Марсіянин

Розділ 6

Венкат повернувся у свій офіс, кинув портфель на підлогу і упав у своє шкіряне крісло. Він зиркнув у вікно. З його кабінету у будівлі №1 відкривався бездоганний вид на великий парк посередині Космічного центру Джонсона. Будинки, що височіли за парком, тягнулись до самого озера Мад.

Кинувши погляд на монітор комп’ютера, він помітив 47 не прочитаних е-листів, які терміново потребували його уваги. Почекають ще. Сьогодні сумний день. Сьогодні - день жалоби за Марком Уотні.

Президент виголосив промову, у якій похвалив сміливість і самопожертву Уотні, а також швидкі дії капітана Ллюїс, вчинені для безпеки інших. Капітан Ллюїс і врятована команда через зв’язок далекого діапазону з Гермесу сказали надгробне слово своєму товаришеві, який залишив їх у глибокому космосі. У них попереду ще десять місяців подорожі.

Директор також виголосив промову, нагадавши усім, що космічні польоти неймовірно небезпечні, і що нещастя не змусить нас відступити.

Поки готували заходи для жалоби, запропонували виступити і Венкату. Він відмовився. Який був сенс? Уотні помер. Приємні слова від директора марсіянської місії не повернуть його.

- Ти у порядку, Венк? - почулось від дверей.

Венкат розвернувся. “Та наче,” - сказав він.

Теді Сандерс збив нитку зі свого бездоганного блейзера.

- Ти міг би сказати промову.

- Я не хотів. Ти знаєш.

- Так, знаю. Я теж не хотів. Але я директор НАСА. Від мене її чекали. Впевнений, що у тебе усе гаразд?

- Так, у мене все добре.

- Добре, - сказав Теді, входячи в кімнату, - тоді повертаймося до роботи.

- Звісно, - Венкат знизав плечима, - Почнемо з того, що ти виділиш мені супутниковий час.

Теді прихилився до стіни і зітхнув.

- Знову це.

- Так, - сказав Венкат, - знову це. У чому проблема?

- Добре, поясни мені усе. Чого саме ти хочеш досягти?

Венкат подався уперед. “Арес 3 став невдачею, та ми можемо врятувати дещо із нього. Усього виділено гроші на п’ять місій Арес. Гадаю, ми можемо переконати Конгрес дати і на шосту.”

- Ну не знаю, Венку…

- Усе просто, Теді, - Венкат наступав, - Вони увакуювались після 6-ти Солів. Там лишилось забезпечення майже на цілю місію. Це коштуватиме лише частину нормальної місії. Звичайно ми потребуємо 14 зондів щоб підготувати місце висадки. Тепер можемо послати три. Можливо два.

- Венку, на місце висадки налетів піщаний шторм зі швидкістю 175 км/год. Він тепер у дуже поганому стані.

- Ось чому мені треба зображення, - Венкат пояснив, - Вистачить лише кількох знімків місця. Ми можемо дізнатись багато.

- Наприклад? Гадаєш можна послати людей на Марс без впевненості, що усе у бездоганному дієвому стані?

- Не обов’язково усе має бути у відповідному стані, - швидко сказав Венкат. - Щоб там не зламалось, ми надішлемо запасні частини. Єдине, що повинне працювати, - це МЗЧ. А ми все одно маємо відправити новий.

- Як ми дізнаємось по зображенням, що зламалось?

- Це лише перший крок. Вони евакуювались, бо вітер загрожував МЗЧ, але Габ може витримати набагато сильнішу атаку. Він усе ще може бути непошкоджений. Ми легко це зрозуміємо. Якщо він тріснув, то повністю здувся і склався. Якщо він усе ще стоїть, значить усе всередині у порядку. І ровери надійні. Вони можуть витримати будь-який шторм на Марсі. Просто дай мені глянути, Теді, це все що я прошу.

Теді опустив очі долі.

