Розділ 17

Журнал: Сол 192

Святі яйця!

Вони повертаються за мною!

Я навіть не знаю як мені реагувати. Я приголомшений!

А ще мені треба зробити здоровезну купу справ перш ніж зможу заскочити у автобус додому.

Вони не можуть лишитись на орбіті. Якщо я не буду у космосі, коли вони пролітатимуть, все що вони зможуть зробити - це помахати мені ручками.

Я маю дістатись до МЗЧ Аресу 4. Навіть НАСА згодне на це. А якщо няньки з НАСА радять поїздку на 3 200 км, ви знаєте. що у вас проблеми.

Кратере Скіпіареллі, я йду до тебе!

Ну… не зараз. Я все ще повинен зробити вищезгадану здоровезну купу справ.

Моя подорож до Патфайндера була швидкою прогулянкою у порівнянні з епічними мандрами, які чекають на мене. Тоді все вдалось, бо мені потрібно було прожити лише 18 Солів. Цього разу усе інакше.

У середньому я їхав до Патфайндера зі швидкістю 80 км/Сол. Якщо я так само добре їхатиму до Скіпіареллі, на це знадобиться 40 Солів. Вважаймо 50 для певності.

Але подорож - це ще не все. Коли я доїду туди, мені доведеться розгорнути табір й виконати купу модифікацій у МЗЧ. За оцінкою НАСА на це піде 30 Солів, 45 для певності. Подорож та модифікації МЗЧ - це 95 Солів. Округлімо до 100, бо “95” просто благає про це.

Отже я повинен вижити поза Габом 100 Солів.

“А як же МЗЧ? - спитаєте ви мене (у моїй хворій уяві). - У ньому немає запасів? Хоча б повітря й вода?”

Ні. Дуля з маком.

У нього є повітряні баки, але вони пусті. У будь-якому разі місія Арес потребує багато О2, N2 й води. Навіщо відправляти їх разом із МЗЧ? Ліпше хай команда наповнить МЗЧ із Габа. На щастя для моєї команди, за планом місії Мартінез наповнив баки МЗЧ у Сол 1.

Обліт станеться на Сол 549, то ж я маю виїхати до 449-го. Це дає мені 257 Солів щоб зібрати своє манаття.

Виглядає, наче часу вдосталь, так?

За цей час я повинен змінити ровер, щоб він міг везти атмосферний решулятор, оксигенатор та відновлювач води. Я зву їх “Великою трійцею”. Усі три мають бути у приміщенні з тиском, але у ровері недостатньо місця. Усі три повинні бути увімкнені увесь час, але батареї ровера не зможуть тримати це навантаження довго.

Ровер такоє має везти усі мої харчі, воду, сонячні стільники, додаткові батареї, мої інструменти, деякі запасні деталі і Патфайндер. Як мій єдиний засіб зв’язку з НАСА, Патфайндер поїде на даху, у стилі Бабусі Клампет. (прим.п., героїня ситуативної комедії The Beverly Hillbillies, 1962-1971)

Треба розв’язати багато проблем, але зі мною багато розумних людей для цього. Вважайте, уся планета Земля.

НАСА все ще опрацьовує деталі, але ідея у тому, щоб використати обидва ровери. На одному їхати, а другий використати як причеп для усього лайна, що треба узяти з собою.

Доведеться багато змінити у конструкції цього причепа. І кажучи “зміни у конструкції”, я маю на увазі “вирізати велику дірку у корпусі”. Відтак я зможу занести Велику трійцю й використати полотно Габа, щоб прикрити цю дірку. Воно випнеться назовні, коли я поверну тиск у ровері, але втримається.


Як я виріжу великий кавалок з корпусу ровера? Дозвольте моєму любому помічникові Венкату Капуру пояснити:


[14:38] ЛРР: Впевнений, тобі цікаво, як вирізати дірку у ровері.

Наші експерименти показують, що дриль для зразків каміння, може пройти через корпус. Шкода для свердела мінімальна (камені твердіші за вуглецевий композит). Можеш просвердлити дірки по лінії, а потім вирубати долотом містки між ними.


