Як писали класики: поради, перевірені часом

Секрет Агати: Хвилюйтеся!

Відомі автори щиро хочуть поділитися з нами своїми уявленнями про письмо й усі їхні поради важливі та дієві. Проте, на мою думку, говорять вони далеко не все, дещо залишаючи за кадром. Можливо, несвідомо генії прагнуть приховати головні секрети успіху? Або й самі не до кінця розуміють причини своєї популярності? Спробуймо придивитися уважніше до їхніх біографій та текстів — там ще є що помітити.

Дві речі вельми дивують в «Автобіографії» Крісті: вона й словом не згадує своє зникнення після розлучення, хоч про нього писали всі газети, і, друге, найголовніше, авторка пише, що не пам’ятає, як придумала міс Марпл. Якщо шукати відповіді на ці питання, можемо вийти й на інші — подібні.

Почнемо із потрясіння. Як би дивно це не звучало, Арчі покинув Агату, бо вона надто довго не могла отямитися після смерті своєї матері. Він прагнув успіху, а Крісті занурилася в депресію. Додалися фінансові клопоти: не розрахувавши свої сили, подружжя прострочувало сплату позики за будинок. Арчі просто пішов від проблем — у першу чергу, емоційних. Найголовніше, Агата передбачала, що подібне трапиться. Не вірила, але відчувала наближення краху. Катастрофа могла бути пов’язана не з Арчі, але щось неприємне й навіть жахливе мало трапитися. Показово, що після нервового зриву, пов’язаного із розлученням, письменниця симу-лювала або дійсно мала втрату пам’яті, тому й не знала, як опинилася в малому забутому готелі під чужим ім’ям. Або… не хотіла знати.

На мою думку, Агатою Крісті завжди керував страх. Батько помер дуже рано й відтоді сім’я постійно перебувала під загрозою фінансового краху та втрати будинку. Довкола Агати переважно жінки — мати, бабуся, сестра, також ще малий, хоч і старший, брат. Втрата глави сім’ї за вікторіанськими уявленнями є подією катастрофічною. Мати мала б якомога швидше одружитися знову, проте вона не робить цього й сім’я далі залишається у стані непевності.

На ці дитячі переживання нашаровуватимуться дві війни, довгі роки фінансових негараздів, розлучення, небезпеки далеких мандрів. Але Агата майже не говорить про них, згадує хіба похапцем. Знаєте, вони з Мелловеном потрапили в Радянський Союз. Просто поверталися з експедиції й вирішили заїхати в Баку й добратися до Батумі. Це були 30-ті й упродовж тижня шляху ніде було купити хліба. Наприкінці вони ледве змогли сісти на французький корабель, що забрав їх до цивілізованого світу. Про це все сказано мало, а пережито, я певен, було доволі багато.

Просто Агата Крісті винаходить прекрасний спосіб не говорити про свої страхи — вона робить їх страхами своїх персонажів. Тепер небезпеки чигають на жертв у книгах. Це там невинні дівчата й повні сил молоді хлопці можуть загинути й гинуть. Але довкола Агати все добре. Вона просто виносить смерть із життя у текст.

А ще повинна бути гарантія безпеки і в самому тексті. Там має з’явитися хтось, хто розплутає найжахливіші таємниці, хто здатен приборкати страх. Герой, Геракл, Hercules, Hercule… Але чому Пуаро бельгієць? О ні, це не лише тому, що так кумедно й можна гратися його прізвищем та вимовою. Щось гірше трапилося зі світом. Британський уряд допустив війну. Спершу одну, а потім другу. Отже, англійський детектив, читаймо, англійський інтелект, вже не дає гарантій непомильності. Французи — непевні союзники (в її текстах французька поліція завжди недолуга). Натомість існують могутні вороги: німецькі інженери в Англії працюють на Рейх й в усьому світі шириться червона загроза. Китайці курять опій і виношують підступні плани. Американці грубуваті, до простоти прямолінійні й вульгарні. Але десь у Європі ще є куточок, де плекають традиції справжньої шляхетності, люблять оперу та витончену кухню. Саме звідти Пуаро. Бельгієць — ось хто може стати на захист ідеалів тепер уже його імперії. Емігрант, що оборонить покривджених спадкоємців і захистить простосердих. Нехай навіть він при цьому буде смішним.

Із міс Марпл дещо інша історія. Вона виникає у свідомості авторки якраз після розлучення й ще перед другим шлюбом (коли Агата одружується з Мелловеном у 1930 році, книжка вже йде в друк). Це проекція самої авторки, якби вона не вийшла вдруге заміж і залишилася сама. Старенька дама, якій є діло до всього й яка розплутує небезпечні історії. Вона мала бути в’їдливою та холоднокровною, якраз такою, якою була сама Крісті із 1926 по 1930 рік. У пізніших романах («Карти на стіл», «Місіс Макґінті з життям розсталась», «Вечірка на Хелловін»), Пуаро допомагатиме інше альтер еґо письменниці — Адріана Олівер, авторка детективних оповідань. Це ще один новаторський тренд Крісті, коли автор з’являється у детективному тексті, й ще один захист від самотності.

Тепер зрозуміло, чому Агата «не пам’ятала», як виникла міс Марпл. Разом із історією виникнення образу забулися й страхи, які передували появі принципової бабусі. Далі вона вже з’являється просто як улюблений персонаж.

Агата Крісті перетворила свої тривоги на геніальні тексти. В одне зійшлися умонастрій песимістично налаштованої дівчинки та її оточення, освіта, що підштовхували до письма. Головний секрет успіху авторки — терапевтичний. Кожна її книжка є своєрідним сеансом психоаналізу для самої себе. І добре, що така детективна терапія продовжує подобатися та бути корисною мільйонам її читачів.