Марсіянин

Розділ 25

Все таки я здійснив це! Я у МЗЧ!

Ну, просто зараз я знов у ровері. Я сходив у МЗЧ зробити завантаження та перевірку системи. Я мусив лишатись у ПЧД скафандрі увесь час, бо там поки що немає життєзабезпечення.

Зараз він робить самоперевірку, а я передаю йому через шланги кисень та азот з ровера. Таким його і задумали. Він не несе з собою повітря. Чого б це робити? Це марний вантаж, коли у вас є просто поряд Габ повний повітря.

Гадаю, друзі з НАСА зараз відкорковують шампанське та шлють мені багато повідомлень. Я прочитаю трохи згодом. Найперше, що треба зробити - налагодити у МЗЧ життєзабезпечення. Відтак я зможу зручно працювати всередині.

А потім я матиму нудну розмову з НАСА. Зміст може бути цікавим, але 14-тихвилинна затримка сигналу між мною і Землею зробить це нудним.

[13:07] Г’юстон: Вітання від усіх нас тут у Центрі керування місією! Добре впорався! Який твій статус?

[13:21] МЗЧ: Дякую! Ніяких фізичних чи психічних проблем. Ровер та причеп вже достатньо зношені, але ще дієздатні. Оксигенатор та регулятор працюють добре. Я не взяв відновлювач води. Просто захопив воду. Лишилось багато картоплі. Можу протриматись до 549-го Сола.

[13:36] Г’юстон: Приємно чути це. Гермес летить як і планувалось для пролету проз у Сол 549. Як ти знаєш, МЗЧ має втратити трохи ваги, щоб зробити перехоплення. Ми дамо тобі потрібні вказівки протягом дня. Скільки у тебе лишилось води? Що ти робив із сечею?

[13:50] МЗЧ: У мене лишилось 550 л води. У дорозі я викидав сечу назовні.

[14:05] Г’юстон: Бережи воду. Не викидай більше сечу. Зберігай її десь. Увімкни радіо ровері і лиши його так. Ми зможемо зв’язатись з ним через МЗЧ.

Брюс завалився у кабінет Венката й байдуже усівся у фотель. Впустив портфель на долівку й стомлено звісив руки з билець.

- Добре долетів? - спитав Венкат.

- Я забув, що таке сон, - сказав Брюс.

- Все готове? - спитав Венкат.

- Так, готове, - сказав Брюс. - Але тобі воно не сподобається.

- Слухаю.

Брюс підвівся й узяв з підлоги портфель.

- Май на увазі, - сказав Брюс, виймаючи з портфеля буклет, - це результат тисяч годин праці, перевірок й всебічного розгляду найліпших людей ЛРР.

- Впевнений, що було важко “обстригти” корабель, котрий вже був створений якнайлегшим. - сказав Венкат.

Брюс штовхнув ковзкою поверхнею столу буклет до Венката.

- Проблема у погоні, потрібному для перехоплення. МЗЧ створений для виходу на низьку марсіянську орбіту, а це 4,1 км/с. Але Гермес пролітатиме з погоном 5,8 км/с.

Венкат погортав буклет.

- І якщо підсумувати?

- Спершу ми додамо палива. МЗЧ виробляє власне паливо з марсіянської атмосфери, але він обмежений кількістю наявного гідрогену. У нього є достатньо, щоб виробити 19,397 кг палива, як і мало бути. Якщо ми дамо йому більше гідрогену, він виробить більше.

- На скільки більше?

- З кожного кілограма гідрогену він може зробити 13 кілограмів палива. Уотні має 550 літрів води. Ми скажемо йому електролізувати воду, щоб отримати 60 кг гідрогену. - Брюс потягнувся через стіл та перегорнув кілька аркушів, вказуючи на діаграму. - Паливна фабрика може зробити з них 780 кг.

- Якщо він електролізує свою воду, що він питиме?

