Як писали класики: поради, перевірені часом

Як зробити з життя пригоду?

Саме життя Агати Крісті нескінченно постачало їй матеріал для оповідань та романів. Ні, вона не була репортером кримінальної хроніки й не брала участь у розслідуваннях — максимум, знала особливості ліків та отрут, коли заповзялася опановувати фармакологію. Детективні сюжети авторка вигадувала, проте персонажами в них ставали добре знайомі їй люди, а події розгорталися у місцях та містах, де вона колись мешкала. Біографію Агати Крісті всуціль населяють прототипи її творів.

Показова тут, наприклад, постать капітана Гастінґса. Ключовим прототипом, звісно, є перший чоловік Агати — Арчі Крісті, прізвище якого авторка (до шлюбу Міллер) залишила собі навіть після розлучення й урешті зробила безсмертним. Арчі був затятим гравцем у гольф, мав рішучу, проте дещо хаотичну вдачу, захоплювався спортивними авто. Ну викапаний Гастінґс, що тут скажеш! Згодом Арчибальд Крісті розлучився з Агатою, через що постраждав і Гастінґс. Щоправда, авторка трансформує життєвий сюжет: це дружина кидає Гастінґса, а не навпаки.

З іншого боку, Арчі ще за часів Першої світової війни був офіцером Королівського військово-повітряного флоту (так його тоді називали), отож молоді льотчики з’являються у романах «Загадка Ендгауса», «Смерть у хмарах», «Перст провидіння» чи «О 4:50 з Паддінґтона».

Вони легко закохують у себе дівчат, гинуть, виконуючи завдання, повертаються покалічені або покидають повітряні сили з ностальгією за небом, як урешті зробив і сам Арчі. Словом, роблять усе, що непокоїло авторку в цій небезпечній професії.

Потім Арчі став клерком у Лондоні, де постійно остерігався, що його втягнуть у якусь нечесну оборудку. Тому авторка заставляє страждати клерків у романах «Таємниця блакитного поїзда», «Готель Бертрам», в оповіданні «Пограбування на мільйон доларів»: їх підставляють, у них постійні проблеми з грошима, вони мріють про краще життя, але не можуть вирватися із повсякденності.

Із гумором зображена молода сімейка з оповідання «Занадто дешева квартира» — це портрет Агати та Арчі Крісті, які щойно перебралися в Лондон у 1919 році. А коли молода пара в романі «Забуте вбивство» мандрує англійськими графствами у пошуках маленького затишного будиночку, знову бачимо частинку побуту сімейства Крісті — аж до дискусій про відтінок та малюнок шпалер. У романі це нещасливий будинок, бо там колись скоєно вбивство; будинок, який придбали Крісті, також мав погану славу: там помирали через нещасні випадки та розлучалися. Агата з Арчі теж розлучилися, це трапилося 1926 року, коли Агаті було 36. Авторка зберегла ніжні почуття до першого чоловіка й надалі: вона вбиває молодого льотчика тільки раз — у романі «Загадка Ендгауса».

Якщо повернутися тепер до Гастінґса, то ще одним прототипом помічника Пуаро був старший брат Агати — Монті (Луї Монтан). Він народився у 1880-му, тобто був старшим від авторки на 10 років (найстаршою дитиною в сім’ї була Марґарет 1879 року народження). Монті весь час вдавався у ризиковані фінансові авантюри, а одного разу навіть видурив у старшої сестри кошти на побудову невеликого корабля для налагодження комерційного судноплавства на африканському озері Вікторія. (Родина Крісті не була бідною: володіла доволі пристойним спадковим капіталом). Зайве казати, що авантюри Монті, як і подібні оборудки Гастінґса, одна за одною зазнавали невдачі.

Нарешті, третім прототипом можна вважати одного із ранніх залицяльників Агати, який покинув її, спокусившись експедицією у Південну Америку. Як пам’ятаємо, Гастінґс також намагався розжитися на ранчо в Аргентині та вкладав кошти у Південно-американську залізницю. Обоє зазнали сімейного краху: від Ентоні пішла наречена, від Гастінґса — дружина.

Ми можемо нескінченно вишукувати нових і нових прототипів, досліджуючи біографію Агати Крісті. Вона була уважним спостерігачем і саме тому її персонажі, ввібравши характери й звички реальних людей, виглядають такими повнокровними — всі, від лорда до дантиста. Водночас, численні мандри авторки дозволяють вписувати детективний сюжет як у звичну їй панораму невеликого англійського містечка, так і в гамір лондонського Сіті чи навіть в екзотичні декорації Близького Сходу й тропічних островів. У 1923 році сім’я Крісті, залишивши свою чотирирічну донечку Розалінд під доглядом тітки Марґарет, відбуло у кругосвітню подорож (для Арчі це було робоче відрядження у складі делегації Британського торгового представництва). Південна Африка, Родезія, Австралія, Нова Зеландія, Гаваї (обоє займалися серфінгом), Канада та США — багато місць, які вони відвідали, та ще більше людей, яких зустріли там, потім перекочують у романи Агати. Заперечите, адже в «Автобіографії» сама Крісті каже, що лише одного разу списала персонаж із натури? Не вірмо їй тут — у неї нема жодної вигаданої постаті! Інша справа, що в оповіданнях та романах усі вони далі житимуть і вмиратимуть так, як того захоче сама авторка.