- Ти не єдиний, кому потрібен супутниковий час, сам знаєш. Наближається етап забезпечення місії Арес 4. Ми повинні зосередитись на кратері Скіапареллі.

- Я не розумію. Теді. У чому проблема? - спитав Венкат. - Я говорю про створення іще однієї місії для нас. У нас є 12 супутників на орбіті Марса, і я впевнений, що ти можеш виділити із них одного чи двох на кілька годин. Я можу дати тобі вікна для кожного, коли вони будуть у правильному куті для фотографування Аресу 3…

- Річ не у супутниковому часі, Венку, - перервав його Теді.

Венкат завмер. “Тоді… але.. що…”

Теді опустив очі. “Ми відкрита для громадськості організація. У нас немає таких речей, як таємниця чи секретна інформація.”

- І?

- Будь-яка світлина, яку ми отримуємо, відразу показується громадськості.

- Знову, і?

- Тіло Марка Уотні буде за 20 метрів від Габу.Можливо частково поховане під піском, але все ж помітне, та ще й з радіо антеною, що стирчить із його грудей. Це буде на будь-якому знімку, який ми зробимо.

Венкат витріщився, потім блиснув очима. “То ось чому ти відхиляєш мої запити на зображення впродовж двох місяців?”

- Венку, припини…

- Справді, Теді? - сказав він, - Ти боїшся проблем з PR-ом?

- Одержимість медіа смертю Уотні нарешті починає зменшуватись, - рівним голосом сказав Теді. - Протягом двох місяців були лише погані статті одна за одною. Сьогоднішня жалоба дозволить людям заспокоїтись, а медіа можуть перейти до якоїсь іншої історії. Остання річ, яка на нині потрібна, це збурювати усе знову.

- То що ж нам робити? Він не розкладатиметься там. Він буде вічно.

- Не вічно, - сказав Теді. - Через рік його укриє пісок через звичайну погодну активність.

- Рік? - Венкат перепитав, скочивши на ноги. - Та це ж смішно. Ми не можемо чекати рік для цього

- А чому ні? Арес 5 навіть ще не почнеться впродовж п’яти років. У нас багато часу.

Венкат зробив глибокий вдих і задумався на хвилину.

- Гаразд, розглінь ось що, - сказав він, - Прихильність до родини Уотні дость висока. Арес 6 може повернути тіло. Ми не казатимемо, що саме це мета місії, але однозначно вкажемо, що це буде її частиною. Якщо ми представимо її саме так, то отримаємо більше підтримки у Конгресі. Але не у випадку чекання року. Через рік людям вже буде не цікаво.

Теді потер підборіддя.

- Гм-м-м…

Майнді витріщалася на стелю. Їй більше нічого було робити. Чергування о 3-ій ранку було досить нудним. Лише постійний потік кави утримував її від сну.

Моніторинг статусу супутників, що навколо Марса, виглядало привабливою пропозицією, коли вона погодилась на переведення. Але супутники добре вміли самі собі дати ради. Її роботою стало розсилання е-листів, коли надходили зображення.

- Магістр машинобудування, - пробурмотіла вона під носа, - І я працюю у нічній фотобудці.

Вона відсьорбнула кави.

Блимання на екрані сповістило про новий набір зображень, готових для розпакування. Вона перевірила ім’я на робочому завданні. Венкат Капур.

Для відправки даних прямо на робочі сервери вона оформила е-лист для доктора Капура. Увівши широту і довготу зображення, вона впізнала числа.

- 31.2°Пн, 28.5°Зх… Долина Ацидалії… Арес 3?

З цікавості вона відкрила перший з 17 знімків.

Як вона і підозрювала, це був вид на Арес 3. Вона чула, що вони збирались фотографувати це місце. Трохи засоромлена, вона оглянула зображення у пошуках якихось ознак мертвого тіла Марка Уотні. Після хвилини безрезультатних пошуків вона була одночасно відчувала і полегшення, і розчарування.

Потім вона уважно оглянула інші речі на світлині. Габ був цілий. Доктор Капур зрадіє від цього.