- Щоб протриматись решту часу, він потребує лише 50 літрів. У людському тілі вода не затримується. Він може електролізувати сечу, то ж ми можемо приберегти кілька літрів на останні кілька днів.

- Розумію. І що ці 780 кг палива да.ть нам? - спитав Венкат.

- Вони дають нам 300 кг вантажопід’ємності. Усе пов’язане зі відношенням палива до навантаження. Початкова вага МЗЧ більше 12 600 кг. Нам потрібно зменшити її до 7 300 кг. Це з урахуванням додаткового палива. То ж решта буклету пояснює, як зняти з корабля більше п’яти тисяч кілограмів.

Венкат відхилився назад.

- Розкажи детально.

Брюс вийняв ще одну копію буклета з портфеля.

- Дещо було очевидним. Конструкція передбачає 500 кг марсіянського ґрунту та зразків каміння. Звісно, ми не братимо їх. Також є лише один пасажир замість шістьох. Це заощаджує 500 кг, якщо порахувати їх вагу та вагу їхніх скафандрів і спорядження. І можна скинути ще 5 прискорювальних фотелів. І очевидно, ми приберемо усе неважливе: медичний набір, інструменти, внутрішній реманент, ремені та усе, що не прикручене. Ну і дещо з прикрученого. Потім, - вів далі він, - викидаємо усе життєзабезпечення. Баки, помпи, нагрівачі, шланги, системи всотування СО2, навіть ізоляцію на внутрішньому боці корпуса. Нам вона не потрібна. Уонті увесь політ буде у скафандрі для ПЧД.

- Чи не створить це незручностей для нього при керуванні човном? - спитав Венкат.

- Він не керуватиме взагалі, - сказав Брюс. - Майор Мартінез кермуватиме МЗЧ дистанційно з Гермеса. МЗЧ створений з можливістю дистанційного кермування. Врешті решт, його посадили дистанційно.

- А як щось трапиться? - спитав Венкат.

- Мартінез - найкращий пілот, - сказав Брюс. - Якщо буде надзвичайна ситуація, ви захочете, що саме ця людина керувала кораблем.

- Гм-м-м, - задумливо протягнув Венкат. - У нас ще не було так, щоб корабель з екіпажем був керований дистанційно. Але нехай. Продовжуй.

- Раз Уотні не керуватиме кораблем, йому не потрібні прилади керування. Ми викинемо приладові панелі та усі електро- та датадроти, що йдеть до них.

- Ого, - сказав Венкат. - Ми просто тельбушим МЗЧ.

- Я лише почав, - сказав Брюс. - Енергопотреби значно зменшаться через відсутність життєзабезпечення, то ж ми викинемо три з п’яти батарей та запасну енергосистему. Орбітальна маневрова система має 3 додаткові енергосистеми. Ми позбудемось їх. Також другорядна й третьорядна система зв’язку теж зайві.

- Чекай, що? - сказав вражений Венкат. - Ти хочеш мати дистанційно керований зліт буз страхувальної системи зв’язку?

- Немає потреби, - сказав Брюс. - Якщо зв’язок обірветься під час злету, час на поновлення зв’язку буде завеликим, щоб щось виправити. Запасний зв’язов не допоможе нам.

- Це стає справді ризиковано, Брюсе.

Брюс зітхнув.

- Знаю, Венкате. Іншого способу просто немає. І я ще не дійшов до найгіршого.

Венкат потер чоло.

- Заради усього, кажи, що найгірше.

- Ми знімемо носовий повітряний шлюз, вікна та Корпусну панель 19.

Венкат моргнув.

- Ви знімаєте передню частину корабля?

- Звісно, - сказав Брюс. - Носовий повітряний шлюз вже дає 400 кг. Вікна також до біса важкі. І вони поєднані Корпусною панеллю 19, то ж її також можна прибрати.

- То він злетить з великою діркою спереду корабля?

- Ми скажемо йому накрити її полотном Габа.

- Полотном Габа? Для запуску на орбіту?!

