Цього разу Нелсон Грін улаштував обід у себе в офісі: поряд з кабінетом, дуже маленьким і скромним (єдина розкіш — картини Шагала, Пікассо і Сальвадора Далі у вузеньких білих рамках), був зал; білі меблі вісімнадцятого століття; вітражі, привезені з італійських монастирів; багато квітів у високих глиняних глечиках — подарунок єгипетського короля Фарука.
За величезним столом сидів лише один гість — Майкл Велш.
— Я випросив у дружини дозволу привезти для нас каспійської ікри, — хмикнув Грін. — Покуштуйте, яке це чудо, прислали ранковим рейсом з Тегерана.
— Скажіть, щоб підігріли чорний хліб, — мовив Велш. — У Парижі, в ресторанчику «Чорна ікра», білий не подають, лише чорні грінки, вони купують їх у росіян.
— Я теж купую в них; російський чорний хліб — це чудо. Ну, Майкл, що в нас нового?
— Через тиждень можете відправляти до Нагонії своїх експертів.
— Не забудьте постукати по дереву.
— А голова навіщо? Я й кажу, найкраща порода дерева моя голова.
— Найкраща порода дерева — голова Форда, бо він в юності грав у регбі без шолома. А в мене е новини зовсім не радісні.
— Заїмо чорною ікрою, — всміхнувся Велш. — З нею всі новини стають конструктивними.
— За моїми відомостями, банки Цюріха й Лондона зафіксували інтерес Європи до режиму Грісо. Хтось — ми що не з'ясували точно, хто саме, — вклав у реконструкцію Нагонії близько п'ятдесяти мільйонів марок. Це, звичайно, не гроші, але це крок, Майкл. Європа починає показувати зуби.
— Нехай собі.
— Все це не так просто. Я й досі працюю в Чілі, крадькома, Майкл, а бізнес цього не терпить.
— Я розумію.
Увійшов мажордом — у фраку й білих рукавичках, високий, мовчазний малаєць. Він поклав перед Велшем меню у важкій оправі з червоної шкіри.
— Раджу замовити фазанячий бульйон і осетрину, вони це добре готують, — сказав Грін.
— Пробачте, сер, — зауважив мажордом, — але я не радив би замовляти осетрину; я подивився на рибу, яку доставили з Тебріза, в ній немає тієї жирності, яка робить її делікатесом. Я запропонував би скіякі, з Токіо привезли туші двох бичків, відгодованих пивом, масаж їм робили щодня, від самого народження, м'ясо, по-моєму, відповідає найвищим стандартам.
— Стандарти однакові, — хмикнув Грін, — тільки тому вони й лишилися стандартами. Але якщо ви вважаєте, що скіякі кращі, — то будемо їсти телятину.
— Вибачте, Нелсон, — поморщився Велш, — але я не можу їсти телятини, мені жаль телят, я любуюсь ними на фермі, годую їх з рук молоком із соски.
— Тоді, сер, — сказав мажордом, підпливши до Велша, — я порекомендував би вам ангулас, дуже тонізує, наш Пабло чудово готує цю страву, не гірше, ніж у Сантьяго-де-Комностела.
— Хай буде ангулас — це дуже добре, я досі пам'ятаю їхній смак після Чілі, там у Пуерто-Монт чудовий рибний базар, а як готують ангулас!
Мажордом нечутно вийшов, ступав по товстому білому килиму обережно, наче мисливець, що скрадається до звіра.
— Ситуація в Нагонії відрізняється від чілійської, Нелсон, — вів далі Велш, утупившись замисленим поглядом у спину малайця. — Люди Яна Сміта підготували чудові фотоматеріали про жорстокість африканців проти білої меншості — це справляє враження. Вже є записи бесід з жертвами, прекрасно поставлено, ніхто не посміє спростувати, зроблено як слід. Тому наша допомога буде в Нагонії актом високо гуманним, конче потрібним, розумієте? До того ж я обмірковую ряд цікавих ходів: містер Огано…
— Хто це?
— На якому світі ви живете, Нелсон?
— На грішному.
— Огано — лідер націоналістів, він увійде в Нагонію, ми з ним працюємо уже три роки… Так от, Огано нас піддасть нищівній критиці, розумієте?
— Не розумію. Нас і так безперестанку лають у всьому світі, годі, набридло.
