Надруковано в Бейруті

11

Він читав буквально все. Вичитував інструкції на упаковках ліків, які приносили йому вже перекладеними з місцевих дистрибуторських компаній, наприклад «ксатралу XL», ліків для симптоматичного лікування гіперплазії простати; читав пояснення та описи на кшталт «Прийміть одну таблетку препарату антипрогестеронної дії міфепристон, через 24 години покладіть під язик чотири таблетки мізопростолу на 30 хвилин, після чого можете ковтнути слину» чи докладні описи лікування геморою бджолиним медом. Одразу ж після цього, в той самий день, йому приносили характеристики та інструкції до експлуатації патрульних гелікоптерів «Супер Пума AS332M», присланих з Франції ліванській армії наперекір запереченням Ізраїлю. Абдалла Карам сам передав йому в руки запечатаний файл із грифом «цілком таємно» і наказав повернути йому в офіс до того, як Фарід піде з друкарні. Були також ресторанні меню трьома мовами, газетні оголошення, в яких Фарід не знаходив вакансій, що підходили б йому більше, ніж робота в «Друкарні братів Карамів», оголошення про продаж меблів через переїзд, про приватні уроки гри на фортепіано, а також про пошук вродливих дівчат на посаду секретарок у компанію, що мала філії в Перській затоці. Йому приносили сповіщення про смерть та запрошення на весілля, довідник з нічного життя в Бейруті, брошуру «Сто простих способів запобігти Альцгеймеру та деменції», страхові угоди на машини та життя, набрані надзвичайно дрібним шрифтом (подейкували, що це робилося навмисно: клієнтам, які укладають ці угоди, важко читати, і вони підписують документи без зайвих розмов). Були також журнали («Краса», «Сучасний чоловік», «Твоя елегантність») у яких фото на глянцевому дорогому папері затьмарювали тексти: «Ідеальне тіло лише за десять хвилин на день», «Повний посібник із жіночої фертильності», «Як кохатися під час вагітності», «Твій надійний шлях до отримання прибутку» або «Як забезпечити собі дохід, купуючи та продаючи акції вчасно». А також тисячі речей для немовлят і старших дітей, каталоги з плетіння…

Фарід поринав у роботу охоче, не гребуючи нічим. Жирні закреслення його олівця над помилками відвертіше виражали його зневагу до текстів, з якими йому доводилося працювати, та до їхніх невідомих авторів. Ці тексти змушували його йти до вбиральні чотири чи п’ять разів на день і щедро намилювати руки, повністю занурюючи їх у піну, наче він хотів відмитися від тієї нікчемності, над якою працював, а не просто змити фарбу, що відбивалася на його правій руці від постійного притискання її до паперу з текстом, надрукованим чорним. Водночас він працював з рідкісним завзяттям та продуктивністю, і щоразу, коли доставниця приходила і клала йому на стіл новий матеріал для коректури, він брався за нього, не піднімаючи голови і не відступаючи, доки не закінчить роботу. Якщо завдання нагромаджувалися перед ним і не могли чекати, тому що їх потрібно було надрукувати швидко, а коректур — зробити більше, ніж він міг за робочий день, він брав їх додому разом із власним рукописом, з яким не розлучався, та опрацьовував їх, вечеряючи перед телевізором, де мати дивилася турецький серіал «Кохання в оренду», хвалила його і скаржилася на свої хронічні болі.

Або ж він забирав папери в клуб «Лос Латинос», назва якого аж ніяк не відповідала дійсності. Його завсідниками були винятково араби — мусульмани і християни, — а біляві жінки зі світлими очима походили зі східних холодних слов’янських країн. І тут, у тьмяному світлі, під гучні поп-пісні, один університетський студент, який часто приходив у це місце і заявляв, що досконало знає арабську мову, виявляв неабияку допитливість. Він кліпав очима так, наче без упину підморгував, втручався в роботу Фаріда, засипав його питаннями про його посаду і про те, скільки він отримує. Фаріда обурювала ця поведінка, і через постійні підморгування студента йому здавалося, що той нишком змовляється з іншими проти нього. Коли він учергове втрутився без запрошення і почав перечити Фарідові, вважаючи, що той помилився у виправленні, Фарід суворо відповів, цитуючи один старий довідник з граматики:

— Дієслово, що вимагає від додатка знахідного відмінка, має обов’язково скорочуватися, якщо наявний віддієслівний іменник, якщо воно вводить інформацію про те, що відбувалося до нього, якщо віддієслівний іменник повторюється і стосується власної назви, або якщо інший віддієслівний іменник приєднується до нього, або ж якщо віддієслівний іменник підсилює сам себе.

Так Абу Шаар відбив у студента з клубу бажання пхати носа в його роботу.