Брюс знизав плечима.

- Головна задача корпусу - це утримувати всередині повітря. Марсіянська атмосфера дуже розріджена, то ж нам не треба велика обтічність. Коли корабель розженеться достатньо, щоб відчувати опір повітря, він буде вже так високо, що там фактично не буде ніякого повітря. Ми провели усі модельні випробування. Має бути нормально.

- Ти посилаєш його у космос, накритим брезентом.

- Ну, досить точно.

- Як нашвидкоруч завантажену вантажівку.

- Угу. Можна продовжувати?

- Звісно, не терпиться послухати.

- Ми скажемо йому зняти задню панель герметичного відсіку. Це остання панель, яку він може зняти за допомогою наявних інструментів. Також ми позбавимось додаткового паливного насоса. Шкода його знімати, та він забагато важить для своєї користі. І ми скасовуємо двигун першої ступіні.

- Двигун?

- Так. Прискорювач першої ступіні добре працює без одного двигуна. Це заощадить нам величезну кількість ваги. Лише впродовж зльоту на першій ступіні, та все ж. Дуже вдале заощадження пального.

Брюс замовк.

- Це все? - спитав Венкат.

- Угу.

Венкат зітхнув.

- Ви викинули більшість запасних систем. Яку це дає імовірність аварії?

- Близько 4%.

- Ісусе Христе! - сказав Венкат. У звичайних умовах ми б навіть не стали розглядати такий ризик.

- Це все, що ми маємо, Венку, - сказав Брюс. - Ми зробили усі можливі перевірки й провели купу симуляцій. Має бути гаразд, якщо все працюватиме так, як належить.

- Так. Чудово, - сказав Венкат.

[08:41] МЗЧ: Ви що, знущаєтесь?

[08:55] Г’юстон: Визнаємо, переробки дуже значні, але їх треба зробити. Інструкція, яку ми надіслали, містить пояснення для кожного кроку з інструментами, які у тебе є. Також ти маєш почати електролізувати воду, щоб добути гідроген для паливної фабрики. Ми небавом надішлемо тобі для цього інструкції.

[09:09] МЗЧ: Ви посилаєте мене у космос у кабріолеті.

[09:24] Г’юстон: Дірку накриватиме полотно Габа. Цього вистачить для аеродинаміки у марсіянській атмосфері.

[09:38] МЗЧ: То буде тканевий дах. Ну тоді добре.

По дорозі сюди, у вільний час, я придумав “майстерню”. Я вирішив, що мені потрібне буде місце для праці з різними речами не носячи на собі скафандр для ПЧД. Я розробив блискучий план, за яким теперішня спальня стала б новою домівкою для оксигенатора й регулятора, а спорожнілий причеп став би моєю майстернею.

Дурна ідея, і я нею не скористаюсь.

Все, що мені потрібно - це герметичний простір, у якому я можу працювати. Якось я переконав себе, що спальна не годиться, бо заносити у неї щось марудно. Але це не буде так вже складно.

Вона прилаштована до повітряного шлюзу ровера, тому єдиний спосіб заносити у неї речі досить нудний. Занеси усе у ровер, під’єднай спальню до повітряного шлюза зсередини, надуй її, занеси речі у спальню. Меня також треба винести зі спальні усі інструменти та прилади, коли треба буде згорнути її та зробити ПЧД.

То ж так, це буде набридливо, але усе, чого це мені коштуватиме, - це час. І з цим у мене гаразд. У мене лишилось 43 Соли до прольоту Гермеса проз Марс. І дивлячись на інструкції, які надало НАСА для переробок, я можу використати сам МЗЧ як майстерню.

Вар’яти з НАСА хочуть, щоб я усіляко познущався з МЗЧ, але я маю розчиняти корпус до самого кінця. Тому перше, що я зроблю, приберу геть усілякий непотріб на кшталт фотелів, панелей керування і такого іншого. Коли зроблю це, у мене буде багато місця для діяльності.

