Втрачений символ

Розділ 13

Капітолійська ротонда — як і базиліка Святого Петра — завжди чимось дивувала Роберта Ленґдона. Суто абстрактно він знав: цей зал був настільки великий, що тут спокійнісінько помістилася б статуя Свободи, але чомусь ротонда завжди справляла на нього таке враження, ніби вона є більшою та величнішою, аніж здавалася спочатку. Наче в ній жили духи небесні. Однак сьогодні в ротонді панував хаос.

Поліцейські з капітолійської охорони блокували всі входи й виходи з ротонди і водночас намагалися відтіснити ошелешених туристів від руки. Маленький хлопчик і досі рюмсав. Спалахнуло яскраве світло — то один турист зробив знімок відрізаної руки, — і відразу ж до нього кинулися кілька охоронців, затримали відчайдуха й, відібравши фотоапарат, повели геть. У виниклому сум’ятті Ленґдон відчув, що рухається уперед, наче у трансі, прослизаючи поміж відвідувачами і підбираючись до руки, нанизаної на дерев’яний кілок і поставленої сторч як невеличкий експонат. Три пальці були стиснуті в кулак, а вказівний та великий — випростані і вказували на височенний купол ротонди.

— Усім відійти! — скомандував поліцейський.

Тепер Ленґдон уже підібрався достатньо близько, щоб побачити висохлу кров на зап’ясті й на дерев’яному кілку.

«Рани, завдані після смерті, не кровоточать… Це означає, що Пітер і досі живий. — Ленґдон не знав, чи зітхнути йому з полегшенням, чи виблювати вміст свого шлунка від несподіваного нападу нудоти. — Пітерові відрізали руку, коли він був іще живий?» Нудота підступила Ленґдону до горла. Йому пригадалося, як Пітер багато разів простягав цю руку для привітання або для теплих обіймів.

Кілька секунд професорові здавалося, що його розум затьмарився і вимкнувся, наче картинка в телевізорі, що раптово вийшов із ладу. І перше чітке зображення, яке з’явилося на екрані його свідомості, було абсолютно неочікуваним.

Корона… і зірка.

Ленґдон скоцюрбився і присів, оглядаючи пучки великого та вказівного пальців Пітера.

«Татуювання?»

Це видавалося диким і неймовірним, але, напевне, ота потвора, що відрізала Пітерові руку, витатуювала крихітні символи на пучках його пальців.

На одному — корону. На другому — зірку.

Цього не може бути. Ці два символи одразу ж закарбувалися у свідомості Ленґдона, посиливши сприйняття і без того жахливої сцени так, що вона почала сприйматися як щось сюрреалістичне. В історії людства ці символи багаторазово з’явля­ли­ся поряд і завжди в тому самому місці — на пучках пальців. То було одне з найжаданіших та найпотаємніших зображень у Давньому світі.

«Таємнича рука».

Це зображення тепер траплялося вкрай рідко, але впродовж історії воно символізувало потужний заклик до дії. Ленґдон зосередився, напружено намагаючись збагнути побачений гротеск­ний артефакт. Хтось виготовив «таємничу руку» з Пітерової руки? Це було дико і неймовірно. Традиційно це зображення з’являлося на кам’яній скульптурі, дереві чи на малюнку. Ленґдонові ніколи не доводилося чути, щоб хтось виготовив «таємничу руку» із живої плоті. Сама лише думка про це кидала в дрож.

— Сер, будь ласка, відійдіть, — мовив за спиною Ленґдона охоронець.

Професор ледь почув його. «Там є й інші татуювання». Хоча йому й не було видно пучок пальців, зігнутих у кулак, Ленґдон здогадувався, що на них теж будуть якісь татуювання — одне не схоже на інше. Така була традиція. Загалом п’ять символів. За тисячу років ці символи жодного разу не змінилися… не змінилося й призначення цього зображення.

«Ця рука означає… запрошення».

Ленґдон відчув холодок на спині, пригадавши слова чоловіка, який привів його сюди: «Професоре, цієї ночі ви отримали найголовніше запрошення у вашому житті». У давнину «таємнича рука» означала найжаданіше запрошення у світі. Отримати таке зображення означало таємну пропозицію приєднатися до певної елітної групи людей, котрі, як вважалося, охороняють таємну мудрість усіх часів. Таке запрошення було не лише великою честю; воно означало також, що володар вважає вас гідним почути таємну мудрість. То була рука господаря, простягнута ініціатові.

— Сер, — знову мовив охоронець, поклавши руку на плече Ленґдона. — Я вимагаю, щоб ви зараз же відступили назад.

— Я знаю, що це означає, — вичавив із себе професор. — Я зможу вам допомогти.

— Зараз же відійдіть! — гаркнув охоронець.

— Мій друг потрапив у біду. Нам потрібно…

Ленґдон відчув, як дужі руки підняли його і повели геть від відрізаної руки. Він не пручався, бо почувався надто спантеличеним, щоб протестувати.

Щойно він отримав офіційне запрошення. Хтось викликав Ленґдона для того, щоб відкрити містичний портал, котрий явить світові давні таємниці та приховані знання.

Але все це була маячня.

Галюцинації якогось психа.