Проміння землі

В атаку кинулась рота —

аж почорнів екран.

Під амбразурою дзота

Матросов помер від ран.

Припав до землі плечима,

відкинув руку бліду...

Тихо плаче хлопчина

збоку, в третім ряду.

А потім іде додому,

витирає сльози гарячі,

щоб не здалося нікому,

ніби він справді плаче.

Мати вийма скатертину,

хлопця до столу кличе.

У вічі глянула сину,

а син ховає обличчя.

На хліба пахучий кусень

сльоза скотилась маленька.

Із лоба пасемце русе

йому відгортає ненька.

«А що ж це з тобою робиться,

моє голуб’ятко миле?»

Голос тремтить у хлопця:

«Мамо, його — убили!»

Хай плаче. Не так все просто.

І ти його не чіпай...

Так плакав і Саша Матросов,

коли загинув Чапай.