Втрачений символ

Розділ 125

Стоячи в тиші елегантної ванної кімнати на першому поверсі Храмового дому, Роберт Ленґдон пустив воду у фаянсову раковину і поглянув на себе в дзеркало. Навіть у тьмяному світлі він бачив себе таким, яким почувався, — повністю виснаженим.

Його сумка знову була в нього на плечі, але тепер набагато легша, порожня, за винятком особистих речей та кількох пожмаканих карток із нотатками для лекції. Він не зміг стримати усмішку. Програма візиту до Вашинґтона виявилася дещо напруженішою, аніж професор очікував. Але навіть за таких обставин він мав дякувати долі за те, що загалом усе склалося нормально.

Пітер живий.

А оприлюднення відео перепинили.

Кілька разів зачерпнувши долонями води і вмивши обличчя, Ленґдон відчув, що поволі оживає. Усе й досі було як у тумані, але адреналін у його тілі потроху вгамовувався і він знову повертався до звичного стану. Витерши руки, Ленґдон поглянув на годинник із Мікі-Маусом.

«О Господи, так пізно!»

Ленґдон вийшов із ванної і пішов уздовж вигнутої стіни залу слави — широкого проходу під граційною аркою з портретами відомих масонів — президентів Америки, філантропів, світил науки й культури та інших впливових американців. Зупинившись на мить перед портретом Гаррі Трумена, він уявив собі, як цей чоловік проходив обряди та ритуали, щоб стати масоном, як студіював їхнє вчення.

«За тим світом, що ми бачимо, існує ще один — прихований. Від усіх нас».

— Ти так і йдеш, не попрощавшись? — почувся голос із залу.

Ленґдон обернувся.

То була Кетрін. Цієї ночі вона пройшла через пекло, однак зараз мала несподівано бадьорий вигляд, якимось чином примудрившись швидко відновити свої сили.

Ленґдон утомлено посміхнувся.

— Як там Пітер?

Кетрін підійшла до нього і ніжно обійняла.

— Я перед тобою у вічному боргу.

Він розсміявся.

— Ти ж чудово знаєш, що я не зробив нічого особливого.

Кетрін надовго затримала його у своїх обіймах.

— Із Пітером усе буде добре. — Вона відпустила його і зазирнула у вічі. — До речі, він щойно сказав мені дещо, дещо абсолютно неймовірне, дещо прекрасне. — Її голос затремтів від передчуття. — Мені треба самій це побачити. Я за хвильку повернуся.

— Що? Ти куди?

— Я ненадовго. А Пітер хоче з тобою поговорити… сам на сам. Він чекає на тебе в бібліотеці.

— А він не сказав навіщо?

Кетрін усміхнулася і похитала головою:

— Ти ж знаєш, Пітер полюбляє таємниці.

— Але…

— Я скоро повернуся.

І вона пішла.

Ленґдон тяжко зітхнув. Він відчув, що для нього забагато таємниць упродовж однієї ночі. Звісно, залишалися запитання без відповідей і серед них — масонська піраміда та Втрачене Слово, але професор відчував, що відповіді на ці запитання призначалися не йому. Бо він не був масоном.

Зібравши докупи рештки енергії, Ленґдон подався до масонської бібліотеки. Пітер сидів за столом, а перед ним стояла кам’яна піраміда.

— Роберте! — усміхнувся Пітер і кивнув йому. — Мені хотілося б сказати кілька слів.

Ленґдон зобразив на обличчі усмішку.

— І одне з них — Втрачене?

Розділ 126

Бібліотека Храмового дому в окрузі Колумбія була найстарішою публічною читальнею. Її елегантні полиці буквально вгиналися від чверті мільйону томів, разом з рідкісним виданням «Ахіман Резон. Таємниці посвяченого брата»24. Окрім того, тут було виставлено масонські коштовності, ритуальні артефакти і навіть один рідкісний фоліант, який віддрукував вручну сам Бенджамін Франклін.

Однак найбільше Ленґдон любив інший скарб цієї бібліотеки, скарб, який мало хто помічав.

То була ілюзія.

Колись давно Соломон показав йому, що під певним кутом зору читальний столик бібліотеки та золота настільна лампа створювали чітку оптичну ілюзію, міраж піраміди із сяйним горішнім каменем. Соломон казав, що завжди вважав цю ілюзію мовчазним нагадуванням про те, що таємниці франкмасонства чудово видимі кожному, якщо поглянути на них із певної точки зору.

Однак сьогодні таємниці франкмасонства матеріалізувалися прямо в центрі. Бо Ленґдон сидів навпроти Вельмишановного магістра Пітера Соломона та масонської піраміди.

