Славін


— Послухайте, — стомлено повторив Глебб, — якщо нашим газетярам не повірили, то вашим викривальним публікаціям тим паче не повірять. Ми не реагуємо на ваші викриття, як, до речі, і ви — на наші.

— Містер Глебб, на ті викриття, про які я лише натякнув — ви ж просили мене поінтригувати, — прореагують. Адмірал не захоче мати в конторі працівника, який перебуває в родинних стосунках з нацистами й приховує від «Інтерполу» жінку-агента, у якої фальшивий паспорт. Ходімо вниз, незручно, Пол нас давно жде…

— Я влаштував Полу інтерв'ю у містера Лоренса, він поїхав, так що ми самі, не тривожтеся. Пілар, ти не хочеш приготувати нам коктейль, гвапенья?

— З радістю. Що питиме наш друг?

— Те, від чого не мруть, — посміхнувся Славін. — На ваш смак.

— Хто з нас більше начитався авантюрних романів? — жінка знизала плечима. — По-моєму, ви, а не я.

Вона спустилася по сходах униз, і Славін почув, як тихо грюкнули вхідні двері; вони лишилися в будинку самі.

— Всі документи, які вас викриють — сказав Славін, — зберігаються не в моєму номері. Вони сховані в надійному місці.

— Це ви сказали до того, що мені немає сенсу ліквідувати вас? Боже, які ж ви підозріливі, Віт. Гаразд, давайте начистоту, о'кей?

— О'кей.

— Мені буде неприємно, коли все, про що ви схематично розповідали Полу, стане документом — з іменами, фотографіями, фактами. Інша справа, що той скандал, про який ви згадали, обріс фантастичними плітками, там більше вимислу, ніж правди, але я його не хочу. Ваші умови?

— Мене, як і Пола, цікавлять імена «добрих друзів» фірми містера Лоренса, нічого більше.

— Якої національності?

— Нашого громадянства, зрозуміло.

— Що вам це дає?

— Те саме, що й Полу, — сенсацію.

— Я вам віддам імена, а ви мені передасте документи, пов'язані з Гонконгом.

— А з нацизмом? З жінкою, яка живе по чужому паспорту, — це вас не тривожить?

— Кажучи «Гонконг», я маю на увазі увесь комплекс вашої інформації.

— Гаразд. Перенесемо зустріч на завтра?

— А зараз уже завтра.

Славін поглянув на годинник: пів на третю ранку.

— Ваша пропозиція? — спитав він.

— Ви пишете імена учасників гонконзької справи, а я пишу вам імена тих друзів Лоренса, які відомі мені.

— Домовились. Де можна сісти? Внизу? Чи там гості?

— Чому ж? Ходімо вниз.

У холі, коли Славін і Глебб спустились туди, була тільки Пілар. Вона стояла біля величезного, на всю стіну, вікна, припавши лобом до шибки.

— Ми домовилися з містером Славіним, гваненья, — сказав Глебб, — радій за нас.

Жінка обернулась, обличчя її було бліде.

— Це — жахливо, — сказала вона. — Нехай ми з тобою матимемо неприємності, зрештою ми їх переживемо, а як буде тому росіянинові в госпіталі, якщо його видадуть Москві?

— Ви маєте на увазі Зотова? — спитав Славін, подавшись уперед. Він точно зіграв щасливий подив.

— Я не знаю його імені, я не знайома з ним, просто я читаю газети…

Джон засміявся своїм дерев'яним сміхом, пронизливо зиркнув на Славіна, і той подумав, що грають вони разом непогано, спритно грають, добре вводять компонент почуття, зрозумілого для жінки, — не втрималася, бідолашна, а він так суворо й звично для Славіна (мотивований сміх у складних ситуаціях) розлютився, що не повірити у зраду Зотова просто не можна.

— Невже Зотов — ваша людина? — знову піддався Славін.

— Ви так легко вірите жінці? Що ж, ваше право — приймайте її слова на віру й не пишіть мені про Гонконг, — він знову подивився на Пілар, — про що ми тільки-но умовилися з вами по-джентльменськи.