Вона піднесла горня з кавою до губів і завмерла.

- М-м-м… - пробубоніла вона, - м-м-м...

Швидко увійшовши до внутрішньої мережі НАСА, вона почала копирсатись у описах особливостей місій Арес. Після деякого вивчення, вона підняла слухавку біля себе.

- Гей, це Майнді Парк з Супутниковго Центру. Мені треба журнали місії Арес 3, де їх дістати?.. Угу...угу.. гаразд… Дякую.

Після ще деякого часу у мережі вона відкинулась на спинку крісла. Їй уже не треба була кава для збудження.

Знову взяла слухавку.

- Ало, Служба безпеки? Це Майнді Парк з Супутникового Центру. Мені потрібен екстренний номер телефону доктора Венката Капура… Так, директора марсіянських місій… Так, це надзвичайна ситуація.

Майнді засовалас у кріслі, коли неквапом приплентався Венкат.

- Це ви Майнді Парк? - спитав він з досить похмурим виглядом на обличчі.

- Так, - невпевнено відповіла вона, - вибачте, що викликала вас.

- Сподіваюсь, Ви мали нагальну причину. Тож?

- М-м-м, - сказала вона, дивляись униз, - М-м-м, тут… Ну… Зображення, що ви замовили… М-м-м… Надійшли, і погляньте.

Він підтяг ще одне крісло до її рульту і сів.

- Це через тіло Уотні? Через це ви збуджені?

- М-м-м, ні, - сказала вона, - М-м-м… Ну… ех, - Вона вказала на екран.

Венкат уважно оглянув знімок.

- Схоже Габ цілий. Це добре. Сонячні панелі виглядають добре. З роверами теж усе гаразд. Головної тарілки поряд немає. Це не дивно. То у чому надзвичайність ситуації?

- Ну… - сказала вона і тицьнула пальцем у екран, - Це.

Венкат подався уперед і поглянув уважніше. Просто під Габом, поряд з роверами, два білих круга на піску.

- Гм… Схоже на обшивку Габу. Можливо Габу все ж не пощастило? Гадаю, шматки відірвало і…

- Ну, - вона перервала, - Вони схожі на намети з роверів.

Венкат подивився ще раз.

- Гм. Схоже на те.

- І як вони розклались? - спитала Майнді.

Венкат знизав плечима.

- Певно капітан Ллюїс наказала розкласти їх під час евакуації. Не погана ідея. Мати аварійні укриття, готові на випадок, якщо МЗЧ не запрацював, а Габ отримав пошкодження.

- Так, е-е-е, - сказала Майнді, відкриваючи документ на компєютері. - Ось це повний журнал місії для Солів з 1-го до 6-го. Від посадки МПЧ до аварійного зльоту МЗЧ.

- Так, і що?

- Я прочитала усе. Кілька разів. Вони не встановлювали намети, - її голос захрип на останньому слові.

- Ну… - сказав Венкат, задумавшись. - Певно вони їх поставили, але не вписали у журнал.

- Вони активували два рятівні намети і не сказали про це нікому?

- Гм-м. Ні, це виглядає безглуздо. Може шторм пошарпав ровери, і намети автоматично викинулись?

- Гм, - Майнді затиналась, - то вони автоматично вискочили, самостійно від’єднались від роверів і вишикувались один біля одного на відстані 20 метрів?

Венкат знову подивився на зображення.

- Ну, звісно вони якось активувались.

- А чому сонячні панелі чисті? - сказала Майнді. На очах у неї з’явились сльози. - Шторм був величезний. Чому вони не засипані піском?

- Можливо їх розчистило вітром? - невпевнено припустив Венкат.

- А я сказала, що не знайшла тіла Уотні? - сказала вона, схлипуючи.

Очі Венката розширились у погляді на світлину.

- Ох… - сказав він тихл. - О Боже...

Майнді затулила обличчя руками і тихо заплакала.

- Дідько! - сказала директор зі зв’язків із громадськістю Енні Монтроуз. - Ти певно знущаєшся з мене!