Але сьогодні я нічого не робитиму з приреченим на понівечення МЗЧ. Сьогодні увесь час були системні перевірки. Тепер я знову на зв’язку з НАСА, я мушу повернутись до поведінки “безпека в першу чергу”. Невідомо чому НАСА не має повної віри у мій зліплений з чого трапилось ровера чи мій метод зкидання усього у причеп. Вони змусили мене зробити повні перевірки системи на кожнісінькому компонентові.

Усе як і раніше добре працює, хоч і зношується. Регулятор та оксигенатор не на вершині ефективності (якщо не сказати гірше), а причеп втрачає повітря. НАСА сильно нервується через це, але вибору у нас немає.

Відтак, вони сказали мені провести повну діагностику МЗЧ. Він у значно ліпшому стані. Усе чітко, охайно та бездоганно працює. Я вже майже забув як виглядає нове обладнання.

Шкода, що доведеться зруйнувати його на кавалки.

- Ти вбив Уотні, - сказала Ллюїс.

- Так, - сказав Мартінез, сердито дивлячись на монітор. На останньому звинувачувально мигали слова “Зіткнення з поверхнею”.

- Я застосувала до нього брудний трюк, - сказала Джогансен. - Я дала йому помилкові показники висоти та зробила передчасне вимкнення двигуна 3. Це смертельне поєднання.

- Провалу місії не повинно було статись, - сказав Мартінез. - Я повинен був помітити, що показники були хибними. Вони надто нетиповими.

- Не переймайся, - сказала Ллюїс. - Саме тому ми і тренуємось. У тебе все ще є три тижні, щоб навчитись.

- Навчусь, - сказав Мартінез.

- Ми мали лише тиждень тренувань з дистанційного посадки. - сказала Джогансен. - Це планувалось лише на випадок, якщо ми обісремось до посадки. Ми б запустили МЗЧ для того, щоб він діяв як супутник. Це був варіант для зменшення втрат.

- Тепер від цього залежить місія, - сказала Ллюїс. - То ж зробіть все правильно.

- Слухаюсь, капітане, - сказав Мартінез.

- Перезадаю даня симулятору, - сказала Джогансен. - Хочеш спробувати щось особливе?

- Здивуй мене, - сказала Мартінез.

Лишаючи кімнату керування, Ллюїс попростувала до реактора. Поки вона “вилазила” драбиною до центру корабля, дія відцентрової сили на неї зменшувалась, ставши майже нульовою, коли вона досягла ядра. Фоґель підвів погляд з комп’ютерної панелі.

- Капітане?

- Як маються двигуни? - спитала вона, хапаючись за поручень на стіні, щоб рухатись разом з кімнатою, що повільно оберталась.

- Усе працює в допустимих межах, - сказав Фоґель. - Я зараз роблю діагностику реактора. Думаю, Джогансен нині заклопотана тренуванням з запуску. Тому я мабуть зроблю цю діагностику за неї.

- Гарна ідея, - сказала Ллюїс. - А які справи з курсом?

- Все гаразд, - сказав Фоґель. - Необхідності в корегуванні немає. Ми все ще просуваємось запланованою траекторією з відхиленнями менше 4 метрів.

- Повідом мене, якщо будуть зміни.

- Ja, капітане.

Пропливши до іншого кінця ядра, Ллюїс скористалась іншою драбиною щоб вийти, знову набуваючи ваги при її русі “вниз”. Вона попрямувала до підготовчої кімнати Повітряного шлюзу 2.

Бек тримав моток металевого дроту в одній руці та пару робочих рукавичок в другій.

- Агов, капітане. Що таке?

- Я б хотіла дізнатись твій план для повернення Марка.

