Як писали класики: поради, перевірені часом

Майстер мелодрами

Найсильнішим імпульсом до письма в Мілана Кундери був, безперечно, смуток. Глибокий сум через обставини, у які він потрапив (окупація, вигнання), але й через недосконалість світу також. Він вимагає від роману гумористичності, проте, читаючи його тексти, ми майже ніколи не сміємося. Просто гумор він розуміє, у першу чергу, як двозначне, іронічне ставлення до дійсності, яка ніколи не залишається тою самою, змінюється і вислизає, позбавляючи людину розкоші переживати сьогочасне, тобто відчувати сам плин теперішнього, пульсацію життя.

Поміж двома великими центральноєвропейськими романістами, Кафкою з його плутаними лабіринтами влади та Гашеком зі сміхом, що долає тривогу світової війни, Кундера таки вибирає першого, стверджуючи, що впродовж цілого ХХ сторіччя людина під тиском тоталітарних систем змушена вишукувати власну вину за злочин, якого не вчинила. Травма приниження власної гідності, здрібніння людського «я» цілком зрима у текстах чеського автора — вона лежить на поверхні. Фактично, Кундера постійно зображає людей у пошуках щастя, проте навіть віднайдене, воно є оманою — ілюзією, кітчем.

Показати людині нетривкість її становища, наголосити тим самим цінність теперішнього, яке за хвилину буде поглинуте моторошною інерцією безликої історії, — оце і є основна мета романів Кундери, його чільна тема. Решта — варіації та багатоголосся її обертонів. Це глибокий письменник, дослідник людського «я», експерт життєвих ситуацій і скептичний порадник, що потішає, демонструючи нам значно гірші колізії, ніж ті, у яких нам досі довелося заплутуватись.

Парадоксально, що цінували романи Мілана Кундери зовсім не за це. Для західної публіки, в очах якої він майже миттєво набув популярності наприкінці 80-х, чеський дисидент-емігрант виконував роль своєрідного інсайдера зі Сходу, розповідав, яким є життя по той бік залізної завіси, що лякало, проте й вабило близькістю небезпеки. Це наче орвеллівський Вінстон, що зумів вирватися із чіпких обіймів Старшого брата, а тепер приїхав у вільний світ і переповідає новини з того боку колючої загорожі. Колись російські танки були в Берліні, потім вони прийшли в Прагу — завтра вони можуть бути на вулицях твого міста. Холодна паморозь біжить униз читачевого хребта і від слів чеського вигнанця Західна Європа вже не здається такою безпечною. Жодне місце більше не здається безпечним. Тривога Кундери непокоїть громадян вільного світу. Варто зайти на територію його текстів — і кошмар безнадії повертається.

Тобто на Заході, де його романи переклали майже зразу і на багато мов (перекладали швидко, аж навіть сам автор потім нарікав на низьку якість перекладів), відомість Кундери була продовженням ореолу його дисидентства. Знову ж, не всі вигнанці написали такі сильні твори, проте загалом публіці там були байдужими його глибші роздуми. Це був біженець, що розказував про жахи життя, яке він покинув. І крапка.

У країни, об’єднані тепер назвою пострадянський простір, романи Мілана Кундери потрапили вже в 90-х. Тоталітарний антураж тут сприймали як певну терапію: адже жахіття минулися і колишній стан страху та, як пише наш автор, неелегантності викликали хіба дрібку скепсису. Всі з надією дивилися у майбутнє. Але Кундера таки став популярним і тут. Ризикну сказати, що зовсім не як дисидент. В його романах було вдосталь іншого: того, що скромно примовчували у Чехії та Польщі й чого вже зовсім бракувало в колишньому СРСР — сексу. О так, Кундера достатньо відвертий і пригоди (буквально пригоди) більшості його персонажів просто-таки відкривали нові горизонти ліберальності читачеві, який щойно випірнув з-під криги постулатів кодексу будівника комунізму. Різний секс — пристрасний, небезпечний, кумедний, врешті-решт. І знову ж, не так важливо було, що для самого автора його еротичні сцени відсилали до ширшого кола життєвих питань: для читачів колишнього «совка» це були просто сцени сексу — і жодного психоаналізу.

Проте обидві принади, елегантне дисидентство і безнадійна еротика, із часом затерлися. Кундера залишається, і тепер, із плином часу, його тексти мають значно більше шансів знайти уважного читача. Бо цей автор щиро слідує своїм заповітам — роздумує про різних людей у різних життєвих ситуаціях, у які вони потрапили. Чи в час тоталітарний, чи в ліберальний, який, що парадоксально, сам по собі панацеєю від екзистенційних метань аж ніяк не є. Наявність репресії чи контролю викликає доволі просту реакцію — опиратися або оминати, ховатися. Ситуація свободи ставить перед необхідністю вибору й це складно, особливо, якщо звик до простих реакцій. Утім саме відчуття вільності значно комфортніше, а кожен вибір веде до дальших виборів і відтак — руху.

На мою думку, Кундера залишатиметься у списках актуального читання ще достатньо довго. Не як дисидент і не як еротоман — перше для істориків, а друге — хіба для підлітків. Його тексти про пошук важливих речей: любов, дружба, щастя. Він збурює почуття і заставляє читачів співпереживати. Їм дуже легко знаходити паралелі між долями його персонажів та своїм життям. Кундера ставить собі за мету досліджувати людину і йому дуже добре це вдається. Чоловікам він показує, якими смішними є чимало їхніх прагнень, кпить, готує до розчарувань, але також підбадьорює, нехай і скептично. Що ж до жінок, то не знаю авторів-чоловіків, які б розуміли їх так добре, як цей чех. Він кокетує, коли каже, що його персонажі всуціль вигадані.

Тобто Кундера — майстер емоційної прози, метр мелодрами у непародійному, кращому сенсі цього слова. Він здатен переконати, що пише якраз про нас. Читання романів Мілана Кундери — це завжди психологічний вантаж і виклик. Сильніші читачі можуть впасти у похмуру депресію, а слабші, щиріші та щасливіші, плакатимуть. В одному з його романів ми дізнаємося про невтішні фінали накреслених сюжетних ліній у передостанньому розділі, але далі йде не епілог. Далі романіст відмотує час назад і наприкінці тішить ідилією, коли все ще добре, коли всі усміхнені та щасливі. Проза Мілана Кундери насправді постійно робить такий реверс для нас: колись можуть настати значно складніші часи, але зараз ми просто читаємо його цікавий текст.