Пітер усміхався.

— Слово, про яке ти сказав, Роберте, не є легендою. Воно є реальністю.

Ленґдон здивовано дивився на Пітера через стіл.

— Але ж… Я не розумію. Як таке можливе?

— А що тобі так важко збагнути?

«Усе!» — хотів було відповісти Ленґдон, шукаючи в сірих очах свого друга хоча б натяк на здоровий глузд.

— Ти хочеш сказати, що Втрачене Слово є реальним і що воно має реальну силу?

— Величезну силу, — підтвердив Пітер. — Воно має силу трансформувати людство завдяки відкриттю давніх таємниць.

— Одне-єдине слово? — з недовірою спитав Ленґдон. — Пітере, як я можу повірити в те, що єдине слово…

— Повіриш, — спокійно заявив Пітер.

Ленґдон мовчки дивився на нього.

— Наскільки тобі відомо, — продовжив Соломон, підводячись з-за стола, — уже давно лунали пророцтва, що настане день, коли Втрачене Слово віднайдуть… день, коли його видобудуть зі схованки і людство знову матиме доступ до своєї забутої сили.

Ленґдон швидко пригадав лекцію Пітера про «Апокаліпсис». Хоча багато людей хибно тлумачили Апокаліпсис як катастрофічний кінець світу, це слово буквально означало «відкриття». І науковці передрікали, що це буде відкриття великої мудрості. Прийдешня доба просвіти. Та Ленґдон не міг повірити, що таку фундаментальну зміну спричинить одне-єдине слово.

Пітер кивнув на кам’яну піраміду, яка стояла на столі поруч із золотим горішнім каменем.

— Ця масонська піраміда, — сказав він, — легендарний символон. Цієї ночі вона стоїть тут зібрана докупи і… завершена. — Він побожно підняв золотий горішній камінь і поставив його на вершечок піраміди. Важкий золотий моноліт клацнув і став на місце. — Цієї ночі, друже мій, ти зробив те, що ніколи не робилося раніше. Ти зібрав масонську піраміду докупи, розшифрував усі її коди і насамкінець віднайшов ось це.

Соломон витяг аркуш паперу і поклав його на стіл. Ленґдон упізнав сітку символів, які зазнали переставлянь за допомогою квадрата Франкліна восьмого порядку. Він уже мав можливість поглянути на цей аркуш у Храмовій залі.

Пітер продовжив:

— Мені цікаво, чи зможеш ти прочитати цей набір символів. Зрештою, ти ж фахівець…

Ленґдон придивився до сітки.

Гередом, циркумпункт, піраміда, сходи…

Професор зітхнув:

— Пітере, ти сам, напевне, бачиш, що це алегорична піктограма. Безперечно, її мова є скоріше метафоричною та символічною, аніж буквальною та конкретною.

Соломон усміхнувся.

— От і став символознавцеві прості запитання… Гаразд, тоді скажи мені, що ти бачиш?

«Невже Пітер і справді хоче це почути?» Ленґдон підтягнув аркуш ближче до себе.

— Ну, я вже бачив це раніше, і, якщо висловлюватися простими термінами, то ця сітка є малюнком, на якому зображено небеса і землю.

Пітер здивовано вигнув брови:

— Невже?

— Авжеж. Угорі цього зображення ми маємо слово Гередом — «Священний дім», що я тлумачу, як Дім Бога або ж небеса.

— Гаразд.

— Направлена донизу стрілка після слова «Гередом» чітко вказує, що решта піктограми перебуває під небесами… а отже, на землі. — Очі Ленґдона ковзнули тепер до нижньої частини сітки. — Найнижчі два рядки, ті, що під пірамідою, являють саму землю — terra firma — найнижчу з усіх царин. Зрозуміло, що ці нижні царини містять дванадцять астрологічних знаків, які уособ­люють первісну релігію тих живих душ, що першими звели очі до неба і побачили там руку Божу, яка рухала планетами та зірками.

Соломон підсунув своє крісло, щоб уважно розглянути сітку.

— Чудово. А що ще?

— Спираючись на фундамент астрології, — продовжив Ленґдон, — із землі здіймається піраміда, сягаючи небес… як вічний символ втраченої мудрості. Вона заповнена великими філософськими вченнями та релігіями… єгипетськими, піфагорійськими, буддійськими, індуїстськими, ісламськими, юдейсько- християнськими тощо. Усі вони линуть догори, змішуються одне з одним, скеровують себе угору крізь трансформаційну браму піраміди, де вони насамкінець сплавляються в єдину уніфіковану філософію людства. — Професор на хвилю замовк. — Сплавляються в єдину універсальну свідомість… спільне глобальне бачення Бога, представленого давнім символом, який витає над горішнім каменем.

