Марсіянин

Розділ 19

- Гей, Мелісо… - сказав Робер. - Мене чути? Ти мене бачиш?

- Голосно й чітко, крихітко, - сказала капітан Ллюїс. - Відео зв’язок хороший.

- Вони сказали, що у мене 5 хвилин, - сказав Роберт.

- Ліпше ніж нічого, - сказала Ллюїс. Ширяючи у своїй каюті, вона легко торкнулась переборки щоб зупинити дрейф. - Приємно бачити тебе у реальному часі.

- Так, - Роберт усміхнувся. - Я майже не помічаю затримку. Маю сказати, я дуже чекаю на твоє повернення додому.

Ллюїс зітхнула.

- Я теж, крихітко.

- Зрозумій мене правильно, - швидко додав Роберт, - я розумію чому ти робиш усе це. Та все ж, через егоїстичні переконання, я сумую за дружиною. Гей, ти ширяєш?

- Га? - мовила Ллюїс. - А, так. Зараз корабель не обертається. Відцентрової сили тяжіння немає.

- Чому?

- Тому що ми стикуватимемось з Таіянг Шеном через кілька днів. Нам не можна обертатись, коли стикуємось.

- Розумію, - сказав Роберт. - То як справи на кораблі? Хтось дратує тебе?

- Ні, - Ллюїс заперчувально покрутила головою. - Вони хороша команда, мені з ними пощастило.

- О, слухай! - сказав Роберт. - Я роздобув чудове доповнення до нашої колекції!

- О, що ти знайшов?

- Оригінальний випуск 8-мидоріжкового альбому Abba's Greatest Hits. Все ще у оригінальній упаковці.

Ллюїс витріщила очі.

- Справді? 1973-го чи один з перевидань?

- Точно 1973-го.

- Ого! Чудова знахідка!

- Та й не кажи!

Здригнувшись востаннє, реактивний літак зупинився біля брами.

- О боги, - сказав Венкат, розминаючи шию. - Це був найдовший переліт за усе моє життя.

- М-м… - видав Теді, потираючи склеплені повіки.

- Принаймні ми не повинні їхати у Джіукван до завтра, - простогнав Венкат. - 14 ½ годин лету - для одного дня досить.

- Не розслабляйтесь, - сказав Теді. - Нам все ще потрібно пройти прикордонний контроль, а також нам мабуть потрібно заповнити купу форм, бо ми представники уряду США… минуть години доки ми зможемо поспати.

- Ла-айно-о-о.

Забравши валізи вони поплентались з літака разом з іншими пом’ятими подорожніми.

Термінал 3 міжнародного аеропорту Бейджін Кепітал був повен відлунювань типової для величезних терміналів мішанини звуків. Венкат й Теді продовжили свою путь, у той час як китайські громадяни йшли від виходу з літака до пункту спрощеної перевірки.

Венкат зайняв місце у черзі, Теді став позаду першого й уважно оглянув термінал сподіваючись побачити цілодобову універсальну крамницю. Він був би радий будь-якій формі кофеїну.

- Даруйте, панове, - почувся голос осторонь від них.

Повернувшись вони побачили молодого китайця у джинсах і футболці.

- Мене звуть Су Бін Бао, - сказав той бездоганною англійською. - Я працівник Китайської Національної Космічної Адміністрації. Я буду вашим гідом та перекладачем протягом вашого перебування у Китайській Народній Республіці.

- Приємно познайомитись, пане Су, - сказав Теді. - Я Теді Сандерс, а це доктор Венкат Капур.

- Нам потрібно поспати, - негайно сказав Венкат. - Відразу я пройдемо прикордонну перевірку, будь ласка, відвезіть нас у готель, щоб ми могли поспати.

- Я можу зробити ліпше, докторе Капур, - усміхнувся Су. - Ви офіційні гості Китайської Народної Республіки. Вам дозволено не проходити прикордонну перевірку. Я можу повезти вас у готель негайно.

- Я люблю вас, - сказав Венкат.

