День відбуття

XXXVIII

Дмитро Стефлюк вийшов з Головної Зали на повітря, запалюючи сигарету. Щойно у низький лаз під нависаючою брилою пірнули троє «беркутів» на чолі з командиром загону, Саня — черговий опер — та двоє хлопців з клубу спелеологів. Ще один залишився тут, поруч з ним як консультант. Машини стояли біля підніжжя гори, і він звідси бачив, як сержант-водій разом з «беркутом» воюють з дружиною зниклого інженера.

Він знову зиркнув на годинник. Минуло лише п’ятнадцять хвилин. А Юра Жердяєв, який повів рятувальну групу, казав, що година туди й назад. Можливо, ще там шукатимуть. Можливо… Ні, краще просто запастися терпінням.

Двоє хлопців у плямистих костюмах, розпарені бігом, направлялися до нього. Ці двоє займалися обстеженням місцевості.

— Ну що?

— Он — бачите? Кущі — ось цей край заростей…

— Ну?

— Там стояла машина. Під’їхали прямо по полю. Слідів під’їзду немає, очевидно, їхали вранці, по замерзлому. А рвонули щойно, напевно, коли нас побачили. Звідти прекрасний огляд сюди.

— Що за машина? — запитав Стефлюк.

— Якась іномарка. Шини широкі, гарний малюнок, протектор новий. Резина шипована. Чіткі сліди, особливо там, де через озимину їхали.

— Сліди свіжі, — додав другий. — Щойно від’їхали. Явно спостерігали. Біля машини натоптано, там, де водій виходить. І за кущами, звідки ліпше видно…

— От зараза…

Стефлюк дістав мобілку і набрав номер.

— Ігор Степанович? Стефлюк. Значить, так. Давай терміново команду ДАІ — пости нехай виставляють на трасі від Малиновичів на обидва боки. Об’являй «перехват». Нехай записують усі іномарки. Особлива увага на широкі шиповані шини. Перевіряти документи. Якщо натрапите на того Гайдукевича — затримуйте до з’ясування.

— Зрозумів.

— Давай.

Він тиснув на кнопки, набираючи інший номер. Про такі «повороти» належало доповідати безпосередньому начальству.