гімна-з-два я знаю, - відказала Енні.

- Наріде, - сказав Брюс Нґ. - Меня треба встигнути на літак назад до Ел-Ей за три години. Теді прийде чи як?

- Досить скиглити, Брюсе, - сказала Енні. - Ніхто з нас не хоче тут бути.

- Отже, - сказав Мітч Гендерсон, - ще раз, хто ти така?

- М-м-м, - сказала Майнді. - Я Майнді Парк. Працюю у СупЗв’язі.

- Ти керівник чи що?

- Ні, я просто працюю у СупЗв’язі. Я - ніхто.

Венкат зиркнув на Мітча.

- Я призначив її пильнувати Уотні. Вона забезпечує нас зображеннями.

- Хм… - сказав Мітч. - Не керівник СупЗв’язу?

- У Боба досить справ окрім Марса. Майнді керує усіма марсіянськими супутниками і тримає їх націленими на Марка.

- Чому Майнді? - спитав Мітч.

- Вона першою помітила, що він живий.

- Її підвищили, бо вона опинилась у потрібному місці, коли надійшли зображення?

- Ні, - спохмурнів Венкат, - її підвищили, бо зрозуміла, що він живий. Припини поводитись як осел. Через тебе вона почувається зле.

Мітч поглянув на Майнді.

- Даруйте.

Майнді втупилась у стіл і спромоглась витиснути: “Угу.”

У кімнату ввійшов Теді.

- Вибачте за запізнення. Починаймо, - він зайняв своє місце. - Венкате, який статус Уотні?

- Живий і здоровий, - сказав Венкат. - Ніяких змін з часу мого ранкового е-листа.

- Як щодо РІТЕГа? Громадськість вже знає про нього? - спитав Теді.

Енні подалася вперед.

- Поки що усе гаразд, - сказала вона. - Зображення громадські, але ми не повинні повідомляти про наші висновки. Ніхто ще не здогадався.

- Чому він його викопав?

- Заради тепла, гадаю, - сказав Венкат. - Він хоче зробити ровер здатним на довгі подорожі. Той використовує багато енергії для опалення. А РІТЕГ може зігрівати внутрішній простір не користуючись електрикою із батареї. Насправді, це хороша ідея.

- Наскільки це небезпечно? - спитав Теді.

- Поки корпус не пошкоджено, це цілком безпечно. Навіть якщо він розколеться, з Марком все буде гаразд, якщо гранули не зруйновані. Та якщо гранули руйнуються, він - мрець.

- Сподіваймося, що цього не станеться, - сказав Теді. - ЛРР, як просуваються роботи щодо МПЧ?

- Ми знайшли рішення вже давно, - сказав Брюс. - А ви відкинули його.

- Брюсе, - застеріг Теді.

Брюс зітхнув.

- МПЧ не призначений для зльотів і латеральних перельотів. Закачування додаткового палива не допоможе. Потрібен більший двигун, а у нас немає часу, щоб його розробити. Тому маємо полегшити МПЧ. У нас є одна ідея. МПЧ може лишитись зі звичайною своєю вагою для головної посадки. Якщо ми зробимо тепловий щиті зовнішній корпус зйомними, вони могли б скинути багато ваги після примарсення на Аресі 3, і отримати легший човен для траверсування до Аресу 4. Ми наразі перевіряємо числа.

- Тримайте мене у курсі, - сказав Теді. Він повернувся до Майнді. - Місс Парк. Вітаю у найвищій лізі.

- Сер, - сказала Майнді.

- Яка найбільша прогалина нині у огляді справ Уотні?

- М-м-м, - сказала Майнді. - Щосорок одну годину у нас 17-тихвилинна прогалина. Такі вже орбіти.

- Ви дали швидку відповідь, - сказав Теді. - Добре.

- Дякую, сер.

- Я хочу, щоб прогалину зменшили до чотирьох хвилин, - сказав Теді. - Дозволяю вам повний контроль над траекторіями супутників і налаштуваннями орбіт. Виконайте це.

- Так, сер, - сказала Майнді, не уявляючи як це зробити.

Теді глянув на Мітча.

- Мітче, у твоєму е-листі говориться, що ти маєш щось термінове.

- Та, - сказав Мітч. - Чи довго ми приховуватимемо це від команди Аресу 3? Вони усі думають, що Уотні помер. Це сильно шкодить моральному станові.

Теді подивився на Венката.

- Мітче, - сказав Венкат. - Ми вже обговорювали…

- Ні, ти обговорював це, - перервав його Мітч. - Вони думають, що втратили члена команди. Вони у розпачі.