Сподіваюсь, ти любиш свердлити. Свердел має ширину 1 см, простір міждірками буде 0,5 см, а загальна довжина різу - 11,4 м. Це 760 дірок. На кожен знадобиться 120 секунд свердління.

Проблема: дрилі не розраховані на проекти з конструювання. Їх призначено для швидкого отримання зразків. Батерій вистачає лише на 240 секунд. У тебе є два дрилі, але все одно ти можеш зробити лише 3 дірки до наступного заряджання. А заряджання триває 41 хвилину.

Це 173 години роботи при обмеженні 8 годин ПЧД на день. Це 21 день свердління, а це занадто довго. Усі наші інші ідеї зав’язані на умові, що вирізання вдасться. Якщо ні, нам потрібен час, щоб вигадати нові.

Тому ми хочемо, щоб ти під’єднав дриль напрямки до мережі Габа.

Дрилю потрібні 28,8 В та 9 А. Єдина система, котра може витримати таке, це система заряджання ровера. Вона дає 36 В, 10 А максимум. Раз у тебе їх дві, ми не проти, якщо ти зміниш одну.

Ми надішлемо тобі інструкцію, як зменшити напругу й поставити новий запобіжник в систему, але впевнений, ти вже знаєш як.


Завтра я гратимусь з високою напругою Не уявляю, що може трапитись поганого!




Журнал: Сол 193

Я спромігся не вбити себе сьогодні, навіть при тому, що я працював з високою напругою. Ну, насправді було не так вже й цікаво. Я від’єднав лінію перш ніж зіпсую усе.

За наданою інструкцією я перетворив кабель для заряджання ровера у джерело живлення дриля. Отримати потрібну напругу було справою додавання кількох резисторів, яких у мене є вдосталь у моєму електронному наборі.

Довелось зробити власний запобіжник на 9 А. Я вставив три 3 А запобіжники за паралельною схемою. У разі короткого замикання, вони згорять усі разом.

Відтак треба було прилагодити кабель до дриля. Досить схоже на те, що я робив із Патфайндером. Вийняти батареї й замінити їх електроживленням від Габа. Але цього разу було набагато легше.

Патфайндер завеликий, щоб пройти через повітряний шлюз, тому я вимушений був робити усе дротування назовні. Працювали колись з електронікою будучи одягненими у скафандр? Ще той біль у дупі. Довелось навіть робити верстак з посадкових опор МПЧ, пригадуєте?

Хай там як, дриль легко пройшов через повітряний шлюз. Він лише метр заввишки, а форма як у відбійного молотка. Ми брали наші зразки стоячки, як астронавти Аполона.

Також, на відміну від знущання з Патфайндера, у мене була повна схема дриля. Я вийняв батареї та під’єднав електродроти туди, де вона була. Відтак, узявши дриль та його новий кабель, я під’єднав його до зміненого зарядника ровера та увімкнув.

Запрацювало на славу! Дриль обертався у щасливому забутті. Невідомо як мені вдалось зробити усе з першої спроби. Глибоко в думках я гадав, що обов’язково засмажу дриль.

Ще не було полудня. Я подумав, чом би не перейти до свердління?


[10:07] Уотні: Зміни у лінії живлення закінчено. Підчепив її до дриля, працює чудово. Лишилось ще багато світлового дня. Надішліть мені опис тієї діри, яку я маю вирізати.

[10:25] ЛРР: Раді чути це. Добре, що можна починати різати. Для ясності, це зміни у Ровері 1, котрий ми назвали “причепом”. Ровер 2 (той, що твоїми модифікаціями для подорожі до Патфайндера) має лишатись поки що незмінним.

Тобі потрібно прибрати шматок даху, просто перед повітряним шлюзом у кормовій частині транспорту. Дірка має бути щонайменше 2,5 м завдовжки та 2 м завширшки, тобто на всю ширину герметичного відсіку.

Перш ніж різати, намалюй форму на причепі й розташуй причеп так, щоб камера Патфайндера могла бачити її. Ми скажемо тобі, чи правильно ти все затямив.

