Марсіянин - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Енді Вейр (Розділ 26) #25

Розділ 26

Вони зібрались.

По всій Землі, вони зібрались.

Від Трафальґарського майдану до майдану Тяньанмень, до Таймс-сквер, вони дивились на величезні екрани. У офісах вони з’юрмились довкола комп’ютерних моніторів. У барах вони мовчки вдивлялись у телевізори на покутті. Вдома вони сиділи з забитим віддихом на своїх канапах, не в змозі відірвати погляд від історії, що розгорталась.

У Чикаго літня пара дивилась, міцно стискаючи руки один одного. Чоловік ніжно обіймав дружину, а вона хиталася від жаху взад і вперед. Представник НАСА не турбував їх, але стояв напоготові, щоб відповісти на будь-яке їхнє запитання.

- Тиск палива зелений, - почувся голос Джогансен з мільярдів тетевізорів. - Напрям двигунів бездоганний. Зв’язок 5 з 5-ти. Ми готові до передзлетової перевірки, капітане.

- Прийнято, - почувся голос Ллюїс. - Центр зв’язку?

- Готовий, - відповіла Джогансен.

- Навігація.

- Готова, - знову сказала Джогансен.

- Дистанційна команда.

- Готова, - сказав Мартінез.

- Пілот.

- Готовий, - сказав Уотні з МЗЧ.

Через юрби по всьому світу прокотилось стримане схвалення.

Мітч сидів на своєму місці у керуванні місією. Вони слідкували за всім і були готові допомогти у будь-який доступний спосіб. Затримка у передачі сигналу між Гермесом та Землею робили таку потребу дуже малоімовірною.

- Телеметрія, - сказав голос Ллюїс з динаміків.

- Готова, - відповіла Джогансен.

- Рятувальник, - продовжила вона.

- Готовий, - сказав із повітряного шлюза Бек.

- Допоміжний рятувальник.

- Готовий, - сказав Фогель, стоячи поряд з Беком.

- Керування місією, це Гермес, - звітувала Ллюїс. - Ми готові до запуску і почнемо за розкладом. Ми за 4 хвилини 10 секунд до запуску… крапка.

- Ви це отримали, Контроль часу? - спитав Мітч.

- Підтверджуємо, польоте, - надійшла відповідь. - Наш годинник синхронізовано з їхнім.

- Не те, щоб ми могли щось вдіяти, - пробурмотів Мітч. - Та хоч знатимемо, що там має відбуватись.

- Щодо чотирьох хвилин, Марку, - сказала у свій мікрофон Ллюїс. - Як ти там маєшся?

- Прагну до вас нагору, капітане, - відповів Уотні.

- Ми про це зробимо, - сказала Ллюїс. - Пам’ятай, ти піддаватимешся дії досить важких G. Нічого страшного, якщо знепритомнієш. Ти в руках Мартінеза.

- Скажіть тому довбню, щоб ніяких мертвих петель.

- Прийнято, МЗЧ, - сказала Ллюїс.

- Лишилось чотири хвилини, - сказав Мартінез, хрускаючи пальцями. - Ти готова трохи політати, Бет?

- Так, - сказала Джогансен. - Дивно бути системним оператором і лишатись у невагомості увесь час.

- Я про це так не думав, - сказав Мартінез, - але так. Мене не розчавить об спинку фотеля. Дивно.

Бек ширяв у повітряному шлюзі, припнутий тросом до закріпленої на стіні котушки. Фоґель стояв обіч нього, його чоботи чеплялись за підлогу. Обидва напружено дивились крізь відчинені зовнішні двері на червону планету внизу.

- Не думав, що повернусь сюди, - сказав Бек.

- Так, - сказав Фоґель. - Ми перші.

- Тобто перші?

- Перші, хто відвідав Марс двічі.

- А, справді. Навіть Уотні не може похвалитись таким.

- Не може.

Вони деякий час дивились на Марс мовчки.

- Фоґеле, - сказав Бек.

- Ja.

- Якщо я не схоплю Марка, я хочу, щоб ти відстібнув мій трос.

- Докторе Бек, - сказав Фоґель. - Капітан сказала “ні” на це.

- Я знаю, що сказала капітан, та якщо мені не вистачатиме кількох метрів, я хочу щоб ти відіпнув мене. На мені ПММ, я можу повернутись без троса.

- Я не зроблю цього, докторе Бек.

- Це ризик тільки для мого власного життя, і я згоден на це.

- Ви не капітан.

Бек похмуро глянув на Фоґеля, але через їхні опущені дзеркальні оглядові щити ефект втрачався.

- Добре, - сказав Бек. - Але я б’юся об заклад, що ти передумаєш, якщо дійде до того.

Фоґель не відповів.

- 10, - сказала Джогансен, - 9… 8…

- Головні двигуни запущено, - сказав Мартінез.

- 7… 6… 5… швартові затискачі розімкнено…

- Близько 5 секунд, Уотні, - сказала Ллюїс у свой наголівний мікрофон. - Тримайся.

- Побачимось незабаром, капітане, - радіював у відповідь Уотні.

- 4… 3… 2...

Уонті лежав у прискорювальному фотелі, а МЗЧ тремтів в очікуванні відриву від поверхні.

- Гм-м-м, - сказав він ні до кого. - Цікаво, скільки ще чекати...

МЗЧ злетів з неймовірною силою. Більшою ніж будь-який корабель з командою за всю історію космічних польотів. Уотні був втиснутий у фотель так сильно, що він навіть вдихнути не міг.

Сподіваючись на таке, він заздалегідь підклав собі під голову і шолом складену сорочку. Коли голова втислась у саморобну подушку, краї його зору стали розмитими. Він не міг ні дихати, ні рухатись.

Погін корабля експоненційно зростав, а просто у полі його погляду шалено лопотіла латка з полотна Габа. Зосереджуватись стало важко, та щось в глибині його свідомості сказало йому, що це не добре.

- Погін 741 метр на секунду, - швидко вигукнула Джогансен. Висота 1350 метрів.

- Прийнято, - сказав Мартінез.

- Це низько, - сказала Ллюїс, - Надто низько.

- Я знаю, - сказав Мартінез. - Він млявий, опирається. Що за лайно діється?

