ТАРС уповноважений заявити…

Глебб

Лоренс подзвонив Глеббу вже після вечері:

— Джон, було б славно, коли б ви знайшли для мене півгодини.

— Щось трапилося, бос?

— Просто я хочу на вас подивитись, ви заряджаєте мене оптимізмом.

Коли Глебб приїхав, Лоренс сидів біля телевізора й слухав коментар лівого журналіста Алвареша; останнім часом той, досить часто й різко виступаючи, говорив про війська Огано, розквартировані на кордонах Луїсбургу.

— Послухайте цього хлопця — він уміє бити, — сказав Лоренс.

Алвареш тим часом закінчував виступ:

— Ми, на жаль, не переклали статті російського журналіста Дмитра Степанова — він зараз у Нагонії і користується матеріалами, які йому дав прем'єр Грісо. Документи тільки тоді є документами, коли їх можна підтвердити фотографіями, висловлюваннями, офіційними заявами. Степанов навів висловлювання генерала Огано. Я повторю це висловлювання — Огано досі не відмежувався; мабуть, це важко зробити: «Я не притягатиму до відповідальності тих моїх хлопців, які повісять на стовпах росіян, що приїхали в Нагонію, — я солдат, і мені зрозуміле почуття ненависті». До Нагонії приїхало чотириста російських спеціалістів: з них сто лікарів, сорок агрономів, п'ятнадцять викладачів університету, дев'яносто геологів, шістдесят епідеміологів. Так, приїхали різні спеціалісти, це — правда.

Степанов веде далі: «Як же їм було не приїхати, коли Огано заявив кореспондентові «Кронікл» місяць тому: «Мої люди готові до останньої битви. Мої люди знають, як стріляти від живота і бити ножем у ключицю, отже, мої люди знають, як перемагати. Ми оволоділи новітньою технікою, ми відчуваємо міцні плечі у Луїсбурзі — все це дає нам певність щодо успішного завершення битви, яка має відбутися». Я хочу звернути увагу нашого уряду на слова генерала Огано з приводу «міцних плечей» у Луїсбурзі. Невже наш президент вважає, що вогонь війни, який спалахне за сімдесят кілометрів від нашої столиці, спрямується тільки в одному напрямку? Вітер війни некерований: спалахнувши, він може шугонути не в тому напрямку, який потрібен генеральним штабам і розвідувальним управлінням. Дякую вам за увагу, дами й панове…»

Лоренс вимкнув телевізор, подивився на Глебба запитально:

— Ну як?

— Вас це лякає?

— Я лякаюсь лише тоді, коли хворіють мої онуки. Мене трохи здивувало інше: я тільки-но прочитав цей виступ Алвареша, мені його передав генеральний директор телебачення; він сказав, що питання про виступ дискутується в уряді. Отже, перемогла точка зору центру, якщо Алвареш виліз на екран? Чи не захоплюєтесь ви ставкою лише на саму тільки силу? Чи не переоцінюєте можливостей Стау?

— Точніше сказати «ми», Роберт, — зауважив Глебб. — Стау — наша спільна ставка.

Лоренс поморщився:

— Не чіпляйтесь до займенників. «Я», «ми» — хіба не однаково, зрештою? Ми робимо одне діло, і ми зобов'язані робити його добре. Але посол вагається: йому здається, ніби тепер не час передавати Огано вертольоти, він гадає, що в них техніки досить. А в нього, як вам відомо, особливі зв'язки з Пентагоном.

— Пошліть телеграму в Ленглі, запропонуйте відмінити операцію «Факел», та й по всьому, Роберт.

— Чого це ви такий сколошканий? Не треба так, Джон. Я викликав вас не як шеф, а як друг. Я хотів, щоб ми продумали всі можливі препозиції в бійці. Знаєте, бійка зі своїми — найприкріша, але водночас і найнебезпечніша.

— Правильно.

— Може, слід трошки скоригувати нашу лінію?

— Тобто?

— Джон, я більш-менш знаю росіян — все-таки я почав з ними спілкуватися в ту пору, коли ми підтримували деякі контакти з ними, і це були дружні контакти, поки Даллес не почав свою операцію з нацистами в Швейцарії. Я побоююсь тільки одного: щоб наші тутешні нікчеми не перелякались. Вони можуть дати задній хід, Джон.

— А що далі?

— Не зліться. Всі знають, що операцію «Факел» спланували ви. Всім відомо, як високо оцінив її адмірал і ті, хто його підтримує. Але мені доручено вести політичну лінію, адже я тут — як ви кажете — бос, і коли Державному департаменту» росіяни прищикнуть хвоста на чомусь, шишки полетять не тільки на вас, а й на мене.

Глебб засміявся не розтуляючи рота — це означало, що він страшенно лютий.

— Ну що ж, я не боюсь шишок, я до них звик. Але я гадаю, що той Стау, в якого ви перестали вірити, все-таки проведе операцію, яку я задумав, і це скерує тутешніх центристів разом з їхнім президентом у потрібному напрямі.

— До цього я й веду, Джон. Чи варто так відкрито дрочити росіян? Може, розумніше головну ставку робити на гру? Може, доцільно трошечки підредагувати виступи наших меттерніхів, трошечки спрямувати їх у русло стриманості?

— Це — ваша справа, Роберт, робіть як вважаєте за потрібне. Моє завдання — сісти у вертоліт, надісланий з Нагонії…

— Пробачте, але мушу спитати, Джон… Десь промайнуло повідомлення, що у вас є особисті інтереси в Наготі. Ніби ви там втратили якісь вклади і таке інше… Я но заперечую проти особистого інтересу, який поєднано з нашим загальним, глобальним інтересом, просто мені хотілось би знати — чи це правда?

— Дурниці. Де промайнуло таке повідомлення? В Росії? І ви їм вірите?

— Їм я не вірю. Повідомлення, однак, з'явилося не в них — у Європі.

— Воно у вас є?

— Буде.

— Вам не хочеться відкривати своє джерело інформації?

— Треба добре перевірити це джерело, днів за три буду готовий до детальної розмови, і, звичайно, ви можете покладатися на мою підтримку, я не вірю, що ви здатні бодай у дрібниці переступити межу закону і заради своїх інтересів плутати державні справи з особистими. Я хочу, щоб світ говорив про нас як про тих, хто ділу боротьби за демократію служить у білих манишках, з чистими руками, по закону.

— Спасибі за добрі слова, Роберт, тільки в мене одне запитання: ви певні, що в нас з вами вийде діло, якщо будемо дотримуватись межі закону?

— Я вважаю, що ми трудимося в рамках закону, Джон. Я так хочу думати. Гра мусить бути законною — навіть з росіянами. Коли ми бережемо Розумного, ми чинимо законно, ми думаємо про благо агента, хіба не так?

— Кого ви хочете обманути, Роберт? Себе чи мене?

— Я не зовсім вас зрозумів, Джон…

Глебб підвівся, засміявся знову, але тепер гучно й розгонисто:

— Бос, я зрозумів вашу ідею. Дайте мені час серйозно подумати, і я вам покладу на стіл план розвитку комбінації — повірте, я так само, як і ви, шаную закон і живу по закону.

Вийшовши від Лоренса, Глебб подивився на годинник: до коктейлю, який влаштовувала Пілар, лишилась година. Він сів за кермо і помчав у посольство. Там піднявся в кімнати шифрозв'язку, котрі охороняли морські піхотинці.

Шифровку він адресував резидентові ЦРУ в Федеративній Республіці; він колись працював помічником Глебба в Гонконзі; зв'язувала їх не тільки дружба, але й спільний інтересуділі.