Теді почухав чоло.

- Наскільки ми впевнені у цьому?

- Майже на 100%, - сказав Венкат.

- Дідько! - сказала Енні.

- Це не допоможе, Енні, - сказав Теді.

- Ти хоч уявляєш розмах лайномету, який нас чекає? - заперечила вона.

- Все по черзі, - сказав Теді. - Венку, що робить тебе упевненим, що він живий?

- Почнемо з того, що немає тіла, - пояснив Венкат. - Також, встановлено рятувальні намети. Сонячні панелі числі. До речі, подякуйте за це Майнді Парк з Центру супутникового спостереження.

- Але, - продовжив Венкат, - його тіло могло замести у штормі 6-го Сола. Намети могли автоматично розкритись, а вітер міг розкидати їх довкола. Вітер зі швидкістю 30 км/год згодом міг виявитись досить сильним, щоб розчистити сонячні панелі, але не достатньо сильним, щоб нести пісок. Малоімовірно, але можливо.

- Тому я витратив кілька годин на перевірку усього, що міг. Капітан Ллюїс мала два виходи на ровері 2. Другий був у Сол 5. Згідно з журналом, після повернення вона під’єднала його до Габу для підзаряджання. Його більше не використовували, а 13 годин потому вони евакуювались.

Він поштовхом послав світлини через стіл до Теді.

- Це зображення, зроблене минулої ночі. Як бачиш, ровер 2 направлений носом ВІД Габу. Заряджальний порт розташований на його носі, а кабель закороткий, щоб дістати до Габу.

Теді насупився.

- Вона мала припаркувати його лицем до Габу, інакше б їй не вдалось під’єднати його, - сказав він. - Його рухали після Солу 5.

- Так, - сказав Венкат, штовхаючи іншу світлину до Теді. - Та ось справжній доказ. У нижньому правому куті ти побачиш МПЧ. Його розібрано. Я впевнений, що вони б не робили цього, не сказавши про це нам.

- І остаточний аргумент знаходиться на праворуч на зображенні, - вказав Венкат. - Посадкові опори МЗЧ. Схоже паливну фабрику повністю зняли, завдавши при цьому помітних пошкоджень опорам. Просто не може бути, щоб таке зробили до зльоту. Для МЗЧ це занадто небезпечно, щоб Ллюїс дозволила таке.

- Гей, - перервала їх Енні, - Чом би вам просто не спитати Ллюїс? Ходімо до оператору зв’язку і спитаймо її навпростець про це лайно.

Венкат з розумінням подивився на Теді. По хвильці Теді зітхнув.

- Тому що, - сказав він, - якщо Уотні справді живий, не можна дозволити команді Аресу 3 дізнатись.

- Що?! - сказала Енні. - Як ти можеш не сказати їм?

- У них попереду іще десять місяців дороги додому. - пояснив Теді. - Космічна подорож - це небезпечно. Вони мають бути насторожі і уважні. Нині вони засмучені через втрату члена команди, але стануть просто згорьовані, якщо зрозуміють, що залишили його там живого.

Енні подивилась на Венката.

- Ти теж так думаєш?

- Тут усе очевидно, - сказав Венкат. - Хай вони владнають свою емоційну травму уже коли не будуть летіти десь у космосі.

- Це буде найбільш обговорюваною подією з часів Аполону 11, - сказала Енні. - Як ви приховаєте це від них?

Теді знизав плечима.

- Просто. Ви контролюємо увесь зв’язок із ними.

- Дідько! - сказала Енні, відкриваючи лептоп. - Коли ви плануєте сказати громадськості?

- Що ви порадите? - спитав він.

- М-м-м, - сказала Енні, - Ми можемо притримати знімки 24 години перш ніж змушені будемо зробити їх доступними громаді. Потрібно до них додати заяву. Не треба, щоб люди самі про все здогадались. Інакше ми виглядатимемо дурнями.

