Прекрасна одержимість

XV

Того ранку "Аквітанія" повзла угору річкою з незносною неквапливістю. То був переддень Різдва. Не такі терплячі порівнювали свій нудний досвід на митниці; сподівалися, що доброта людська не оминула інспекторів з огляду багажу; розпитували, чи зможуть придбати спальний квиток на двісті сорок п’ятий у тому разі, якщо не встигнуть на сто дванадцятий.

Гелен Гадсон, високо загорнувши горло хутром, наважилася підійти до замерзлого поруччя на палубі "Б", коли вони минали Беттері-парк, і пекучий бриз видався їй надто сильним. Вона уникла трьох зим поспіль, і швидка подорож з Ніцци до Нью-Йорка була дещо дискомфортною.

Нескладно написана цидулка від Джойс стала причиною її раптового повернення. Вона прочитала листа на кам’яній лавці біля хвилерізу, неподалік від пірсу Казино, і сьогодні вранці відтоді минув тиждень… Ось яка то була подорож.

"Спакувалася і чекаю на таксі, – почала Джойс, – бо повертаюся до Детройту. Чому туди, не знаю, але, мабуть, там зможу знайти такий-сякий притулок. Спробую підшукати там якусь роботу – щоб зайняти свій мозок… Минулий місяць – суцільний жах! Щось нестерпне! Минулої ночі Том у нестямі вдарив мене в груди кулаком… глибоко каявся після того… скиглив від жалю, наче мала дитина… Але я сказала йому, що не маю сили терпіти далі… Досить!.. Він пішов, сьогодні вранці, засоромлений і понурий. Думає, що я буду вдома, коли повернеться ввечері, хоча я досить ясно пояснила йому, що йду… Люба, чи можу я попросити тебе повернутися і побути зі мною кілька тижнів? Мені потрібна добра порада, і я страшенно самотня… Шкода тягти тебе назад до Детройта взимку – але чи ти не змогла б? Я не маю нікого, крім тебе! Я відчайдушно потребую тебе!.. Пошли мені телеграму до Статлера… Я буду шаленіти від радости, якщо ти скажеш мені, що приїдеш!

Їй вистачило години, щоб вирішити. Зім’явши листа збентеженими пальцями, вона устала і механічно пройшла по Англійському променаду повні півмилі; повільно повернулася тою ж дорогою назад повз Неґрессо і Руль, так поглинута проблемою, що ледве помічала любителів прогулянок з доброго десятка країн. Дійшовши до невеликого парку перед Жет, Гелен була готова визнати, що Джойс переконала її.

Вона спробувала перебрати всі инші альтернативи. Чому б не відіслати Джойс телеграму, щоб вона приїхала сюди? Але ні – Джойс сильно прагла знайти якусь роботу. Тут, уздовж Рив'єри, вона її не знайде. Джойс хотіла почати нове життя. Але, байдикуючи тут, вона не могла цього зробити. Джойс була страшенно самотня. Але Ніцца надто не зарадить цьому лихові… І, врешті-решт, це її обов’язок – дбати про Джойс. Вона мусить їхати!.. Того дня було майже так само людно, як тоді, коли вона імпульсивно переїхала з Беладжо.

Повільно великий корабель здіймався на стапель; слизькі, солоні троси намотувалися на велетенські гуркотливі котушки, десь глибоко в його нутрі; з доку доставили вкриті містки і відкрили перед роєм метушливих прибульців. Майже всі придивлялися широкими, чекальними очима до люду, який, дихаючи парою, стовпився біля виходів з причалу.

Гелен почувалася дуже самотньою. Вона невпевнено попрощалася з кількома друзями, яких знайшла на борту; без сумніву, вона ще стрінеться з ними на митниці.

І вже невеликі збори зібралися під великим "Г", на півдорозі до вітристого пакгаузу, де швидко росла купа багажу. Дехто сидів на валізах з покірним відчаєм кораблегинців, що опинилися на безлюдному острові; дехто – менш досвідчений – присідав перед своїми просторими торбами, роздумуючи про останні поправки до митних декларацій.

Молода місіс Гадсон полювала за сувенірами в Європі, однак просто дивовижно, скільки речей вона мимоволі назбирала впродовж майже трьох років закордонних подорожей. Наблизившись до своєї літери, вона зустріла пару службовців, які ішли в тому ж напрямі, і сказала їм, що сподівається провести хоча б половину Різдва з родичами в Детройті. Привівши їх до своїх пожитків, вона показала, куди саме причепити етикетки. Того ранку вона могла би привезти королівські самоцвіти.

На її радість, поїзд о третій не був переповнений; але чому б це мало статися? То був переддень Різдва! Нормальні люди удома. Ця думка пригнітила її. Одну хвилину, поки поїзд стугонів у тунелі, вона сумувала за рідним домом, як ніколи.