— Це циркумпункт, — сказав Пітер. — Універсальний символ Бога.

— Авжеж. Упродовж усієї історії циркумпункт означав усе для всіх — це й бог сонця Ра, і алхімічне золото, і всевидяче око, і точка сингулярності перед Великим Вибухом, і…

— І Великий Архітектор Усесвіту.

Ленґдон кивнув, відчувши, що, можливо, саме таку аргументацію застосовував Пітер у Храмовій залі, аби запевнити татуйованого чоловіка, що циркумпункт і є Втраченим Словом.

— А насамкінець? — спитав Пітер. — Стосовно сходів?

Ленґдон глянув на зображення сходів під пірамідою.

— Пітере, я впевнений, що ти, як і будь-хто, добре знаєш, що це символ ґвинтових сходів франкмасонства, які ведуть із первісної темряви до світла… це як драбина Якова на небеса або ж ступінчастий людський хребет, що поєднує тлінне тіло з безсмертним розумом. — Він на мить замовк. — Що ж до решти символів, то вони видаються мені сумішшю астрологічних, масонських та наукових позначень, покликаних підкреслювати значущість давніх таємниць.

Соломон потер підборіддя.

— Елегантне тлумачення, професоре. Звісно, я погоджуюся, що цю сітку можна читати як алегорію, одначе… — В його очах зблиснув загадковий вираз. — Це зібрання символів може розповісти нам також іншу історію. Історію набагато інформативнішу.

— Та невже?

Соломон знову підвівся і почав походжати навколо стола.

— Сьогодні у Храмовій залі, коли мені здалося, що я скоро помру, я поглянув на цю сітку і якимось чином мені вдалося побачити далі цієї метафори, вийти за рамки алегорії та зазирнути в саму суть того, про що нам кажуть усі ці символи. — Він замовк і різко повернувся до Ленґдона. — Ця сітка чітко вказує на місце, де заховане Втрачене Слово.

— Знову ти за своє! — Ленґдон стривожено завовтузився в кріслі, побоюючись, що пережиті фізична й психічна травми приголомшили і дезорієнтували Пітера.

— Роберте, легенда завжди змальовувала масонську піраміду як мапу, мапу, що може вказати гідним шлях до таємного місцезнаходження Втраченого Слова. — Соломон постукав пальцем по сітці символів, що лежала перед професором. — Даю гарантію, що ці символи є тим, чим вони є згідно з легендою, — мапою. Конкретною схемою, яка точно вказує, де знайти сходи, що ведуть до Втраченого Слова.

Ленґдон нервово розсміявся і подумав, що має висловлюватися якомога делікатніше:

— Навіть якби я вірив у легенду масонської піраміди, ця сітка ніяк не може бути мапою. Лишень поглянь на неї! Яка ж це мапа?

Соломон усміхнувся.

— Інколи потрібна лише незначна зміна кута зору, щоб побачити щось знайоме в абсолютно інакшому світлі.

Ленґдон знову поглянув на символи, але нічого нового не побачив.

— Дозволь поставити тобі запитання, — сказав Пітер. — Коли масони закладають наріжні камені… Ти знаєш, чому ми закладаємо їх на північно-східному розі будинку?

— Звісно, бо саме на північно-східний ріг падають перші ранкові промені. Це символізує здатність будівлі піднятися від землі до світла.

— Правильно, — сказав Пітер. — То, може, тобі саме там слід шукати перші промені світла? — Він кивнув на сітку. — У північно-східному куті.

Ленґдон повернувся поглядом до аркуша і придивився до правого верхнього, тобто північно-східного кута. Там був символ .

— Стрілка, що показує вниз, — сказав Ленґдон, намагаючись збагнути, куди веде Соломон. — Це означає — під Гередомом.

— Ні, Роберте, не під, — заперечив Соломон. — Поміркуй. Ця сітка не метафоричний лабіринт. Це мапа. А на мапі стрілка, що показує вниз, означає…

— Означає південь! — спантеличено вигукнув Ленґдон.

— Саме так! — Соломон задоволено всміхнувся. — Напрямок — на південь! На мапі низ — це південь. Більше того, на мапі слово «Гередом» не означатиме «небеса». Воно означатиме назву географічної точки.

— Храмового дому? Ти хочеш сказати, що ця мапа вказує на південь від цього будинку?

— Хвала Всевишньому! — розсміявся Соломон. — Нарешті в кінці тунелю з’явилося світло.

Ленґдон уважно проглянув сітку.

— Але ж, Пітере… Навіть якщо ти маєш рацію, то південний напрямок — це де завгодно на широті завдовжки двадцять чотири тисячі миль!