- Передайте Китайській Народній Республіці нашу подяку, - додав Теді.

- Я передам, - Су Бін усміхнувся.

- Гелено, кохання моє, - сказав Фоґель до своєї дружини. - Сподіваюсь, у тебе усе добре?

- Так, - сказала вона. - У мене все добре. Але я сумую за тобою.

- Пробач.

- Нічого не поробиш, - знизала плечима вона.

- Як наші мавпенатя?

- З дітьми усе добре, - вона усміхнулась. - Еліза захоплена новим хлопчиком у її класі, а Віктор воротар у команді свого класу.

- Відмінно! - сказав Фоґель. - Чую, що ти у Центрі керування польотами. НАСА не могло направити сигнал у Бремен?

- Вони могли, - сказала вона. - Та їм було простіше привезти мене у Г’юстон. Безкоштовна відпустка у Сполучених Штатах. Хто я така, щоб відмовлятись?

- Правильне рішення. А як моя неня?

- Добре наскільки це можливо, - сказала Гелена. - У неї бувають хороші дні й погані дні. В мої останні кілька відвідин вона не впізнала мене. У деякому сенсі це навіть на краще. Вона не мусить перейматись за тебе, як я.

- Їй не погіршало? - спитав він.

- Ні, її стан приблизно той же, що й був. коли ти відлітав. Лікарі впевнені, що вона все ще буде з нами, коли ти повернешся.

- Добре, - сказав він. - Я боявся, що не встигну побачити її востаннє.

- Алексе, - сказала Гелена. - Ти будеш у безпеці?

- Настільки, наскільки це можливо, - сказав він. - Корабель у бездоганному стані, а після приймання Таіянг Шена у нас будуть усі запаси потрібні для решти мандрівки.

- Будь обережним, - сказала вона.

- Буду, кохання моє, - пообіцяв Фоґель.

- Вітаю у Джіуквані, - сказав Ґуо Мінг. - Маю надію, добре долетіли?

Су Бін переклав слова Ґуо Мінга, коли Теді сідав у друге найкраще місце в оглядовій кімнаті. Він подивився крізь скло на Центр керування польотами Джіуквана, який дуже скидався на г’юстонський, хоча Теді не міг прочитати китайські написи на великих екранах.

- Так, дякую, - відповів він. - Ваші люди виявили виняткову гостинність. Приватний літак, який ви замовили, щоб доправити нас сюди, - дуже приємний жест.

- Моїм людям було приємно працювати з вашою передовою командою, - сказав Ґуо Мінг. - Минулий місяць був дуже цікавим. Встановлення американського зонда на китайський прискорювач. Впевнений, таке сталось вперше.

- Це лише показує, - сказав Теді, - що любов до науки однакова у всіх культурах

Ґуо Мінг кивнув.

- Мої люди особливо відмітили етику праці вашої людини Мітча Гендерсона. Він дуже заангажований.

- Він біль у дупі, - сказав Теді.

Су Бін подумав перш ніж перекладати, але потім зробив це.

Ґуо Мінг розсміявся.

- Ви можете так говорити - мовив він. - Я - ні.

- Отже ще раз, - сказала сестра Бека Емі. - Чому ти повинен робити ПЧД?

- Може й доведеться, - пояснив Бек. - Я просто маю бути готовим до цього.

- Чому?

- На випадок, якщо зонд не зможе стикуватись із нами. Якщо щось піде не так, моїм завданням буде вийти назовні й схопити його.

- А що, не можна просто підвести Гермес щоб стикуватись із зондом?

- Нізащо, - сказав Бек. - Гермес величезний. Він не призначений для точного маневрування.

- А чому це маєш бути ти?

- Тому що я спеціаліст з ПЧД

- Але я думала, що ти лікар.

- Так, - сказав Бек. - У всіх кілька професій. Я лікар, біолог і спеціаліст з ПЧД. Капітан Ллюїс - наш геолог. Джогансен - системний адміністратор й технік реактора. Ну і так далі.