— Я напишу, Джон. Але ж Пілар сказала ім'я, а ви повторили двічі — імена.

— Те, друге ім'я я можу й не писати вам, їй нічого не загрожує.

— Їй?! Чому їй? Чому не загрожує? — Славін зрозумів перевірку, зреагував точно, він побачив це по очах Пілар. — Вона була не таким добрим другом Лоренса, як цей Зотов?

— Вона була дуже добрим другом, — відповів Джон. — Тільки її вже немає на світі, у вас нічого з нею не зможуть зробити — вона померла, Віт.

— Це, здається, дружина Зотова, так?

— Вона, — відповіла Пілар і подала Славіну склянку з джином. — Хочете, щоб я трошки відпила?

— Ви ж п'єте тільки червоне, гвапенья, — відповів Славін. — До речі, чому «гвапенья»?

— Вона родом з Галісії, — пояснив Глебб. — А там зменшувальне від «гуаппа» — красуня — звучить «гвапенья» — красунька, і мені це більше подобається.

«Вони вважають, що змогли провести підстраховку своєї «операції прикриття», — подумав Славін, трохи надпивши джину. — Вони провели її непогано, я гадав, що це буде незграбніше. Вони віддали нам мертву Вінтер і скомпрометованого ними Зотова. Вони вважають, що ми тепер підемо по цьому сліду. Дуже добре. Мене це влаштовує, ой як влаштовує, тільки мене зовсім не влаштовує те, що ви тримаєте під арештом Зотова, нещасного, сивого, доброго чоловіка, ось що мене не влаштовує, Глебб, і ти зробиш так, що його звільнять, клянусь своєю честю, ти зробиш це».

— Ви ж мені назвали імена ваших дру…

— Друзів містера Лоренса, — перебив його Глебб. — Я й він — це різні речі, я борюсь за свою любов і за свій бізнес, у нього ж — інші завдання, Віт.

— Гаразд. Я розумію. Це — позиція… Я просто хотів сказати: якщо ви назвали мені імена, то й я не буду писати, а також назву відомі мені імена, згодні? Джон подивився на Пілар; та кивнула.

— Отже, містер Лао, містер Лім, міс Фернандес, гер Шанц, покійний секретар Лао містер Жуї, інспектор британської митниці. Бачите, я дав вам значно більше імен, ніж ви мені. Я вчинив по-джентльменськи?

— Так, — сказав Глебб. — Цілком.

«Дурень, чого ти поспішаєш? Я ж не назвав тобі тих імен, про які ти не можеш не здогадатись, невже в тебе погана пам'ять? — напружено думав Славін. — Чи для тебе найголовніше — втовкмачити мені свої імена? Починай, бачиш, як напружено я чекаю?»

— Ні, — тихо сказала Пілар. — Ви не назвали ще одного імені.

Глебб знову посміхнувся, зіграв зразу ж:

— Їй ніхто не повірить, вона божевільна.

— Ви — про Емму? — спитав Славін. — Так, Пілар?

— Так.

— Більше я нікого не забув?

— Ні, — сказала Пілар.

Славін допив свій джин, поставив склянку на мармур каміна і посміхнувся:

— А ви?


«Центр.

Не виходив на зв'язок, бо вів розмову з Глеббом. «Компаньйоном», якого іменують «П», по-моєму, є Пілар Суарес, вона ж Фернандес. Глебб і Пілар назвали імена Вінтер і Зотова як «друзів» Лоренса в обмін на мою інформацію про Гонконг. Як мені здається, я переконав його в тому, що повірив у зраду Зотова. Глебб певен, що «віддавши» нам Вінтер і Зотова, комбінацію прикриття завершить успішно. Він розраховує на стриману реакцію Ленглі на випадок, якщо з'явиться викривальний матеріал про нього й Пілар. Йому, однак, невідомо, що фотографія Пілар і Зотова на балконі перед нападом на Зотова в моєму розпорядженні.

Славін».


Загрузка...