Проміння землі

Квіти, що втратили запах,

вироби із самшиту,

види безмежного моря,

жужмом кинуті ванти,

рідкісні риби і птиці,

підклеєні і зашиті...

Словом, екзотика півдня

в музейному варіанті.

І раптом в одному залі —

найтяжча прикмета краю:

стоять юнаки і дівчата

од прірви в одному кроці,

їх били, їм руки в’язали,

штовхали прикладами в прірву —

«Розстріл п’яти комсомольців

у дев’ятнадцятім році».

Видно, місцевий художник

не відав таїнства красок,

йому не дуже вдавались

відтінки і напівтони:

трава — надмірно зелена,

в морі аж чорні баркаси,

і небо — занадто синє,

і кров — особливо червона.

А може, не в цьому справа.

А може, море шуміло,

баркаси в даль відпливали,

буяли живучі трави.

І просто в останню хвилину,

од смерті в одному кроці,

життя, яке покидали,

здалось особливо яскравим.