Проміння землі

Я не встигла звернути за ріг,

і зустрілися ми... Прости...

Ти, здається, також не зміг

непомітно мене обійти.

Що ж, минуло чимало літ,

все розвіялось, наче дим...

Привітайся ж зі мною як слід,

як годиться друзям старим.

І нехай не тремтить рука,

і бентежних не треба слів,

щоб розмова, як тиха ріка,

не виходила з берегів.

Щоб на світлу її гладінь

не набігло ніяких бриж,

а якщо і відкинув тінь,

то лише прибережний комиш.

Бо коли потривожить на дні, —

на поверхню піщинки йдуть,

хоч самі по собі дрібні,

та велика з них каламуть.