Втрачений символ

Розділ 18

Кетрін Соломон надягнула свій білий халат і розпочала рутинну початкову процедуру — «обхід», як казав її брат. Наче стурбована мати, що перевіряє, чи добре спить її дитина, Кетрін зазирнула до технічної кімнати. Воднева батарея працювала без перебоїв, а її резервні паливні баки надійно гніздилися на своїх полицях.

Потім Кетрін пішла коридором до кімнати зберігання даних. Як і завжди, дві допоміжні голографічні установки тихо гуділи у своїх нішах із контрольованою температурою. «У них — уся інформація про мої дослідження», — подумала вона, дивлячись на них крізь непробивне скло завтовшки три дюйми. Голографічні пристрої для зберігання даних — на відміну від своїх попередників завбільшки з холодильник — скидалися скоріше на блискучі стереосистеми, змонтовані на підставках-колонах.

Обидва голографічні пристрої були синхронізованими та ідентичними і слугували допоміжними установками для зберігання точних копій результатів її досліджень. Більшість інструкцій, що регламентували використання допоміжної апаратури, наполегливо рекомендували встановлювати пристрої для дублювання за межами лабораторії на випадок землетрусу, пожежі чи крадіжки, але Кетрін та її брат зійшлися на тому, що секретність була на першому місці: якщо перенести дані з будівлі на віддалений сервер, гарантувати їхню секретність уже буде складно.

Задоволено констатувавши, що все працює нормально, Кетрін подалася назад коридором. Однак, завернувши за ріг, вона помітила в лабораторії щось таке, чого там не мало бути. «Що це?» Устаткування слабко виблискувало. Вона кинулася на світло і здивовано побачила, що воно йде з-за плексигласової перегородки пункту управління.

«Він там». Кетрін кинулася через лабораторію, підбігла до пункту управління і різко розчахнула двері.

— Пітере! — гукнула вона, забігаючи всередину.

Пухкенька жінка, що сиділа за пультом, аж підскочила від несподіванки.

— О Господи, Кетрін! Як ти мене налякала!

Тріш Дюн, одна-єдина особа у світі, яка мала доступ до лабораторії, працювала у Кетрін метасистемним аналітиком і рідко приходила сюди по вихідних. Ця двадцятишестирічна рудоволоса дів­чина, геніальний розробник моделей даних, підписала документ про нерозголошення інформації, суворий, як у КДБ. Вочевидь, сьогодні вона аналізувала дані на плазмовій стінці пункту управління — величезному пласкому моніторі, чимось схожому на монітор у Центрі управління польотами в НАСА.

— Вибач, — сказала Тріш. — Я не знала, що ти вже тут. Намагалася закінчити свою роботу до вашого з братом приходу.

— А ти з ним говорила? Він спізнюється і не відповідає на дзвінки.

Тріш похитала головою.

— Б’юся об заклад, він і досі не може розібратися з айфоном, який ти йому подарувала.

Кетрін оцінила почуття гумору Тріш, і присутність колеги у лабораторії підказала їй одну ідею.

— Узагалі-то я рада, що ти прийшла. Чи не допоможеш мені дещо зробити — якщо не заперечуєш?

— Що б це не було, гадаю, що воно буде кращим за футбол.

Кетрін зробила глибокий вдих, заспокоюючи нерви.

— Не знаю, як краще сказати, але сьогодні вдень я почула одну незвичайну історію…

Тріш Дюн не знала, що там за історію почула Кетрін Соломон, але вкрай зацікавилася завданням. У завжди спокійних сірих очах її начальниці з’явився стривожений вираз; вона вже тричі заправляла за вуха пасма волосся відтоді, як з’явилася у лабораторії. То був «індикатор знервованості», як називала його Тріш. Кетрін — талановитий науковець, але кепський гравець у покер: не вміє приховувати емоції.

— Мені ця історія видалася майже науковою фантастикою, — почала Кетрін. — Чимось на кшталт давньої легенди. — Вона на мить замовкла і знову поправила волосся.

— Однак?

Кетрін зітхнула.

— Однак сьогодні мені повідомили з одного гідного довіри джерела, що ця легенда правдива.

— Ясно… — «Цікаво, куди вона хилить?»

— Я поговорю про цю історію з братом, але чомусь подумала, що ти могла б мені допомогти пролити на неї світло. Скажи, чи були згадки про цю легенду ще деінде протягом історії людства?

— Протягом усієї історії?

Кетрін кивнула.

— Деінде у світі, будь-якою мовою, у будь-який історичний момент.