- Погін 850, висота 1843, - сказала Джогансен.

- Я не отримую достатньої потужності! - сказав Мартінез.

- Потужність двигунів на 100%, - сказала Джогансен.

- Кажу тобі, він млявий, - наполягав Мартінез.

- Уотні, - сказала Ллюїс у свій мікрофон. - Уотні, ти чуєш? Можеш дати звіт?

Уонті чув голос Ллюїс віддалено. Наче хтось говорив до нього крізь довгий тонель. він туманно спитався, чого вона хоче. Його увагу не на довго привернуло лопітливе полотно перед ним. На ньому з’явився розрив, і він хутко ширився.

Та потім його відволік болт в одній з переборок. У того було лише п’ять граней. Він задумався, чому НАСА вирішило, що болту потрібно п’ять граній замість шести. Він би потребував особливого ключа для закручування чи відкручування.

Полотно рвалось ще більше, розірваний матеріал безладно лопотів. Кріз отвір Уотні побачив червоне небо, яке розкинулось перед ним нескінченністю.

- Красиво, - подумав він.

Що вище злітав МЗЧ, то більш розрідженою ставала атмосфера. Небавом полотно припинило лопотіти, а просто витягнулось до Марка. Небо відмінилось з червоного на чорне.

- Це теж красиво, - подумав Марк.

Зомліваючи остаточно, він встиг подумати, де б він міг дістати такий гарний 5-гранний болт.

- Керованість стає ліпшою, - сказав Мартінез.

- Знову на курсі з повним прискоренням, - сказала Джогансен. - Певно, це був опір середовища. Зараз МЗЧ поза атмосферою.

- Це було наче кермування коровою, - пробурчав Мартінез, а його руки бігали по приладах керування.

- Ти зможеш його підняти? - спитала Ллюїс.

- Він вийде на орбіту, - сказала Джогансен, - але курс перехоплення міг порушитись.

- Спочатку виведіть його нагору, - сказала Ллюїс. - Потім будемо перейматись перехопленням.

- Зрозуміло. Головний двигун вимкнеться за 15 секунд.

- Тепер йде значно певніше, - сказав Мартінез. - Він більше зовсім не бореться зі мною.

- Значно нижче призначеної висоти, - сказала Джогансен. - Погін хороший.

- На скільки нижче? - спитала Ллюїс.

- Не можу сказати точно, - сказала Джогансен. - У мене є лише дані акселерометра. Нам потрібні періодичні сигнали радара, щоб визначити його справжню остаточну орбіту.

- Повернення до автоматичного керування, - сказав Мартінез.

- Головний вимикається за 4, - сказала Джогансен, - 3… 2… 1… Вимкнення.

- Підтверджую вимкнення, - сказав Мартінез.

- Уотні, ти там? - сказала Ллюїс. - Уонті? Уонті, ти на зв’язку?

- Мабуть зомлів, капітане, - сказав по радіо Бек. - Він витримав 12 G при злеті. Дайте йому кілька хвилин.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Джогансен, вже маєш його орбіту?

- Маю сигнали радара. Визначаю проміжок перехоплення та погін...

Мартінез та Ллюїс напружено дивились на Джогансен, поки та рахувала на своїх програмах. Звичайно орбіту визначив би Фоґель, але він мав інше завдання. Джогансен була його заміною з орбітальної динаміки.

- Погін перехоплення буде 11 метрів на секунду… - почала вона.

- Я з цим впораюсь, - сказав по радіо Бек.

- Відстань при перехопленні буде… - вона поперхнулася. Тремтливим голосом вона продовжила: - Буде 68 кілометрів. - Вона сховала обличчі в долонях.

- Вона сказала 68 КІЛОМЕТРІВ?! - сказав Бек. - Кілометрів?!

- Прокляття, - прошептав Мартінез.

- Зберіться, - сказала Ллюїс. - Розв’язуймо проблему, у МЗЧ ще лишилось паливо?

- Ні, капітане, - відповів Мартінез. - Вони викинули орбітальну маневрову систему, щоб зменшити пускову вагу.

- Значить нам доведеться полетіти до нього. Джогансен, час до перехоплення?

- 39 хвилин, 12 секунд. - сказала Джогансен, стримуючи тремтіння голосу.

- Фоґеле, - продовжила Ллюїс, - чи далеко ми зможемо відхилитись за 39 хвилин на іонних двигунах?

- Можливо на 5 кілометрів, - радіював він.

- Цього замало, - сказала Ллюїс. - Мартінезе, що, як ми спрямуємо усі наші маневрові рушії в один бік?

- Залежить від кількості палива, яке ми хочемо залишити для маневрів на шляху додому.

- Скільки нам треба?

- Я міг би обійтись мабуть 20-ма відсотками з наявної кількості.

- Гаразд, якщо ми використаємо 80 відсотків…

- Перевіряю, - сказав Мартінез, пускаючи розрахунки на своїй панелі. - Ми отримаємо дельта-ве 31 метр на секунду. (прим.п., delta-v - приріст швидкості)

- Джогансен, - сказала Ллюїс. - Рахуй.

- За 39 хвилин ми відхилимось… - Джогансен швидко друкувала, - на 72 кілометри!

- Ось воно, - сказала Ллюїс. - Скільки пального…

- Треба 75,5 відсотків наявного палива для маневрів, - сказала Джогансен. - Це доведе зону перехоплення до нуля.

- Виконуйте, - сказала Ллюїс.

- Так, капітане, - сказав Мартінез.

- Чекайте, - сказала Джогансен. - Це виведе зону перехоплення на нуль, але погін перехоплення буде 42 метри на секунду.

- Тоді у нас буде 39 хвилин, щоб зрозуміти, як загальмувати, - сказала Ллюїс. Мартінезе, запалюй турбіни.

- Так, - сказав Мартінез.

- Тпру! - сказала Енні до Венката. - Щойно дуже швидко сталось багацько лайна. Поясни.

Венкат напружив слух, щоб розчути динаміки крізь гомін у оглядовій кімнати для поважних осіб. Крізь скло він бачив, як Мітч здійняв вгору руки від розпуки.

- Запуск дуже схибив, - сказав Венкат, дивлячись на екрани за Мітчем. - Відстань перехоплення очікується надто великою. Тому вони використовують маневрові двигуни щоб скоротити розрив.

