Клуб зразкових чоловіків

Розділ 26

Нержин під’їхав до будинку Литовцевої пізно ввечері. Вона дозволила йому з’являтися в неї в будь-яку годину дня і ночі, без попереднього телефонного дзвінка, чим Нержин не забарився скористатися.

Двері відкрила Іра. Вона виглядала стривоженою.

— Сергію, тут таке діється…

Нержин остовпів на порозі.

— Що сталося?

— Та ви заходьте, заходьте, — промимрила Іра. І, поступово впадаючи в істеричний транс, почала викладати Нержину:

— Розумієте, Сергію, Аркадій Всеволодович при смерті. Нам дзвонили з клініки, сказали, що сьогодні вдень його вкусила отруйна змія. Аркадій Всеволодович дуже полюбляв цих гадюк. Ми з Маргаритою завжди боялися, що це добром не скінчиться, але відговорювати його було марно… Маргарита поїхала до нього в клініку.

Іра розридалася. Нержин обійняв її за плечі та пригорнув до себе.

— Вибач, Сергійку, що я так, — вони перейшли на «ти» зовсім природно і непомітно. — Але останній тиждень — де просто апокаліпсис якийсь, я не знаю. За що нам усе це?..

Нержин відвів очі.

— Я теж зараз думав про це. Схоже, що хтось за вас… Точніше, за нас, — виправився він, — дуже міцно взявся. Ви не думали про те, що цей укус змії теж не випадковий?

— Не знаю, — розгублено сказала Іра. — А хіба можна навмисне зробити так, щоб людину вкусила змія? Людину, яка все життя возиться зі зміями?

— І я не знаю. Але мені здається, що тут не обійшлося без злого умислу. Занадто тугий вузол зав’язався навколо «Золотого кореня» і Клубу зразкових чоловіків.

Цієї миті клацнув дверний замок. За кілька секунд у кімнаті з’явилася усміхнена Маргарита.

— Ну і ну! — знизав плечима Нержин. — Убивця-доброзичливець! Це ж треба таке придумати — послати отруйну змію і при цьому попередити, що вона небезпечна! Хто і навіщо міг на таке піти?

— Важко сказати, — замислилася Маргарита. — Я думаю, тільки той, хто діяв проти своєї волі — скажімо, йому було наказано убити Аркадія Всеволодовича, але ставати убивцею він не хотів.

— Шкода, що «доброзичливець» не представився. Ми б знали, кому потиснути мужню руку! — реготнула Іра.

— Чи жіночну, — немов ненароком докинув Нержин.

— Що ви маєте на увазі? — насторожено запитала Маргарита.

— Я тут думав, який був резон в убивстві. І дійшов висновку, що вагома причина могла бути тільки одна — його статки. Хто, по-вашому, є його спадкоємцем? Може, теперішня дружина?

— Давайте не будемо голослівно звинувачувати Марину, — запропонувала Маргарита.

— Хай там як, але про заповіт потрібно буде найближчим часом спитати Аркадія Всеволодовича. Зараз уже пізно, але завтра зранку обов’язково запитаємо. А якщо Черемха нічого не напутав із родовищем топазів — тоді можна навіть зрозуміти, яке саме майно найбільше цікавить його ворогів. До речі, я теж прийшов з новиною. Вісім годин в архіві Міністерства оборони принесли цікаві результати. Ви що-небудь чули про Німецьке повстання?

— Ні, — чесно зізналася Іра.

— Не дивно. Одна з багатьох білих плям нашої повоєнної історії. У червні 1953 року в Східній Німеччині, тобто в радянській зоні окупації, сталися масові заворушення. Загинули сотні людей, тисячі були арештовані. Між іншим, тоді було розстріляно і сорок радянських солдатів, котрі відмовилися стріляти в повсталих. Та от що цікаво. У Магдебурзі, за день до повстання, за порушення комендантської години арештували Ісака Аршкришера, радянського підданого.

Історія з ним досить загадкова. Судячи з документів, його звільнили на початку 1945 року з концентраційного табору. На війні він був фельдшером і після звільнення зміг влаштуватися при дивізіонному госпіталі. Дивізія після закінчення війни продовжувала знаходитися на території Німеччини. Аршкришер виявляв себе з найкращого боку і його залишили при госпіталі вільнонайманим. Органи його не чіпали, і він спокійно жив у Магдебурзі, на території дивізії. Але в 1953 році, напередодні повстання, запахло смаленим. Почалися перевірки вільнонайманого складу. Аршкришер не став чекати, коли по нього прийдуть, і втік. Та йому не пощастило: наступного дня Аршкришера затримав військовий патруль. Його посадили на гауптвахту, а за справу взялася військова прокуратура. З її протоколів я й обізнаний про цю історію.

— Але його, звичайно, не розстріляли? — уточнила Маргарита.

— Не розстріляли. Але дев’ятнадцятого червня на гауптвахту напав терористичний загін з колишніх есесівців, яким удавалося вісім років переховуватися в підпіллі. Я сам у це не дуже вірю, адже радянське командування, щоб замовчати власні промахи, могло скласти і цілий есесівський батальйон. Але факт залишається фактом — ув’язненим удалося вчинити масову втечу. Не забувайте, що, крім Аршкришера, там сиділи самі німці. Більшість утікачів убила охорона. Але коли проводили упізнання, трупів Аршкришера і ще одного в’язня не виявили. Пропали безвісти. От усе, що удалося з’ясувати. Я припускаю, що Аршкришер, історію якого я розкопав — батько теперішнього директора «Кетера».

— Але яка нам користь від цієї історії? — поцікавилася Маргарита. — Чому саме їхню фірму Корж вибрав для розміщення своїх капіталів?

— Корж як офіцер держбезпеки міг вийти на слід Аршкришера. І шантажувати його тією інформацією, яку мав у своєму розпорядженні, — припустив Нержин. — Втім, у нас поки що немає фотографій нашого, ізраїльського Аршкришера. Думаю, треба дочекатися зведень від Шацького.

— У нього виникли певні труднощі. Боюся, додаткову інформацію ми зможемо одержати тільки завтра ввечері.

— Що так? — іронічно спитав Нержин.

— Виявилося, що вілла Аршкришерів — справжня фортеця. Триметрові стіни з колючим дротом, сторожові собаки, безліч охоронців. Леонід сказав, що зробити звичайну зйомку «через кущі» неможливо. Але, на наше щастя, днями Аршкришери залишили своє укриття і поїхали в Нетанію, відпочити і розвіятися. Шацький сьогодні відправився слідом за ними.

— Виходить, до завтрашнього вечора відпочиваємо? — запитав Нержин.

— Не зовсім. Сьогодні пізно ввечері з Алтаю повертається головний агротехнолог «Золотого кореня» Іван Балтин, який знає тамтешні плантації, як свої п’ять пальців. Потрібно докладно розпитати його про можливі сліди діяльності геологорозвідувальних партій. Сьогодні Балтина турбувати незручно, але завтра ви з Ірою завітаєте до нього в гості.