Тіні

Прадавні часи

Колись, іще за прадавніх часів, світ людей і духів був одним цілим. Разом вони творили Божі задуми, будували нероздільну гармонію Нави, Прави та Яви, народжували нові покоління, які жили за чіткими законами Всесвіту.

Так не одне тисячоліття панували мир і спокій на землях наших предків.

Аж поки народився той, хто переступом розколов світ навпіл. Розділені духи та люди втратили дар бачити одні одних, забули прадавнє співжиття, через що страх і неприязнь запанували між ними.

Втім, у давніх гуцульських пророцтвах написано: одна людина роз'єднала — одна матиме силу і поєднати розколений світ.

Наші дні

Вона стояла на скелі. Вітер скажено завивав і розхристував її сорочку, волосся та й саму її.

Думки були так само розхристані...

Здавалось, Олеся навіть не намагається пручатися супроти вітру: скине її зі скелі — то скине. Байдуже...

Навпроти неї стояв чоловік. Дивився просто в очі. Чогось чекав од неї.

Дівчина голосно крикнула до нього:

— Чого ти хочеш? Хто ти? Ти ж навіть не людина, правда?

— Не зовсім... — почула у відповідь глухий низький голос, який не віщував нічого доброго...