… Писав Константинов чітко й швидко. Але він вважав за краще — а найбільше в останні роки — не писати, а зразу друкувати на портативній машинці, бо слово надруковано неабияк різниться від слова написаного. А коли Константинов підготував свою дисертацію до видання (тема була відкритою — «Політичні маневри гітлерівської Німеччини напередодні заколоту Франко»), то, на превеликий свій подив, помітив, що сторінка, надрукована на машинці, також відрізняється від набраної в друкарні — ніби це два зовсім різні тексти. Він тоді подумав, що міра відповідальності людини за думку — а вище виявлення думки це рядок, набраний у друкарні, — значною мірою залежить від того, на якому папері і яким шрифтом набрано: хоч як там крути, форма — це вже зміст. Він згадав батькового друга; шрифт і папір — якщо вони були справді гарні — збуджували в того захват, що спершу здавався Константинову навіть трохи нещирим; лише згодом, з роками, він зрозумів, що старий володів, мабуть, надто розвиненим почуттям прекрасного.
… Константинов попросив секретаря ні з ким його не з'єднувати і нікого не пускати до кабінету, коли, звісна річ, не буде чогось нагального в Панова з дешифрувального відділу, в Трухіна (той шукав Вінтер) і коли принесуть телеграми від Славіна (у вчорашній Славін лише повідомив, що приступає до з'ясування версії «Зотов», і повторно просив якнайшвидше надіслати матеріали на Глебба).
Працюючи з Славіним десять років, Константинов розумів, що Славін квапить не просто так. На його місці, він, Константинов, вчинив би так само: після того як Глебб відправив на той світ єдиного свідка і ніхто тепер агента ЦРУ в Москві впізнати не може, треба завдати головного удару — змусити самого Глебба відкрити ім'я зрадника. Така можливість з'явилася лише після того, як Славін почув і вчепився за фразу Пола Діка про «гонконзьку мафію» і як Глебб — аж надто збуджено — постарався цю фразу засинати десятком своїх фраз.
Константинов працював допізна; п'ять папок з документами та газетними вирізками він переглянув особливо ретельно, виймаючи з тексту прізвища, клички, дати.
Він уявив собі таку картину:
«В Гонконзькому авіапорту 12 грудня 1966 року офіцер митної служби Бенш зажадав провести повторний огляд багажу м-ра Лао, чиновника банківської корпорації «Лім лімітед», і міс Кармен Фернандес, що летіли рейсом на Сан-Франціско.
Віце-президент філіалу ЮСІЛ у Гонконзі м-р Д. Г. Глебб, який супроводжував містера Лао і міс Фернандес, запропонував офіцерові митниці Беншу скасувати свій наказ, бо, як сказав Глебб, «містер Лао — його вірний друг, людина, якій у Штатах безмежно вірять, а міс Фернандес до того ж працівник спостережної ради американської ювелірної фірми «Кук і сини».
Бенш відповів Глеббу, що він аж ніяк не бере під сумнів віри м-ра Глебба в м-ра Лао і міс Фернандес, але не може скасувати свого наказу, бо це поставить його в незручне становище перед підлеглими.
Потім Глебб запросив Бенша до службової кімнати, де віце-президент ЮСІА відрекомендувався офіцерові митниці як резидент ЦРУ. Але назавтра Бенш відмовився повторити це своє твердження під присягою, хоча під час скандалу, який спалахнув через п'ять хвилин, він говорив про це вголос, і репортер «Кронікл» Дональд Гі все, що тут відбувалося, записав на диктофон: саме на підставі цього запису він і опублікував свій сенсаційний матеріал.
Незважаючи на опір, чемодан відкрили; в другому дні знайшли героїн, котрий оцінили в три мільйони доларів, — небачена на той час контрабанда.
За десять хвилин після обшуку в аеропорт прибув адвокат містера Лао м-р До Цзилі, який заявив, що чемодан, відкритий митними властями, не належить м-ру Лао.
Один з трьох секретарів містера Лао, двадцятисемирічний м-р Жуі визнав, що чемодан — його власність. Інших показань він не дав, і його зразу ж заарештували.
Коли м-ра Жуі повели в наручниках до поліцейського автомобіля, кореспондент «Кронікл» м-р Дональд Гі чув, як другий секретар м-ра Лао сказав заарештованому: «Завтра вас звільнять під заклад, якщо поводитиметесь як треба».
Однак по дорозі до в'язниці поліцейську машину зрешетили кулями і м-ра Жуі доставили в тюремний госпіталь мертвим.
