День відбуття

XXXVI

Дві машини швидко рухалися трасою. Ранішній мороз попустив, але вітер встиг здути крупку, що нападала за ніч, і дорога була чистою та сухою. Тому водії, не шкодуючи, тиснули на газ.

Першою ішла міліцейська «Нива», у якій їхали Стефлюк з черговим оперуповноваженим міського відділу, командир загону «Беркут» та молодий чоловік на ім’я Юра — член правління місцевого клубу спелеологів. Саме його разом з двома іншими вдалося розшукати у святковий новорічний день і залучити до розв’язання цієї нестандартної справи. Саме йому та командирові «Беркута» і пояснював диспозицію слідчий.

— Поки що немає нічого конкретного. Але дружина того інженера піднімає серйозний хай. Є офіційна заява. До того ж з міськради вже товчуть по голові, вона туди виходи знайшла…

— Ясно, — сказав «беркут». — А скільки до тих Малиновичів їхати?

Останнє запитання адресувалося Юрі.

— Близько години, — відповів той, — якщо справно рухатися.

— А бізнесмена дома не шукали?

— Немає, — відповів Стефлюк. — Нікого з перелічених у листі вдома немає. Хоча особа останнього не встановлена.

— Ну, година туди, година назад… — розмірковував «беркут», — десять хвилин — дати по вухах туристам, щоб знали, як жартувати, — і додому.

— Давайте, хлопці, без жартів, — осадив його Дмитро. — Не подобається мені усе це чомусь…

Атмосфера у другій машині здавалася менш конструктивною. Тут не висували ніяких версій та припущень. Здорові хлопці, тримаючи на колінах автомати та позсувавши на потилиці чорні шапочки-маски, мляво перекидалися жартами та анекдотами — здебільшого невдало та без особливого натхнення. Очевидно, давалася взнаки зустріч Нового року. «Газик», що намагався не відстати від «Ниви», трусило на горбах та ямах, які траплялися на дорозі, і тоді хлопці одночасно підскакували, лаючись та відригуючи.

Позаду, них у тому ж напрямку рухалася ще одна машина. Вона не підскакувала на нерівностях, а йшла плавно та тихо і при бажанні легко могла б «вставити» дві перших. Проте новенька біла «сімка» трималася на значній відстані від «газика». На відміну від двох попередніх, у її салоні стояла напружена тиша. Обличчя водія та пасажирів висловлювали тривогу та хвилювання. У «сімці» їхали Інна Тализіна, її сестра з чоловіком та ще двоє хлопців з клубу спелеологів.

Жінки виглядали переляканими. Інна сиділа поруч з водієм, стискаючи в руках сумочку. Її обличчя було зовсім бліде, губи стиснуті, очі вологі. Сестра її примостилася ззаду між двома чоловіками. Пальці її в рукавичках тормосили трубку мобільного телефону.