Проміння землі

Коли поїзд із місця рушив,

у вагоні сліпий заспівав:

«Вспоминаю заветную грушу,

под которой тебя целовал...»

І пішов поміж лав у вагоні,

із старим картузом у руці,

і зітхали тітки сердобольні,

відкриваючи гаманці.

Відкривали не поодинці,

хоч мідяк — та кожна дає.

А сліпий зійшов на зупинці,

десь на станції їх проп’є.

Буде тупо сидіть над чаркою,

буде бить кулаком по столу,

буде довго слинить цигарку,

пальці витерши об полу.

...Певно, дівка жива і здорова,

вийшла заміж, дитя не одно.

А ту грушу спиляли на дрова.

бо вже сипалось порохно.

Вже і корінь хробак порушив.

Підрубали її наповал...

«Вспоминаю заветную грушу,

под которой тебя целовал».