Марсіянин

Розділ 13

Працівники “Дейьо Пластікс” працювали у дві змін щоб щоб завершити полотно для Габа. Ходили чутки і про третю зміну, якщо НАСА знову збільшить замовлення. Ніхто не сперечався. Оплата понаднормових годин була вражаючою, а фінансування необмеженим.

Плетене вуглецеве полотно повільно йшло через прес, котрий обкладав його з обох боків полімерними листами. Завершений матеріал складали учетверо і склеювали докупи. Отриманий таким чином товстий лист укривали м’якою смолою і доправляли у гаряче приміщення.

Тепер, коли НАСА може говорити зі мною, вони достобіса базікають.

Їм потрібні постійні оновлення щодо стану кожної системи Габу, а ще у них повна кімната людей, які намагаються у найменших деталях піклуватись про мої рослини. А це ж так чудово мати купу бовдурів на Землі, котрі говорять мені, ботаніку, як вирощувати городину.

Більшою частиною я їх ігнорую. Не хочу видатись зарозумілим, але я найкращий ботанік цієї планети.

Великий додаток: е-листи! Просто як у добрі часи на Гемресі, я отримую дампи даних. Звісно, вони містять е-листи від друзів і родини, та НАСА надсилає ще вибрані повідомлення від громадськості. Мені писали рок-зірки, спортовці, актори та актриси, і навть президент.

Один лист прийшов з моєї альма-матер, Університету Чикаґо. Вони кажуть, що раз я вже вирощую десь рослини, значить я офіційно “колонізував” це місце. Отже технічно я колонізував Марс.

Отак тобі, Ніле Армстронге!

Найкращий прийшов від моєї нені. Саме такий, про який ви могли подумати: слава Богу, ти живий. тримайся, не помирай, тато передає вітання і под.

Я прочитав його п’ятдесят разів поспіль. Агов, не сприйміть мене неправильно, я зовсім не мамине дитятко! Я дорослий чоловік, котрий лише іноді одягає підгузки (у скафандрі без них не можна). І цілком по-чоловічому тримаюсь за неніного листа. Я ж не якийсь сисунець, який сумує за домівкою у літньому таборі.

Я ходжу до ровера п’ять разів на день щоб перевірити пошту. Вони можуть надіслати повідомлення з Землі на Марс, але не можуть подолати решту 10 метрів до Габу. Та нічого, мені нема чого скаржитись. Мої шанси вижити у цих умовах тепер значно більші.

Останні новини кажуть, що вони вирішили проблему ваги на МПЧ Аресу 4. Коли вони сядуть тут, вони скинуть теплові щити, усі прилади життєзабезпечення і кілька пустих баків. Відтак вони зможуть узяти сімох (команда Аресу 4 плюс я) до самої Сціапареллі. Вони вже працюють над моїми завданнями для операцій на поверхні. Це ж круто, хіба ні?

Ще одна новина - я вчу абетку Морзе. Чому? Тому що це наша запасна система спілкування. НАСА вирішило, що багаторічний зонд не найнадійніший варіант для єдиного засобу зв’язку.

Якщо Патфайндер зіпсується, я писатиму камінням, котре НАСА бачитиме через супутники. Вони не зможуть відповісти, та хоча б матимемо однобічний зв’язок. Чому код Морзе? Тому що багато легше робити із каміння крапки та риски ніж букви.

Це лайновий спосіб спілкування. Надіюсь, що він не знадобиться.

Усі хімічні реакції завершились, лист стерилізували та доправили у чисту кімнату. Там працівник відрізав скраєчку смужку. Порізавши цю смужку на квадратики, він піддав кожного з них серії ретельних тестів.

Після проходження перевірок, з листа вирізали потрібну форму. Краї наклали один на одного, прошили і проклеїли смолою. Чоловік з планшетом зробив остаточну інспекцію, незалежно перевіривши розміри, а потім затвердив дозвіл на використання цього полотна.

Надокучливі ботаніки неохоче визнали, що я здійснив чудову роботу. Вони згодні, що у мене їжі вистачить на 900 днів. Зважаючи на це НАСА конкретизувало деталі місії постачання.

Спочатку вони працювали над відчайдушним планом доправлення зонду сюди до 400-го Солу. Але я купив своєю картоплею ще 500 Солів життя, тому вони отримали більше часу на розробку.