— Ні, Роберте. Ти забув про легенду, згідно з якою Втрачене Слово сховане десь в окрузі Колумбія. А це істотно скорочує лінію пошуку. До того ж легенда твердить, що вхід до сходів затуляє великий камінь… І що цей камінь має викарбуване на ньому послання давньою мовою… Це послання як позначка, за якою гідні люди зможуть цей камінь знайти.

Ленґдонові було дуже важко поставитися до почутого серйозно, і хоча він не дуже добре знав округ Колумбію, аби уявити, що розташоване на південь від Храмового дому, однак дуже добре знав, що поблизу немає жодного великого каменя з викарбуваним посланням, який затуляє вхід до потаємних сходів.

— Послання, що викарбуване на тому камені, — сказав Пітер, — просто в тебе перед очима. — І він постукав пальцем по третьому рядку на сітці перед професором. — Ось цей напис, Роберте! Ти ж розв’язав цю головоломку!

Ленґдон отетеріло витріщився на сім символів.

«Розв’язав?» Ленґдон найменшого уявлення не мав, що могли означати ці сім різноманітних символів, і він був до біса впевнений, що ніде в столиці Сполучених Штатів такі не викарбувано, а тим більше на гігантському камені, що затуляє сходи.

— Пітере, — сказав він. — Я не розумію, яким чином це може пролити хоч якесь світло… Я не знаю жодного каменя в окрузі Колумбія з таким написом.

Соломон поплескав його по плечу.

— Ти ходив повз нього і ніколи не помічав. Ми всі ходили і не помічали. Він стоїть у всіх на виду, як і всі таємниці. І цієї ночі, коли я побачив оці сім символів, я одразу ж збагнув, що легенда каже правду. Втрачене Слово заховане в окрузі Колумбія… і воно дійсно покоїться біля підніжжя довгих сходів під величезним каменем із карбованим написом. — Заворожений, Ленґдон мовчав. — Роберте, гадаю, сьогодні ти заслужив знати правду.

Ленґдон дивився на Пітера, намагаючись усвідомити щойно почуте.

— Ти що, збираєшся розповісти мені, де сховане Втрачене Слово?

— Ні, не розкажу, — заперечив Соломон. А потім підвівся і з усмішкою додав: — А покажу.

П’ять хвилин по тому Ленґдон уже вмощувався на заднє сидіння «Ескалади» разом із Пітером Соломоном. Коли Сімкінс сідав за кермо, до них через стоянку наблизилася Сато.

— Містере Соломон! — звернулася директор, підкурюючи на ходу цигарку. — Я щойно зробила дзвінок, про який ви просили.

— І як? — спитав Пітер через опущене вікно.

— Я наказала забезпечити вам доступ. Ненадовго.

— Дякую.

Сато з цікавістю поглянула на нього.

— Мушу сказати, це вкрай незвичне прохання.

Соломон загадково знизав плечима.

Сато проігнорувала його реакцію і, обійшовши джип, постукала кісточками пальців у вікно навпроти Ленґдона. Той опустив скло.

— Професоре, — сказала вона без тіні симпатії. — Ваше сприяння, хоча й неохоче, усе ж таки мало вирішальне значення для нашого успіху… і я вам за це вдячна. — Вона зробила довгу затяжку і випустила дим убік. — Одначе хотілося б дати наостанок невеличку пораду. Наступного разу, коли один із керівників ЦРУ скаже вам, що має подолати кризу, яка загрожує національній безпеці… — Її очі гнівно зблиснули. — Залиште свої професорські штучки в Кембриджі!

Ленґдон розтулив був рота, щоб відповісти, але директор Інуе Сато вже відвернулася і рушила через стоянку до гелікоптера, що на неї чекав.

Сімкінс із кам’яним виразом обличчя зиркнув через плече.

— Ви готові, джентльмени?

— Майже, — відповів Соломон. — Зачекайте хвилиночку. — Він витяг невеличкий шматок складеної темної тканини і подав його Ленґдонові. — Роберте, я хочу, щоб ти це вдягнув перед тим, як ми кудись підемо.

Ленґдон здивовано поглянув на тканину. Чорний оксамит. Він розгорнув його і побачив у своїх руках масонську по­в’язку — традиційну річ, за допомогою якої зав’язували очі ініціату. «Що за чортівня?»

— Я волів би, щоб ти не бачив, куди ми їдемо.

Ленґдон повернувся до Пітера:

— Ти хочеш зав’язати мені очі на час поїздки?

Соломон усміхнувся:

— Це мої таємниці. І мої правила.

24 «Ахіман Резон» — книга конституцій Великої ложі «Древніх».