Надруковано в Бейруті

14

Наприкінці дня Фарід Абу Шаар тримав у руках дорогоцінну книжку, що опинилася на його столі, неначе це янгол, пролітаючи, забрав рукопис, а повернув надруковану збірку. Фарід ніс її додому, не припиняючи гортати сторінки, щоб упевнитися, що в ній усе на місці.

Він не знав, у кого запитати про те, що сталося. Якщо він розповість, ніхто не повірить. Фарід уже здогадувався, що колеги сміються з нього за спиною. Він хотів би, щоб у нього був ще один примірник, хоча б один, який він міг би подарувати матері, щоб вона неспішно читала, коли його не буде вдома (сидячи на балконі, де він зазвичай заставав її, коли повертався додому рано), і своєю інтуїцією зрозуміла всі його поривання. Вона ховає голову в тіні, а тіло тримає на сонці і плете светрик з вовни для одного з маленьких онуків на майбутню зиму. Зараз вона не буде цікавитися його справами, бо зайнята нескінченною роботою на кухні. Він зачинив двері у свою спальню і почав перечитувати свої слова, не впізнаючи їх у такому новому вигляді. Читав уголос, наспівно, протяжно, і речення викликали в ньому нові осяяння, не знані раніше. Раптом йому спало на думку: те, що він так обережно тримає в руках, можливо, не що інше як сторінки, написані рукою, і тому в нього є тільки цей унікальний екземпляр. Він сказав собі, що все, що сталось останнім часом, — справа каліграфа з друкарні, який так пишався кілька днів тому, що його вибрали оздобити мечеть Мухаммада аль-Аміна рядками з Корану. Він згадав, як той наблизився до його столу, і з виразу його обличчя було видно, що він має щось йому розповісти:

— Ти питав мене про грецькі імена. Дівчат називають Афродіта, Мінерва, Афіна та Аполлонія!

Він пішов далі і назвав також італійські, турецькі й французькі імена, а потім хитро глянув на Фаріда і сказав:

— Але Персефона — безсумнівно, найгарніше серед них!

Фарід торкався пальцями гострих країв книги, гладив сторінки, перевіряв, як вона відблискує у світлі електричної лампи, доки не помітив абсолютну схожість літер, що повторювались, особливо літер каф (ق) та лям з аліфом (لا), і переконався, що жоден каліграф не здатен скопіювати їх ось так, абсолютно ідентично, і що це таки машинний друк. Ці сумніви повернули його на самий початок, і він став чекати, коли решта примірників з’являться невідь-звідки.

Фарід поклав книгу в піджак і викликав таксі до «Лос Латинос» на межі з вірменським кварталом. Після гарячково-активного тижня в нічному клубі було тихо.

Власник клубу Айюб був родом з того самого села в долині Бекаа, що й Абу Шаар. Для Фаріда він був найкращим і незмінним другом юності в літню пору. Айюб проводив один місяць у бабусі «в горах», а на решту часу місто цілковито поглинало його. Він з ранніх років був експертом у звабленні жінок: свої завоювання Айюб розпочав у п’ятнадцять років і переповідав їх своїм зачудованим друзям, які не знали міста і його звичаїв, а відтак вірили йому і собі поринали у мрії. Він класифікував жінок за щиколоткою: якщо вона тоненька і явно проступає кісточка, то її власниця дуже охоча до любощів. Якщо ж дівчина стоїть на округлій повненькій щиколотці, то вона дотримується строгих добропорядних принципів і «здобути» таку складно. Коли ж Фарід не погоджувався з ним, Айюб різко відказував, що кожен має робити свою справу: «Я ніколи не сперечався з тобою в питаннях літератури чи письма, ось і ти залиш жіночу тему мені!»

З селом Айюб попрощався у двадцять п’ять років у свій особливий спосіб. Він з’явився якраз перед заходом сонця на червоному «корветі» на два сидіння зі складаним дахом. Поряд із ним сиділа дівчина, чий вік неможливо було визначити, а красу — оцінити, тому що сонячні окуляри закривали частину її обличчя. Він узяв її в невеличку поїздку до храмового комплексу в Баальбеку, на зворотному шляху завернув у своє село і проїхався вигинами його доріг, перед тим як остаточно зникнути, цього разу і на зиму, і на літо.

У Бейруті він успадкував від батька готель, який спочатку призначався для не дуже забезпечених пожильців із Дамаска. Тут також зупинялись і селяни з долини Бекаа, якщо змушені були заночувати в столиці. Це місце зажило сумнівної слави, коли мандрівники перестали приїздити до Бейрута, де спалахнули військові протистояння, і можна було побачити бійців, що йшли до кімнат готелю в супроводі «доступних жінок», не знімаючи зброї. Чоловік, що незмінно сидів у фоє і в спокійні години, і коли поновлювалися воєнні дії, запопадливо пропонував клієнтам дівчат за «прийнятною ціною».