- Гаразд, - Теді погодився, - склади заяву.

- Пощастило ж мені, - сказала вона.

- Що далі? - спитав Теді у Венката.

- Перший крок - зв’язок, - сказав Венкат. - Зі знімків видно, що разок зв’язку зруйновано. Потрібен інший спосіб для розмов. Коли зможемо говорити, зможемо оцінювати і планувати.

- Гаразд, - сказав Теді. - Берись за це. Бери кого хочеш з будь-якого відділу. Дозволяю будь-який понаднормовий час. Знайди спосіб говорити з ним. Тепер це твоє єдине завдання.

- Зрозумів.

- Енні, потурбуйся, щоб ніхто не прохопився про це, доки ми не оголосимо.

- Добре, - сказала Енні. - Хто ще знає?

- Лише троє нас і Майнді Парк з ЦСС, - сказав Венкат.

- Я поговорю з нею, - сказала Енні.

Теді підвівся і розгорнув свій мобільний телефон.

- Я їду у Чикаґо. Буду сьогодні пізніше.

- Навіщо? - спитала Енні.

- Там живуть батьки Уотні, - сказав Теді. - Я повинен особисто їм усе пояснити, перш ніж вони дізнаються усе з новин.

- Вони дуже зрадіють дізнавшись, що їхній син живий, - сказала Енні.

- Так, живий, - сказав Теді, - але якщо я порахував правильно, то він приречений померти від голоду ще до того, як ми зможемо йому якось допомогти. Це буде не приємна розмова.

- Дідько, - сказала Енні задумливо.

- Нічого? Зовсім нічого? - простогнав Венкат. - Ви знущаєтесь? У вас було 20 спеціалістів, які працювали 12 годин над цим. У нас кілька-мільярдна комунікаційна мережа. І ви не можете знайти жодного способу заговорити до нього?

Двоє людей у Венкатовому офісі засовались у кріслах.

- У нього немає радіо, - сказав Чак.

- Тобто, - сказав Моріс, - у нього є радіо, але у немає тарілки.

- Річ у тім, - продовжив Чак, - що без тарілки сигнал має бути таким сильним…

- Таким, щоб аж голубів запікав… - підказав Моріс.

- … щоб він почув нас. - закінчив Чак.

- Ми думали про марсіянські супутники, - сказав Моріс. - Вони досить близько. Але розрахунки не втішні. Навіть Суперсьорвейор 3, у якого найсильніший передавач, потребував би у 14 разів сильніший…

- У 17 разів, - сказав Чак.

- У 14 разів, - уточнив Моріс.

- Ні, у 17 разів. Ти забув про мінімальний ампераж нагрівачів для підтримки…

- Хлопці, - перервав їх Венкат, - я вас зрозумів.

- Даруйте.

- Даруйте.

- Даруйте за суворість, - сказав Венка. - Я спав близько 2 годин минулої ночі.

- Без проблем, - сказав Моріс.

- Повністю вас розумію, - сказав Чак.

- Що ж, - сказав Венкат. - Поясніть мені як один шторм позбавив нас можливості говорити з Аресом 3.

- Брак уяви, - сказав Чак.

- Зовсім про це не подумали, - погодився Моріс.

- Скільки запасних комунікаційних систем має місія Арес? - спитав Венкат.

- Чотири, - сказав Чак.

- Три, - сказав Моріс.

- Ні, їх чотири, - виправив Чак.

- Він сказав ЗАПАСНІ системи, - підкреслив Моріс. - Це означає, без головної системи.

- А, так. Три.

- Отже чотири системи разом, - сказав Венкат. - Поясніть, як ми втратили усі чотири.

- Ну, - сказав Чак, - Головна працювала через велику супутникову тарілку. її здуло штормом. Решта запасних були на МЗЧ.

- Угу, - погодився Моріс. - Сам МЗЧ - це як машина зв’язку. Може говорити з Землею, Гермесом, навіть з супутниками навколо Марса, якщо треба. І у нього три незалежні системи, щоб бути певним, що нічого типу метеоритного удару не обірве зв’язок.