- А як щодо вродливого хлопця… Мартінеза? - спитала Емі. - Що він робить?

- Він пілот МПЧ й МЗЧ, - сказав Бек. - Також він одружений і має дітей, ти, розпусна руйнівнице родин.

- А, добре. А як щодо Уотні? Що він робив?

- Він наш ботанік та інженер. І не говори про нього у минулому часі.

- Інженер? Як Скоті?

- На кшталт, - сказав Бек. - Він лагодить усе.

- Закладаюсь, це йому зараз стає у пригоді.

- Це вже без сумніву.

Китайці відвели американцям для роботи невелику залу. тісне приміщення було розкішним за стандартами Джіуквана. Коли Мітч увійшов, Венкат працював над фінансовими звітами й був радий зробити перерву.

- Вони дивне плем’я, ці китайські зауки, - сказав Мітч. - Але вони зробили хороший прискорювач.

- Добре, - сказав Венкат. - Як там з’єднання між прискорювачем та нашим зондом?

- Все перевірено, - сказав Мітч. - ЛРР виконала вказівки бездоганно. Пасує як рукавичка.

- Якісь зауваження чи побажання? - спитав Венкат.

- Так, я бажав би знати, що я їв минулого вечора. Гадаю, там було око.

- Впевнений, ніякого ока там не було.

- Це зготували спеціально для мене тутешні інженери, - сказав Мітч.

- Тоді там могло бути око, - сказав Венкат. - Вони ненавидять тебе.

- Чому?

- Бо ти довбограїк, Мітче, - сказав Венкат. - Цілковитий довбограїк. Для всіх.

- Досить відверто. Та головне, щоб зонд дістався до Гермеса, а вони хай хоч спалять моє кляте опудало - мені буде байдуже.

- Помахай таткові! - сказала Маріча, махаючи рукою Девіда перед камерою. - Помахай таткові!

- Він надто малий, щоб розуміти, що відбувається, - сказав Мартінез.

- Ти лише подумай, чим він вихвалятиметься на гральному майданчику у майбутньому, - сказала вона. - Мій тато бував на Марсі. А що твій зробив?

- Так, я крутелик, - погодився він.

Маріса знову замахала рукою Девіда перед камерою. Сам Девід більше цікавився своєю іншою рукою, котра активно використовувалась для длубання у носі.

- Отже, - сказав Мартінез. - Ти лютуєш.

- Ти помітив? - спитала Маріса. - Я намагалась це приховати.

- Ми разом відколи нам було 15. Я знаю, коли ти розлючена.

- Ти згодився продовжити місію на 533 дні, - сказала вона. - Гімнюк.

- Так, - сказав Мартінез. - Я здогадувався, що причина у цьому.

- Твій син вже ходитиме до дитсадка, коли ти повернешся. У нього не буде про тебе спогадів.

- Я знаю, - сказав Мартінез.

- Я маю чекати додатково 533 дні, щоб мати секс.

- І я теж, - сказав він виправдовуючись.

- Мені доведеться перейматись щодо тебе увесь той час, - додала вона.

- Так, - сказав він. - Вибач.

Вона зробила глибокий вдих.

- Ми подолаємо це.

- Так, подолаємо, - погодився він.

- Витаємо на щоденному звіті про Марка Уотні від Сі-Ен-Ен. Сьогодні у нас в передачі керівник марсіянських операцій Венкат Капур. Він говоритиме до нас наживо через супутник з Китаю. Докторе Капур, дякуємо, що приєднались до нас.

- Щасливий бути з вами, - сказав Венкат.

- Отже, докторе Капур, розкажіть нам про Таіянг Шен. Навіщо їхати до Китаю і запускати зонд? Чом би не запустити його у США?

- Гермес не вийде на орбіту Землі, - сказав Венкат. - Він лише пролетить проз на шляху до Марсу. І його погін величезний. Нам потрібен прискорювач, здатний не тільки відірватись від сили тяжіння Землі, але й порівнятись з Гермесом у погоні. Лише Таіянг Шен має достатню для цього потужність.