- Все просто, якщо перехоплення курсу вдасться, - сказав Бек. - Я щойно закінчив з’єднувати усі троси, що ми маємо, в один. Він 214 метрів завдовжки. На мені буде ПММ, тому рухатись довкола буде просто. (ПММ - Manned Maneuvering Unit (MMU) - персональний маневровий модуль, що дає можливість астронавтам виконувати ПЧД без припинання для човна тросом. Див. фільм Гравітація) Я можу безпечно рухатись з погоном до 10 метрів на секунду. Більший погін створює ризик порвати трос, якщо я не зможу вчасно зупинитись.

- З якім на твою думку відносним погоном ти здатен впоратись?

- Маєш на увазі, коли доберусь до Марка? Я можу легко схопити МЗЧ на 5 метрах на секунду. 10 метрів на секунду схожі на стрибок на потяг, що рухається. При трохи більшому погоні я можу схибити.

- Отже зважаючи на безпечний погін ПММ, наше відхилення від погону МЗЧ має бути в межах 20 метрів на секунду.

- І перехоплення має відбутись в межах 214 метрів, - сказав Бек. - Досить вузький простір для помилки.

- У нас є багато запасу, - сказала Ллюїс. - Запуск станеться за 52 хвилини до перехоплення і триватиме 12 хвилин. Коли Марків двигун S2 вимкнеться, ми знатимемо наші точку перехоплення та погін. Якщо нам вони не сподобаються, у нас буде 40 хвилин на виправлення. 2 міліметри на секунду нашого двигуна наче й не багато, але за 40 хвилин ми можемо пересунутись на 5,7 кілометра.

- Добре, - сказав Бек. - І 214 метрів - це не жорстка межа.

- Жорстка, - виправила його Ллюїс.

- Не, - сказав Бек. - Я знаю, що не можна виходити без прив’язі, але без шворки я міг би дістатись далі…

- Не варіант, - сказала Ллюїс.

- Але ми могли б подвоїти чи потроїти нашу безпечну зону перехоплення…

- Ми закрили цю тему. - згрізна сказала Ллюїс.

- Так, капітане.

Є небагато людей, котрі можуть похвалитись, що вони понівечили космічний корабель за три мільярди доларів. Але я один із них.

Я викидав критичне обладнання з МЗЧ на право й на ліво. Приємно знати, що мій запуск на орбіту не матиме баласту з усяких набридливих резервних систем.

Перше, що я зняв, були дрібні речі. Відтак настала черга речей, які я міг розібрати. На кшталт фотелів команди, кількох резервних систем та панелей керування.

Я нічого не вигадую. Виконую вказівки інструкції від НАСА, яка зроблена, щоб полегшити справу. Іноді я сумую за днями, коли я самостійно приймав рішення. Потім я відганяю цю думку від себе та згадую, що я нескінченно ліпший з купою геніїв, котрі вирішують, що мені робити, ніж самостійно втрапляти у лайно.

Періодично я вдягаюсь у скафандр, лізу у повітряний шлюз з якомога більшою кількістю манаття та викидаю його назовні. Місцевість довкола МЗЧ виглядає як декорації для “Сенфорда та сина”. (Американський ситком, заснований на серіалі Бі-Бі-Сі “Стептос та син”. Транслювався на каналі Ен-Бі-Сі з 1972 до 1977 року)

Я дізнався про “Сенфорда та сина” з Ллюїсової колекції. Серйозно, ця жінка повинна поговорити з кимось щодо її проблеми 70-х.

Я перетворюю свою сечу у ракетне паливо. Це легше ніж вам здається.

Сеча складається переважно з води. Розділення гідрогену та кисню потребує лише пари електродів і струму. Проблема у збиранні гідрогену. У мене немає жодного обладнання для відбирання гідрогену з повітря. Атмосферний регулятор не знає як це робити. Останній раз, коли я мав відокремити гідроген від повітря (тоді, коли я перетворив Габ у бомбу), я спалив його щоб перетворити у воду. Очевидно, що нині це буде контрпродуктивно.