Зліт буде наступного року протягом Перехідного вінка Гомана (прим.п., у небесній механіці Перехідна орбіта Гомана - це еліптична орбіта для переходу між двома коловими орбітами з різними радіусами, які перебувають в одній площині. Також у тексті говориться про вікно, тобто про період часу, коли є найсприятливіші умови для злету космічного човна), і на шлях сюди знадобиться майже 9 місяців. Зонд прибуде приблизно 856-го Сола. У ньому буде вдосталь їжі, додатковий оксигенатор, відновлювач води і система зв’язку. Точніше, три системи зв’язку. Гадаю, вони не хочуть ризикувати з моєю звичкою опинятись поряд, коли радіо ламається.

Сьогодні отримав першого е-листа з Гермеса. НАСА до того обмежувало прямий контакт між нами. Певно вони боялись, що я скажу щось на кшталт: “Ви довбодзьоби, покинули мене на Марсі!” Я розумію, що команда була здивована почувши привида з їхньої минулої місії на Марс, але ж годі! Іноді я бажаю, щоб НАСА менше було схожим на матусю. Хай там як, вони врешті дозволили один е-лист від Мартінеза:

Любий Уотні, шкода, що ми покинули тебе, але ти нам не подобаєшся. Ти увесь такий розумник. А на Гермесі без тебе значно просторіше. Нам доводиться по черзі виконувати твої завдання, але ж це просто ботаніка (не зовсім наука), то ж нічого складного. Як тобі Марс?

Мартінез.

Моя відповідь:

Любий Мартінезе, на Марсі усе гаразд. Коли мені стає самотньо, я згадую ту спекотну ніч з твоєю матусею. Як справи на Гермесі? Обмежено та клаустрофобно? Учора я вийшов назовні і оглядав величезні видноколи. Скажу тобі, Мартінезе, вони - нескінченні!

Уотні.

Працівники охайно склали лист і помістили його у заповнену аргоном ємність для транспортування. Чоловік з планшетом роздрукував бирку і наліпив її на пакунок. “Проект Арес 3; Полотно Габу; Лист АЛ102.”

Пакунок завантажили у чартерний літак, який полетів на базу Повітряних сил Едвардс у Каліфорнії. Політ чинили на ненормально великій висоті, з величезною витратою пального, тільки щоб впевнитись, що політ буде рівномірним.

Після прибуття пакунок спеціяльним конвоєм відвезли у Пасадену. Прибувши туди, він був доправлений у Білу кімнату ЛРР для збирання зонду. Впродовж наступних 5 тижнів інженери у білих трико збирали Запаси 309. У ньому був пакунок з АЛ102 та пакунки з іншими 12 полотнами Габу.

Уже скоро буде пора збирати другий врожай.

Чудово!

Хочеться мати солом’яного бриля та підтяжки.

Моє повторне засівання картоплі пройшло вдало. Вже видно, що рослини на Марсі родять дуже рясно, дякувати обладнанню навколо мене вартістю мільярди доларів. Тепер у мене є 400 здорових картопляних кущів, на кожному з яких росте багато поживних бульбок для приємних вечерь. Я зберу їх вже за десять днів!

І цього разу я не саджатиму їх знову як насіння. Це мої харчові запаси. Повністю натуральна, органікова, вирощена на Марсі картопля. Не щодня чуєш про так, правда?

Можливо вам цікаво як я їх зберігатиму. Не можна просто скласти їх у купу - більшість їх зіпсується до того часу, коли я захочу з’їсти їх. Натомість я зроблю те, що неможливо на Землі: викину їх назвоні.

Більша частина води випарується у майже повний вакуум, а що лишиться, замерзне на камінь. Усі бактерії, які планують гноїти мої картопельки, помруть страшною смертю.

Серед інших новин: я отримав листа від Венката Капура:

Марку, ось деякі відповіді на питання, що ти поставив раніше:

- Ні, ми не скажемо нашій команді ботаніків “Йдіть у дупу.” Я розумію, що ти порався самостійно протягом довгого часу, але нині ми пов’язані, тому краще тобі послухати, що ми можемо сказати.

- Кабз завершили сезон на останній сходинці Центрального дивізиону.