Після опублікування статті в «Кронікл» та «Істерн ревю» репортера Дональда Гі звинуватили в дифамації й наклепі, бо американський консул офіційно заявив, що м-р Глебб, коли зчинився скандал, перебував на відкритті виставки іракської кераміки. М-р Бенін відмовився підтвердити, що м-р Глебб був присутній під час скандалу.
Тоді м-р Гі передав суду плівку з записом голосів, серед них, за висновком експертизи, виразно звучав голос м-ра Глебба. Дональд Гі також приніс три фотографії жінок, яких розшукував «Інтерпол» і яких звинувачували в належності до «героїнового бізнесу», — одна з них була як дві краплі води схожа на міс Кармен Фернандес; але в списках «Інтерполу» вона проходила під іменами Марія, Росіта Лопес, Шлар і Кармен Гарсія.
Після цього м-р Глебб зник із Гонконгу, не ставши як позивач перед судом першої інстанції; зникла і міс Фернандес.
Дональда Гі відкликали з Гонконгу й відправили до Таїланду. Там на нього вчинили напад терористи. Після семимісячного лікування в госпіталі він повернувся до Нью-Йорка, але газета відмовилась відновити з ним контракт. Дональд Гі звинуватив ЦРУ в тому, що напад на нього інспіровано їхніми людьми. Суд присяжних не став слухати справу м-ра Гі, бо, мовляв, він не зміг підтвердити своє обвинувачення документами.
М-р Гі заявив, що витратить усі свої гроші на розслідування, яке буде провадити сам, і збере необхідні докази.
Останній раз згадували про «справу Дональда Гі» в січні 1970 року.
У 1976 році якийсь Дональд Гі почав передавати кореспонденції з Нагонії для вкрай правої «Стар».
«Центр.
Дякую за інформацію про Глебба, Фернандес і Гі. Чи можна ознайомити з цими фактами Дмитра Степанова, письменника й журналіста? Він займався Гонконгом, наркотиками, людьми ЦРУ і Ліма, що зав'язли в цьому бізнесі.
Славін».
— Думаю, що вам потрібно негайно, на кілька днів, не більше, вилетіти до Нагонії, — сказав Федоров, вислухавши рано-вранці повідомлення Константинова. — Але я трохи переакцентую ваше завдання: по-перше, треба ближче самому досконально дослідити, чи є змога ремонтажувати площадки для балістичних ракет, націлених на нас, — я кажу про ті, які там мали американці, коли правили колонізатори? А по-друге, поговоріть з Степановим — треба до кінця збагнути Глебба, включаючи, звичайно, «гонконзький вузол».
… До Нагонії Константинов вилетів нічним рейсом; прилетів туди на світанку; з Степановим зустрівся вдень. Напад узяв квитка на дев'яту годину вечора.
Константинов виклав Степанову суть проблеми стисло, карбуючи слова; закінчив він так:
— Глебб, Лао. Вузол Гонконгу. Наркотики, ЦРУ, гонконзька таємна служба. Чи не змогли б ви допомогти нам розплутати все це?
— Лао — людина містера Ліма?
— Мабуть.
— Це не відповідь, Костянтине Івановичу. Точніше, «так» чи «не так».
— А ми не знаємо. Тому я й прилетів до вас, Дмитре Юрійовичу, саме з цього приводу. Але зараз найбільше пас цікавить Глебб.
— Якою мірою він небезпечний для інтересів нашої країни тут, у Нагонії?
— Значною. У нас є деякі підстави вважати, що він — ланка в ланцюгу, котрий зв'язує ЦРУ з їхнім агентом у Москві.
— Шпигун у Москві? Росіянин?
— Ми не знаємо. Поки що принаймні не знаємо.
— Тема зрадництва мене цікавить, — сказав Степанов. — Що це воно таке, до речі, як гадаєте?
— Аномалія, — впевнено відповів Константинов. — Більше того, мені здається, що зрада — взагалі категорія патологічна, невластива нормальній людині.
— Чи не полегшуєте пояснення проблеми, Костянтине Івановичу?
— Навпаки. Ускладнюю, Дмитре Юрійовичу. Але я висловлюю свій власний погляд, чи варто підстроюватись під інші?
— Тільки я не дуже вмію знімати прихованою камерою і бігати по дахах, — усміхнувся Степанов.
— У вас любительське уявлення про роботу контррозвідки, — Константинов теж усміхнувся. — Державна безпека займається питаннями державними, а якщо так, то основний інструмент наш — голова, а не акробатичний хист…
— Як і чим саме я можу допомогти?
— Діло це, звісно, ризиковане, Дмитре Юрійовичу, а ми до вас, пробачте, ставимось по-хазяйськи — ваші книги й фільми потрібні країні. Тому будьте обережні, гаразд? Річ у тому, що тут, у Нагонії, працює американський журналіст Дональд Гі…