Але НАСА усе продумало й дало мені послідовність. Спочатку я від’єднав ровер і причеп один від одного. Відтак, перебуваючи у скафандрі для ПЧД, я прибрав тиск у причепі та заповнив його чистим киснем на чверть однієї атмосфери. Відтак я відкрив пластикову скриню повну сечі й опустив у неї два електроди. Ось для чого була потрібна атмосфера. Без неї сеча просто негайно википіла б, а я лишився б оточений атмосферою із сечі.

Електроліз розділив гідроген та кисень. З часом він довів сечу до справді гидкого осаду, витягнувши звідти воду. Тепер причеп був наповнений ще більшою кількістю кисню та гідрогеном. Дуже небезпечно насправді.

Відтак я увімкнув атмосферний регулятор. Він навіть не розпізнає гідроген, але він знає як вирвати кисень з атмосфери. Я зламав усі запобіжники та налаштував його витягнути усі 100% кисню. Коли він це зробив, усе що лишилось, було гідрогеном. Ось чому я почав з атмосфери чистого кисню. Щоб регулятор міг виділити його пізніше.

Відтак я відчинив внутрішні двері повітряного шлюзу та увімкнув його помпу. Шлюз думав, що помпує повітря лише із себе, а насправді спорожняв увесь причеп. Випомповане повітря опинилось у баку повітряного шлюза. І ось маєте - бак чистого гідрогену.

Останній крок - віднести повітряний бак шлюза до МЗЧ та передати вміст до його гідрогенових баків. Я казав це багато разів, але: Слава стандартизованій системі клапанів!

Коли я перегнав гідроген, я увімкнув паливну фабрику, і вона почала виробляти додаткове паливо, якого я потребував.

До настання дня запуску я маю повторити цю послідовність іще кілька разів. Я міг би все зробити за один раз, але НАСА не хоче, щоб лишився з малою кількістю води поки не наблизиться день запуску. Їм спокійніше, якщо я електролізуватиму сечу час від часу, бо я вже “використав” цю воду.

Якщо я переживу це, то розказуватиму усім, що я висцяв свій шлях до орбіти.

[19:22] Джогансен: Вітаю, Марку.

[19:23] МЗЧ: Джогансен?! Святі яйця! Вони нарешті дозволили вам говорити зі мною напрямки?

[19:24] Джогансен: Так, НАСА дало добро для прямого зв’язку годину тому. Ми лише за 35 світлових секунд від тебе, то ж можна говорити майже в режимі реального часу. Я щойно налаштувала систему і перевіряю її.

[19:24] МЗЧ: Чому вони так довго не дозволяли нам побалакати?

[19:25] Джогансен: Чому? Психологи побоювались особистісних конфліктів.

[19:25] МЗЧ: Що? Лише тому, що ви, друзі, покинули мене на пустельній планеті без шансів на виживання?

[19:26] Джогансен: Смішно. Тільки не жартуй так з Ллюїс.

[19:27] МЗЧ: Зрозумів. То… дякую, що повернулись за мною.

[19:27] Джогансен: Це найменше, що ми могли зробити. Як просувається модернізація МЗЧ?

[19:28] МЗЧ: Непогано. НАСА написало добру інструкцію. Вона корисна. Та це значить, що здійснити її легко. Я витратив минулі 3 дні на знімання Корпусної панелі 19 та переднього вікна. Навіть у Марс-G вони важенні покидьки.

[19:29] Джогансен: Коли ми підберемо тебе, я займусь з тобою шаленим нестримним сексом. Приготуй своє тіло.

[19:29] Джогансен: Я не писала цього! Це був Мартінез! Я відійшла від консолі лише на 10 секунд.

[19:29] МЗЧ: Я дуже сумую за вами, друзі.

Я… закінчив?

Гадаю, що закінчив.

Я виконав усе зі списку. МЗЧ готовий летіти. І за 6 Солів саме це він і зробить. Маю надію.

Він може взагалі не злетіти. Я зняв двигун, врешті решт. Я міг нагімнякати з будь-чим впродовж процесу. І немає жодного способу перевірити злітну ступінь. Щойно ви її запалите, вона вже не згасне.