- Можливість передачі даних не достатня для музичних файлів, навіть якщо їх стискати. Тому твоє прохання про “будь-що, боженька, БУДЬ-ЩО, тільки не Диско” відхилено. Насолоджуйся бугі лихоманкою.

- А ще, трохи неприємне зауваження… НАСА збирає комісію. Кони хочуть з’ясувати, чи не були якісь помилки, яких можна було уникнути, і які призвели до того, що тебе покинули. Просто пересторога. У них можуть пізніше виникнути питання до тебе.

Тримай нас у курсі своєї діяльності.

Капур.

Моя відповідь:

Венкате, скажи комісії з розслідування, що їм доведеться чинити своє полювання на відьом без мене. І коли вони неминуче звинуватять капітана Ллюїс, не дивуйся, коли я публічно заперечу це.

А ще скажи їм, що матір кожного з них - повія.

Уотні

P.S.

Їхні сестри теж.

Зонди з припасами для Аресу 3 були запущені впродовж 14 днів один за одним під час Перехідного вінка Гомана. Припаси 309 були запущені третіми. 251 день подорожи до Марса пройшли без пригод, потрібні були лише два невеличких виправлення курсу.

Після кількох маневрів з гальмуванням у повітрі для сповільнення він зробив завершальне зниження на шляху до рівнини Ацидалії. Спочатку він пережив входження у атмосферу під захистом теплового щита. Відтак, він випустив парашут і скинув вже непотрібний тепловий щит.

Коли його бортовий радар помітив, що до поверхні лишилось 30 метрів, він відрізав свого парашута і надув навколо усього корпусу кулі. Він незграбно гепнувся на поверхню та котився і перекидався, доки не заспокоївся на місці.

Коли здулись його кулі, бортовий комп'ютер звітував назад на Землю про успішне примарсення.

Відтак він чекав 23 місяці.

З відновлювачем води щось не гаразд.

Шість осіб потребують 18 літрів води на день. Тому він має виробляти 20. Та останнім часом він не виконує норму. Робить 10.

Чи продукую я 10 літрів води на день? Ні, я не чемпіон усіх часів з пісяння. Це все рослини. Вологість всередині Габу багато вища тої, на яку він був розрахований, тому відновлювач води постійно вифільтровує воду з повітря.

Мене це не турбує. Вода - це вода. Вона потрібна рослинам, потрібна мені. Я можу пісяти просто на рослини, які отримають свою частину вологи, а решта випарується і сконденсується на стінах. Впевнений, я можу щось вигадати, щоб збирати конденсат. Річ у тім, що воді нема куди подітись. Це замкнений простір.

Гаразд, технічно я брешу. Рослини споживають воду. Вони виділяють із частини її гідроген (вивільняючи при цьому кисень) і використовують його для побудови складних вуглеводів, котрі власне і складають саму рослину. Та ці втрати мізерні, а я зробив 600 літрів з палива МПЧ (пам’ятаєте інцидент “вибуховий Габ”?). Я можу приймати ванни, та в мене все одно буде надлишок.

Але хай там як, а НАСА просто обгаджує майтки від переймань. Вони розглядають відновлювач води я критично важливий для виживання елемент. Запасного нема, і вони думають, що я миттєво помру без нього. Для них відмова обладнання - це жахіття. Для мене - це як “вівторок”.

Тому замість того, щоб готуватись до збирання врожаю, я мушу робити додаткові виходи до ровера і назад, щоб відповідати на їхні питання. Кожне нове повідомлення вказує мені спробувати якесь нове рішення та звітувати про результат.

Поки що ми з’ясували, що це не електроніка, не система охолодження, не вимірювальне обладнання та не температура. Впевнений, виявиться, що це якась маленька дірочка, відтак НАСА проведе 4-игодинну нараду перш ніж сказати мені заклеїти її липкою стрічкою.

Ллюїс та Бек відчинили Припаси 309. Працюючи якомога ліпше наскільки дозволяли незгабні скафандри для ПЧД, вони дістали різні частини Габового полотна та розклали їх на землі. Цілі три зонди були призначені для Габа.

Відповідно до процедури, яку вони відпрацьовували сотні разів, вони ефективно зібрали шматки разом. Спеціальні ущільнювальні стрішки по краях шматків забезпечували повітронепроникне з’єднання.