«Дивне прохання, — подумала Тріш, — але, безсумнівно, цілком виконуване». Іще з десяток років тому це було б неможливо. Однак зараз завдяки Інтернету, цій усесвітній павутині, а також завдяки перенесенню бібліотечних даних на цифрові носії інформації, що досі триває, прохання Кетрін можна виконати за допомогою відносно простої пошукової системи, оснащеної цілою армією перекладацьких модулів та спеціальних, ретельно дібраних ключових слів.

— Нема проблем, — відповіла Тріш. Багато книжок у дослідницькій бібліотеці містили параграфи давніми мовами, тому Тріш часто просили створити спеціалізовані перекладацькі модулі для оптичного розпізнавання знаків (ОРЗ) з метою перекладу малозрозумілих текстів англійською мовою. Напевне, вона була єдиним метасистемним аналітиком, що створив перекладацькі модулі ОРЗ для таких рідкісних мов, як давньофризька, мекська та аккадська.

Безперечно, модулі допоможуть, але секрет створення ефективної пошукової системи полягав саме в правильному добиранні відповідних ключових слів. Слів унікальних, але таких, що не надто обмежували б пошук.

Виявилося, що Кетрін випередила Тріш: уже занотовувала можливі ключові слова на смужечці паперу. Написавши декілька, вона зупинилася, на мить замислилася, а потім дописала ще.

— Здається, цього поки що досить, — мовила вона, подаючи Тріш паперову смужку.

Тріш уважно переглянула список критеріїв пошуку — і здивовано витріщилася на начальницю.

«Що за схиблену легенду надумала досліджувати Кетрін?»

— Ти хочеш, щоб я перевірила всі ці ключові фрази? — Одне зі слів Тріш навіть не знала. — Це англійська? Невже ти й справді думаєш, що ми знайдемо все це в одному місці? Слово в слово?

— Я хотіла б спробувати.

Тріш хотіла сказати, що це неможливо, але слово на букву «Н» було під забороною в цій лабораторії. Кетрін вважала, що подібний умонастрій є небажаним у галузі, де начебто явна фальшивка несподівано перетворюється на незаперечну істину. Але Тріш Дюн мала серйозні підстави для сумнівів, що їхній пошук потрапить саме до цієї категорії.

— Чи скоро будуть результати? — спитала Кетрін.

— Кілька хвилин знадобиться, щоб створити програму глобального пошуку і запустити її в Інтернет. А тоді доведеться чекати хвилин п’ятнадцять, поки «павук» не виснажиться.

— Так швидко? — з ентузіазмом спитала Кетрін.

Тріш кивнула. Зазвичай пошуковим системам потрібна була аж доба, щоб проповзти по всьому інтернет-усесвіту, знайти нові документи, перетравити їхній зміст і додати до бази даних, доступної для пошуку. Але не такого «павука» збиралася створити Тріш.

— Я напишу програму, що називається «уповноважувач», тобто таку, що делегує свої функції, — пояснила вона. — Вона не зовсім «кошерна», зате діє швидко. Головне, що вона залучає до свого пошуку комп’ютери інших людей. Більшість баз даних мають вбудовану пошукову функцію — бібліотеки, музеї, університети, урядові установи. Тож я створю такого «павука», який знайде їхні пошукові програми, дасть їм твої ключові слова і скомандує розпочати пошук. Таким чином, ми візьмемо в упряж потужність тисяч пошукових систем, які працюватимуть в унісон.

Кетрін неприховано зраділа почутому.

— Це як паралельне обробляння даних.

— Так, щось на кшталт метасистеми. Я покличу тебе, коли що-небудь знайду.

— Ціную твої зусилля, Тріш. Молодчага. — Кетрін поплескала дівчину по спині і рушила до дверей. — Я буду в бібліотеці.

І Тріш усілася писати програму. Кодування пошукового «павука» було суто справою техніки, завданням для фахівця набагато нижчого класу, але Тріш було байдуже. Для Кетрін Соломон вона зробила б усе що завгодно. Інколи дівчині навіть не вірилося, що їй пощастило потрапити до цієї лабораторії.

«Тобі колосально пощастило, крихітко».

Рік із гаком тому вона пішла з посади метасистемного аналітика в одній із численних фірм-підрядників електронної промисловості. У вільний від роботи час Тріш підробляла програмуванням і започаткувала промисловий інтернет-щоденник на тему «Майбутнє застосування комп’ютерного метасистемного аналізу», хоча не була впевнена, що хтось буде його читати. Раптом одного вечора задзвонив телефон.

— Це Тріш Дюн? — ввічливо спитав жіночий голос.

— Так, а хто їй телефонує, скажіть, будь ласка?

— Мене звати Кетрін Соломон.

Тріш мало не зомліла прямо на місці. «Кетрін Соломон!»