- Для чого взагалі призначені маневрові двигуни?

- Вони обертають корабель. Вони не створені для його штовхання. Гермес не має двигунів. які б швидко реагували. Є лише повільні іонні двигуни зі стійким упором.

- То… проблема розв’язана? - обнадійливо спитала Енні.

- Ні, - сказав Венкат. - Вони доберуться до нього, але вони рухатимуться на 42 метрах на секунду, коли будуть там.

- Наскільки це швидко? - спитала Енні.

- Близько 90 миль на годину, - сказав Венкат. - Нічого сподіватись, що Бек схопить Уотні при такому погоні.

- Чи можуть вони використати маневрові рушії для сповільнення?

- Вони використали усе дозволене паливо, щоб скоротити розрив. У них не вистачить для сповільнення. - Венкат нахмурився.

- То що ж їм робити?

- Не знаю, - сказав він. - А навіть якби і знав, не зміг би сказати їм вчасно.

- Справжнє лайно, - сказала Енні.

- Угу, - погодився Венкат.

- Уонті, - сказала Ллюїс. - Ти чуєш?

- Уотні? - потворила вона.

- Капітане, - радіював Бек. - Він одягнений у скафандр для ПЧД, так?

- Так.

- У нього має бути біо-монітор, - сказав Бек. - Він має транслювати. У нього не сильний сигнал, його призначення - передавати на кількасот метрів до ровера чи Габа. Та може ми зможемо його вловити.

- Джогансен, - сказала Ллюїс.

- Вже роблю, - сказала Джогансен. - Треба глянути частоти в тех-описі. Дайте секунду.

- Мартінезе, - продовжувала Ллюїс. - Є якісь ідеї, як сповільнитись?

Він похитав головою.

- Жодної, капітане. Ми просто до біса швидко розігнались.

- Фоґеле?

- Іонний рушій просто не достатньо сильний, - відповів Фоґель.

- Має ж бути щось, - сказала Ллюїс. - Щось, що ми могли б зробити. Що-небуть.

- Маю дані з його біо-монітора, - сказала Джогансен. - Пульс 58, кров’яний тиск 98/61.

- Не так вже й погано, - сказав Бек. - Нижче ніж я би хотів, та він пробув у марсіянській силі тяжіння 18 місяців, то ж це очікувано.

- Час до перехоплення? - спитала Ллюїс.

- 32 хвилини, - відповіла Джогансен.

Блаження непритомність відмінилась туманним отямленням, яке перейшло у болісну дійсність. Уотні розплющив очі та скривився від болю у грудях.

Від полотна мало що лишилось. Лахміття ширяло біля країв дірки, яку воно раніше зачиняло. Крізь неї Уотні міг бачити вид Марсу з орбіти. Обрій величної червоної планети на вигляд сягав вшир безкінечно, а розріджена атмосфера робила краї розмитими. Лише 18 осіб за всю історію особисто бачили цю картину.

- Іди в дупу, - сказав він до планети під ним.

Тягнучись до приладів на руці він скривився. Спробував знов, цього разу повільніше, увімкнув радіо.

- МЗЧ викликає Гермес.

- Уотні?! - почулась відповідь.

- Підтверджую. Це ви, капітане? - сказав Уотні.

- Підтверджую. Яке у тебе становище?

- Я на кораблі без приладів керування, - сказав він. - Це все, що я можу вам сказати.

- Як почуваєшся?

- Груди болять. Гадаю, я зламав ребро. Як ви?

- Ми намагаємось дістатись до тебе, - сказала Ллюїс. - При запуску були ускладення.

- Ага, - сказав Уотні, дивлячись крізь діру в кораблі. - Полотно не витримало. Гадаю, воно порвалось скоро після злету.

- Це збігається з тим, що ми бачили протягом запуску.

- Наскільки все погано, капітане? - спитав він.

- Ми змогли виправити зону перехоплення маневровими рушіями Гермеса. Але є проблема з погоном перехоплення.

- Проблема велика?

- 42 метри на секунду.

- Справжнє лайно.

- Агов, принаймні він цілий на цей мент, - сказав Мартінез.

- Беку, - сказала Ллюїс. - Я змінила ставлення до твоєї ідеї. Як сильно ти можеш розігнатись, якщо будеш без троса?

- Даруйте, капітане, - сказав Бек. - Я вже все порахував. Я можу розігнатись найбільше до 25 метрів на секунду. Навіть, якби я міг досягти 42, мені б знадобились ще одні 42, щоб зрівнятись з Гермесом на зворотному шляху.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Гей, - сказав Уотні по радіо. - У мене є ідея.

- Ну звісно є, - сказала Ллюїс. - Що у тебе?

- Я міг би знайти щось гостре тут та проколоти рукавицю мого ПЧД скафандра. Я зможу використати струмінь повітря як рушій та полетіти до вас. Упор буде у мене на руці, тому я зможу досить легко ним кермувати.

- Як він додумався до такої срані? - втрутився Мартінез.

- Гм-м-м, - сказала Ллюїс. - Ти зможеш розігнатись до 42 метрів на секунду таким робом?

- Не уявляю, - сказав Уотні.

- Не бачу, як ти керуватимеш, якщо це зробиш, - сказала Ллюїс. - Ти навмання прямуватимеш до перехоплення використовуючи майже некерований вектор упора.

- Я визнаю, що смертельно небезпечно, - сказав Уотні. - Але подивіться на це так: я зможу літати як Залізна людина.

- Ми продовжимо шукати рішення, - сказала Ллюїс.

- Залізна людина, капітане. Залізна людина!

- Будь на зв’язку, - сказала Ллюїс.

Вона нахмурилась.

- Гм-м-м… Може це не погана їдея…

- Ви жартуєте, капітане? - сказав Мартінез. - Це жахлива ідея. Він вилетить у космос…

- Не уся ідея, тільки її частина, - сказала вона. - Використати атмосферу як рушій. Мартінезе, увімкни станцію Фоґеля.

- Гаразд, - сказав Марітнез, друкуючи на клавіатурі. Екран змінився робочою станцією Фоґеля. Він швидко змінив мову з німецької на англійську. - Є. Що вам треба?