Другий чоловік Агати Крісті — Макс Мелловен, до речі, також служив льотчиком, але вже під час Другої світової. Проте важливішим є те, що він був відомим археологом. Після їхнього одруження у 1930 році Агата супроводить чоловіка майже у всіх його експедиціях, що змушує Пуаро та Гастінґса покинути їхню затишну лондонську квартиру й вирушити на Родос, у Єгипет і Месопотамію.

Як і в усіх інших письменників, біографія Агати Крісті складається із двох частин — життєвої та творчої. У цьому випадку перша має на другу колосальний вплив. У яких обставинах та серед яких людей не опинялася б авторка, її свідомість одразу ж починала перетворювати життєвий матеріал на сюжети. Чому ці історії ставали такими жахливими? Про це я спробую поміркувати далі. А поки що коротко повернемося у дитинство письменниці: там знаходимо три вельми важливі моменти, які підштовхнули юну Агату до письма.

Мати авторки, Клара Бемер-Міллер, та її сестра Марґарет (Мадж) любили читати й привчили до цього малу Агату. Англійський середній клас, до якого належала майбутня письменниця, взагалі поважно ставився до писемної культури. Утім не тільки читання, а й письмо у вікторіанській Англії (так-так, Агата Крісті — типова вікторіанка!) були лише доброчесними звичками. Сама письменниця каже, що в дитинстві придумувати історії було для неї такою ж розвагою, як і вишивати подушечки.

Тому перша спонука до творчості у її житті виглядатиме нам трохи дивною. В один із дощових днів мати заходить до десятирічної доньки в кімнату й каже: «Тобі нудно, Агато? То напиши оповідання!» У той момент ніхто з них двох навіть не підозрює, ким стане ця дівчинка потім. Тоді ще не йдеться про жодну геніальність — просто це ще одна гра, щоб урятуватися від тривіальності буднів.

Далі — Мадж. Сестри грали у жахливу гру: вони уявляли, що в них є ще старша сестра, котра (ох, ці вікторіанські кліше!) збожеволіла і її замкнуто на горищі. Пізніми вечорами Старша сестра (її роль, природно, виконувала Мадж) блукає родинним будинком в Ешбері та, врешті, обережно стукає до дверей Агати: «Відчини, Агато, — каже Мадж страшним голосом, — це я, твоя Старша сестра!» Думаєте, маючи таку гру в дитинстві, можна писати щось іще, крім детективів та трилерів?

Мадж, за свідченнями самої Агати Крісті, писала вправніше, ніж її молодша сестра. Вони віршували (в Агати є вірш про перший побачений трамвай), обмінювалися невеличкими елегантними новелками, повними дівочих уявлень про світ. Мадж думала з часом написати щось серйозне, проте після одруження, на відміну від Агати, писати покинула. Натомість сама Агата про велику літературу не думала. Сестри читали й розважальну, як тоді вважалося, літературу: поміж іншим і детективи Едґара По, Артура Конан Дойла, Ґастона Леру, який згодом вплине на Жоржа Сіменона. Одного разу, прочитавши новий роман Леру, Агата сказала Мадж, що якщо писатиме, то хіба що такі тексти. Мадж розсміялася: «Агато, тобі ніколи не написати детектив! Можемо закластися». Це умовне парі, як пише сама Крісті, було відправною точкою самоусвідомлення її як авторки: вона вирішила довести, що зможе.

Пружина рішучості стискалася, але вистрелила більш ніж через 10 років: перший роман письменниці «Загадкова пригода у Стайлзі» з’явився у 1920 році й одразу мав успіх (про 4 роки безплідного штурму видавництв до цієї публікації скажемо далі). До 1926 року вийшли друком ще два романи: «Таємничий супротивник» (1922) та «Убивство на полі для гольфу» (1923). Проте на той час Агата Крісті стала вже настільки популярною, що коли інсценувала власне викрадення, її кинулися шукати вся британська поліція, журналісти та сам Артур Конан Дойл! Утім це сумна сторінка: того року померла її мати, коханий чоловік зажадав розлучення, а фінансове становище після купівлі будинку залишалося складним. У письменниці стався нервовий зрив, вона покинула все й заховалася від світу в малому готелі під чужим іменем. Репортери знайшли утікачку через 10 днів, і вона змушена була повернутися. Агата Крісті тоді змогла піднятися над обставинами й знову почати писати. Але, можливо, саме через розлучення з чоловіком зазнає краху один із її творчих винаходів — сімейна пара детективів Томмі й Таппенс. Упродовж усієї творчої біографії, вигадавши цих персонажів уже у другій своїй книзі, письменниця надалі виводить їх лише в одній збірці оповідань та ще у трьох романах (для порівняння, про міс Марпл є 12, а про Еркюля Пуаро — 33 романи). Словом, на сімейних розслідуваннях поставлено крапку, проте через чотири роки після особистої драми з’явиться міс Марпл — самостійна, спокійна, рішуча. Як же створювати такі сильні й життєподібні постаті? Як вигадувати такі захопливі й динамічні сюжети? Надійшов час Герцогині розповісти про все самій.