Він був дуже категоричний у тому, що стосувалося так званих поширених помилок, і сміявся зі спроб зробити їх допустимими в пресі та літературі. Але як тільки він закінчував правки, що забирали в нього майже всю ніч, коли він спав від сили дві години, то, прийшовши до друкарні вранці на наступний день, виявляв на своєму столі нову теку, ще товщу за попередню, щойно закінчену. Його вуста кривилися від досади, коли він розумів, що протистоїть невичерпному морю. Він бачив море вві сні — цілий океан, хвилі якого переливалися зеленим, а в дні шторму вони збивали не піну, ні, а мовні помилки, що густо вкривали їхню поверхню. Море було всіяне гамзами над аліфами (أ) та під аліфами (إ), перехідними і неперехідними дієсловами, прямими додатками та віддієслівними іменниками, а також складеними формами числівників «два по десяти» і «тридцять вісім по ста», кличним відмінком, що кричав і кликав на допомогу. Його охопила «помилкова лихоманка»: він почав бачити помилки на торговельних вивісках, партійних плакатах та в назвах магазинів і щоразу, коли помічав їх здалеку, рукою перекреслював так, як перекреслював гамзи (ء) на своєму робочому місці червоною ручкою від фірми «Бік».

Навантаження на роботі збільшилось, а відчай посилився, відколи Фарід втратив надію знайти свій рукопис, який сподівався надрукувати у братів Карамів, щойно його зв’язки з керівництвом зміцніють. Тепер прихід на роботу став для нього повинністю, на яку він погодився, і прибутком, який позбавляв від голоду. Якось він зустрів одного з товаришів по навчанню в університеті і щиросердно поділився з ним почуттями. Той радив не триматися за дрібну посаду, на якій немає можливості росту, пообіцяв допомогти з публікаціями в одному часописі й підбадьорив, сказавши про перспективне майбутнє в журналістиці. Що довше Фарід залишався в друкарні, то тяжчим випробуванням це ставало. Він міг би прийти в кабінет до Абдалли Карама і рішуче повідомити, що йде: чи то під приводом від’їзду, чи тому що знайшов роботу, яка його цікавить більше; але залишалась остання ниточка, яка тримала його на цьому місці. Вона притягнула його в перший день, вона повертала його потому, ця єдина світла в його повсякденні мить, коли Персефона спускалася кам’яними сходами і осявала залу своєю усмішкою, здавалося, призначеною йому одному. Хай що вона робила, в усьому він вбачав обіцянку продовження, наступного розділу, і це змушувало його залишатися пильним і мало не з очима на потилиці стежити за її рухами. Її присутність поблизу або хоча б саме знання того, що вона тут, у своєму домі нагорі, змушувало його і далі сидіти в кріслі, тримаючи її образ в уяві та сподіваючись на ймовірність уловити нові ознаки того, що він стає ближчим до неї, і давало сили закінчувати роботу й редагувати численні тексти.

Але Фаріду Абу Шаару не судилося так легко покинути підвал «Друкарні братів Карамів». Через місяць після того, як безслідно зник його рукопис, а він так і не зміг переконати себе написати хоч один рядок знову, вранці він прийшов на роботу і знайшов перед собою нову книгу. Він подумав, що, напевне, хтось поклав її сюди помилково, тож вирішив не відкривати й відклав на край столу, щоб узятися за роботу. Дві години він працював, потім пішов у вбиральню помити руки і побризкати водою на лице, щоб збадьоритись і повернутися на робоче місце, де знову побачив книгу прямо на паперах. Він роззирнувся, шукаючи секретарку, яка приносила йому документи на правку, щоб запитати, чи ця робота термінова, але не побачив її поблизу, тож відкрив книжку й одразу звернув увагу, що на дотик її аркуші відрізняються від аркушів інших книг: папір був цупкий, вощений і важко згинався. Він прочитав першу сторінку і зрозумів, що читає власну збірку. Це було перше речення його рукопису.

У Фаріда запаморочилася голова від цього вступного речення, викарбуваного на серці; пишучи і вдосконалюючи його, він порвав десятки сторінок, адже розумів, наскільки важливий початок. Він підвівся зі стільця, продовжуючи читати і переконуючись, що перед ним саме його книга, надрукована так, як він і хотів. Він подивився навколо, чи, бува, не стежить хто за ним чи таким чином з ним грається, і мало не скрикнув від несподіванки та подиву. Атмосфера в друкарні була звичайна, усі працівники сиділи на своїх місцях. Він помітив, що майстер Аніс підійшов до кабінету каліграфа Базербаші, і йому здалося, що вони говорять про нього, тому що аль-Хальвані дивився на нього краєм ока і загадково усміхався.