Проміння землі

На вулиці — я чую крізь вікно —

сміється жінка штучним сміхом.

Мабуть, їй сумно, але жінка хоче,

щоб їй хотілося сміятись.

А я дивлюсь на ріки темних вулиць,

на голови,веселих ліхтарів,

одягнені в малі кашкети з жерсті,

і на моє високе підвіконня

каштани білі квіти подають...

А я дивлюсь і думаю про вірші.

Коли їм сумно — хай вони сумують.

Хай тільки не сміються штучним сміхом,

бо щирі люди закривають вікна.