[10:43] Уотні: Зрозумів вас. Зробіть світлину о 11:30, якщо не почуєте мене раніше.


Ровери можна зчепляти, так щоб один міг буксирувати іншого. Таким робом ви можете врятувати ваших колег, якщо трапиться якесь лайно. З тієї ж причини ровери можуть ділитись повітрям через шланги, які під’єднуються до них окремо. Ця маленька особливість дозволить мені брати повітря з причепа протягом довгої мандрівки.

Батарею з причепа я вкрав досить давно, він не може рухатись від власної електрики. То ж я підчепив його до мого крутезного модифікованого ровера й відтягнув на місце біля Патфайндера.

Венкат сказав мені “намалювати” форму, яку я збираюсь вирізати, але не сказав як це зробити. Адже у мене немає мітника Sharpie, який може писати в марсіянських умовах. Тому довелось знущатись з ліжка Мартінеза.

Наші люльки фактично просто гамаки. Легкі волокна вільно сплетені у щось, на чому зручно спати. Коли збираєш речі для відправки на Марс, рахуєш кожен грам.

Я розплів Мартінезове ліжко й виніс волокна назовні. Липкою стрічкою приліпив їх до корпусу причепа вздовж лінії мого різання. Так, звісно ж липка стрічка працює у майже вакуумі. Липка стрічка діє усюди. Липка стрічка - це магія і їй потрібно поклонятися.

Тепер я розумію, що задумало НАСА. Корма причепа має повітряний шлюз, який ми не чепатимемо. Різти будемо просто перед ним, що дасть достатньо простору Великій трійці.

Не уявляю, як НАСА збирається забезпечити електрикою Велику трійцю впродовж 24 ½ години на день тай ще й лишити енергію для їзди. Закладаюсь, вони теж не знають. Але вони розумні, вони щось вигадають.


[11:49] ЛРР: Запланований тобою виріз виглядаю добре. Ми припускаємо, що інший бік є ідентичним. Тобі дозволено починати свердлити.

[12:07] Уотні: … сказала вона.

[12:25] ЛРР: Серйозно, Марку? Серйозно?


Спершу позбувся тиску у причепі. Вважайте мене божевільним, та я не хочу, щоб дриль вибухом запустило мені у обличчя.

Відтак я мав вибрати де починати. Я подумав, що найлегше буде почати з боку. Я помилився.

З дахом мало б бути ліпше. З боком було складно, тому що доводилось тримати дриль поземно. А це вам не татковий Блек-н-Декер. (прим.п., Black & Decker Corporation американський виробник електро інструментів та обладнання) Його довжина сягає метру, а безпечно його можна тримати лише за руків’я.

Змусити його вгризатись було складно. Я притис його до корпусу й увімкнув, але він не стояв у одній точці. То ж я узяв мій надійний молоток та викрутку. Кількома легкими ударами я зробив невелику вибоїну у вуглецевому композиті.

Це дало сверделові місце, щоб зачепитись, і я зміг свердлити в одній точці. Як НАСА і передбачало, на прохід наскрізь знадобились дві хвилини.

Для другої дірки я виконав ту ж процедуру, і усе пройшло значно легше. Після третьої дірки дриль почав трохи перегріватись.

Він не призначався для такої довгої безперервної роботи. На щастя, він відчув перегрівання й попередив мене. Тому я прихилив його до верстака на кілька хвилин й дав охолонути. Що ви точно можете сказати про Марс - він дуже холодний. Розріджена атмосфера не дуже добре передає тепло, але усе колись охолоджується.

Зовнішній корпус я відразу зняв з дриля (коли під’єднував електро дроти). Приємним додатковим ефектом від цього те, що це сприяло швидшому охолодженню. Хоча доводилось через кожні кілька годин чистити дриль від пилу.

О 17:00, коли сонце вже сідало, я мав готовими 75 дірок. Початок хороший, але зробити треба ще невимовно багато. Врешті (мабуть завтра) мені доведеться почати свердлити дірки, які не можна дістати з землі. Для цього мені знадобиться щось, на чому можна стояти.

