Проміння землі

Найрідніше моє Підмосков’я,

я сходила твої гаї.

Там спіткала свою любов я,

не таїла від тебе її.

Ти до мене привітно торкалось

молодими руками ялин.

Та за щастя моє боялось,

хоч не знало ніяких причин.

Ти дивилось на мене тривожно

голубими очима озер...

Ну, то як же у світі можна

відірватись від тебе тепер?

Поїзд виїхав з Підмосков’я —

серцем я відчуваю межу.

Нерозривне з моєю любов’ю,

я тебе бережу, бережу...

Зберігай же і ти ознаки —

на березах зарубки, слід —

щоб було мені де поплакать,

як вернусь через кілька літ.