Втрачений символ

Розділ 96

Малах стояв у холі власного будинку й споглядав результати кривавої розправи. Його домівка скидалася на поле битви.

Роберт Ленґдон лежав непритомний біля його ніг.

Кетрін Соломон, зв’язана і з кляпом у роті, лежала в їдальні. Неподалік від неї скоцюрблений труп жінки-охоронця, що звалився зі стільця. Ця жінка, відчайдушно намагаючись врятувати своє життя, вчинила так, як наказав їй Малах. З ножем біля горла вона відповіла на дзвінок по Малаховому мобільному і брехнею змусила Ленґдона і Кетрін мерщій мчати сюди. «Напарниці в неї не було, а справи Пітера Соломона зовсім кепські». Як тільки жінка виконала свою роль, Малах тихенько задушив її.

Щоб створити враження, наче його немає дома, він зателефонував Беламі з мобільного в одній зі своїх автомашин. «Я зараз у дорозі, — сказав він Беламі… і тим, хто міг чути їхню розмову. — Пітер у мене в багажнику». А насправді Малах їздив лише між своїм гаражем та галявиною, навмання порозставлявши кілька зі своїх незчисленних авто з увімкненими двигунами та фарами.

Обман спрацював пречудово.

Майже.

Єдиною заковикою було скривавлене тіло в чорному одязі, що лежало біля парадних дверей із викруткою в шиї. Малах обшукав труп і не стримав єхидної усмішки, коли знайшов у кишені вбитого надсучасну рацію та мобільний телефон із логотипом ЦРУ. «Здається, навіть вони змушені зважати на мою силу». Повитягавши з пристроїв батарейки, він розтрощив їх важким дверним фіксатором.

Малах знав, що йому доведеться поспішати тепер, коли в справу втрутилося ЦРУ. Він знову підійшов до Ленґдона. Професор лежав непритомний і мав оклигати ще не скоро. Малах із трепетом перевів погляд на піраміду, що лежала на підлозі біля розкритої професорової сумки. Йому перехопило подих, а серце шалено закалатало.

«Скільки років я чекав цієї миті…»

Тремтливими руками підняв він масонську піраміду. Пробігшись пальцями по викарбуваних написах, він відчув побожний захват від перспективи, яку вони обіцяли. Переборюючи свій транс, Малах поклав піраміду та горішній камінь назад у сумку і застебнув її.

«Невдовзі я зберу піраміду в більш безпечному місці».

Він перекинув сумку через плече, а потім спробував підняти Ленґдона, але треноване м’язисте тіло професора виявилося важчим, аніж здавалося. Тож Малах ухопив Ленґдона попід пахви і потягнув підлогою. «Йому не сподобається, коли він побачить, де опинився», — подумав Малах.

Раптом у кухні заволав телевізор. Звуки тих голосів були частиною обману, і тепер його можна вимкнути. Там саме показували телепроповідника, який напучував своїх парафіян молитвою «Отче наш». «От якби хтось із цих загіпнотизованих глядачів побачив, де звучить зараз ця молитва!» — подумки глузував Малах.

«…як на небі, так і на землі», — повторила речитативом група парафіян.

«І справді, — погодився Малах. — Що вгорі, те і внизу».

«…і не введи нас у спокусу».

«Допоможи нам побороти слабкість нашої плоті».

«…але збав нас від лукавого…» — благали молільники.

Малах посміхнувся: «А оце буде важко. Бо темрява зростає».

Одначе він віддав їм належне — вони принаймні стараються. Людські істоти, що зверталися до невидимих сил із проханням допомогти, були в цьому світі рідкісною породою.

Коли Малах тягнув Ленґдона через вітальню, конгрегація проголосила: «Амінь!»

«Амон, — виправив їх Малах. — Колиска вашої релігії — Єгипет». Бог Амон був прототипом Зевса, Юпітера, а також кожного бога в його сучасній іпостасі. І донині кожна конфесія на землі вигукувала варіанти одного імені: «Амен! Амінь! Аум!»

Телепроповідник цитував місця з Біблії, де було описано ієрар­хію ангелів, демонів та духів, які керували небесами та пеклом. «Захищайте душі ваші від нечистої сили! — застерігав проповідник. — Вознесіть молитвою серця ваші! Бог та ангели почують вас!»

«Правду каже, — похвалив його Малах. — А ще їх почують демони».

Він давно дізнався, що правильним застосуванням мистецтва магії зможе відкрити портал до духовної сфери. Ті невидимі сили, що там існують, трапляються в різних формах — подібно до людей. Вони, як і люди, бувають і добрі, і злі. Сили Світла зцілювали, захищали і прагнули принести у Всесвіт порядок. Сили Темряви функціонували в протилежному напрямку — руйнували і призводили до хаосу.

Якщо до них правильно звернутися, то ці невидимі сили можна переконати скоритися волі молільника на землі і, таким чином, наділити його надприродною силою. В обмін на свою допомогу ці сили вимагали пожертв: сили Світла — молитов та похвальби, а сили Темряви — пролитої крові.