- Розкажіть нам про власне зонд.

- Це було праця у лихоманці, - сказав Венкат. - ЛРР мала лише 30 днів, щоб зібрати його. Вони мали бути якомога уважнішими та ефективними. Фактично. це оболонка, наповнена харчами й іншими припасами. У нього стандартний супутниковий рушійний набір для маневрування, і це все.

- І цього досить щоб летіти до Гермеса?

- До Гермеса його доправить Таіянг Шен. Рушії потрібні для тонкого контролю й стикування. І у ЛРР не було часу зробити систему керування. Тому він дистанційно керуватиметься живим пілотом.

- Хто керуватиме ним? - спитала Кеті.

- Пілот Аресу 3, майор Рік Мартінез. Коли зонд наблизиться до Гермеса, він перебере на себе керування й направить його до стикувального порту.

- А що як з’явиться якась проблема?

- У Гермеса є свій спеціаліст з ПЧД, доктор Кріс Бек. Він надягне скафандр й буде напоготові увесь час. Якщо буде потреба, він буквально схопить зонд рукоюй підтягне його до стикувального порту.

- Звучить трохи не науково, - Кеті розсміялась.

- Знаєте, що не наукове? - Венкат усміхнувся. - Якщо з якихось причин зонд не зможе приєднатись до стикувального порту, Бек відкриє зонд і перенесе його вміст у повітряний шлюз.

- Як заносять городину з крамниці? - спитала Кеті.

- Точнісінько, - сказав Венкат. - І за нашими розрахунками, йому знадобиться 4 переходи туди й назад. Але це крайній випадок. Ми не передбачаємо жодних проблем з процесом стиковки.

- Схоже, що ви підготувались до будь-яких несподіванок, - Кеті усміхнулась.

- Мусимо, - сказав Венкат. - Якщо вони не отримають ці припаси… ну, їм потрібні ці припаси.

- Дякуємо, що знайшли час щоб відповісти на наші питання, - сказала Кеті.

- Завжди має за приємність, Кеті.

Батько Джогансен засовався у фотелі, не знаходячись на слові. По хвильці він витяг носовичка із кишені й витер піт з лисини на голові.

- Що як зонд не дістанеться до вас? - спитав він.

- Намагайся не думати про це, - сказала Джогансен.

- Твоя неня так переймається, що навіть не змогла прийти.

- Мені шкода, - промимрила Джогансен, дивлячись долі.

- Вона не їсть, не спить, її увесь час зле. Мені не на багато легше. Як вони могли примусити тебе зробити це?

- Вони мене не примушували, тату. Я сама згодилась.

- Чому ти зробила це зі свою ненею? - вимагав він.

- Вибач, - бурмотіла Джогансен. - Уотні - член команди. Я не можу дати йому померти.

Він зітхнув.

- Шкода, що ми не зростили тебе егоїстичнішою.

Вона тихцем хихотнула.

- І як до цього дійшло? - поскаржився він. - Я - районний керівник фабрики з виробництва серветок. Чому моя донька у космосі?

Джогансен знизала плечима.

- Ти завжди була зацікавлена наукою, - сказав він. - Це було чудово! Відмінниця. Хлопці-зауки, з якими ти вешталась, були надто лякливими, щоб наважитись на щось. Ніякої небезпеки. Ти була мрією будь-якого батька.

- Дякую, тату, я…

- Але потім ти залізла у величезну бомбу, котра вистрілила тебе на Марс. І це буквально.

- Технічно, - виправила вона, - прискорювач доправив мене на орбіту. На Марс привіз мене атомний іонний двигун.

- О, це значно ліпше! - сказав він.

- Тату, зі мною все буде добре. Скажи матусі, що зі мною усе буде добре.

- А який з того зиск? - сказав він. - Вона місця собі не знайде, доки ти не повернешся.

- Я знаю, - промимрила Джогансен. - Але…

- Що? - сказав він. - Але що?

- Я не помру. Правда. Навіть, якщо все піде не так.

- Про що ти говориш?