- Проблема у тому, - сказав Чак, що капітан Ллюїс і решта команди забрали МЗЧ при відльоті.

- Тому чотири незалежні системи зв’язку перетворились на одну. І та одна зламалась, - закінчив Моріс.

Венкат стис перенісся.

- Як ми могли пропустити це?

Чак знизав плечима.

- Ніколи не спадало на думку. Ми ніколи не думали, що хтось буде на Марсі БЕЗ МЗЧ.

- Ну справді! - сказав Моріс. - Яка імовірність?

Чак повернувся до нього.

- Один із трьох, спираючись на емпіричні дані. Не дуже добре, якщо подумати.

Енні знала, що це буде неприємно. Вона збиралась виступити з найбільшим зізнанням в історії НАСА, і кожну секунду її виступу запам’ятають назавжди. Кожен рух її рук, інтонації її голосу, у вираз її обличчя вдивлятимуться мільйони людей, знову і знову. Не лише найближчим часом, але і протягом десятиліть. До кожного документу стосовно Уотні додаватиместься цей запис.

Енні була впевнена, що великий тягар відповідальності ніяк не відбивався на її обличчі, коли вона вийшла на трибуну.

- Дякую вам усім за те, що змогли прийти попри таке короткотермінове сповіщення, - сказала Енні. Ми хочемо зробити важливе оголошення. Якщо ви усі сядете…

- Що сталось, Енні? - спитав репортер. - Щось трапилось із Гермесом.

- Будь ласка, сідайте, - повторила Енні.

Репортери трохи поштовхались, посперечались через місця і нарешті повсідались.

- Це коротке, але дуже важливе оголошення, - сказала Енні. - Нині я не прийматиму ніяких питань, але у нас буде повноцінна прес-конференція з питаннями і відповідями приблизно через годину. Нещодавно ми знову переглянули світлини з марсіянських супутників і отримали підтвердження, що астронавт Марк Уотні на даний мент живий.

Після секунди повної тиші кімната вибухнула галасом.

Через тиждень після вражаючої заяви історія Марка Уотні все ще посідала найперші позиції у новинах усього світу.

- Мене вже нудить від щоденних виступів перед пресою, - сказав Венкат.

- Мене нудить від щогодинних виступів перед пресою, - протиставила своє Енні.

- Вибачте за спізнення, - сказав Теді, заходячи у заповнену людьми кімнату для преси.

Керівники усіх відділів стояли рамено до рамена позаду, а репортери обступили трибуну.

Теді витяг кілька флеш-карток із кишені, а потім прочистив горло.

- Упродовж дев’яти днів з часу оголошення про порятунок Марка Уотні, ми відчуваємо велику підтримку усіх галузей. І ми безсоромно користуємося нею як тільки можливо.

Слабкий сміх прокотився кімнатою.

- Учора, за нашим запитом, уся мережа SETI налаштувалась на Марс (прим. перекладача, англ. SETI - Search for Extraterrestrial Intelligence - пошуки позаземних цивілізацій). На випадок, якщо Уотні відправляв слабкий радіо сигнал. Виявилось, що ні, але це показує рівень відповідальності, яку всі виявляють допомагаючи нам.

- Громадськість теж залучена, і ми докладемо усіх зусиль, щоб кожен був проінформований. Нещодавно я дізнався, що CNN присвячуватиме півгодини щобудня для повідомлень лише на цю теми. Ми призначимо кількох членів з нашої команди з відділу Зі зв’язків з громадськістю для цієї програми, так що громада отримуватиме останні новини якнайшвидше.

- Ми переорієнтували орбіти трьох супутників, щоб отримати більше часу спостережень за Аресом 3, і сподіваємось скоро уздріти зображення його самого. Якщо вдасться побачити його назовні, ми зможемо приблизно визначити його фізичний стан спираючись на його рухи і дії.