- У Фоґеля є програма для розрахунку курсових відхилень, викликаних течами у корпусі, так?

- Так, - сказав Мартінез. - Вона оцінює корегування курсу, потрібних у разі…

- Так, так, - сказала Ллюїс. - Відкрий її. Я хочу знати, що станеться, якщо ми підірвемо ТПШ.

Джогансен та Мартінез перезирнулись.

- Е… Так, капітане, - сказав Мартінез.

- Транспортний повітряний шлюз? - спитала Джогансен. - Ви хочете… відчинити його?

- В кораблі достатньо повітря, - сказала Ллюїс. - Це дасть нам доброго копня.

- Та-ак… - сказав Мартінез, відкриваючи програму. - І це може відірвати ніс корабля.

- А ще все повітря вилетить з корабля, - не втрималась від коментаря Джогансен.

- Ми замкнемо місток та реактор. У всіх інших приміщення можна дозволити утворитись вакууму, але нам не потрібна вибухова декомпресія тут чи біля реактора.

Мартінез ввів початкові дані в програму.

- Гадаю, у нас буде та ж проблема, що й у Уотні, тільки в більшому масштабі. Ми не можемо спрямувати упор.

- Нам і не треба, - сказала Ллюїс. - ТПШ на носі. Втрачуване повітря спрямує вектор упора через наш центр мас. Нам просто треба скеровувати корабель точно протилежно місцю, куди ми хочемо потрапити.

- Гаразд, у мене є числа, - сказав Мартінез. - Витік з ТПШ, при замкнених містку і реактору, прискорить нас до 29 метрів на секунду.

- Ми матимемо відносний погін 13 метрів на секунду після цього, - додала Джогансен.

- Беку, - радіювала Ллюїс. - Ти слухав нас?

- Підтверджую, капітане, - сказав Бек.

- Зможеш впоратись з 13 метрами на секунду?

- Це буде ризиковано, - відповів Бек, - 13 щоб порівнятись з МЗЧ, відтак ще 13 щоб порівнятись з Гермесом. Але це до біса ліпше ніж 42.

- Джогансен, - сказав Ллюїс. - Час до перехоплення?

- 18 хвилин, капітане.

- Ми відчуємо сильний поштовх з тою течею? - спитала Ллюїс у Мартінеза.

- Повітря вилетить за 4 секунди, - сказав він. - Ми відчуємо трохи менше одного G.

- Уотні, - сказала вона у наголівний мікрофон. - У нас є план.

- Хо-хо! План! - відповів Уотні.

- Г’юстоне, - пролунав Керуванням місією голос Ллюїс, -сповіщаю, що ми збираємось свідомо відчинити ТПШ для отримання упора.

- Що? - сказав Мітч. - Що?! - вже заволав він.

- О… Боже, - сказав Венкат у оглядовій кімнаті.

- Трахни мене в дупу, - сказала Енні, підводячись. - Ліпше я піду в кімнату для преси. Якась корисна інформація перш ніж я піду?

- Вони збираються продірявити корабель, - сказав Венкат, все ще приголомшений. Вони збираються навмисно продірявити корабель. О Боже…

- Ну добре, - сказала Енні й підтюпцеп попростувала до дверей.

- Як ми відкриємо двері повітряного шлюзу? - спитав Мартінез. - Дістанційно їх не відкриєш, а якщо хтось буде поряд, коли вони розтуляються…

- Так, - сказала Ллюїс. - Ми можемо відчинити двері, коли інші зачинені, але як відчинити ці інші?

На хвильку вона задумалась.

- Фоґеле, - радіювала вона. - Треба, щоб ти вернувся та зробив бомбу.

- Е… Ще раз, будь ласка, капітане? - відповів Фоґель.

- Бомбу, - підтвердила Ллюїс. - Ти хімік. Чи зможеш ти зробити бомбу з матеріалів на борту?

- Ja, сказав Фоґель. - У нас є займисті речовини та чистий кисень.

- Звучить добре, - сказала Ллюїс.

- Звісно, це не небезпечно створювати вибуховий пристрій на космічному судні, - повідомив Фоґель.

- То зроби його маленьким, - сказала Ллюїс. - Він має лише пробити дірку у внутрішніх дверях повітряного шлюзу. Згодиться будь-яка дірка. Якщо вирве двері ціляком, це нічого. Якщо ні, повітря виходитиме повільніше, але довше. Зміна імпульсу буде та ж, і ми отримаємо потрібне прискорення.

- Герметизую Повітряний шлюз 2, - звітував Фоґель. - Як ми активуємо бомбу?

- Джогансен? - сказала Ллюїс.

- Ем-м-м…- сказала Джогансен. Вона взяла звої навушники з мікрофоном та хутко надягла їх. - Фоґеле, ти можеш протягнути до неї дроти?

- Ja, - сказав Фоґель. - Я використаю різьбовий корок з маленьким отвором для дротів. Це мало вплине на герметичність.

- Ми можемо підвести дроти світлової панелі 41, - сказала Джогансен. Вона поряд з повітряним шлюзом, і я можу вмикати й вимикати її звідси.

- Це вже дистанційний підривач, - Джогансен, йди налаштуй світлову панель. Фоґеле, йди сюди і зроби бомбу. Мартінезе, йди зачини й загерметизуй двері у реакторний відсік.

- Так, капітане, - сказала Джогансен, відштовхуючись від свого фотеля у напрямі коридора.

- Капітане, - сказав Мартінез, затримавшись на виході. - Хочете, щоб я приніс кілька скафандрів?

- Немає сенсу, - сказала Ллюїс. - Якщо місток втратить герметичність, нас висмокче звідси зі швидкістю звуку. Ми будемо холодцем, у скафандрах чи без них.

- Зрозумів, капітане

- Ти вертаєшся, Фоґеле? - спитала Ллюїс.

- Я саме заходжу, капітане.

- Беку, - сказала Ллюїс у свій мікрофон. - Ти теж маєш вернутись. Але не знімай свій скафандр.

- Гаразд, - сказав Бек. - А чому?

- Ми збираємось буквально підірвати одні з дверей, - пояснила Ллюїс. - Я вибрала внутрішні. Хочу, щоб зовнішні лишись не пошкодженими, тоді ми збережемо обтічну форму.