Однак це повернення до Детройту сповнювало її також приємним хвилюванням. Вони з Джойс були близькими приятельками. Хай якими напруженими були їхні стосунки минулої стражденної зими, коли вона востаннє безуспішно спробувала захистити дівчину від цілковитого самознищення, усе це кануло в забуття після нагального прохання Джойс.

І в Детройті було безліч инших друзів, з якими вона радо зустрінеться… Бірни… Чи варто відвідати місіс Ешфорд? А чому би й ні? Місіс Ешфорд добре ставиться до неї. …Виглядало б дивно, якби вдова доктора Гадсона повернулася до Детройта і не заглянула б до Брайтвуда… Можливо, вистачить того, що вона запросить місіс Ешфорд на обід у місті і денний спектакль… Навряд чи обов’язково їхати до шпиталю. Звісно, доктор Пайл буде радий бачити її; але вона зможе прийти до Пайлів додому… Крім того, не випадає зустрічатися з людьми, з якими вона ледве знайома і мала би пам’ятати їхні імена… А щодо того склодува, який пхає носа в чужі справи і розсилає за людьми шпигів, що доповідають про кожен їхній рух, то можна й не сумніватися, що вона зустріне його!.. А навіщо йому взагалі здалося дути скло?… Уявіть тільки! – нейрохірург витрачає свій час на таку недолугу справу!

Небо було попелястої барви. Великі сніжинки ліпилися до шибки, осипалися, збігалися до нижнього кутка рами. Хай куди вони потрапляли і де плющилися, і хай яким повільним був їхній шлях, рано чи пізно, швидко чи повільно, вони врешті-решт збігалися в кутку і щільно притискалися одні до одних. З її думками сталося те саме. Хай звідки вони не починалися – усі спромоглися вести до одного. Це дратувало її, а тому вона спробувала вирватися з полону мрій, повернулася до журнальної розповіді і перечитала з неймовірною байдужістю сторінку, по якій механічно бігала очима… Чи варто замовити купе з гаражу? Вона вже довго не їздила зледенілими дорогами. Чи буде досить обачною? Заноси небезпечні… Вона спостерігала, як сніжинка повзе по шибці… В очах забриніли ніжні спогади. Вона прикусила губу. Щоки вкрилися рум’янцем… Тоді, сердита на себе, вона пересіла і рішуче взяла журнал.

Чи Джойс врешті-решт вилікувалася від пияцтва? Чи не візьметься вона поступово за старе, відновивши взаємини зі своєю компанією в Детройті?… І її будуть приводити, удень і вночі, розплакану й очманілу?… Незвичайно велика сніжинка ковзнула по склу, шукаючи опори, але не здатна опиратися закону, якому скорялися всі сніжинки на шибці… На коротку мить вона опинилася в його обіймах і відчула, як його уста торкаються її уст… Вона кинула журнал і подзвонила, прохаючи столик. Мабуть, пасьянс розважить її.

Було приємно повернутися знову в американський вагон-ресторан… І, зважаючи на все решта, вартує попросити місіс Ешфорд звільнитися після обіду і піти з нею до міста. Наші вагони-ресторани настільки гарніші від європейських, де пасажирів ділять на купки і дають стільки хвилин на поїдання кожної страви… Як же шкода їй було, що вона мусила продати свої Брайтвудські акції. Чи це якось вплине на її стосунки з місіс Ешфорд?

Тієї ночі припікав морозець, і довгий поїзд лящав, скрипів і вищав, їдучи уздовж східного берега Гудзону, а тоді, перетнувши міст в Албані, прошив своїм чорним рилом темну хуґу; але прудкий краєвид, пелехатий від снігу, не видавався таким понуро негостинним, як вона боялася. Вона підвелася на лікті, сидячи на своїй полиці, відтягла штору і спостерігала, як мчать повз неї вкриті льодом дерева й огорожі, наполовину рада тому, що повернулася. Вона скрутилася в ковтюшок, притуливши хутро до щоки, й поринула в тривалу дискусію бозна з ким, чи має вона моральний обов’язок відвідати Брайтвуд, хоч би на хвилину.

Джойс стояла під воротами, весело підтанцьовуючи, простягши руки, коли побачила, як вона виходить з вокзальної галереї, випереджаючи двох носіїв, що плутали ногами під тягарем сумок, обклеєних іноземними етикетками. Було бурмотіння ніжних слів, і вже за мить вони мчали по колу, під радісний туркіт шинних ретязів. Нетямлячись від збудження, Джойс намагалася розповісти з десяток історій водночас.