Однак усе інше проходитиме перевірки увесь час до злету. Якісь зроблю я, інші - дистанційно НАСА. Вони не кажуть, яка імовірність аварії, та гадаю, вони найвищі за всю історію. Юрій Ґаґарін мав багато надійніший та безпечніший корабель ніж мій.

А радянські кораблі були клятими смертельними пастками.

- Гаразд, - сказала Ллюїс, - завтра великий день.

Команда “плавала” у Реку. Вони зупини обертання корабля для підготовки до близької операції.

- Я готовий, - сказав Мартінез. - Джогансен перевірила на мені усе, чим могла. Я пройшов усі сценарії на орбіті.

- Усе, окрім катастрофічних порушень, - виправила його Джогнасен.

- -Ну, так, - сказав Мартінез. - Не дуже розумно симулювати вибух при злеті. Нічого з ним не зробиш.

- Фоґеле, - сказала Ллюїс. - Як наш курс?

- Бездоганний, - сказав Фоґель. - Ми в межах одного метра від запланованого шляху та за два сантиметри на секунду від запланованого погону.

- Добре, - сказала вона. - Беку, як у тебе?

- Все готове, капітане, - сказав Бек. - Я з’єднав усі троси та змотав їх у Повітряному шлюзі 2. Мій скафандр та ПММ налаштовані і готові.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - План битви досить простий. Мартінез керуватиме польотом МЗЧ, Джогансен буде системним оператором злету. Бек та Фоґель, ви маєте бути у Повітряному шлюзі з відкритими зовнішніми дверима ще до злету МЗЧ. Вам доведеться чекати 52 хвилини, але я не хочу ризику виникнення якихось технічних негараздів в роботі шлюзу чи ваших скафандрів. Коли станеться перехоплення, завданням Бека буде забрати Уотні.

- Він можу бути у поганому стані, коли я дістанусь до нього, - сказав Бек. - Обідраний МЗЧ досягне 12-ти g в час запуску. Він може бути непритомним і навіть мати внутрішню кровотечу.

- І саме ти наш лікар, - сказала Ллюїс. - Фоґеле, якщо все піде за планом, ти затягнеш Бека з Уотні за трос назад на борт. Якщо виникнуть проблеми, ти страхуєш Бека.

- Ja, - сказав Фоґель.

- Хотілося б зробити ще щось зараз, - сказала Ллюїс. - Але усе що нам лишається, це чекати. Розклад вашої роботи розчищено. Усі наукові експерименти відтерміновані. Якщо зможете, поспіть, якщо ні - зробіть діагностику вашого обладнання.

- Ми заберемо його, капітане, - сказав Мартінез. - За 24 години Марк Уотні буде просто тут у цій кімнаті.

- Будемо надіятись, що так, майоре, - сказала Ллюїс. - Усі вільні.

- Завершальні перевірки для цієї зміни виконано, - сказав Мітч у наголівний мікрофон. - Контроль часу.

- Кажіть, польоте, - сказав Контроль часу.

- Час до запуску МЗЧ?

- 16 годин, 9 хвилин, 40 секунд… крапка.

- Прийнято. Усім станціям: зміна польотового керівника. - Він зняв гарнітуру й потер повіки.

Брендан Гатч узяв гарнітуру від нього й надяг її.

- Усім станціям, польотовий керівник тепер Брендан Гатч.

- Зателефонуй мені, якщо щось станеться, - сказав Мітч. - Як ні, то побачимось завтра.

- Поспіть, босе, - сказав Брендан.

Венкат спостерігав з оглядової кімнати.

- Нащо питати Контроль часу? - пробурмотів він. - На центральному екрані світиться здоровецький годинник місії.

- Він нервується, - сказала Енні. - Ти не часто це бачиш, але саме такий вигляд має Мітч Гендерсон, коли нервується. Він двічі й тричі усе перевіряє.

