День відбуття

XXIX

Волосінь тяглася над прірвою і зникала в темряві у напрямку Серця Диявола. До Ущелини Сергій виходив навпомацки, аби не виказати себе, якщо спізниться. Але тут усе було спокійно. Увімкнувши ліхтар і вхопивши жилку рукою, Сергій рішуче потягнув до себе кінець, спрямований у бік Серця Диявола. Волосінь пружинила і не витягалася. Далеченько він відійшов від місця, де її перетяв тоді, уперше. Потягнув сильніше. Нарешті вона тріснула. Тільки б встигнути. На виході з Ущелини вони побачать перетяту жилку і добре подумають перед тим, як стріляти у нього або Валерія. Ось так.

Коли з жилкою було покінчено, він видряпався на виступ і застиг там. Триматися наверху виявилося вкрай незручно. Коліно, яке начебто розробилося довгою безперервною ходою, знову заскиміло. Скільки їх чекати? Якщо коліно заклякне, скочити з двометрової висоти буде нелегко.

Минуло хвилин десять, і по стінах нарешті заблимало. Вони доходили до Ущелини. Напевно, зараз зупинилися на тому боці і готуються до переходу. Не чути нічого. Усе гасять стіни. Ліхтарів не видно також. Сергій дозволив собі останні рухи, аби вмоститися зручніше, і завмер. Під час переходу його не побачать, він їх також. Він бачитиме їх ззаду, коли вони по одному проходитимуть під нависаючою брилою. На все про все у нього буде кілька секунд. Якщо він ними не скористається…. Що ж, тепер шкодувати пізно.

Спалахи стали чіткішими, і почулися голоси. Здається, це Гайдукевич.

— Помалу, не жени… ідемо повільно!

Це адресувалося явно Валерію. Ну ось. Зараз…

Серце калатало десь аж у горлі. Ціна цієї сутички була надзвичайно високою.

Прохід під брилою освітився, і рух, здавалося, припинився. Все правильно. Валерій переліз і сидить, чекаючи, поки Гайдукевич закінчить переправлятися і підведеться. Коли він витягне зброю? Чи зробив це вже?

Тализін з’явився зненацька, чомусь дуже тихо. Сергій мимоволі здригнувся. Він рухався повільно, освітлений тим, хто йшов позаду; Провис мотузок… О Господи! За Тализіним, зв’язана з ним мотузком, ішла Юлія! Сергій розгубився. Чому? Чому вони помінялися? Юлія пропливла під брилою, тримаючи пістолет напоготові. Все! Пізно! Він втратив час. Хто ж з’явиться далі?

Широка спина у плямистій куртці. Гайдукевич?! Руки його вільні. Де зброя? Третій повинен бути ще над Ущелиною.

Відштовхнувшись здоровою ногою від виступу, Сергій скочив на нього руками уперед, наче дика кішка. Енергії стрибка вистачило, щоб повалити Гайдукевича на протилежну стіну. Уся його дебела фігура гучно ляснулася об кам’яну стіну і, ковзнувши по ній, завалилася на землю. Попереду скрикнула Юлія.

Відштовхнувшись від тіла суперника, зупиненого стіною печери, Сергій упав, так і не зумівши захистити хворе коліно від удару об підлогу. Відразу ж ногу пронизав жахливий біль. А Гайдукевич уже підводився, ставши на одне коліно і пірнувши рукою під пахву. Ну ось… Що робилося позаду, оцінювати не було коли. Пістолет у руці Гайдукевича саме злітав догори, а сам він майже стояв, коли Сергій, ще не звівшись на ноги, викинувши праву вперед, поїхав по гладкому камінню повз нього так, ніби намірявся заїхати аж під Юлію з Тализіним. Це був відпрацьований до автоматизму прийом — один з його «коронних», тому, напевно, бос так і не збагнув, як саме хлопець пірнув ногами вперед під його руку. Але до Юлії він не доїхав, вчепившись правою рукою за чобіт Гайдукевича, смикнувши його ноги назад, а лівою вдаривши його під коліна. Той лише вимахнув руками, хляпаючись долілиць на каміння і вдаряючи по ньому пістолетом з металічним звуком. Від удару пролунав постріл, і пістолет полетів, перекидаючись, до прірви. А за мить Сергій був на ньому зверху. Краєм ока він побачив світло на касці того, хто ще сидів над Ущелиною і наче й не рухався.

Удар, який Сергій спрямовував кудись між жовтою каскою та коміром куртки, не вдався, і тут ззаду пролунав постріл. Втягнувши голову у плечі, він одним ривком перекотився до протилежної стіни, натягуючи на себе Гайдукевича і закриваючись ним. Та суперник був надто потужним, до того ж він встиг отямитись від несподіванки і вдарив Сергія ліктем. Удар відкинув його назад, а Гайдукевич вже знову підводився. Сергій озирнувся на Ущелину: Олег енергійно рухався в той бік, звідки прийшов. У руках у Гайдукевича тепер не було нічого. Вони стояли один навпроти одного готові до сутички, зігнувшись і напружинившись. За його спиною Сергій побачив Юлію, що притисла Валерія до стіни, приставивши до нього пістолет.

Важко сказати, коли Гайдукевич упізнав його — щойно чи під час нападу. На якусь мить усі застигли. Сергій вагався, який шлях обрати. Зараз принаймні він був затулений широким тілом суперника у вузькому проході, що не давало Юлії можливості вистрілити вдруге.