– Перше, що зробила, люба, після приїзду – тиждень тому – відвідала Ненсі Ешфорд. Яка ж вона мила! Але ж ти майже її не знаєш. Так, вона чудовий професіонал!.. Я пішла до Брайтвуда і все розповіла Ненсі; як мені все обридло і як мусила покинути його; і чи не знайдеться для мене якоїсь роботи, просто щоб не збожеволіти… І що ти думаєш? Від них саме пішов діловод, і вони запитали, чи не хочу я взятися за цю роботу на тиждень чи два, просто щоб перевірити, як на мене вплине службова дисципліна; і тим часом усі зможуть думати і розпитувати про щось постійне… Але я не заперечуватиму, якщо нічого так і не з’явиться. Справді – це анітрохи не нудна робота; і вона мені до душі!

– О ти вже почала?

– Умгу!.. Того самого дня!.. Просто скинула капелюшок і сіла до неї. Чесно – це играшки. Звісно, я знала кількох людей: доктора Пайла, і доктора Картера, і рудоволосого хлопця Вотсона, який відростив вуса й окуляри, відколи я востаннє його бачила; і майже з десяток старших медсестер… І – о Боже – ти мусиш побачити пана Мерріка!.. Не супся так!.. Я знаю, що ти його ніколи не любила.

– Ти хочеш сказати, ніколи його не знала.

– Звісно! Ось у чому причина всіх бід! Ти ж зустріла його лише раз, тієї страшної ночі! Ух!.. Тієї ночі!

Гелен поплескала її по руці.

– Забудь! Не згадуймо її більше!

Джойс втішилася і відновила свій монолог.

– Отже, як я казала, ти знала про нього лише те, що він мав сентиментальну ідею вивчати хірургію і посісти місце любого татка. … А ти вважала, що це таке собі нахабство, чи не так?… Послухай! Він майже досяг цього! Знаєш, що Боббі Меррік взяв і зробив? Він винайшов таке…

Таксі загальмувало при узбіччі, і швейцар простягнув руки по валізи.

– Поглянь! Хіба не спритно? – теревенила Джойс, коли вони заходили у фойє. – Усе готово!.. Відразу на обід. Я вмираю з голоду!.. Там є місце – біля вікна… Ммм! Качка! Як на Різдво!

Що ти говорила про роботу в шпиталі, коли я урвала тебе? – запитала Гелен, коли офіціянт пішов, шкрябаючи на своїй картці.

– Що я говорила? … О, так – про Боббі! Він створив електричний пристрій, що принаджує сюди нейрохірургів звідусіль. Я точно не знаю, що це таке – щось на взір зарядженого ножа… Страх як складна штука… Вони виконують операції у Брайтвуді, які доти не виконував ніхто… Воно запобігає кровотечі чи щось таке. Мені про це розповідала Ненсі Ешфорд; але вона не могла цього добре пояснити. Я бачила її – великий, високий ящик, наповнений таким хитромудрим приладдям, якого ти ще зроду не бачила…

– Щось скляне?

– Умгу!.. Як ти дізналася?

– Ну, тепер завжди повно скла, якщо використовують електрику, чи не так?

– Авжеж… Пригощайся цією чудовою селерою, люба… Єдина така селера у світі, як знаєш… А хіба не красень? Батечку мій! Чесно! – ліпше б я його не знала! І завжди виглядає добре!.. Але змінився як на диво! Я трішки лякаюся його… О, який фаховий! Жодних дурниць – аніскілечки.! Сестри просто сходять з розуму за ним – а він навіть не здогадується про їхнє існування. … Йому тепер доручають найважчі операції. Зве мене "місіс Мастерсон!" Хіба не ідіот? Ненсі каже, це тому, що я там на роботі. Смішно, як гадаєш?

Гелен думала, що це смішно; усю промову вважала смішною.

– Насправді, – Джойс нахилилася уперед і понизила голос, – якби я мала найменше на це право, то віддала б своє серце – до останку! Ти знаєш, що в мене завжди душа лежала до нього!

– Сподіваюся, ти не будеш нерозважливою, Джойс.

– О, я так стараюся не показувати йому, що вважаю його милим, – запевнила вона. – Але я не хочу, щоб ти була незичлива до нього. Тобі все одно доведеться зустрічатися з ним.

– Чому ж?

– Ну, ти будеш час від часу відвідувати Брайтвуд, після того як я працюю там…

– Не розумію, як твоя робота в Брайтвуді може вимагати моєї присутности.

– Але ж ти прийдеш, чи не так?… Чесно, люба, тобі просто треба бути ласкавою з ним – заради мене!

– Заради тебе?

Гелен пережила миттєву хвилю розчарування… Довго будучи далеко від Джойс вона дещо її ідеалізувала; але то була та сама Джойс, яку не могли напоумити жодні хиби; та сама незмінна Джойс, яка не могла нічого забути і чогось навчитися; що весело перескакувала з гарячої сковорідки у саме полум’я.