- А коли вони дізнаються, що вони просто покинули члена команди? - спитав Венкат. - Тоді вони почуватимуться краще?

Мітч длубав стіл пальцем.

- Вони мають право знати. Гадаєте, капітан Ллюїс не здатна впоратись з правдою?

- Справа у моральному стані, - сказав Венкат. - Вони можуть зосередитись на повернені додому…

- Я за це відповідаю, - сказав Мітч. - Це я вирішую, що краще для команди. І я кажу, що ми повинні якнайшвидше сповістити їх.

Після кількох секунд тиші усі погляди звернулись до Теді.

Він на мить задумався.

- Вибач, Мітче, я на боці Венката у цьому питанні, - сказав він. - Але відразу як ми вигадаємо план для порятунку, ви зможемо розказати Гермесу. Має бути якась надія, інакше немає сенсу їм розказувати.

- Брехня, - пробурчав Мітч зхрещуючи руки. - Цілковита брехня.

- Я розумію твій смуток, - сказав Теді заспокійливо. - Ми виправимо це. Відразу, як матимемо ідею, як врятувати Уотні.

Теді виждав кілька секунд для заспокоєння.

- Гаразд, ЛРР має ідею, - сказав він, киваючи у напрямку до Брюса. - Але це буде частиною Аресу 4. Як йому лишатись живим до того? Венкате?

Венкат розгорнува теку і переглянув папери, що були всередині.

- Я наказав усім командам перевірити і ще раз перевірити тривалість їх систем. Ми цілком впевнені, що Габ пропрацює 4 роки. Тим більше при наявності мешканця, який виправлятиме вади, коли ті з’являтимуться. Та рішення з харчовим забезпеченням немає. Ви почне голодувати за рік. Ми повинні надіслати йому запаси. От і все.

- А як щодо попереднього забезпечення Аресу 4? - сказав Теді. - Примарсіть їх на Аресі 3.

- Саме про це ми і думаємо, так, - підтвердив Венкат. - Та проблема у тому, що заплановано відправити попередні запаси за рік від сьогодні. Вони ще не готові.

- Знадобиться 8 місяців для прибуття зонду на Марс у найкращому випадку. Положення Землі і Марса наразі… це не найкращий час. Гадаємо, ми зможемо зробити це за 9 місяців. Припускаючи, що він заощаджує харчі, у нього достатньо щоб протягнути 350 днів. Це означає, що ми маємо побудувати транспорт попереднього забезпечення за строк у три місяці. А ЛРР ще і не починав.

- Це буде складно, - сказав Брюс. - Створення транспорту для забезпечення - це 6-тимісячний процес. У нас організовано усе будувати на конвеєрі кілька їх одночасно, а не один похапцем.

- Вибач, Брюсе, - сказав Теді. - Я знаю, ми вимагаємо багато, але ви маєте знайти спосіб.

- Ми знайдемо спосіб, - сказав Брюс. - Але саме лиш ОТ буде жахіттям.

- Починайте. Я знайду вам гроші.

- Є ще прискорювач (прим. перекладача, у російській термінології “ракета-носій”), - сказав Венкат. - Єдиний спосіб доправити зонд на Марс при сьогоденному положення планет - це витратити до біса пального. У нас є лише один прискорювач, здатний таке зробити. Дельта IX, котрий вже стоїть на майданчику для зонду Сатурна Іґл-Ай 3 (прим.перекладача, EagleEye 3). Доведеться вкрасти його. Я говорив з ULA (прим. перекладача, United Launch Alliance (ULA) - об’єднання компаній Lockheed Martin Space Systems та Boeing Defense, Space & Security), і вони просто не встигнуть збудувати ще один прискорювач.

- Команда Іґл-Айя 3 розлютиться, та переживе, - сказав Теді. - можна відтермінувати їх місію, якщо ЛРР встигне впоратись із вантажопід’ємністю.

Брюс потер очі.

- Зробимо усе можливе.

- Він помре з голоду, якщо не зробите, - сказав Теді.

Венкат попивав каву і супився, дивлячись у свій комп’ютер. Місяць тому про каву о дев’ятій вечора не можливо було подумати. Тепер вона стала як паливо. Розклади змін, перерозподіли коштів, жонглювання проектами, крадіжки і крадіжки з них… ще ніколи в житті він так не вертівся.