У Джогансен з’явилась борозна між бровами.

- Просто скажи нені, що я не помру.

- Як? Я не розумію.

- Я не хочу заглиблюватись у пояснення, - сказала Джогансен.

- Слухай, - сказав він, схиляючись до камери. - Я завжди поважав твої приватні справи й незалежність. Я ніколи не намагався втручатись у твоє життя, ніколи не намагався керувати тобою. У мене це добре вдавалось, правда?

- Так, - сказала вона.

- То ж за усе життя, в котре я не втручався, дозволь мені встромити носа лише зараз. Що ти приховуєш від мене?

Вона замовкла на кілька секунд. нарешті вона сказала:

- У них є план.

- У кого?

- У них завжди є план, - сказала вона. - Вона усе відпрацьовують наперед.

- Який план?

- Вони вибрали мене для порятунку. Я наймолодша. У мене є вміння, необхідні для повернення додому. І я найменша й потребую найменше їжі.

- Що станеться, якщо з зондом не вдасться, Бет? - спитав її батько. Цього разу він був незвично жорсткий.

- Усі окрім мене помруть, - сказала вона. - Вони проковтнуть пігулки і помруть. Вони зроблять це відразу, щоб не використовувати їжу. Капітан Ллюїс вибрала мене, щоб я вижила. Вона сказала мені про це учора. Не думаю, що НАСА знає про це.

- І запасів вистачить на весь зворотній шлях до Землі?

- Ні, - сказала вона. - У нас достатньо їжі для шістьох на місяць. Якщо я буду сама, її вистачить на 6 місяців. Зменшивши порції, я розтягну її на 9. Але я проживу 17 місяців перш ніж повернусь.

- То як же ти виживеш?

- Запаси будуть не єдиним джерелом харчів, - сказала вона.

Його очі розширились.

- О… о Боже…

- Просто скажи нені, що запасів вистачить, гаразд?

Американські й китайські інженери раділи у Центрі керування польотом Джіуквана.

На головному екрані було видно як у холодному небі Гобі тане інверсійний слід Таіянг Шена. Корабель, вже не видимий неозброєному оку, рухався до орбіти. Його оглушливий рев зменшився до далекого гуркотіння грому.

- Досконалий зліт, - весело сказав Венкат.

- Звісно, - сказав Жу Тао.

- Ви, хлопці, справді багато зробили для нас, - сказав Венкат. - За що ми і вдячні.

- Природно.

- Та й ще, ви, хлопці, отримаєте місце на Аресу 5. Усім зиск.

- М-м...

Венкат скоса глянув на Жу Тао.

- Схоже, ви не дуже раді.

- Я витратив 4 роки праці на Таіянг Шен, - сказав той. - Так само як і несчісленні дослідники, науковці й інженери. Кожен вкладав у це свою душу, поки я постійно вів бої з політиками за продовження фінансування. Врешті, ми збудували прекрасний зонд. Найбільший, найкерованіший непілотований зонд в історії. А тепер він стоїть у ангарі. Він ніколи не злетить. Державна Рада ніколи не дасть кошти на новий прискорювач, як цей.

Він повернувся до Венката.

- Це могла бути тривала спадщина наукових досліджень. Тепер це просто доставка. Ми матимемо китайського астронавта на Марсі, але які наукові дані він привезе назад, яких не здобули б інші астронавти? Ця операція - чиста втрата для знань людства.

- Ну, - обрежно мовив Венкат. - Це чистий виграш для Марка Уотні.

- М-м… протягнув Жу Тао.

- Відстань 61 м, погін 2,3 м/с, - сказала Джогансен.

- Без проблем, - сказав Мартінез, його очі прилипли до екранів. Один показував зображення з камери на стикувальному порту А, інший постійно давав телеметрію зонда.

Ллюїс плавала поза станціями Джогансен і Мартінеза.