Після встановлення внутрішнього каркасу Габа, вони зібрали три поітряні шлюзи. Лист АЛ102 мав дірку, що бездоганно пасувала до Повітряного шлюзу 1. Бек туго натягнув лист між ущільнювальними стрічками ззовні Повтіряного шюза 1.

Коли усі повітряні шлюзи були встановлені, Ллюїс наповнила Габ повітрям, і АЛ102 був вперше підданий тискові. Вони виждали годину. Втрати тиску не виявлено - збирання було досконалим.

Моя розмова з НАСА про відновлювач води була нудною і завантаженя технічними деталями. Тому я її для вас перефразую:

Я: Очевидно, що це засмічення. Як вам, якщо я розберу його і перевірю внутрішні трубки?

НАСА: (Після 5 годин суперечок) Ні. Ти його пошкодиш та помреш.

То ж я розібрав його на частини.

Так, я знаю. У НАСА є багато надрозумних людей, і мені справді варто робити, як ті кажуть. І я поводжусь невдячно, враховуючи, що вони витрачають увесь час на розробку плану порятунку мого життя.

Я втомився слухати. як я повинен витирати собі дупу. Однією із рис, яку вони шукали, коли підбирали астронавтів для Аресу, була самостійність. Це 13-тимісячна місія, більшість якої проводиться за світлові хвилини від Землі. Вони шукали людей, котрі могли б діяти на власний розсуд, але у той же час, підкорятись капітанові.

Якби капітан Ллюїс була тут, я б робив усе, що вона наказала, без пролем. Але комісія безликих бюрократів десь на Землі? Даруйте, та для мене це занадто.

Я був дуже обережним. Позначив кожну частину, коли його розбирав, та розклав усе на столі. У мене є схема на комп’ютері, тому несподіванок не було.

І як я підозрював, одна трубка була засмічена. Відновлювач води призначений для очищення сечі та всотування вологи з повітря (ви видихаєте майже стільки ж води, скільки і випісюєте). Я змішував воду з ґрунтом, щоб мінералізувати її. Ці мінерали і відклались у відновлювачі.

Я почистив трубки і зібрав їх знову. Це повністю вирішило проблему. Колись доведеться знову це зробити, але не раніше 100 Солів. Не велика біда.

Я розказав НАСА, що я зробив. Наша (якщо перефразувати) розмова була такою:

Я: Я розібрав його, знайшов проблему та виправив усе.

НАСА: Нахаба.

АЛ102 здригався від жорсткого шторму. Піддаючись силам і тискові значно більшим ніж ті, на які він був розрахований, він страшно брався брижами навколо ущільнювальної межі повітряного шлюзу. Інші частини полотна хвилювались вздовж своїх країв разом, діючи як одне ціле. але АЛ102 не мав такої можливості. Повітряний шлюз ледве рухався, через що на АЛ102 лягала уся сила шквалів.

Шари пластику, постійно згинаючись, тертям нагріли смолу. Нове, вільніше середовище дозволило вуглецевим волокнам розділитись.

АЛ102 розтягнувся.

Не дуже. Лише на 4 міліметри. Але вуглецеві волокна, які звичайно відстояли одне від одного на 500 мікронів, тепер мали прогалину у вісім разів більшу згаданого розміру.

Коли буря стихла, астронавт, котрий лишився сам, зробив повну перевірку Габу. І він нічого лихого не помітив. Слабка частина полотна була прихована ущільнувальною межею.

Зроблений для місії на 31 Сол, АЛ102 продовжував добре служити відведений йому термін. Сол за Солом, поки самотній астронавт виходив та заходив у Габ майже щоденно. Повітряний шлюз1 був найближчим до станції підзарядки роверів, тому астронавт надавав йому перевагу перед двома іншими.

Коли тиск зростав, шлюз трохи розтягувався, коли тиск падав - стягувався. Щоразу як астронавт користувався шлюзом, напруження у АЛ102 спадало, відтак з’являлось знову.

Розтягування, напруження, послаблення, напруження...

Минулої ночі я прокинувся від коливань Габу.

Піщана буря середнього рівня закінчилась так само несподівано, як і почалась. Це був лише третій рівень зі швидкістю вітру 50 км/год. Нема про що турбуватись. Та все ж трохи бентежно чути завивання вітрів, після того як звик до повної тиші.

