ТАРС уповноважений заявити…

Константинов

Проскурін розіклав перед Константиновим на великому темно-горіхового кольору столі для засідань десять аркушів паперу, на яких було видруковано найменування міністерств і відомств, так чи інакше зв'язаних із поставками в Нагонію.

Константинов швидко переглянув сторінки й трохи роздратовано сказав:

— А ще конкретніше можна?

Проскурін знизав плечима:

— Я тут прикинув. Коло звужується. Залишилося всього кілька чоловік.

— А скільки з них мають доступ до секретних документів?

— Дванадцятеро.

— Установочні дані підготували?

— Підготував.

— Є таке, що може насторожити?

— В мене до жодного з них немає претензій.

— Претензій? — перепитав Константинов. — І не може бути претензій до радянських людей. Або факти, або — нічого.

— Я виходив з наших сьогоднішніх критеріїв.

— А от що стосується критеріїв — то вони сталі. Де матеріали про цих людей?

— Трухін передруковує.

— Коли закінчить?

— Сподіваюся, до обіду.

Константинов глянув на Проскуріна і повторив:

— Коли закінчить, я питаю?

— До чотирнадцятої нуль-нуль.

— Спасибі.

Задзвонив один з семи телефонів; Константинов зразу вгадав, який з них дзвонить, узяв трубку:

— Слухаю. Так. Привіт. Ну? Заходьте негайно.

Поклавши трубку, Константинов замислено подивився на телефонний апарат, потім обернувся до Проскуріна:

— У ваших списках Парамонов проходив?

— Той, про якого повідомив Віталій Всеволодович?

— Еге.

— Проходив.

— Але у звужене коло його не включили?

— Ні. Ви ж сказали, що агента все-таки просять передавати дані політичного характеру.

— Правильно. Але Парамонов може бути передавачем інформації. Де він зараз працює?

— У «Міжсудремонті».

— Ким?

— Завідує автобазою.

— Що саме робить «Міжсудремонт»?

— Цього я ще не з'ясував.

— Приблизно можете відповісти?

Проскурін знизав плечима:

— Я не наважуюсь, бо знаю ваше ставлення до приблизних відповідей.

— Загалом правильно. Будь ласка, спробуйте з'ясувати це негайно, бо спостереження — після повідомлення Славіна — одержало дуже тривожні сигнали на Парамонова, вони йдуть доповідати мені. За чверть години з'ясуєте.

— Я постараюсь, але краще б — за півгодини.

— Гаразд. Але тоді, будь ласка, дізнайтеся, чи не допомагає Парамонов комусь з начальства ремонтувати машину — в особистому, так би мовити, плані. Кому карбюратор поміняв, кому кільця перебрав, ясно? Славін схопив деталь, проаналізуйте її: за півгодини, як умовились.

Константинов звів очі на полковника Коновалова. Той ніби чекав цього погляду. Одразу ж дістав з папки ще один аркуш паперу з текстом, надрукованим майже без полів, і мовчки подав його генералові.

Константинов заходився читати:

— Де живуть його родичі? — запитав Константинов і зразу ж подумав, що Коновалов ще не встиг про це дізнатися, — було мало часу, запитав просто для того, щоб дещо підказати полковникові, порадити.

Але Коновалов, сивуватий, кругленький, трохи нахилившись уперед, факірським жестом вихопив ще один аркуш і став читати:

— Дядько, Цизін Марко Федорович, живе в Оттаві, працює вантажником на бойні, а тітка, Цизіна Марта Генріхівна, прибиральниця в готелі.

— Як вони туди потрапили?

— Після війни; їх німець туди загнав.

«Фраза учасника війни, — зразу ж зауважив Константинов. — Ми сказали б інакше: «Загнали фашисти». І в цій мовній дрібниці — криється глибокий зміст».

— Ще одна довідочка, ознайомтесь, будь ласка, товаришу генерал.

— Коли ж ви встигли? Часу ж було зовсім мало.

— Ех, Костянтине Івановичу, мене за те й на пенсію відтирають, що молодим, мовляв, спокою не даю.