- Логічно, - відповів Бек залітаючи назад у корабель.

- Одна проблема, - сказала Ллюїс. - Я хочу зафіксувати зовнішні двері у повністю розчиненому положенні механічним стопором, щоб вона не постраждали при декомпресії.

- Вам потрібен хтось у повітряному шлюзі, щоб зробити це, - сказав Бек. - І ви не можете відчинити внутрішні двері, якщо зовнішні двері зафіксовані у розчиненому положення.

- Правильно, - сказала Ллюїс. - Я хочу, щоб ти пішов у ТПШ, усунув тиск та зафіксував двері розчиненими. Відтак ти маєш пролізти по корпусу корабля назад до Повітряного шлюза 2.

- Прийнято, капітане, - сказав Бек. - По усьому корпусу є клямки. Я рухатиму свій трос вздовж корпуса, як скалолаз.

- Виконуй, - сказала Ллюїс. - Фоґеле, поспішай. Ти маєш зробити бомбу, втановити її, повернутись до Повітряного шлюзу 2, надягти скафандр, прибрати тиск з шлюза та відчинити зовнішні двері, щоб Бек міг зайти.

- Він саме знімає свій скафандр і не може відповісти, - звітував Бек, - але він чув наказ.

- Уотні, як ти маєшся? - сказав голос Ллюїс у нього у вусі.

- Поки що добре, капітане, - відповів Уотні. - Ви говорили про план?

- Підтверджую, - сказала вона. - Ми збираємось випустити атмосферу, щоб отримати упор.

- Як чином?

- Ми вибухом зробимо дірку у ТПШ.

- Що?! - сказав Уотні. - Яким робом?

- Фоґель робить бомбу.

- Я знав, що він навіжений науковець! - сказав Уотні. - Гадаю, ми маємо просто погодитись на мою ідею з Залізною людиною.

- Це надто ризиковано, ти сам це знаєш, - відповіла вона.

- Річ у тім, - сказав Уотні, - що я жадібний. Хочу вдома пам’ятник лише на мою честь. Не хочу, щоб там була і решта вас, невдахи. Я не можу дозволити вам підірвати ТПШ.

- А, - сказала Ллюїс. Ну, якщо ти не дозволяєш нам, тоді… чекай… зажди хвилинку… Я дивлюсь на своє плече, і виявляється, що капітан - я. Сиди тихо. Ми йдемо за тобою.

- Хитра дупа.

Будучи хіміком, Фоґел знав як зробити бомбу. Насправді, багато його тренувань були присвячені униканню помилкового створення її.

Корабель мав на борту не багато займистих речовин, через те, що вогонь був смертельною небезпекою. Але їжа за своєю природою вміщала займисті вуглеводи. Через брак часу на розрахунки, він оцінив подумки.

Цукор має 4 00 харчових калорій на кілограм. Одна харчова калорія - це 4 184 джоулі. Цукор у невагомості плаватиме, кристалики розділяться, що максимізує площу поверхні. У середовищі чистого кисню, на кожен кілограм цукру вивільниться 16,7 мільйонів джоулів, що дорівнює вибуховій силі 8 паличок динаміту. Така природа згоряння у чистому кисні.

Фоґель обережно відміряв цукор. Він висипав його у найміцнішу ємність, що міг знайти - товсту скляну мензурку. Міцність ємності була така ж важлива, як і сила вибухівки. Слабкий контейнер просто призвів би до вогняної кулі без значної вибухової сили. Міцна ємність, проти того, стримувала б тиск, поки він досягне дійсно руйнівної потуги.

Він швидко просвердлив дірку у корку, відтак очистив від ізоляції відрізок дроту й просунув його кінець крізь дірку.

- Sehr gefährlich, - бурмотів він, коли наливав рідкий кисень з корабельних запасів у мензурку, відтак швидко нагвинтив корок. (прим.п, Sehr gefährlich - (нім.) дуже небезпечно) Лише за кілька хвилин він зробив примітивну трубкову бомбу.

- Sehr, sehr, gefährlich.

Він виплив з лабораторії і попрямував до носа корабля.

Джогансен працювала з світловою панеллю, коли Бек пропливав до повітряного шлюзу.

Вона схопила його за руку.

- Шануйся, коли лізтимеш по порпусу.

Він повернувся до неї.

- Шануйся, встановлюючи бомбу.

Вона поцілувала його видовий щит, відтак засоромлено відвернулась.

- Це було дурно. Нікому не кажи, що я так робила.

- Нікому не кажи, що мені сподобалось, - усміхнувся Бек.

Він увійшов у шлюз і замкнув внутрішні двері. Після усунення тиску він одчинив зовнішні двері та заблокував їх на місці. Схопивши поручень на корпусі, він витяг себе назовні.

Джогансен стежила за ним, доки він не зник з огляду, потім вернулась до світлової панелі. Вона попередньо вимкнула її з робочого місця. Витягнувши частину кабеля й зачистивши кінці, вона смикала ізоляційну стрічку на котушці, чекаючи на Фоґеля.

Він з’явився по хвилині, обережно пливучи вниз коридором з бомбою, яку тримав обома руками.

- Я використав один дріт для запалювання, - пояснив він. - Не хотів ризикувати двома через іскру. Користуватись ними було б небезпечно, якби на нас був статичний заряд при установці.

- То як ми її активуємо? - сказала Джогансен.

- Дріт має нагрітись до високої температури. Якщо ти замкнеш електро коло через нього, цього має вистачити.

- Доведеться прибрати запобіжник, - сказала Джогансен, - але це спрацює.

Вона перекрутила дроти світлової панелі та бомби і заклеїла стрічкою.

- Даруй. - сказав Фоґель. - Я маю вернутись до Повітряного шлюзу 3, щоб впустити Бека.

- М-м, - сказал Джогансен.

Мартінез заплив назад на місток.

- У мене було кілька хвилин, то ж я пробігся по списку перевірки блокування при аерогальмування у реакторному відсіку. Усе готове до прискорення, а відсік герметично замкнений.

- Хороша думка, - сказала Ллюїс. - Готуй корегування напряму.