- Не дивно, - сказав Венкат.

- До речі, вони облаштували намети на луці, - сказала Енні. - Репортери з усього світу. В нашій кімнаті для журналістів просто не вистачає місця.

- Преса обожнює драму, - зітхнув він. - Завтра все закінчиться, так чи інакше.

- Яка наша роль в усьому цьому? - спитала Енні. - Якщо щось піде хибно, що Керування місією може вдіяти?

- Нічого, - сказав Венкат. - Анічогісінько, хай йому шляк.

- Нічого?

- Усе діється за 12 світлових хвилин звідси. Це означає, що знадобиться 24 хвилини, щоб вони отримали відповідь від нас на будь-яке питання, що вони поставлять. Увесь злет триватиме 12 хвилин. Вони самі самотою.

- О, - сказала Енні. - То ми просто спостерігатимемо усе це?

- Так, - сказав Венкат. - Лайно, хіба ні?

Я б збрехав, якби сказав, що не срався зі страху. За 4 години я полечу верхи на величезній бомбі до орбіти. Це дещо, що я вже робив кілька разів раніше, але ніколи на такій обдертій шабатурі, як ця.

Зараз я сиджу в МЗЧ. Я у скафандрі, тому що спереду в кораблі велика дірка, де були вікно та частина корпуса. Я “чекаю на пускові інструкції”. Насправді я просто чекаю запуску. Я не беру жодної участі у цьому. Я просто сидітиму у прискорювальному фотелі і надіятимусь на удачу.

Минулого вечора я з’їв мій останній сухий пайок. Це перша нормальна їжа, яку я мав за останні кілька тижнів. Я лишаю тут 41 картоплину. Ось на скільки близько я був до голоду.

Я сумлінно збирав зразки впродовж усієї моєї мандрівки. Але я не можу взяти жоден із них з собою. Тому я поклав їх у ємність за кількасот метрів звідси. Може колись вони пошлють зонд забрати їх. То йому не доведеться їх шукати.

Ось і все. Продовження не буде. Немає навіть процедури скасування. А який сенс? Ми не можемо відкласти запуск. Гермес не може зупинитись й почекати. Що б не сталося, ми злітаємо за розкладом.

Я усвідомлюю дуже велику імовірність, що завтра я помру. Не скажу, що мене це тішить. Буде не так вже й погано, якщо МЗЧ вибухне. Я не знатиму, що сталось.

Якщо я схиблю з перехопленням, я просто ширятиму у космосі, доки у мене не скінчиться повітря. У мене є на такий випадок аварійний план. Я скину рівень кисню у суміші до нуля й дихатиму чистим азотом, дохи задихнусь. Це буде не страшно. Легені не здатні відчути брак кисню. Я просто почуватимусь втомленим, засну, відтак помру.

Все ще не віриться, що все скінчилось. Я справді відлітаю. Ця жорстока пустеля півтора року була мені домівкою. Я спромігся вижити, принаймні на деякий час, та звик до тутешнього способу життя. Важка боротьба за життя у деякій мірі стала буденщиною: прокидаєшся вранці, снідаєш, пораєшся на городі, лагодиш поламане обладнання, обідаєш, відповідаєш на е-листи, дивишся телевізор, вечеряєш, лягаєш спати. Як звичайний сучасний фермер.

Відтак я став дальнобійником, що виконує довгий рейс через усю планету. І нарешті перетворився у будівника, який переробляє корабель способом, до якого ніхто раніше не допетрав. Спробував усі професії, побував усіма потроху, бо допомоги тут чекати нема від кого.

Тепер це скінчилось. Я вже не мушу працювати і не мушу боротись з довколишнім світом. Я з’їв свою останню марсіянську картоплину. Востаннє переспав у ровері. Зробив свою останню ПЧД на поверхні. Сьогодні я залишаю Марс, так чи інакше.

Вже, дідько його вхопи, час.