Проміння землі

Я додому пишу нечасто,

хоч забралась в таку далечінь.

Заважає мені то щастя,

то розваги, то просто лінь.

  Мамо моя, не сумуй...

Щиру правду тобі скажу —

до неправди душа не лежить —

я ніколи в житті не тужу,

бо не маю від чого тужить.

  Мамо моя, повір...

Що не день — то радість нова.

Що не будень — то майже свято.

Що не слово — то щирі слова,

бо у мене друзів багато.

  Мамо моя, не тужи...

Не спіткнуся на жодній з доріг,

не зазнаю в житті образи...

Як вернуся на рідний поріг —

чи впізнаєш мене відразу?

  Мамо моя, не плач...