Проміння землі

Лист

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного сизого диму і стоїть неумитий присмерк за розхитанимі дверима.

Десь там брязкіт і скреготіння, залізничниі постійний шум...

Я поклала папір на коліно, я стривожені вірші пишу. Наче прозу пишу — без розбивки на рядків розмаїті пласти, щоб здавалось на перший погляд, що пишу я звичайні листи.

Власне, це недалеко від правди.

Інша форма — той самий зміст. Адресовані людям вірші — найщиріший у світі лист.