Таємниця Жовтої кімнати

РОЗДІЛ XXIX Таємниця панни Станжерсон

В один із наступних днів я мав нагоду ще раз запитати Рультабія, чого він їздив до Америки. Але й цього разу він не відповів нічого конкретного, і я дізнався не більше того, що вже чув од нього в поїзді з Версалю, потім він звернув розмову на інші подробиці цієї справи.

Та ось настав день, коли все-таки сказав:

— Зрозумійте-но, мені потрібно було з’ясувати, ким був Ларсан насправді!

— Розумію, — одказав я, — але навіщо знадобилося шукати істину аж в Америці?

Рультабій запалив люльку й повернувся до мене спиною. А як же — це я торкнувсь таємниці панни Станжерсон! Він гадав, таємниця, яка так потворно пов’язувала дочку професора й Ларсана, таємниця, жодних пояснень якій він не знаходив, вивчаючи життя Матильди Станжерсон у Франції, бере початок в Америці. Рультабій сів на пароплав. Там, в Америці, він нарешті дізнається, хто такий Ларсан, збере необхідні відомості, щоб змусити його мовчати… Ось навіщо Рультабій вирушив до Філадельфії.

То що ж це за таємниця, яка вимагала від Матильди Станжерсон та Робера Дарзака вперто зберігати мовчанку? Спливло багато років, у газетах з приводу скандалу з’явилися численні публікації, і зараз, коли професор про все дізнався і все вибачив, можна сказати всю правду. Врешті, це займе небагато місця, зате все розставить на свої місця, адже знайшлися мудрагелі, схильні звинувачувати у всьому Матильду Станжерсон, хоч насправді вона від початку цієї страшної історії була лише жертвою.

Ця історія бере свій початок за тих давніх часів, коли юна дівчина жила з батьком у Філадельфії. Там вона під час товариської вечірки познайомилася зі співвітчизником, французом Жаном Русселем, який зумів причарувати її своїми вишуканими манерами, гострим розумом, ніжністю та коханням. Подейкували, ніби Руссель багатий. Незабаром він попросив у славетного професора руки панни Станжерсон. Батько навів довідки й одразу ж збагнув, що має справу з пройдисвітом. Ви вже здогадалися: Жан Руссель був не хто інший, як славнозвісний Балльмаєр; переслідуваний у Франції, він шукав прихистку в Америці. Професор про це ще не знав, його дочка — тим паче. Та все ж пан Станжерсон не лише відмовив Русселю в цьому шлюбі, а й заборонив йому бувати в їхньому домі. Для юної Матильди, чиє серце відкрилося коханню, її Жан був найкращим та найгарнішим у цілому світі; відчувши себе ображеною, вона не приховувала свого обурення батьком, і той вирядив її на береги Огайо, до старенької тітки, яка мешкала в Цинциннаті. Але Жан і там відшукав Матильду, і, хоч як дівчина обожнювала батька, вона таки зважилася втекти з-під тітчиного нагляду. Вони з Русселем вирішили скористатися з поблажливості американських законів і щонайшвидше побратися. Сказано — зроблено. Молода пара рушила до Луїсвілля. Там одного прекрасного дня до них постукали в двері. Це була поліція, яка, незважаючи на протести Русселя та лемент дочки професора Станжерсон а, заарештувала Жана. Саме тоді поліція повідомила Матильду, що її чоловік — відомий злочинець Балльмаєр!..

У розпачі, після невдалої спроби накласти на себе руки, дівчина повертається до тітки в Цинциннаті. Побачивши її, стара нетямилась од радості. Цілий тиждень всюди розшукувала племінницю й поки що не наважувалася сповістити батькові про її зникнення. Матильда змусила тітку заприсягтися, що батько ніколи ні про що не довідається, а тітоньці тільки цього й треба було. За місяць панна Матильда Станжерсон, сповнена каяття, повернулася до батька. Серце її вмерло для кохання, вона воліла тільки одного: ніколи більше не чути про свого чоловіка, страшного Балльмаєра, і спокутувати свою провину щирою працею та відданістю батькові…