Що більша пожертва, то більша сила, якою наділяється той, хто цю пожертву здійснює. Малах почав свою практику з крові дрібних тварин і птахів. Однак із часом ставав дедалі сміливішим у своєму виборі жертви. «І сьогодні я зроблю завершальний крок».

«Остерігайтеся! — вигукнув проповідник, попереджаючи про прийдешній Апокаліпсис. — Невдовзі розпочнеться завершальна битва за людські душі!»

«І то правда, — погодився Малах. — І я стану найсильнішим її учасником».

Звісно, ця битва почалася давним-давно. У Давньому Єгипті ті, хто вдосконалили мистецтво магії, увійшли в історію як великі адепти: у своєму розвиткові вони далеко перевершили пересічних індивідів і стали істинними воїнами Світла. Вони ходили землею як боги. Вони будували храми для посвячення, до яких приїздили неофіти з усього світу, щоб причаститися до мудрості. Вони виплекали расу золотих людей. На якийсь нетривалий час здалося, що людство невдовзі ушляхетниться, піднесеться над самим собою і вийде за межі своїх земних уз.

То була золота доба давніх таємниць.

Однак людина, як істота з плоті та крові, виявилася вразливою до гріхів гордині, ненависті, дратівливості та пожадливості. Згодом з’явилися і такі, що спотворили саме мистецтво, перекрутили його і стали зловживати ним задля власної вигоди. І цей перекручений та спотворений різновид мистецтва вони почали використовувати для того, щоб викликáти темні сили. Це «альтеративне» мистецтво магії розвинулося, стало потужним, і його вплив був швидким та п’янким.

І це — моє Мистецтво.

Це — моя велика Робота.

Просвітлені адепти та їхні езотеричні братства побачили це зросле зло й усвідомили, що людина не використовує новознайдене знання заради блага собі подібних. Тому вирішили сховати цю мудрість і тримати її подалі від лихих очей негідних. І зрештою її було втрачено.

Із цією втратою сталося Велике Падіння Людини.

І настала Темрява.

Шляхетні потомки адептів мужньо трималися й донині вперто наосліп шукали Світло, намагаючись заволодіти втраченою силою свого славетного минулого, щоб стримувати Темряву і долати її. То були священники — чоловіки та жінки — у церквах, храмах та гробницях усіх релігій на землі. Час знищив спогади, відсторонив їх від їхнього минулого. Вони більше не знали Джерела, з якого колись лилася їхня могутня мудрість. І коли їх питали про божественні таємниці предків, нові хранителі віри голосно відмовлялися від них, засуджуючи як єресь.

«Невже вони й справді забули?» — подумав Малах.

Відлуння цього давнього мистецтва чулося в кожному куточку світу — від містичних кабалістів юдаїзму до езотериків-суфіїв в ісламі. Його залишки збереглися в таємничих ритуа­лах християнства, у його богоспоживальному ритуалі святого причастя, в ієрархії святих, ангелів та демонів, у заклинаннях та ритуальних співах, в астрологічній підоснові церковних календарів, у священицьких рясах, а також в обіцянці вічного життя. Навіть у наш час християнські священники виганяють злих духів, вимахуючи кадилами, калатаючи у священні дзвони та окропляючи святою водою. Християни і досі практикують надприродне мистецтво вигнання бісів — давній ритуал їхньої віри, що потребував здатності не лише виганяти демонів, а й викликати їх.

«Але вони все одно нездатні побачити своє минуле».

Ніде містичне минуле церкви не проявлялося так очевидно, як в її центрі. У місті-державі Ватикан, посеред площі Святого Петра стоїть великий єгипетський обеліск. Висічений за тринадцять століть до першого подиху Христа, цей містичний та незбагненний моноліт здається тут недоречним, ніби не має стосунку до сучасного християнства. Однак він там стоїть. У самому серці Христової церкви. Як кам’яний маяк, що волає бути почутим. Як нагадування тим нечисленним мудрецям, які ще не забули, звідки все пішло. Ця церква, зроджена з давніх таємниць, і досі зберігає їхні обряди та символи.

А один символ — найважливіший і найвищий.

Олтарі, ризи, шпилі та священні книги прикрашає єдиний образ християнства — образ безцінної людської істоти, принесеної в жертву. Християнство краще, ніж будь-яка інша віра, розуміло перетворювальну силу пожертви. Навіть зараз, на честь пожертви, зробленої Ісусом, його послідовники роблять свої слабенькі персональні пожертви: постяться, не споживають м’яса під час Великого посту, сплачують десятину…

«Звісно, всі ці пожертви не мають сили, вони марні. Без крові немає істинної пожертви».

Сили Темряви віддавна звикли до кривавих жертвоприношень і стали від того такими могутніми, що силам добра ледве вдавалося стримувати їх. Невдовзі Світло померкне назавжди і адепти Темряви вільно гулятимуть у свідомості людей.