Використати свій “верстак” я не можу. На ньому стоїть Патфайндер, і останнє, що мені хочеться, це утнути якусь дурницю з ним. Але у мене є ще три посадкові опори для МЗЧ. Впевнений, можна зробити рампу чи щось таке.

У будь-якому разі, усі ці клопоти на завтра. Сьогодні я скоро вечерятиму повною порцією.

Хе-хе! Саме так! Я або врятуюсь 549-го Сола, або помру. Це означає, що у мене є зайва їжа на 35 днів. Нарешті я можу трохи пораювати.



Журнал: Сол 194

У середньому на одну дірку витрачається 3,5 хвилини. Це з урахування випадкових перерв для охолодження дриля.

Я з’ясував це завдяки цілоденному клятому свердлінню. Після 8 годин нудної фізичної важкої праці я мав 137 дірок.

Виявилось, що працювати з місцями, до яких я не можу дотягтись, не так вже й важко. Врешті решт переробляти посадкову опору не довелось. Мені ж просто потрібно було щось, щоб стати на нього. Я використав ємність для геологічних зразків (такж відому як “скриня”).

До появи зв’язку з НАСА, я міг працювати більше ніж 8 годин. Я міг перебувати ззовні впродовж 10 годин, ще й не перейшовши на “аварійне” повітря. Але НАСА наповнене купою нервових тіточок, які не дозволяють мені бути назовні довше вказаного у інструкціях.

Після сьогоднішніх здобутків я приблизно на 1/4 шляху до завершення різання. Принаймні, на 1/4 виконав свердління. Відтак муситиму зробити 759 прорубів долотом. І я не впевнений, як добре відреагує на те вуглецевий композит. Але НАСА зробить тисячі випробувань на Землі й повідомить мені найкращий спосіб виконання.

У будь-якому разі, при такому погоні, знадобляться ще 4 дні (нуднющої) праці, поки я завершу свердління.

Я вже передивився усі Ллюїсові дурнуваті серіали з 70-х. І перечитав усі детективи Джогансен.

Я проглянув речі інших колег у пошуках розваг. Але усі Фоґелеві речі були німецькою, Бек нічого не брав окрім медичних часописів, а Мартінез просто нічого не брав.

Я дуже занудився, тому вирішив вибрати супроводжувальну пісню!

Щось підходяще. І природно, що це має бути щось із Ллюїсової богомерзенної колекції з 70-х. Щось інше точно не пасувало б.

Серед кандидатів багато чудового: “Життя на Марсі” Девіда Боуі, “Людина у ракеті” Елтона Джона, “Знову сам (Природно)” Ґілберта О’Салівана.

Але я зупинився на “Лишитись живим” від Бі Джіз.




Журнал: Сол 195

Ще один день, ще купка дірочок. Цього разу 145 (вже вдається ліпше). Я зробив половину. Це починає справді набридати.

Але на щастя я отримую підбадьорливі повідомлення від Венката!


[17:12] Уотні: Сьогодні 145 дірок. Разом 357.

[17:31] ЛРР: Ми гадали, що ти встигнеш зробити більше.


Гад.

У будь-якому разі, мені все ще нцдно вечорами. Гадаю, це добре. Нічого поганого не сталось з Габом, є план мого порятунку, а фізична праця дарує мені міцний сон.

Сумую за вирощуванням картоплі. Без них Габ уже не такий.

Усюди все ще розкиданий ґрунт. Виносити його назовні все одно немає сенсу. Через брак справ я роблю з ним деякі тести. Навдивовижу деякі бактерії вижили. Популяція міцна й зростає. Це дуже вражає, зважаючи, що ґрунт знаходився у майже вакуумі та при субарктичній температурі протягом більш ніж 24 годин.

Припускаю, що навколо деяких бактерій утворились комірки із криги, лишаючи затиснутим всередині повітря, а морозу не вистачило щоб вбити їх. Маючи сотні мільйонів бактерій, потрібен лише один врятований щоб уникнути вимирання.