— Нелсон, покладіться в тактиці на мене. Коли б ми допрацювали до кінця з Піночетом, коли б у нас тоді була в Москві така людина, яку ми маємо тепер, повалення Альєнде можна було б провадити під лозунгом національної революції, боротьби за демократію і компетентність. І Піночет був змушений накинутися на нас за економічну блокаду: «Це ви, кляті янкі, не давали Альєнде автомобілів і запасних частин до них! Це ви, кляті янкі, не поставляли нам гірничого устаткування! Це ви таким чином призвели країну до економічного хаосу й погубили нашу гордість — доктора Альєнде!» І вам довелося б відправити туди машини та обладнання, вам тоді не довелося б крастися, Нелсон. Ми не забули цього уроку. В Нагонії схема гнучкіша.
— А вам не здається, що, дозволяючи ганьбити себе, ми, діставши певні дивіденди сьогодні, набагато більше втратимо в майбутньому?
— Ваші пропозиції?
— Пити фазанячий бульйон.
Велш озирнувся: за його спиною стояли два офіціанти, а поруч, неначе сфінкс, мажордом.
Як тільки вони поставили чашки (жести офіціантів, мов у балерин, вишколені), Грін накинувся на бульйон так, ніби від учорашнього дня нічого не їв.
— Фазана треба їсти гарячим, — пояснив він, — дуже корисний бульйон — фазанячий, лікує підшлункову залозу, багато панкреатину.
Він з'їв бульйон миттю, відставив чашку («Все-таки в ньому відчувається фермер середнього Заходу, — подумав Велш, — слава богу, до нього нічого не пристало від нуворишів; тарілку, а частіше миску, саме так відсувають мої ковбої»), грудьми наліг на стіл:
— Майкл, Пентагон робитиме те, про що ви мене просили, але це станеться в останню мить, їм треба погратися в самостійність, — таке буває з молодими міністрами. Вертольоти вже перекинуто на флот, але їх не віддадуть цьому самому…
— Огано.
— Так, правильно. Пентагон хоче, щоб ви просили якомога наполегливіше, розумієте? Мені здається, вони почувають себе ображеними: ви даєте їм шматок пирога, однак тісто замішуєте за своїм рецептом. Ознайомте їх хоча б із загальними планами операції. Я вам раджу не забувати про їхні честолюбні амбіції; справді, від цього з вами нічого не трапиться. Тепер ще одне: як реагуватиме Європа? Ви там контролюєте ситуацію? Якщо Бонн і Париж тільки промовчать — цього замало, зважаючи на їхні особливі стосунки з Москвою. Треба зробити так, щоб Європа підтримала нас.
— Ви багато вимагаєте від мене, Нелсон. Париж знає, що в самому лише Конго наші корпорації мають вкладів майже на тридцять мільярдів доларів. З них два мільярди — ваші. А вся Європа вклала туди не більше семи мільярдів. І ви хочете, щоб вони одностайно підтримували нашу перемогу?
— Це нації, які вироджуються, хай їм грець! Невже важко зрозуміти, що, коли чорномазі переможуть там, європейців виштовхають коліном під зад, як матросів з портового борделя, що пропилися вщент?! Єдина надія утримати південь Африки, бодай південь, — підтримка Гагано…
— Огано.
— Чи не все одно…
— І все-таки реакція Європи буде двоїстою, Нелсон, але, мені здається, на нашу користь.
Нелсон дістав зубочистку, прикрив рота рукою, поколупав у зубі, буркнув:
— Двоїстою — незважаючи на те, що цього вашого Огано опікає містер Лім?
— Ого! Непогано працює ваша особиста розвідка!
— А як же інакше? Тільки дай вам волю…
— Про наші контакта з концерном Ліма знає, крім мене, лише одна людина: ви, Нелсон.
— Неправда. Крім мене, про це знає ваш Лоренс, а він, цей самий Лоренс, зв'язаний з голландським «Шелл». І, мені здається, він зорієнтований на «помірковану» Європу, на ту, словом, яка хоче жити в обіймах Москви.
— Вам «здається» чи ви впевнені в цьому?
— Якщо мені здається, значить, я впевнений у цьому, Майкл… І останнє: як прореагує Москва?
— Судячи з інформації нашої людини, вони готові до воєнної допомоги. Наше завдання — учинити переворот за якісь там півгодини, тоді ми виб'ємо всі козирі: Москва поважає міжнародні договори…
— Та невже!
— Нелсон, ви, мабуть, надто часто дивитесь наш телевізор. Не піддавайтесь пропагандистській нісенітниці. Вони шанують міжнародні договори, повірте мені, шанують. І в цьому, на жаль, їхня сила.