- Питань багато. Як довго він може протриматись? Скільки у нього харчів? ЧИ може Арес 4 врятувати його? Як ми говоритимемо з ним? Відповіді на ці питання не такі, які ми бажаємо почути.

- Я не можу обіцяти, що ми врятуємо його, але можу обіцяти таке. Головна мета НАСА буде повернення Марка Уотні додому. Це буде нашою найважливішою і єдиною одержимістю, доки він повернеться на Землю, або ми отримаємо підтвердження, що він помер на Марсі.

- Хороша промова, - сказав Венкат від дверей офісу Теді.

- Я вірю у кожне слово із неї, - сказав Теді.

- О, я знаю.

- Що я можу зробити для тебе. Венку?

- У мене є ідея. Тобто, ЛРР має ідею. Я - посланець. (прим. перекладача, Лабораторія реактивного руху, англ. Jet Propulsion Laboratory або JPL - науково-дослідний центр НАСА, розташований поруч з містами Пасадена і Каньяда Флінтрідж поблизу Лос-Анджелеса в США)

- Люблю ідеї, - сказав Теді, жестом запрошуючи сісти.

Венкат сів.

- Ми можемо врятувати його з Аресом 4. Це дуже ризиковано. Ми обговорили ідею з командою Аресу 4. Вони не тільки хочуть це зробити, але й наполегливо вимагають це.

- Природно, - сказав Теді. - Астронавти по суті божевільні. І дуже шляхетні. То що це за ідея?

- Ну, - почав Венкат, - Вона поки у розробці, але ЛРР гадає, що можна використати не за призначенням МПЧ для порятунку.

- Арес 4 ще навіть не злетів. навіщо використовувати не за призначенням МПЧ. Чом би не збудувати щось краще?

- У нас немає часу будувати спеціальний човен. Насправді, він просто не проживе до прибуття Аресу 4, та вже інша проблема.

- Тоді розказуй про МПЧ.

- ЛРР розбирає його, скидає трохи ваги і додає баки з пальним. Команда Аресу 4 сідає на майданчик Аресу 3, дуже продуктивно. Потім, спалюючи усе пальне, і я не перебільшую - УСЕ пальне, вони можуть злетіти знову. Він не повернеться на орбіту, але він може полетіти до майданчику Аресу 4 по латеральній траекторії, що… ну… досить лячно. (прим. перекладача, латеральний (антонім: медіальний) - бічний) Потім у них буде МЗЧ. Це потребуватиме великої потуги проектування і будівництва, але ЛРР каже, що вони це зроблять.

- Як вони позбавляться ваги? - спитав Теді. - Хіба вони ще не облегшили його наскільки було можливо?

- Шляхом вилучення обладнання для безпеки і надзвичайних ситуацій.

- Чудово, - сказав Теді. - То ми ризикуватимемо життями ще шістьох осіб у дуже небезпечній посадці, наступному зльоті і повторній посадці?

- Ага, - сказав Венкат. - Було б безпечніше залишити команду Арес 4 на Гермесі, і послати лише одного пілота у МПЧ. Але це означатиме скасування місії, а вони скоріше захочуть ризикувати життям.

- Вони астронавти, - сказав Теді.

- Вони астронавти, - погодився Венкат.

- Що ж. Це божевільна ідея, і я ніколи на неї не погоджусь.

- Ми ще попрацюємо над нею, - сказав Венкат. - Спробуємо зробити її безпечнішою.

- Так, працюйте. Є ідеї, як зберегти йому життя протягом чотирьох років?

- Ні.

- Попрацюйте над цим теж.

- Згода, - сказав Венкат.

Теді повернувся у кріслі і поглянув крізь вікно на небо. Наближалась ніч.

- Як воно? - подумав він уголос. - Він застряг там. Він думає, що сам один і ми всі забули про нього. Яке це справляє враження на психіку людини? - Він повернувся до Венката. - Цікаво, про що він зараз думає?

Чому Аквамен здатен володарювати китами? Вони ж ссавці! Це безглуздя.