Через багато років Фарід випадкового зустрів Айюба і не впізнав би його, якби той на заговорив перший і сам не представився. Фарід звернув увагу, що друг виглядав погано: рано полисів і втратив той гарячий погляд, що зачаровував жінок. Він відкрив клуб і назвав його «Лос Латинос» за назвою іншого клубу, що сподобався йому в Барселоні. Він порадив Фаріду прийти в понеділок, коли мало людей і дівчата знижують ціни. Фарід забув про запрошення, та й не міг уявити бодай на мить, що відвідає такі місця, аж доки не прочитав касиду, перекладену з перської, у якій автор говорив:

Ніщо не причарувало мене, крім бузкової квітки снігів,

І ніде не знайшов я любові, крім як у жінок, що її продають.

Це заохотило Фаріда, і він прийшов у клуб Айюба, де той вказав йому на найосвіченіших дівчат, а особливо на одну, яку бачив з книжкою, що вона її читала рідною мовою в перервах між клієнтами. Він запитав у неї, як називається книга, і вона відповіла: «Брати Карамазови». Фарід соромився щоразу, коли зустрічав її. Він усміхався до неї, наче між ними існувала таємна домовленість понад тим, що змусило дівчину приїхати в цю країну, і тим, що почало вабити його в це місце. Дівчина не надавала значення тому, що вирізняло її серед колежанок по клубу, які не мали звички читати. Вона поводилася так, як вимагала від неї робота, і не виявляла особливої уваги до Фаріда Абу Шаара, який сидів за окремим столиком, не підходячи ні до кого, і Айюб пообіцяв йому новеньких красунь, десятьох, яких він невдовзі мав привезти, — котрусь із них Фарід точно мав би вподобати.

Фарід бачився з Айюбом раз на тиждень: вони обмінювалися новинами про той період їхнього життя, коли не перетиналися. Айюб розповів йому, що закохався в одну зі своїх працівниць і навіть збирався одружитись, але вона відмовила йому і повернулася до своєї країни. Він знав усе про їхнє життя і сказав, що багато хто в Бейруті переслідує цих дівчат. І коли Фарід повідомив, що почав працювати в «Друкарні братів Карамів», Айюб поспішив запевнити його, що її власник — завсідник цього місця і переходить «від дівчини до дівчини». Коли Фарід заперечив, що чоловік не в найкращому стані, Айюб відповів, що добре знає його, як і те, що його було тяжко поранено, і звинуватив Фаріда в тому, що той живе поза реальним світом і не бачить, що відбувається в нього під носом. Фарід знається на літературі, Айюб — на жінках. «Ти так і живеш у своєму селі, десь там у горах!»

Айюб дотримав обіцянки й познайомив його з новенькою, що приїхала нещодавно. Абу Шаар звик до її товариства, і вони сиділи разом на стільцях у верхньому барі мовчки, бо дівчина говорила, читала і писала тільки рідною мовою. Він замовляв для неї пляшку білого ліванського вина за прийнятну ціну, коли не було іншого клієнта, який би замовив для неї темне віскі. Він чекав до закриття клубу, щоб вона склала йому компанію в готелі Айюба. Фарід проводив час, обіймаючи її та граючись із її волоссям. Він не намагався поцілувати її, тільки тримав за руки. Почав учити її арабської мови: «Серце — птах», «Мій виноград червоний». Вона повторювала за ним і пригорталась у відповідь, потім відмовлялася брати гроші, які він пропонував їй, і вони розходилися. На наступній зустрічі вона поставила йому запитання, якого її навчив Айюб:

— Ти письменник?

А тоді ніжно усміхнулася йому і звернулася з реченням, яке вивчила напам’ять на своїх уроках англійської:

— Напиши мені вірш про кохання!

У той вечір Фарід вийшов із таксі з примірником своєї книги, увійшов у клуб «Лос Латинос» і побачив хлопця, який претендував на знавця правил арабської мови і підморгував увесь час, — він пив каву сам, тож Фарід підсів до нього. Студент обережно запитав:

— Цю книжку теж треба відредагувати?

— Ні, ця книжка не потребує жодних редагувань.

Фарід був у гарному гуморі, тож відповів на всі питання сусіда по столику про те, скільки він заробляє і який графік роботи в друкарні, поки вони переглядали музичні кліпи, що крутили на екрані телевізора, і поки із заднього бару, зі сторони кухні, не вийшла Луна. Фарід погукав її здалеку чіткою англійською, вимахуючи своєю книгою в повітрі:

— Луно, у мене для тебе є вірш!

Її очі засміялись, і він підсів до неї, підспівуючи пісні, що звучала в залі, а потім так само сповненим ентузіазму голосом звернувся до офіціанта:

— Васіме, принеси дві склянки «Джек Деніелс»!

Біле ліванське вино не пасувало до цієї ночі.