- Зрозумів вас, капітане, - сказав Мартінез, дрейфуючи до свого місця. - Я за секунду все зроблю…

- ТПШ відчинений і заблокований, - почувся голос Бека. - Починаю рухатись корпусом.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Ці розрахунки такі дурні, - поскаржився Мартінез. - Я мушу робити все навпаки. ТПШ розміщений спереду, то ж джерело упора буде точно проти двигунів. Наше програмне забезпечення не чекало, що ми матимемо двигун там. Я просто сказати їй, що ми відштовхуємося у бік Марка.

- Не поспішай і зроби все як слід, - сказала Ллюїс. - І не запускай, поки я не скажу. Ми не повертатимемо корабель, поки Бек ззовні на корпусі.

- Зрозумів вас, - сказав він. По хвильці він додав: - Гаразд, корегування готове до використання.

- Очікуй, - сказала Ллюїс.

Фоґель одягся у скафандр, скинув тиск у Повітряному шлюзі 2 та відчинив зовнішні двері.

- Саме час, - сказав Бек, залазячи всередину.

- Вибач за затримку, - сказав Фоґель. - Я повинен був зробити бомбу.

- Сьогодні трохи дивний день, - сказав Бек. - Капітане, Фоґель та я на позиції.

- Прийнято, - відповіла Ллюїс. - Притисніться до передньої стіни шлюзу. Впродовж чотирьох секунд буде близько одного G. Впевніться, що ви обидва припнуті тросами.

- Прийнято, - сказав Бек, перевіряючи, чи пристібнув він трос. Двоє чоловіків притислись до стіни.

- Гаразд, Мартінезе, - сказав Ллюїс. - Направ нас у правильному напрямі.

- Прийнято, - сказав Мартінез та запустив корегування напряму.

Джогансен саме запливала на місток, коли відбувалось виправлення. Кімната оберталась навколо неї, тому вона схопилась за поручень.

- Бомбу встановлено, запобіжники заблоковано, - сказала вона. - Я можу підірвати її дистанційно ввімкнувши світлову панель 41.

- Герметизуй місток й сідай за свою станцію, - сказала Ллюїс.

- Прийнято, - сказала Джогансен. Висуваючи аварійне закриття, вона зачинила вхід на місток. Кількома поворотами руків’я закінчила справу. Вона повернулась до своєї станції й прогнала швидку перевірку.

- Підвищую тиск на мостику до 1,03 атмосфери… тиск стійкий, герметичність хороша.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Час до перехоплення?

- 28 секунд, - сказала Джогансен.

- Ого, - сказав Мартінез. - Ми ледве встигли.

- Ти готова, Джогансен? - спитала Ллюїс.

- Так, - сказала Джогансен. - Все що я маю зробити, це натиснути “ентер”.

- Мартінезе, що з кутом?

- Бездоганний, капітане, - звітував Мартінез.

- Пристібнутись, - сказав Ллюїс.

Всі троє затягнули паски на фотелях.

- 20 секунд, - сказала Джогансен.

Теді сів на своє місце в кімнаті для поважних осіб.

- Який статус? - спитав він.

- 15 секунд до підриву ТПШ, - сказав Венкат. - Де ти був?

- Говорив по телефону з президентом, - сказав Теді. - Гадаєш, це спрацює?

- Не уявляю, - сказав Венкат. - Ніколи в житті я не почувався таким безсилим.

- Якщо тебе це хоч трохи розрадить, - сказав Теді, - майже певен, що всі у світі так само почуваються.

По той бік скла взад і вперед ходив Мітч.

- 5… 4… 3… - говорила Джогансен.

- Приготуйтесь до прискорення, - сказала Ллюїс.

- 2… 1… - продовжувала Джогансен. - Активую Панель 41.

Вона натисла “ентер”.

Всередині Фоґелевої бомби повна напруга корабельного освітлення пройшла через тонкий, оголений дріт. Він швидко досяг температури загоряння цукру. Те, що було б невеликим пшиком у земній атмосфері, у середовищі чистого кисню стало некерованою пожежею. Менш ніж за 100 мілісекунд дебелий тиск від горіння розірвав ємність й перетворився у вибух, який розірвав двері повітряного шлюзу на друзки.

Внутрішнє повітря Гермеса метнулось крізь відчинений ТПШ, вистрілюючи Гермеса в протилежному напрямі.

Фоґеля й Бека притисло стіни Повітряного шлюзу 2. Ллюїс, Мартінез та Джогансен переживали прискорення у своїх фотелях. Це не була небезпечна сила. насправді вона була меншою ніж Земна сила тяжіння. Але вона була нестійкою й поривчастою.

Через чотири секунди сіпання вляглось, і корабель повернувся до невагомості.

- Реакторний відсік все ще під тиском, - доповів Мартінез.

- Тиск на містку тримається, - сказала Джогансен. - Очевидно.

- Пошкодження? - сказав Мартінез.

- Не впевнена поки, - сказала Джогансен. - У мене є Зовнішня камера чотири, спрямована на ніс. Я не бачу жодних проблем з корпусом біля ТПШ.

- Турбуватимемось про те пізніше, - сказала Ллюїс. - Який наш відносний погін та відстань до МЗЧ?

Джогансен заклацала клавіатурою.

- Ми підлетимо на 22 метри, і ми на 12 метрах на секунду. Ми насправді отримали більше, ніж сподівались.

- Уотні, - сказала Ллюїс. - Це спрацювало. Бек вже вирушає.

- Гол! - відповів Уотні.

- Беку, - сказала Ллюїс. - Твій вихід. 12 метрів на секунду.

- Це прийнятно! - відповів Бек.

- Я вистрибну назовні, - сказав Бек. - Це має додати мені два чи три метри на секунду.

- Розумію, - сказав Фоґель, послабляючи хват на тросі Бека. - Щасти Вам, докторе Бек.

Впершись ногами об задню стінку, Бек присів і вистрибнув із шлюза.

Вилетівши, він озирнувся. Швидкий погляд праворуч виявив те, що він не міг бачити зсередини повітряного шлюзу.

- Маю візуальний контакт!- сказав він. - Я бачу МЗЧ!

МЗЧ не дуже був схожий на космічний корабель, до яких звик Бек. Колишні плавні лінії перетворились у безлад відсутніх частин корпуса та порожніх місць кріплення некритичних компонентів.