“НАСА - це велика організація,” - написав він. “Воно не дуже добре порається з несподіваними змінами. Єдина причина, чому нас не карають за це, - це безнадійні обставини. Усі працюють разом для порятунку Марка Уотні, і не дозволяють чвар між відділами. Не можу висловити, наскільки рідкісне це явище. Та навіть так, це коштуватиме десятки мільйонів доларів. Самі лише зміни МПЧ - це окремий проект, для якого збирають команду. На щастя, громадська зацікавленість робить вашу справу легшою. Ми цінуємо вашу постійшу підтримку, конгресмене, і сподіваємось, що вам вдасться схилити комітет до виділення коштів, які нам треба для цієї надзвичайної ситуації.”

Його перервав стукіт у двері. Звівши погляд, він побачив Майнді.

- Даруйте, що заважаю вам, - сказала Манді.

- Усе гаразд, - сказав Венкат. - Мені не завадить відпочинок. Що там?

- Він кудись вирушив, - сказала вона.

Венкат скоцюрбився у кріслі.

- Є надія, що це тестовий виїзд?

Вона похитала головою.

- Він їхав навпростець від Габу майже дві години, зробив коротку ПЧД, а потім їхав іще дві години. Ми думаємо, що ПЧД було, щоб змінити батареї.

Венкат важко зітхнув.

- Може це просто довша перевірка? Щось на зразок цілонічної подорожі?

- Він за 76 км від Габу, - сказала Майнді. - У випадку цілонічного тесту хіба він не лишався б у межах відстані пішої ходи від Габу?

- Так, він би це і робив, - сказав Венкат. - Дідько. Ми організували команди, які перевірили усі можливі сценарії. При даних умовах у нього немає шансів дістатись Аресу 4. Ми не бачили, щоб він завантажував оксигентор чи відновлювач води. У нього просто немає запасів, щоб прожити достатньо довго.

- Я не думаю, що він прямує до Аресу 4, - сказала Майнді. - Інакше він вибрав дивний шлях.

- А? - мовив Венкат.

- Він їде на південь-південний захід. Кратер Скипіареллі на південному сході.

- Гаразд, можливо ще є надія, - сказав Венкат. - Що він зараз робить?

- Перезаряджається. Він розклав усі сонячні стільники, - сказала Майнді. - Минулого разу на це знадобилось 12 годин. Я хотіла нишком піти додому поспати, якщо ви не проти.

- Звісно, це добре. Побачимо, що він робить завтра. Можливо він повернеться до Габу.

- Можливо, - сказала Майнді невпевнено.

- Вітаю вас знову, - сказала Кеті до камери. - Ми спілкуємось з Маркусем Вашинґтоном, із Поштової Служби США. Отже, містере Вашинґтоне, я так розумію, що місія Арес 3 вплинула на Поштову службу в першу чергу. Можете це пояснити нашим глядачам?

- Ну, так, - сказав Маркус. - Усі думали, що він мертвий впродовж двох місяців. У той час Поштова служба випустила пам’ятні марки для вшанування його пам’яті. Було надруковано 20 000 і розіслано у поштові відділення по усій країні.

- І потім виявилось, що він живий, - сказала Кеті.

- Так, - сказав Маркус. - Ми припинили випуск негайно і відкликали марки, але тисячі були вже продані. А річ у тім, що ми не друкуємо марки з живими людьми.

- Чи траплялось таке раніше? - спитала Кеті.

- Ні. Жодного разу в історії Поштової служби.

- Закладаюсь, вони тепер коштують грубі грошенята.

Маркус хихотнув.

- Можливо. Але не дуже великі. Як я сказав, продано тисячі. Вони будуть рідкісними, але не супер рідкісними.

Кеті захихотіла, а потім звернулась до камери.

- Ми говорили з Маркусем Вашинґтоном із Поштової служби Сполучених Штатів. Якщо у вас є пам’ятна марка Марка Уотні, краще вам її притримати. Дакуємо що завітали, містере Вашинґтоне.

- Дякую за запрошення, - сказав Маркус.

- Наш наступний гість - доктор Ірен Шілдс, летунський психолог у місіях Арес. Докторе Шілдс, вітаємо на програмі.

- Дякую, - сказала Ірен, припасовуючи прищіпку з мікрофоном.

- Чи знайомі ви особисто з Марком Уотні?

- Звісно, - відповіла Ірен. - Я щомісяця робила психологічне оцінювання кожного члена команди.

- Що ви можете розказати про нього? Його особистість, його вдачу?

- Ну, - сказала Ірен. - Він дуже розумний. Усі вони такі, звісно. Але він особливо винахідливий і добре вирішує проблеми.

- Це може врятувати його життя, - встромила своє Кеті.