— Разом на пенсію підемо, — пообіцяв Константинов і спіткнувся на першій же фразі довідки:

Константинов швидко підвівся з-за письмового столу, відімкнув сейф, перегорнув сторінки, щойно залишені Проскуріним, відклав одну, схилився над нею, дмухнув погаслою сигарою, знову запалив її, навіть не помітив, як полум'я запальнички спалило брунатне листя з лівого краю, і спитав Коновалова:

— У вас про Вінтер більше нічого немає?

— Нічого, товаришу генерал.

— Спасибі, Трохиме Павловичу.

— Дозвольте йти?

— Так, будь ласка. Про Вінтер забувати не слід.

… Підстави для цього були: старший науковий співробітник кон'юнктурного інституту Ольга Вікторівна Вінтер була допущена до секретних документів, пов'язаних, зокрема, з становищем у Нагонії, бо темою її кандидатської дисертації була проблема проникнення на африканський континент багатонаціональних монополій.

— І якщо вам не важко, — попросив Константинов, — спробуйте роздобути для мене її дисертацію.

… За півгодини повернувся Проскурін. Константинов глянув на нього з-під окулярів.

— «Міжсудремонт» веде переговори про ремонт наших торгових кораблів, які вирушають у міжнародні рейси. Підтримують ділові зв'язки з НДР, Великобританією, ФРН, Югославією й Францією. Директор контори Єрохін автомобілем не користується, а його заступник, що займається африканськими рейсами, Шаргін Євгеній Никифорович, має «Волгу». Парамонов порається біля неї сам, робить профілактику, дістав нові покришки, здається, з шипами.

— Все?

— Ні, не все. Шаргін, хоч і не має допуску до секретної інформації, однак часто буває в Міністерстві зовнішньої торгівлі. Його брат, Шаргін Леопольд Никифорович, закуповує техніку, не раз виїздив за кордон, до Луїсбургу літав тричі. Серед партнерів на переговорах був Джон Глебб, що ним ви цікавитесь.

— Ми, — поправив його Константинов. — Ми ним цікавимось. І ви в тому числі. Спостереження за Парамоновим, я гадаю, треба підсилити. Цизіна слід проаналізувати. Хто це зможе зробити?

— Думаю — Грсчаєв.

— Чому?

— У вас є заперечення проти його кандидатури?

— Нема. Нехай подивиться. Тільки, звичайно, дуже обачно.

— Гаразд.

— Ольга Віитер входить до «звуженого кола»?

— Так. Але я, Костянтине Івановичу, маю намір її вилучити. Жінка вона, правда, язиката, різка, але всі, хто її знає, кажуть, що вона чудова людина.

— А що ви можете сказати про її чоловіка?

— Її чоловіком мої люди не цікавились.

— Але ж її чоловік — Зотов. Він сидить у Луїсбурзі. І займається, зокрема, поставками до Нагонії.

— Он як… Значить, мережа? Зотов — Вінтер — Парамонов?

— Зотов — там, Вінтер — тут, а Парамонов — передає інформацію? Ви так уявляєте собі цю мережу?

— Теоретично така мережа цілком можлива… Елегантна навіть, я сказав би… Та Стрельцов уже придивлявся до Вінтер, розмовляв про неї із знайомими — всі в один голос запевняють: хороша людина. Невже так спритно маскується? А втім, якщо мережа існує, вона повинна грати, змушена, точніше кажучи…

Константинов слухав Проскуріна замислено, крутив у руках олівець, а потім спитав:

— Вінтер ще й досі їздить на корт? Славін повідомив, що вона прекрасно грала в теніс там, у Луїсбурзі. Корт — чудове місце для зустрічей з різними людьми…

— Про теніс ми не з'ясовували, Костянтине Івановичу.

— Я дуже прошу вас з'ясувати це. Та ще поцікавтеся, до вона грає? В якому товаристві? «Спартак», ЦСКА, «Динамо»? З ким грає — теж цікаво.

Через дві години Проскурін доповів, що Ольга Вінтер грає на кортах ЦСКА. Серед її партнерів був заступник начальника управління, відповідальний працівник Держплану й Леопольд Шаргін, з Міністерства зовнішньої торгівлі.