- Йсусе! Марку, що ти зробив з ним?!

- Бачив би ти, що я зробив з ровером, - відповів по радіо Уотні.

Бек полетів курсом для перехоплення. Він тренувався для цього багато разів. Вважалось, що таке вміння знадобиться, якщо треба буде рятувати члена команди, у якого порвався страхувальний трос, але принцип був той же.

- Джогансен, - сказав він. - Ти мене бачиш на радарі?

- Підтверджую, - відповіла вона.

- Вигукуй мій погін відносно Марка щодві секунди чи коло того.

- Прийнято. 5,2 метра на секунду.

- Гей, Беку, - сказав Уотні. - Перед тут цілком розчинений. Я вилізу туди й приготуюсь схопити тебе.

- Негативно, - втрутилась Ллюїс. - Ніяких рухів без троса. Лишайся пристебнутим до свого фотеля поки Бек тебе причепить до себе.

- Прийнято, - сказав Уотні.

- 3,1 метра на секунду, - доповіла Джогансен.

- Маю розвернутись не на довго, - сказав Бек. - Треба наздогнати перш ніж гальмувати. - Він повернувся готуючись до нового поштовху.

- 11 метрів до цілі, - сказала Джогансен.

- Прийнято.

- 6 метрів, - сказала Джогансен.

- І-і-і… зворотний упор, - сказав Бек, запалюючи рушії ПММ знову. МЗЧ забовванів перед ним. - Погін? - спитав він.

- 1,1 метра на секунду, - сказала Джогансен.

- Влаштовує, - сказав він та потягнувся до корабля. - Я дрейфую до нього. Гадаю, можу вхопитись за клапоть полотна...

Пошматоване полотно надило до себе як єдине, за що можна було вхопитись, бо решта корабля була гладенькою. Бек простяг руку якомога далі й спромігся вхопитись.

- Контакт, - сказав Бек. Узявшись певніше, він підтягся та вхопився другою рукою. - Міцний контакт!

- Докторе Бек, - сказав Фоґнль. - Ми минули точку найбільшого зближення, і зараз ви віддаляєтесь. У вас лишилось 169 метрів троса. Цього вистачить на 14 секунд.

- Прийнято, - сказав Бек.

Просунувши голову у дірку, він глянув всередину і побачив пристебнутого до фотеля Уотні.

- Бачу Уотні! - доповів він.

- Бачу Бека! - доповів Уотні.

- Як ся маєш, друже? - сказав Бек, затягуючи себе у корабель.

- Я… Я просто… - сказав Уотні. - Дай мені хвильку. Ти перша людина, яку я зустрів за 18 місяців.

- У нас немає хвильки, - сказав Бек, відштовхуючись від стіни. У нас лишилось 11 секунд до вибирання усього троса.

Бек долетів до фотеля, де він незграбно наштовхнувся на Уотні. Обидва вхопили один одного руками, щоб Бек не відскочив назад. - Контакт з Уотні! - сказав Бек.

- 8 секунд, докторе Бек, - радіював Фоґель.

- Прийнято, - сказав Бек, хутко зчіпляючи свій скафандр зі скафандром Уотні карабінами. - Зчепились, - сказав він.

Уотні відстебнувся від фотеля.

- Паски безпеки знято.

- Забираємось звідси, - сказав Бек, відштовхуючись ногами від фотеля у напрямі отвору.

Два чоловіки пролетіли через кабіну МЗЧ до отвору. Бек випростав руки і відштовхнувся від краю, коли вони його минали.

- Ми назовні, - відзвітував Бек.

- 5 секунд, - сказав Фоґель.

- Погін відносно Гермеса: 12 метрів на секунду, - сказала Джогансен.

- Вмикаю рушії, - сказав Бек, активуючи ПММ.

Кілька секунд вони прискорювались до Гермеса. Відтак елементи керування ПММ, спроектовані на видовий щит Бека, стали червоними.

- Пальне скінчилось, - сказав Бек. - Погін?

- 5 метрів на секунду, - відповіла Джогансен.

- Чекайте, - сказав Фоґель. Впродовж процесу він випускав трос з повітряного шлюзу. Тепер же він вхопив лишок троса, що продовжував скорочуватись, обома руками. Він не намагався зупинити випускання тросу - тоді його б просто висмикнуло з повітряного шлюзу. Він лише обхопив трос руками, щоб створити тертя.

Гермес тягнув Бека та Уотні за собою, використовуючи Фоґеля на тросі як амортизатор. Якщо Фоґель докладе забагато сили, смикання віз цього від’єднало би трос від скафандра Бека. Якщо він докладе замало сили, трос закінчиться раніше ніж вони вирівняють свої погони, відтак станеться жорсткий ривок, що також відірве трос від скафандра Бека.

Фоґелю вдалось знайти рівновагу. Через кілька секунд напруженої інтуїтивної праці Фоґель відчув, що натяг тросу слабне.

- Погін 0! - вигукнула Джогансен.

- Затягуй їх, Фоґеле, - сказала Ллюїс.

- Прийнято, - сказав Фоґель. Він обережно став затягувати своїх колег до шлюзу. Після кількох секунд він припинив тягнути, а просто збирав шворку, поки ті самі летіли до нього.

Вони влетіли у повітряний шлюз, і Фоґель впіймав їх. Бек та Уотні разом вхопились за поручні на стіні, а тим часом Фоґель обійшов їх та зачинив зовнішні двері.

- На брту! - сказав Бек.

- Зовнішні двері Повітряного шлюзу зачинено, - сказав Фоґель.

- Так! - заволав Мартінез.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

Голос Ллюїс пролунав по усьому світу:

- Г’юстоне, це борт Гермес. Шість членів команди на борту і в безпеці.

Кімната керування вибухнула оплесками. Вискакуючи зі своїх фотелів, вони вітали один одного, обіймались та плакали. Та ж сцена розігрувалась по всьому світу у парках, барах, міських центрах, вітальнях, шкільних класах та офісах.

Пара з Чикаґо міцно обійнялась, а потім узяла в обійми представника НАСА.

Мітч зі змученим виглядом стягнув з себе навушники з мікрофоном та повернувся обличчям до кімнати для поважних осіб. Крізь скло він бачив різних гарно зодягнених чоловіків та жінок, котрі шалено раділи. Він глянув на Венката та важко зітхнув з полегкістю.