Життя неймовірно чіпке. Вони не хочуть вмирати так само, як і я.



Журнал: Сол 196

Я обісрався.

Я дуже сильно обісрався. Я зробив помилку, яка можливо уб’є мене.

Я почав мою ПЧД близько 08:45, як завжди. Узяв молоток й викрутку та почав надрубувати корпус причепа. Робити зарубку перед кожним свердлінням нового отвору - це справжній біль у дупі, тому я роблю відразу усі зарубки на день.

Після набивання 150 зарубок (агов, я оптиміст), я почав роботу.

Все було як учора й позавчора. Просвердлити, переставити. Просвердлити, переставити. Просвердлити втретє, відтак поставити дриль і дати йому охолонути. Повторювати цей процес знову і знову до полудня.

О 12:00 я зробив перерву. Вернувся у Габ, насолодився гарним обідом та пограв у шахи з комп’ютером (він мене побив). Відтак знов надвір робити ПЧД решти дня.

О 13:00 і стався мій крах, хоча я ще не усвідомлював цього у той момент.

Найгірші моменти життя наближаються з деякими дрібницями попереду. Невеличка припухлість на боці, котрої там раніше не було. Два винних бокали у мийці, які ти бачиш повернувшись додому до дружини. Щоразу, коли чуєте “Ми перериваємо нашу програму...”

Для мене це була відмова дриля запускатись.

Лише три хвилини тому він чудово працював. Я закінчив свердлити дірку й відставив дриль, щоб він охолонув. Все як завжди.

Але коди я спробував повернутись до роботи, він не запрацював. Навіть не засвітилась жарівка індикації електрики.

Я не злякався. Якщо він зламався, у мене був інший дриль. Знадобилось би кілька годин, щоб під’єднати до нього дроти, та це не важко.

Жарівка, яка не засвітилась, можливо означала, що щось трапилось з електро лінією. Глянувши у Габ через віконце у повітряному шлюзі, побачив, що у ньому світло горить. Отже це не якась загальна проблема з енергією. Перевірив мої нові запобіжники й майже не засумнівався, що вони перегоріли.

Припускаю, дриль отримав трохи завелику силу струму. Не велике діло. Я змінив запобіжники й повернувся до роботи. Дриль запрацював, а я міг знову робити дірки.

Наче не велике діло, так? Саме так я думав у той момент.

Я закінчив день о 17:00 зробивши 131 дірку. Не так добре, як учора, але я змарнував час на лагодження дриля.

Я звітував про свій поступ.


[17:08] Уотні: 131 дірка сьогодні. Разом 488. Невеличка проблема з дрилем, перегоріли запобіжники. Можливо у ньому сталось коротке замикання, мабуть у точці під’єднання електро дротів. Можливо перероблю це.


Земля нині віддалена від Марсу на 18 світлових хвилин. Звичайно, НАСА відповідало в межах 25 хвилин. Але цього разу відповідь не прийшла. Пам’ятаєте, що я здійснюю усі свої перемовини з Ровера 2, котрий передає усе через Патфайндер. Я не можу просто відпочивати у Габі. чекаючи на відповідь. Я мушу лишатись у ровері доки вони не дадуть відповідь на повідомлення.


[17:38] Уотні: Не отримав відповіді. Останнє повідомлення відіслав 30 хвилин тому. Будь ласка, підтвердьте отримання.


Я прождав ще 30 хвилин. Все одно без відповіді. Почався зароджуватись страх.

Тоді, коли Бригада Ботанів з ЛРР хакнула ровер та Патфайндер, щоб він став смс-машиною жебрака, вони надіслали мені список підказок для вирішення проблем. Я виконав першу вказівку:


[18:09] Уотні: system_command: STATUS

[18:09] СИСТЕМА: Останнє повідомлення відправлено 00г31хв тому. Останню відповідь отримано 26г17хв тому. Останню ping-відповідь від зонда отримано 04г24хв тому. УВАГА: 52 ping-запитів без відповіді.