— Я нещодавно прочитала вашу книгу «Ноетична наука: Сучасна брама до давньої мудрості» і навіть писала про неї у своєму інтернет-щоденнику!

— Так, я знаю, — ввічливо відповіла жінка. — Саме тому я й зателефонувала вам.

«Ясна річ, — здогадалася Тріш. — Навіть відомі й талановиті науковці — і ті шукають одне одного через гугл».

— Ваш щоденник мене заінтригував, — вела далі Кетрін. — Я й не здогадувалася, що метасистемне моделювання просунулося так далеко вперед.

— Так, міс Соломон, — вичавила із себе Тріш. У неї аж дух перехопило від того, що нею цікавиться така відома людина. — Інформаційні моделі — це технологія, що розвивається буквально вибуховими темпами і потенційно має велике майбутнє.

Кілька хвилин вони потеревенили про роботу Тріш із метасистемами, обговоривши її досвід у галузі аналізу, моделювання та передбачення потоків масивних інформаційних полів.

— Чесно кажучи, у вашій книзі є багато незрозумілого для мене, — зізналася Тріш, — але я зрозуміла достатньо, аби побачити, що вона перетинається з моєю роботою в галузі метасистем.

— У своєму щоденнику ви зазначили, що, на вашу думку, метасистемне моделювання здатне трансформувати ноетичні дослідження?

— Саме так. Я переконана, що метасистеми зможуть перетворити ноетику на справжню науку.

— Справжню науку? — інтонація Кетрін злегка посуворішала. — У порівнянні з чим, наприклад?

«От зараза, бовкнула не до речі».

— Е-е-е, я хотіла сказати, що ноетика — вона головним чином езотерична.

Кетрін розсміялася.

— Розслабтеся і заспокойтеся. Я чую це мало не щодня.

«І не дивно, — подумала Тріш. — Навіть Інститут ноетичної науки в Каліфорнії — і той схарактеризував цю галузь малозрозумілою та мудрованою мовою, визначаючи її як вивчення «прямого й безпосереднього доступу людства до знань поза межами того, що є доступним нашим нормальним чуттям та нашій здатності логічно мислити».

Тріш іще до цієї розмови дізналася, що слово «ноетичний» походить від давньогрецького «nous», що приблизно перекладається як «внутрішнє знання», або «інтуїтивна свідомість».

— Мене цікавить ваша робота з метасистемами, — сказала Кетрін, — до речі, вона має стосунок до проєкту, над яким працюю я. Може, якось зустрінемося? Мені хотілося б, щоб ви поділилися зі мною своїми ідеями.

«Кетрін Соломон хоче, щоб я поділилася з нею своїми ідеями? Та це те саме, що Марія Шарапова попрохала б мене навчити її грати в теніс!»

Наступного дня на під’їзній доріжці перед будинком Тріш зупинився білий «вольво», і з нього вийшла приваблива і гнучка, як лозинка, жіночка в блакитних джинсах. Тріш одразу ж відчула себе пігмеєм. «Круто! — подумала вона. — Розумна, багата, та ще й тендітна — от і вір після цього в те, що Господь справедливий і добрий!» Але невимушена поведінка та вигляд Кетрін одразу ж налаштували Тріш на так само невимушений лад.

Вони сіли на величезному задньому ґанку, з якого відкривався вид на шикарний маєток Тріш.

— У вас пречудовий будинок, — зауважила Кетрін.

— Дякую. Мені поталанило в інституті: я запатентувала декотрі зі своїх комп’ютерних програм.

— Метасистемні штуки, еге ж?

— Предтечі метасистем. Після одинадцятого вересня уряд перехоплював і переробляв гігантський обсяг інформаційних полів: персональну електронну пошту, дзвінки стільникових телефонів, факси, тексти, вебсторінки, винюхуючи в них ключові слова, пов’язані зі спілкуванням потенційних терористів. Тому я написала програму, яка дозволила урядові обробляти цю інформацію в інший спосіб, добуваючи з неї ще й додатковий розвідувальний продукт. — Тріш усміхнулася. — Якщо коротко, то моя програма дозволила їм вимірювати температуру Америки.

— Перепрошую?

Тріш розсміялася.

— Знаю, це схоже на маячню. Я хотіла сказати, що моя програма дала можливість перевести в цифри емоційний стан нашої країни. Вийшло щось на кшталт всеосяжного барометра суспільної свідомості, якщо так можна висловитися. — І Тріш пояснила, як за допомогою інформаційного поля комунікацій усередині країни можна оцінити її настрій, спираючись на частотність певних ключових слів та емоційних індикаторів в інформаційних полях. У радісніші часи і мова радісніша, а в лиху годину — навпаки. Наприклад, у разі нападу терористів уряд зможе скористатися інформаційними полями для того, щоб виміряти зсув суспільних настроїв в Америці і, відповідно, дати президентові точніші відомості про емоційний вплив цієї події.