Венкат обхопив голову руками на шептав:

- Дяка богам.

Теді вийняв з портфеля синю теку та підвівся.

- Енні чекатиме мене у кімнаті для преси.

- Гадаю, сьогодні червона тека тобі не знадобиться, - сказав Венкат.

- Чесно кажучи, я не готував її, - сказав Теді. Виходячи, він додав: - Гарна робота, Венку. Тепер поверни їх додому.

Журнал: День місії 687

Це “687” заскочило мене не на довго. На Гермесі ми лічимо час днями місії. Це може бути Сол 549 на Марсі, але тут це День місії 687. І знаєте що? Не має значення, котра година нині на Марсі, бо я, дідько його вхопи, не там!

О Боже. Я справді більше не на Марсі. Я точно знаю, не відчуваю сили тяжіння, а навколо є інші люди. Я все ще звикаю.

Якби це було кіно, усі були б у повітряному шлюзі і давали один одному “п’ять”. Та було трохи інкаше.

Я зламав два ребра під час злету. Вони увесь час боліли, але справжній біль я відчув, коли Фоґель затягнув нас тросом у повітряний шлюз. Я не хотів відволікати людей, котрі рятували моє життя, тому я вимкнув свій мікрофон і заверещав я дівчисько.

Це правда, знаєте. У космосі ніхто не почує, як ви кричите наче мале дівчисько.

Коли вони занесли мене у Повітряний шлюз 2, вони відчинили внутрішні двері, і я нарешті був на борту. Гермес все ще був без повітря, то ж їм не треба було вмикати відповідний процес у повітряному шлюзі.

Бек сказав мені не напружуватись і потягнув мене коридором до його каюти (котра при потребі слугувала корабельним лазаретом).

Фоґель пішов у іншому напрямі, щоб зачинити зовнішні двері ТПШ.

Коли Бек та я дістались його каюти, то чекали, поки корабель наповниться повітрям. Гермес мав достатньо запасного повітря, щоб наповнити корабель ще двічі, якщо знадобиться. Це був би доволі гімняний корабель далекої дії, якби він не мігвідновитись після розгерметизації.

Коли Джогансен сповістила нас, що все добре, доктор “Велика цяця” Бек змусив мене чекати, доки він зніме скафандр з себе, відтак зняв з мене мій. Коли він знав з мене шолом, то виглядав наляканим. Я подумав, що може у мене важке пошкодження голови чи ще щось, та виявилось, що це через запах.

Минуло багато часу відколи я мив… хоч щось.

Після того був рентген та пов’язка на грудну клітку, поки решта команди оглядали корабель.

І лиш по тому були (болісні) поплескування по плечах, після чого усі відхилялись якомога далі від мого смороду. Ми поспілкувались кілька хвилин перш ніж Бек вирубив мене. Він дав мені знеболювальне та сказав мені прийняти душ відразу, як зможу рухати руками.

То ж зараз я чекаю, коли подіє знеболювальне.

Я думаю про всіх тих людей, які разом працювали, щоб порятували мою бідну дупу, і я втрачаю глузд. Кожен з моїх товаришів пожертвував роком свого життя, щоб вернутись за мною. Незліченні працівники НАСА мантулили день і ніч над переробкою ровера та МЗЧ. Уся ЛРР зробила неможливе, щоб збудувати зонд, який вибухнув при запускі. Відтак, замість того, щоб відступити, вони побудували ще один зонд для Гермеса. Китайська національна космічна рада відмовилась від проекта, якому присвятило багато років, щоб віддати прискорювач.

Мій порятунок мабуть коштував сотні мільйонів доларів. Заради одного дурного ботаніка. І чого всі так старались?

Гаразд, я знаю чому. Почасти річ у тім, що я представляю: поступ, науку та міжпланетне майбутнє, про яке мріяли століттями. Але справжня причина інша: кожна людина має сильніший за інші інстинкт - допомагати іншим людям. Іноді у це складно повірити, але це правда.

Якщо у горах губиться мандрівник, люди влаштовують пошуки. Якщо розбивається потяг - шикуються у чергу, щоб здати кров. Якщо землетрус руйнує місто - шлють гуманітарну допомогу з усього світу. Це настільки підвалинна риса людини, що її відбиток можна знайти у всіх культурах світу. Так, бувають дурні, котрим на плювати, та вони губляться на тлі людей, для яких інші люди мають значення. Тому за мене вболівали мільярди.

Чудово, правда?

Мої ребра все ще пекельно болять, мій зір все ще туманиться від прискорювальної хвороби, я дуже голодний, до Землі летіти ще 211 днів, і схоже, що я штиняю, як брудні шкарпетки, обгижені скунсом.

Це найщасливіший день мого життя.

Уотні доїв свої два шматки піци та колу. У нього були ще півгодини, які треба було чимось заповнити, перш ніж повернутись у Космічний центр Джонсона. Вийшовши з піцерії, він сів на віличну лавку.

Наступний тиждень буде завантажений. Він зустрінеться з інженером Аресу 6. Він прочитав її справу, та жодного разу не зустрічався з нею особисто. Після того часу відпочивати не буде. Наступні шість тижнів будуть заповнені постійними тренуваннями для того, щоб він поділився якомога більшою кількістю знань.

Але про це можна потурбуватись пізніше. Зараз він зробив глибокий вдих свіжого повітря і спостерігав за людьми, що проходили проз нього.

- Гей, я знаю вас! - пролунав голос позаду.

Малий хлопчак відійшов від своєї неньки.

- Ви - Марк Уотні!

- Любий, - засоромлено сказала мама хлопчика. - Не треба набридати людям.

- Та нічого, - знизав плечима Уотні.

- Ви були на Марсі! - сказав хлопчик, в широко розплющених очах було захоплення.

- Саме так, - сказав Уотні. - Мало не лишився там.

- Я знаю! - сказав хлопчак. - Це було офігенно!

- Любий! - дорікнула йому матуся. - Це грубо.

- То ж містере Уотні, - сказав малий, - якщо ви вирушите на Марс знову, ну, якщо буде ще одна місія, і вони захочуть вас відправити, ви полетите?

Уотні назмурився.