– Так, – повторила Джойс драматично, – заради мене!

– Тоді, – мовила Гелен повільно, – мені шкода, що я повернулася.

Вони з’їли качку; але вона не смакувала надто добре.

Того вечора вони подивилися "Гіпотенузу". То була хвацька комедія з невеликим акторським складом і невибагливими сценічними матеріялами. Молода вдова та її пасербиця непомітно приховували одна від одної, упродовж цілої першої дії, що молодший партнер покійного судді Гаскінса виявляв до них більший інтерес, ніж цього вимагала професійна служба їхнього адвоката і ділового радника. У другій дії створилися окремі смаковиті ситуації, віртуозно вимальовані. Глядачі були в захваті.

Коли завіса врешті-решт опустилася, після того як пролунало кілька теплих овацій, що повертали усіх їх разом на сцену, а тоді просили вийти по черзі (останніми були мама і Поллі, рука об руку) Джойс бадьоро обернулася, щоб прокоментувати побачене, і зненацька запримітила відчужений погляд на обличчі Гелен. Вона, очевидно, не була готова до раптового спалаху рампи.

– Ти втомилася, так? – спитала турботливо Джойс.

– Думаю, що завжди потрібен треба день чи два, щоб відпочити після подорожі.

– Неймовірно смішна вистава, як гадаєш? Уяви собі таку плутанину? Ми з тобою, наприклад. Принаймні, будьмо чесні одна з одною! Думаю, нам треба зрізати колоду, щоб побачити, кому належатиме він.

– Душно тут, правда? – сказала Гелен. – Підімо погуляймо у фойє. Не хочеш?

Нездатність Джойс осягти діяльність власного мозку яскраво виявилася рано-вранці наступного дня, коли вона одягалася, перед тим як вирушити до Брайтвуда, лепечучи щось про "роботяще дівчисько".

Сніданок їм подали у кімнату. Гелен, убравшись у вишуканий халат, сиділа за горнятком кави і ранішніми газетами.

– Думаю, що це просто дивовижно, – мовила в захваті Джойс, дивлячись у дзеркало, – що я так хутко змогла пристосуватися до офісного життя, як гадаєш?… Після стількох років потурання собі, спання до обіду, гульок, ледарства! Я щасливіша, ніж коли. Тепер я знаю, що ніколи не буду задоволена без постійної роботи.

– Рада, що тобі сподобалося, – сказала Гелен, заглибившись у театральні оголошення. – Що кажуть про цю нову музичну комедію "Джасмін"?

– Чула, що дуже мелодійна… Як тобі цей капелюшок?

– Милий!.. Думаєш, місіс Ешфорд змогла би піти завтра до міста, повечеряти з нами і переглянути "Джасмін"?

– О, я певна, що вона буде в захваті! Я запитаю її. І, люба, вона з Боббі Мерріком нерозлийвода. Чи не мило буде запросити і його?

– Анітрохи не мило! Я не знаю його! Не хочу знати його! – у голосі Гелен звучали щирі нотки нетерпіння.

– Ну, ти могла б познайомитися з ним. Я його знаю! Чи не могла б ти також зважати і на мої бажання?

Джойс рвучко стріпнула гадану пилюку зі свого пальта.

– Подай мені сумочку… там… на коминку. Дякую!

Гелен відкрила її і розгорнула листа.

– О, це той, що я написала тобі!.. Ну і що з того?

Прочитай його… Ти побачиш, що просила мене проїхати тисячу миль, щоб почути мою добру пораду. Тепер, коли я завдала собі стільки клопоту, щоб розрадити тебе, сподіваюся, ти не образишся, якщо я скажу, що твоє ставлення до доктора Мерріка абсурдне!.. Якщо хочеш з’їхати з глузду за ним, то не докучай цим мені! Я не стерплю, коли мені будуть накидати його силоміць!

О, що це на тебе найшло? Не чула, що проживання у Франції та Італії робить людей такими діткливими!.. І мені видається, що особа з твоїм захопленням людьми, які вчиняють справжній подвиг, могла би трішки зацікавитися Боббі Мерріком, який працює до смерті, як раб, коли міг би, захотівши, розважатися десь на яхті на Середземному морі!.. Я чула, як одна з медсестер казала, що він дістав у спадок мільйон доларів, які коштує "Аксіон Моторз", у двадцять п’ять років, а ще один мільйон чекає на нього у тридцять! Кажу тобі, він заслуговує на повагу!.. Прощавай… Не сердься!.. Побачимося о пів на шосту.

Гелен підвелася, після того як грюкнули двері, і, завмерши, дивилася на вулицю… "Аксіон Моторз". Мільйон доларів, які коштує " Аксіон Моторз"!.. Аксіон!