Матильда дотримала свого слова. Проте саме тоді, коли в усьому призналася Роберові Дарзаку, коли вона, вважаючи, що Балльмаєр помер, бо поширилися чутки про його смерть, намірялася з’єднати свою долю з цим відданим другом, перед нею воскрес Жан Руссель — Балльмаєр її юності. Він оголосив, що ніколи не дозволить їй узяти шлюб із Дарзаком, котрий, як і раніше, кохав її. На жаль, останнє було правдою…

Матильда Станжерсон не вагаючись показала Роберові Дарзаку листа, в якому Жан Руссель — Фредерік Ларсан — Балльмаєр нагадував їй перші дні їхнього союзу, коли вони найняли були в Луїсвіллі гарненький будиночок священика, який ще «не втратив своєї принади»… Цей шахрай удавав з себе багатія і обіцяв жінці знову відвезти її туди. Матильда попередила Робера Дарзака: якщо батько довідається про її безчестя, вона вкоротить собі віку. Дарзак заприсягся, що змусить мовчати цього американця — залякає його або навіть зважиться на злочин! Та панові Дарзаку це було не під силу, й він сам загинув би, якби не наш чарівний хлопчисько Рультабій…

Що стосується Матильди Станжерсон, то подумайте самі, хіба могла вона вчинити опір цьому монстру? Коли, він уперше після погроз, які змусили її бути насторожі, з’явився перед нею у Жовтій кімнаті, жінка спробувала його вбити. На превеликий жаль, цього їй зробити не пощастило. Відтоді вона стала безпорадною жертвою невидимки, який міг шантажувати її до кінця життя, жив у неї в домі (й вона про це не здогадувалася) і вимагав побачення в ім’я «їхнього кохання». Спершу вона відмовилася від зустрічі, на якій він наполягав у листі, надісланім до поштового відділення № 40. Наслідком була драма в Жовтій кімнаті. Коли в другому листі, який прийшов поштою, він її попередив, що сам навідається до неї, жінка уникла зустрічі, замкнувшись у будуарі разом зі своїми служницями. У цьому листі негідник писав, що, зважаючи на її тяжкий стан, він прийде до неї в спальню такої-то ночі, о такій — то годині… Тож, боячись скандалу, Матильда Станжерсон, свідома того, що сміливості Балльмаєру не бракує й чекати від нього можна чого завгодно, залишила йому свою порожню кімнату… Результатом були події у загадковій галереї. Втретє вона підготувала усе так, щоб побачення відбулося. Річ у тім, що в ніч, коли відбулися події в загадковій галереї, Ларсан, як ми пам’ятаємо, написав їй останній лист і залишив на столі жертви. Вимагав «ефективного» побачення, вказавши його день і час, і пообіцяв повернути батькові папери, а також погрожував, що спалить їх, якщо вона й надалі його уникатиме. Матильда Станжерсон не сумнівалася, що бандит і справді привласнив документи, її вже давно гнітила підозра, що при несвідомому потуранні у Філадельфії саме Балльмаєр викрав дорогоцінні документи з шухляди професора Станжерсона. Вона надто добре знала злочинця, щоб зрозуміти: якщо не схилиться перед його волею, стільки роботи, стільки зусиль, стільки наукових сподівань невдовзі обернуться на попіл! Жінка зважилась зустрітися з ним віч-на-віч, спробувати розчулити його… Легко здогадатися, що з цього вийшло… Матильда благає його… Він вимагає, щоб вона й думати забула про Дарзака… Вона говорить про своє кохання… Балльмаєр пускає в хід ножа… Потай він має на думці послати суперника на ешафот, бо маска Ларсана, сподівається він, знову врятує його… Так він думає… У той час як той, інший, і цього разу не може представити алібі… В цьому плані Балльмаєр заздалегідь ужив заходів, а ціль у нього проста, юний Рультабій її точно визначив…