- Справді може, - погодилась Ірен. - А ще у нього добра вдача. Він завжди привітний, має гарне почуття гумору. Легко знаходиться на жарт. Продовж місяців, що передували запускові, команда проходила виснажливі тренувальні курси. Усі виявили ознаки стресу і пригніченості. Марк не був винятком, але як саме він виявляв це: він вигадував більше жартів і примушував усіх сміятись.

- Схоже, він дуже приємна людина, - сказала Кеті.

- Так і є, - сказала Ірен. - Його обрали у місію почасти через його особистісні риси. Команда Арес має перебувати у купі протягом 13 місяців. Соціальна сумісність - це головне. Марк не тільки може поладнати з будь-яким колективом, він ще й допомагає групі працювати краще. Це був жахливий удар для команди, коли він “помер.”

- І вони продовжують думати, що він мертвий? Команда Аресу 3?

- Так, це правда на жаль, - підтвердила Ірен. - На горі вирішили приховувати це від них, принаймні поки що. Я впевнена, що це було не легке рішення.

Кеті витримала паузу, а потім сказала:

- Гаразд. Ви знаєте, що я хочу спитати: що твориться нині у нього у голові? Як така людина, як Марк Уотні, реагує на таку ситуацію? Покинутий, самотній, гадки не має, що ми його намагаємось урятувати?

- Не можна сказати напевно, - сказала Ірен. - Найбільша небезпека - це втратити надію. Якщо він вирішить, що шансів на рятунок немає, він припинить спроби це зробити.

- Тоді усе добре поки що? - сказала Кеті. - Схоже, він вперто працює. Він готує ровер до довгої подорожі і перевіряє його. Він збирає бути на місці, коли сяде Арес 4.

- Це одне з пояснень, так, - сказала Ірен.

- А є інше?

Ірен обережно сформулювала свою відповідь перед тим, як заговорити:

- Коли стикаєшся зі смертю, людина хоче бути почутою. Вона не хоче помирати самотньою. Може йому просто треба радіо на МЗЧ, щоб поговорити з кимось перш ніж померти.

- Якщо він втратить надію, він не турбуватиметься порятунком. Єдина його мета буде дістатись радіо. після того він мабуть вибере простий шлях замість голоної смерті. Медичне забезпечення місії Арес вміщує достатньо морфіну для летальної дози.

Після кількох секунд мертвої тиші у студії Кеті повернулась до камери.

- За мить ми повернемось.

- Агов, Венку, - почувся голос Брюса з мікрофону.

- Брюсе, привіт, - сказав Венкат. - Дякую, що знайшов час. Я хотів поговорити про попереднє забезпечення.

- Без проблем. Що у теб ена думці?

- Припустімо, ми спромоглись посадити їх м’яко. Як Марк знатиме про це? І як він знатиме де шукати?

- Ми теж думали про це, - сказав сказав Брюс. - У нас є деякі думки.

- Я уважно слухаю, - сказав Венкат.

- Ми ж все одно відправимо йому систему зв’язку, так? Можна увімкнути її після посадки. Вона транслюватиме на частотах ровера і скафандра. Також, це має бути сильний сигнал.

Ровери зроблені так, що можуть зв’язуватись лише з Габом і один одним; передбачалось, що джерело сигналу буде в межах 20 км. Тільки приймачі не дуже чутливі. Скафандри для ПЧД ще гірші. Але якщо сигнал буде сильним, усе вдасться.

Як тільки забезпечення примарситься, ми визначимо його точне положення супутниками, а потім передамо це Маркові, щоб він міг забрати його.

- Але він мабуть не слухає, - сказав Венкат. - Чому б йому це робити?

- На це випадок у нас є план. Ми зробимо купу яскравих зелених стрічок. Достатньо легких, щоб вони літали довкола після падіння, навіть у марсіянській атмосфері. На кожній стрічці буде надруковано “МАРКУ, УВІМКНИ РАДІО”. Наразі ми працюємо над відпускним механізмом. Звісно, це станеться у процесі посадки. Найкраще, за 1000 метрів до поверхні.

- Мені подобається, - сказав Венкат. - Все, що йому лишиться, просто помітити одну із них. Він обов’язково візьме яскраву зелену стрічку, якщо побачить таку ззовні.

- Саме так і ми і думаємо, - сказав Брюс.

- Добре, гарна робота. Тримайте мене у курсі, - сказав Венкат.

- Венку, - сказав Брюс. - Якщо він скерує Уотнімобіль до Аресу 4, усе це буде заради нічого. Тобто, ми звісно можемо посадити усе на Аресі 4, якщо знадобиться, але…

- Але він буде без Габу. Еге-е-е, - сказав Венкат. - По одній проблемі за раз. Повідомте мені, коли буде готовий відпускний механізм для тих стрічок.