Мені стало неспокійно за Патфайндер. Якщо піщана буря пошкодила його, то я втрачу мій зв’язок із НАСА. За логікою мені нічого було перейматись. Він пробув на поверхні десятки років. Маленька буря ніяк йому не зашкодить.

Коли я вийду назовні, то переконаюсь, що Патфайндер гарно працює, а потім візьмусь до кропіткої, нудної роботи дня.

Так, з кожним піщаним штормом приходить неминуче Прибирання сонячних стільників. Почесна традиція для щирих марсіян, як я. Це нагадує мені моє дитинство у Чикаґо, де я мав прибирати сніг. Маю дякувати моєму батькові, він ніколи не стверджував, що це загартує мою вдачу чи чи навчить цінувати важку працю.

- Снігоприбиральна машина дорога, - казав він. - А ти безплатний.

Якось я поскаржився нені.

- Не будь слабаком, - відказала вона.

Ще одна новина - лишилось сім днів до збирання врожаю, а я все ще не підготувався. Спочатку мені потрібно зробити мотику. Ще потрібно зробити ззовні комору для картоплі. Не можна просто насипати її купою назовні. Перший сильний шторм створить Велику марсіянську міграцію картоплі.

Хай там як, усе це має почекати. У мене цілий день справ. Після розчищення сонячних стільників я маю перевірити увесь сонячний масив, щоб переконатись, що шторм не пошкодив його. Відтак потрібно зробити те саме з ровером.

Ліпше скоріше починати.

Повітряний шлюз 1 поволі знизив тиск до 1/90 атмосфери. Уотні, одягнений у скафандр для ПЧД, чекав завершення декомпресії. Він робив це буквально сотні разів. Будь-які сумніви, які він міг мати у Сол 1, давно минули. Тепер це був просто нудний клопіт перед виходом на поверхню.

Коли зниження тиску продовжувалось, атмосфера Габу тисла на повітряний шлюз, і АЛ102 розтягнувся востаннє.

119 Сола Габ отримав тріщину.

Початковий розрив був менше ніж 1 міліметр. Перепендикулярні вуглецеві волокна мали запобігти збільшенню розриву. Та безкінечні навантаження розтягнули прямовисні волокна та послабили поземні до міри, коли ті вже не виконували свої функції.

Уся сила атмосфери Габу кинулася у тріщину. За десяті частки секунди розрив був уже метр завдовжки, сягаючи вздовж ущільнувального межі. Він поширився по усьому околу доки не натрапив на свою початкову точку. Повітряний шлюз більше не торкався Габу.

Коли Габ вибухнув, нестримуваний тиск жорстоко виштовхнув повітряний шлюзу як гарматне ядро. Усередині здивованого Уотні силою вихлопу притисло до задніх дверей повітряного шлюзу.

Повітряний шлюз пролетів 40 метрів поки упав на землю. Уотні, ще не отямившись від попереднього удару, вдарився обличчям об передні двері.

Видовий щит прийняв на себе поштовх, захисне скло потрощилось на сотні маленьких кубиків. Голова вдарилась об внутрішню поверхню шолома, від чого він знепритомнів.

Шлюз прокотився поверхнею ще 15 метрів. Товста підкладка у скафандрі Уотні вберегла його від перелому кісток. Він намагався зрозуміти, що коїться, але був заледве притомним.

Нарешті припинивши кочення, шлюз лишився лежати на боці у хмарі пилюки.

Уотні, лежачи горілиць, безтямно дивився вгору крізь отвір у захисному щиті шолому. З рани на чолі по обличчю цибеніла кров.

Збираючи до купи думки, він оволодів собою. Звернувши на бік голову, подивився крізь вікно задніх дверей. Поодаль брався зморшками Габ, який здувся, а перед ним лежало поле засіяне уламками.

Відтак до його вух долинуло шипіння. Уважно прислухаючись, він зрозумів, що це лине не від його скафандра. У повітряному шлюзі завбільшки як телефонна будка десь була маленька дірочка, яка випускала повітря.

Він зосереджено прислухався до шипіння. Потім обмацав розбитий видовий щит. Потім знову глянув крізь вікно.

- Та ви з біса знущаєтесь з мене? - сказав він.