- Оглядовий контакт, - пролунав по радіо голос Бека. Він стояв у Повітряному шлюзі 3 (за допомогою магнітних чоботів), одягнений у скафандр, зовнішні двері відчинені. Оковирний модуль ССДПП у нього за спиною забезпечив би йому вільний рух у космосі, якщо виникне така потреба. Причеплена прив’язь тягнулась до котушки на стіні. (прим.п., ССДПП - Simplified Aid for EVA Rescue (SAFER) - спрощена система для ПЧД порятунку - заплічник з маленькими реактивним рушіями. Використовується лише в надзвичайних випадках.)

- Фоґеле, - сказала Ллюїс у свій наголівний мікрофон. - Ти на місці?

Фоґель стояв у все ще зачиненому Повітряному шлюзі 2, у скафандрі, але без шолома.

- Ja, на місці й готовий, - відповів він. Він був запасним для ПЧД, якщо Бек потребуватиме рятунку.

- Гаразд, Мартінезе, - сказала Ллюїс. - Підводь його.

- Ає, капітане.

- Відстань 43 м, погін 2,3 м/с, - повідомила Джогансен.

- Усі показники нормальні, - звітував Мартінез.

- Легке обертання у зонда, - сказала Джогансен. - Відносний обертальний погін - 0,05 об/с.

- Усе, що менше 0,3 - це нормально, - сказав Мартінез. - Система захоплення впорається з цим.Зонд вже в межах можливості ручного керування, - звітував Бек.

- Прийнято, - сказала Ллюїс.

- Відстань 22 м, погін 2,3 м/с, - сказала Джогансен. - Кут прийнятний.

- Сповільню його трохи, - сказав Мартінез, надсилаючи зонду інструкції.

- Погін 1,8… 1,3… - звітувалв Джогансен. - 0,9… стійко на 0,9 м/с.

- Відстань? - спитав Мартінез.

- 12 м, - відповіла Джогансен. - Погін тримається на 0,9 м/с.

- Кут?

- Кут прийнятний.

- Значить ми на курсі для авто-захвату, - сказав Мартінез. - Йди до татка.

Зонд легко підплив до стикувального порту. Пристрій для захоплення, металевий трикутник, увійшов у заглибину порту, трохи царапнувши край. Порт втягнув пристрій всередину, автоматично шикуючи й повертаючи зонд. Після кількох гучних клацань, що пролунали кораблем, комп’ютер відзвітував про успіх.

- Стикування завершене, - сказав Мартінез.

- Герметичність витримана, - сказала Джогансен.

- Беку, - сказала Ллюїс, - Твої послуги не знадобляться.

- Зрозумів вас, капітане, - сказав Бек. - Закриваю повітряний шлюз.

- Фоґеле, повертайся всередину, - наказала вона.

- Прийнято, капітане, - сказав він.

- Тиск у шлюзі 100%, - звітував Бек, - Повертаюсь у корабель… Вже всередині.

- Також всередині, - сказав Фоґель.

Ллюїс натисла ґудзик на наголівному мікрофоні.

- Г’юст… е-е… Джіукване, стикування з зондом завершене. Без складнощів.

- Радий це чути, Гермесе, - почувся у комунікаторі голос Мітча. - Дайте звіт про стан усіх запасів, коли ви перенесете їх на борт і оглянете.

- Зрозуміла вас, Джіукване, - сказала Ллюїс.

Знімаючи комунікаційний набір з голови, вона повернулась до Мартінеза й Джогансен.

- Розвантажте зонд і розкладіть запаси. Я допоможу знати скафандри Беку й Фоґелю.

Мартінез і Джогансен пропливли униз коридором до стикувального порту А.

- Отже, - сказав він, - кого б ти почала їсти першим?

Вона не добре зиркнула на нього.

- Бо я думаю, що був би смачнішим, - продовжив він, згинаючи руку. Поглянь на це. Хороший міцний м’яз.

- Не смішно.

- Я виріс на волі, розумієш. Годований кукурудзою.

Вона похитала головою й прискорилась.

- Нумо! Я гадав, ти любиш мексиканські страви!

- Не слухаю, - відгукнулась вона.