- Зробимо.

Після того, як він закінчив дзвінок, він побачив е-лист від Майнді. “Уотні знову у русі.”

- Усе ще їде по прямій лінії, - сказала Майнді, вказуючи на монітор.

- Угу, - сказав Венкат. - І дурню ясно, що він не прямує до Аресу 4. Хіба що він огинає якусь природну перешкоду.

- У нього немає ніяких природних перешкод, - сказала Майнді. - Це ж Ацидалійська рівнина.

- То там сонячні стільники? - спитав Венкат, вказуючи на екран.

- Ага, - мовила Майнді. - Він зробив звичайні 2 години їзди, ПЧД, 2 години їзди. Тепер він за 156 км від Габу.

Обоє втупились у екран.

- Чекай… - сказав Венкат. - Чекай, не може бути…

- Що? - спитала Майнді.

Венкат схопив стосик папірців для нагадувань і ручку.

- Дай мені його розташування і розташування Габу.

Майнді перевірила по своєму екранові.

- Нині він у… 28,9°Пн, 29,6°Зх.

Кількома рухами вона відкрила інший файл.

- Габ у 31,2°Пн, 28,5°Зх. Що ви побачили?

Венкат закінчив записувати.

- Іди зі мною, - сказав він, швидко виходячи.

- Ем-м-м, - Майнді затиналась, йдучи за ним, - куди ми йдемо? - Спитала вона, коли вдалось наздогнати Венката.

- У кімнату відпочинку СупЗв’язу, - мовив Венкат. - У вас все ще висить на стіні та мапа Марса?

- Звісно, - відповіла Майнді. - Але ж це просто постер з крамниці подарунків. У мене на комп’ютері є високоякісні цифрові мапи…

- Ні, на тих я не зможу малювати, - сказав він. Відтак, завернувши за ріг до кімнати відпочинку, він вказав на мапу Марса на стіні. - Та я можу малювати на цій.

Кімната відпочинку була порожня, якщо не рахувати комп’ютерного техніка, який попивав каву. Несподівана поява Венката та Майнді захопила його увагу.

- Добре, на ній є лінії довготи і широти, - сказав Венкат. Дивлячись на свій “наліпчик”, а потім ковзаючи пальцем по мапі, він намалював Х. - Оце Габ, - сказав він.

- Гей, - вигукнув технік. - Ви що, малюєте на нашому постері?

- Я куплю вам новий, - сказав Венкат не озираючись. Відтак він намалював іншу Х. - Це його поточне розташування. Знайди лінійку.

Майнді роззирнулась навколо. Не знайшовши лінійки, вона схопила нотатник техніка.

- Гей! - запротестував технік.

Використовуючи пряме ребро нотатника Венкат накреслив лінію від Габа до розташування Марка і продовжив її далі. Потім відступив на крок.

- Так і є! Саме туди він і зібрався! - збуджено вимовив Венкат.

- О! - вимовила Майнді.

Лінія проходила точно через центр яскравої жовтої крапки на мапі.

- Патфайндер! - сказала Майнді. - Він рухаєтьс до Патфайндера! (прим.п., Pathfinder - програма NASA з вивчення Марса однойменним посадковим модулем і марсоходом Соджорнер («Поселенець», англ. Sojourner) в 1996—1997 роках.)

- Ага! - сказав Венкат. - Тепер ми щось маємо. Це близько за 800 км від нього. Він може дістатись туди і назад з наявними при ньому запасами.

- І притягнути Патфайндер і ровер Соджорнер з собою, - додала Майнді.

Венкат хутко дістав свого стільникового телефона.

- Ви втратили контакт із ними у 1997. Якщо він зможу увімкнути зв’язок на апараті, ми зможе перемовлятись. Може знадобиться лише вичистити сонячні стільники. Навіть, якщо там більші проблеми, він же інженер! - Набираючи номер, він додав - Ремонтувати усяке лайно - це його робота!

Уперше цього тижня усміхаючись, він притискав телефон до вуха і чекав на відповідь.

- Брюс? Це Венкат. Щойно усе змінилось. Уотні прямує до Патфайндера. Так! Я знаю, правда!? Відкопай мені усіх, хто був на тому проекті і поверни їх негайно у ЛРР. Я лечу найближчим літаком.

Вимикаючи зв’язок, він вишкірився до мапи.

- Марку, ти хитрий, вправний сучий сину!