— Як цікаво, — мовила Кетрін, погладжуючи себе по щоці. — Отже, ви досліджуєте популяцію індивідів, наче єдиний організм?

— Безперечно. Як метасистему. Як єдине ціле, що визначається сумою його частин. Наприклад, людське тіло складається з мільйона окремих клітин, і кожна з них має різні властивості та різне призначення, але всі вони функціонують як єдине ціле.

Кетрін захоплено кивнула.

— Як зграя птахів або косяк риб, що рухаються разом. Ми називаємо це конвергенцією, або ж переплетенням.

Тріш відчула, що її відома гостя починає розуміти потенціал метасистемного програмування в галузі ноетики.

— Моє програмне забезпечення, — пояснила Тріш, — призначалося для того, щоб допомогти державним установам ефективніше реагувати на масштабні кризи: пандемічні захворювання, загальнонаціональні трагедії, тероризм і таке інше. — Вона на мить замовк­ла. — Звісно, завжди є ймовірність, що мою програму використають за іншим призначенням… наприклад, можна зробити такий собі знімок національних умонастроїв і передбачити результат виборів або ж напрямок, у якому рушить фінансова біржа після початку торгів.

— Ніби переконливо.

Тріш кивнула на свій масивний будинок.

— Уряд був такої самої думки.

Аж раптом Кетрін зосереджено поглянула на неї.

— Тріш, а можна спитати вас про ту моральну дилему, що виникає в результаті вашої роботи?

— Ви про що?

— А про те, що створеною вами програмою запросто можна зловживати. Ті, хто нею володіє, мають доступ до потужної інформації, не доступної кожному. Ви не відчували сумнівів, коли працювали над нею?

Тріш і оком не змигнула.

— Жодних. Моя програма нічим не відрізняється… скажімо, від програми пілотного тренажера. Дехто тренується на ньому, щоб літати з місіями першої допомоги в малорозвинені країни. А дехто — для того, щоб спрямовувати реактивні пасажирські лайнери на хмарочоси. Знання — це знаряддя, і, подібно до решти знарядь, воно чинить вплив залежно від того, у чиїх руках перебуває.

Вражена почутим, Кетрін відкинулася на спинку крісла.

— А тепер дозвольте мені поставити вам суто гіпотетичне запитання.

Тріш зненацька відчула, що їхня розмова несподівано перетворилася на співбесіду з працедавцем.

Кетрін нахилилася і підняла із землі малесеньку щіпку піску так, щоб її побачила Тріш.

— Наскільки я розумію, — сказала вона, — ваші метасистеми фактично дозволяють обчислити вагу всього піщаного пляжу, зважуючи його по одній піщинці.

— Так, загалом саме так воно і є.

— Як ви знаєте, ця щіпка піску має масу. Дуже маленьку масу, та все ж має.

Тріш кивнула.

— І завдяки цій масі вона має також силу власного тяжіння. Знову ж таки — надто малу, щоб її відчути, але ж має.

— Правильно.

— Так от, — сказала Кетрін, — якщо взяти трильйони отаких піщинок, щоб вони утворили, скажімо, місяць, тоді їхньої об’єднаної сили тяжіння буде достатньо, аби рухати величезні маси води в океанах, влаштовуючи припливи та відливи по всій нашій планеті.

Тріш не розуміла, куди хилить Кетрін, але їй подобалося почуте.

— Тож міркуймо тепер гіпотетично, — вела далі Кетрін, викинувши пісок. — А що ви скажете на те, що думка… будь-яка крихітна ідея, котра утворюється у вашому мозку… фактично має власну масу? А що ви скажете на те, що думка є матеріальною річчю, вимірюваною одиницею з вимірюваною масою? Мікроскопічно малою масою, ясна річ, але таки масою. Якими будуть потенційні наслідки?

— Суто гіпотетично? Ну, очевидними наслідками будуть… якщо думка має масу, отже, вона має також силу тяжіння і притягує до себе предмети.

Кетрін усміхнулася.

— Правильно мислите. А тепер ходімо далі. Що трапиться, коли велика кількість людей зосередиться на одній думці? Усі зустрічальності тієї самої думки почнуть зливатися в одну, і сукупна маса цієї думки почне зростати. А тому зростатиме і її маса.

— Начебто так.

— Це означає, що коли достатня кількість людей почне думати ту саму думку, то гравітація цієї думки стане відчутною… і вона почне діяти як фізична сила. — Кетрін підморгнула. — І тому істотно впливатиме на наш фізичний світ.