Ларсан шантажував Дарзака так само, як і Матильду, за допомогою тієї самої таємниці… У листах, вимогливих, як накази, він заявляє, що готовий повернуту все любовне листування, а головне — зникнути, якщо йому дадуть добру ціну. Під загрозою негайного розголошення таємниці Дарзак змушений їздити на зустрічі до злочинця так само, як Матильда на призначені їй побачення. В той час як Балльмаєр розправляється з Матильдою, Дарзак виходив з поїзда в Епіне-сюр-Оржі, де спільник Ларсана, особа досить дивна, витвір злих сил, про якого я колись іще розповім, силою його затримував, а Дарзак, загаявшись і не маючи змоги наступного дня пояснити, де був і що робив, — утрачав голову…

Та помилився Балльмаєр, не врахувавши нашого Жозефа Рультабія!

Але тепер, коли таємницю Жовтої кімнати нарешті розгадано, можемо крок за кроком простежити Рультабієві мандри по Америці… Знаємо юного репортера, знаємо, які могутні запаси інформації містяться між двома його лобними половинами, інформації, з якої він скористався для відтворення історії Жана Русселя та панни Станжерсон…

Прибувши до Філадельфії, Рультабій негайно зібрав відомості про Артура Вільяма Рейса. Дістав підтвердження, що той справді врятував дівчині життя, але довідався також, якої плати вимагав за свій учинок. Свого часу по салонах Філадельфії пішли чутки про його одруження з панною Станжерсон… Така нескромність молодого вченого, його постійні залицяння, що він ними переслідував жінку навіть у Європі, безладне життя, яке він під приводом бажання втопити горе в чарці, — усе це не викликало в Рультабія симпатії, чим і пояснюється його неприязне ставлення до Ренса в кімнаті для свідків. Втім, Рультабій одразу зрозумів, що Ренс не причетний до справи Ларсан — Станжерсон. А от про гучний флірт Матильди з Жаном Русселем він тут дізнався. Що то за один, цей Жан Руссель? Рультабій вирушив із Філадельфії до Цинциннаті, відшукав стареньку тітку й зумів примусити її заговорити: історія арешту Балльмаєра пролила світло на всю справу в цілому. У Луїсвіллі йому довелося відвідати будиночок священика — гарну будівлю в старому колоніальному стилі, яка й справді не втратила своєї принади. Потім, попрощавшись із минулим панни Станжерсон, Рультабій зосередився на Балльмаєрі — із в’язниці до в’язниці, з каторги на каторгу, від злочину до злочину. Сідаючи в Нью-Йорку на пароплав, що вирушав до Європи, Рультабій уже знав: з цієї ж набережної п’ять років тому ступив на пароплав Балльмаєр з документами у кишені на ім’я Ларсана, шанованого комерсанта з Нового Орлеана, якого невдовзі перед тим він убив…

Ну а тепер ви, певно, гадаєте, що вам відома таємниця панни Станжерсон? Помиляєтесь. Від свого чоловіка Жана Русселя Матильда народила хлопчика. Дитя з’явилося на світ у домі старої тітки, яка зуміла так добре все владнати, що ніхто в Америці ні про що не зогадувався. Спитаєте, що сталося з цією дитиною? Це вже інша історія, яку я вам коли-небудь оповім.

Майже через два місяці після цих подій я знову зустрів Жозефа Рультабія. Він сидів на лаві в Палаці правосуддя.

— Про що задумалися, друже? — запитав я. — Вигляд у вас доволі засмучений. Як ся мають ваші друзі?

— Хіба в мене є справжні друзі, окрім вас? — одказав він. — Але я сподіваюся, що Робер Дарзак…

— Авжеж…

— А панна Станжерсон? Як вона почувається?

— Краще… Значно краще…

— Ось бачите. То не треба журитися.

— Я засумував, бо мені пригадалися пахощі дами в чорному…

— Пахощі дами в чорному? Ви завжди про них згадуєте! Поясніть мені нарешті, чому вони вас так настирливо переслідують?

— Можливо, колись поясню… Поясню коли-небудь… — І він глибоко зітхнув.