— Вона застрелить його, щойно ти наблизишся! — крикнув Гайдукевич, озираючись назад. — Сідай, не скачи. Поговоримо. Зробимо справу, а потім усі разом нагору.

— Нагору не вийде, — відповів Сергій. — Я вже пробував. Гусяче Горло затоплене. Кранти. Здохнете тут.

Повернутий обличчям до стіни Валерій чув його слова. Гайдукевич ще раз озирнувся — у погляді його якусь мить було вагання — і крикнув:

— Юля! Іди туди з інженером! Роби, що треба! Я затримаю!

Погляд його був сповнений рішучості й спрямований Сергієві в очі. Він осікся, набираючи у груди повітря, але відразу ж вигукнув тоном, що не допускає заперечень:

— Я сказав — іди!

У його руці тепер з’явився ніж. Широке лезо тьмяно блиснуло у світлі ліхтаря, який сліпив в очі Сергієві. Той клацнув тумблером, вмикаючи й свій ліхтар.

На протилежному кінці ніхто нічого так і не промовив. Їхні ліхтарі почали віддалятися.

— Валера! — крикнув Сергій услід, — намагайся втекти, вийти наверх! Тільки не через Горло! За мене не турбуйся!

Чорти б… Якби Валерій не був до неї прив’язаний! Якби у заручниках замість «беззубого» Тализіна був він сам!

Він ступив крок уперед, у відповідь на що Гайдукевич замахнувся ножем.

Вони залишились удвох, обличчя в обличчя, впираючись одне в одного поглядами. Цьому ведмедю не можна давати відпочити. Сергій знову спробував вибити ножа, у відповідь на що отримав небезпечний випад. Коліно буквально не давало йому бути самим собою. Зціпивши зуби, Сергій танцював навколо нього у цьому вузькому коридорі, примушуючи суперника якнайбільше рухатись. Змагатися у витривалості з молодим тренованим хлопцем йому було явно не по силах, з кожною секундою задишка в нього посилювалася. Скоро він і сам це зрозумів, тому несподівано пішов на Сергія — напевно, здали нерви. Від удару в коліно Гайдукевич скривився і припав на ногу. Другим ударом Сергій вибив-таки ніж. І коли той, остаточно втративши витримку, зібравши сили, кинувся на нього вже голіруч, Сергій упав на спину, тягнучи його на себе, і, підставивши зігнуту здорову ногу під живіт супротивника, відправив цю масу у вільний політ над собою.

«Літак» вийшов класичний, і кремезне тіло Гайдукевича, перекинувшись через голову, гупнуло крижами просто на край Ущелини. Він не зміг подолати інерцію і, скрикнувши, зіслизнув за край — лише зашурхотіло внизу.

Тепер Сергій дійсно біг, але вони наче розчинилися. Швидко… Ось і розгалуження, він не встиг. Обидва коридори вели до Серця Диявола. По одному тяглася волосінь. Господи, скільки ж її тут? Куди вирішить іти Юлія? По ньому ж? Адже вона ще не знає, що там завал, який неможливо оминути! Або ж вирішить, що цим коридором ітиме Сергій, якщо переможе Гайдукевича. Тому може обрати інший шлях. Чорт забирай…

Він пішов по новому шляху. Якщо вони обрали старий, то натраплять на завал і повертатимуться, а там він їх стерегтиме. Схоже, Олег не з найсміливіших, це добре. Хоч применшувати небезпеку теж не можна. Шлях через Ущелину до цього розгалуження він повинен знайти й сам. А де Ринат з Чмуриком?

Близько півгодини Сергій ішов у бік Хмарочоса, майже постійно навпомацки. Він прекрасно орієнтувався у цій частині Західної сітки і міг скористатися цим, щоб першим помітити того, хто зустрінеться на шляху. До того ж це давало можливість економити енергію акумулятора, що висів у підсумку на поясі. Світло ще знадобиться — там, коли доведеться дряпатися на майже вертикальну стіну. Як це зробити з травмованим коліном, уявлялося важко. Та іншого виходу просто не було. Розрахунок на таке собі диво. На існування ще одного виходу на поверхню, що, власне, і збиралися перевірити вони з Валерієм останніх кілька місяців. Довго збиралися. Тепер доведеться перевіряти це так неочікувано, в екстремальних умовах, поодинці.

Ким би не були ці Гайдукевичі, навряд чи власна загибель входить у їхні плани. Маючи спорядження і Тализіна, вони, скоріш за все, також ітимуть сюди у пошуках виходу. І якщо судитиметься зустрітися, то за будь-яких обставин краще помітити їх першим.

Чому вони розпалися на дві групи? Чому рухаються спинами до стін, очікуючи нападу. З боку кого? Колишніх компаньйонів? Адже більше тут немає кого остерігатися… Чи є? Кого могли вони притягти сюди за собою?

Завтра, коли він не повернеться у призначений час, Марина, він сподівався на це, віддасть обидва листи за призначенням. Тоді почнуться пошуки. Навряд чи вони розгорнуться оперативно. Поки дружина Валерія здійме галас, поки підключиться клуб спелеологів… У найкращому разі на вечір рятувальна група впреться носом у завал в Гусячому Горлі. А точніше — в затоплений коридор. Скільки часу знадобиться, щоб зібрати необхідне спорядження, аби пірнути і подивитися, що наробив землетрус у цій частині печер? А якщо це не єдиний завал у західній гілці? Скільки може витримати людина без їжі? Адже вода є. Хоч це давало якесь полегшення.