Патфайндер більше не говорив з ровером. Він припинив відповідати на пінґи 4 години й 24 хвилини тому. Швидкий розрахунок підказав, що це було близько 13:30 сьогодні.

Саме тоді помер дриль.

Я намагався не панікувати. Документ для виправлення проблем мав список того, що треба перевірити, якщо втрачено зв’язок. Вони такі (по черзі):

1. Впевніться, що Патфайндер під’єднаний до електроструму.

2. Перезавантажте ровера.

3. Перезавантажте Патфайндер шляхом від’єднання/під’єднання електрики.

4. Установіть програмне забезбечення ровера для зв’язку на комп’ютер іншого ровера, спробуйте з нього.

5. Якщо обидва ровери не працюють, скоріш за все проблема у Патфайндері. Прочистіть Патфайндер від марсіянського пилу.

6. Викладіть камінням повідомлення кодом Морзе, вказавши речі, які спробували зробити. Проблема може бути виправною через дистанційне оновлення Патфайндера.


Я дійшов лише до кроку 1. Я перевірив з’єднання Патфайндера й побачив, що негативний контакт не під’єднаний.

Я дуже зрадів! Яке полегшення! З усмішкою на обличчі я дістав свій електронний набір й приготувався перепід’єднати дріт. Я витяг його з зонду, щоб добре очистити (наскільки це можливо у рукавичках скафандра) і побачив дещо дивне. Ізоляція була розплавлена.

Я обміркував цю новину. Розплавлена ізоляція звичайно означає коротке замикання. Через дріт пройшов сильніший струм, ніж той міг витримати. Але гола частина дроту не була чорною чи хоч потемнілою, а ізоляція позитивного контакта взагалі не розплавилась.

Відтак, одна за одною, жахливі факти марсіянської дійсності вийшли на сцену. Дріт не міг бути обпаленим чи закопченим. Це результат окиснення. А у повітрі немає кисню. Врешті схоже було таки коротке замикання. Але якщо позитивний контакт не пошкоджено, електрика мала надійти звідкись з іншого джерела...

А запобіжники дриля перегоріли десь у той же час…

О-о… лайно…

Внутрішня електроніка Патфайндера мала дріт заземлення на корпусі. Таким чином не накопичувався б статичний заряд в погодних умовах Марсу (безводдя й часті обсипання піском можуть створити вражаючий статичний заряд).

Корпус опирався на Панель А, одну з чотирьох граней тетраедра, який приніс Патфайндер на Марс. Інші 3 грані все ще у Долині Арес, де я їх лишив.

Між Панеллю А й верстаком були майларові кулі, які Патфайндер мав для пом’якшення посадки. (прим.п., майлар - полімер, зроблений з розтягнутого поліетилентерефталату (лавсану), відзначається високою міцністю на розтяг, хімічною стійкістю, постійністю розмірів, не пропускає гази і запахи.) Перед транспортуванням його, я багато цих куль відрізав. А все ж багато матеріалу лишилось. Достатньо, щоб оібгнути Панель А й торкатись корпусу. Я маю вказати, що майлар проводить електрострум. (прим.п., сам майлар струм не проводить (бо є полімером), але автор мабуть має на увазі металізовний майлар або ламінований металевою фольгою, які часто використовує НАСА)

О 13:30 я прихилив дриль до верстака. Кожух дриля було знято щоб дати місце електродротам. Верстак металевий. Якщо дриль обперся об верстак певним чином, це могло створити контакт “метал до металу”.

І саме це й сталось.

Електрика пішла від позитивного дроту живлення дриля, через верстак, через майлар, через корпус Патфайндера, через купу дуже чутливих й незамінних деталей електроніки, аж до негативного дроту живлення Патфайндера.

Патфайндер працює на 50 міліамперах. Він схопив дев’ять тисяч міліамперів, котрі проорали через вразливу електроніку, засмажуючи усе на своєму шляху. Запобіжники розірвали коло, та було пізно.

Патфайндер вмер. Я втратив можливість говорити з Землею.

Я сам самотою.





Загрузка...