Проміння землі

Очей ворожих, суперечок гострих

ніколи не боялась я.

У мене викликає острах

лиш ніжність і печаль твоя.

Я відвела б тебе рукою,

немов біду свого життя,

немов причину неспокою,

немов можливість каяття.

Якщо життя моє — як нива,

то на її широкім тлі

будь колоском — і, може, злива

тебе прихилить до землі.

Якщо життя із гаєм схоже, —

лише листком на гілці будь:

я сподіватимусь, що, може,

якісь вітри тебе зірвуть.

Будь випадковим, чи злим, шаленим.

Дай смуток, розпач, каяття...

Лиш мрією не стань для мене,

бо це уже на все життя.