Бог-Імператор Дюни

* * *

Дотримуючись як засад бене-ґессеритки, так і наказів Бога-Імператора, я не долучила ці слова до свого звіту, а приховала так, щоб їх можна було знайти, коли мене не стане, бо Владика Лето сказав мені: «Ти повернешся до своїх Настоятельок з моїм посланням, але ці слова збережи в таємниці. Якщо ти порушиш цю заборону, я виллю свій гнів на ваше Сестринство».

Перед моїм відходом Превелебна Мати Сьякса застерігала: «Ти не повинна робити нічого, що обернуло б проти нас його гнів».

Біжучи поруч із Владикою Лето під час цього короткого паломництва, про яке вже казала, я надумала спитати в нього про схожість із Превелебною Матір’ю. Я сказала:

— Владико, я знаю, як це, коли Превелебна Мати здобуває пам’яті своїх предків та інших. А як було у вас?

— Це було закладено в нашій генетичній історії та зумовлено дією прянощів. Ми з сестрою-близнючкою Ганімою прокинулися в материнському лоні, ще до народження усвідомивши присутність пам’ятей наших предків.

— Владико… моє Сестринство називає це Гиддю.

— І слушно, — сказав Владика Лето. — Чисельність предків може бути непоборною для нас. А хто знатиме наперед, яка сила наказуватиме цій орді — добра чи зла?

— Владико, а як ви побороли цю силу?

— Я не поборов її, — відповів Владика Лето. — Проте стійкість моделі фараонів урятувала і Гані, і мене. Ти знаєш цю модель, Сестро Ченоа?

— Ми в Сестринстві добре знаємо історію, Владико.

— Так, але ви розумієте її інакше, ніж я, — сказав Владика Лето. — Я кажу про недугу правління, яку підхопили греки, заразили нею римлян, а вже ті розповсюдили її вздовж і вшир, так що вона й досі цілковито не згасла.

— Владика говорить загадками?

— Жодних загадок. Я її ненавиджу, але вона нас урятувала. Ми з Гані уклали могутні внутрішні союзи з тими предками, які керувалися моделлю фараонів. Вони допомогли нам створити змішану ідентичність усередині цього надовго приспаного натовпу.

— Мені здається це небезпечним, Владико.

— Що ж, так і має бути.

— Навіщо ви розповіли мені це зараз, Владико? Наскільки я знаю, ніколи раніше ви не відповідали так жодній із нас.

— Бо ти добре слухаєш, Сестро Ченоа, бо ти виконуватимеш мою волю, і тому, що я ніколи більше тебе не побачу.

Владика Лето сказав мені ці дивні слова, а тоді спитав:

— Чому ти не запитуєш про те, що ваше Сестринство називає божевільною тиранією?

Осмілена його поведінкою, я наважилася сказати:

— Владико, ми знаємо про деякі з ваших кривавих екзекуцій. Вони нас непокоять.

Тоді Владика Лето зробив дивну річ. Хоч ми йшли, він заплющив очі та промовив:

— Оскільки мені відомо, що тебе навчили точно запам’ятовувати будь-які почуті тобою слова, я заговорю зараз із тобою, Сестро Ченоа, так, наче ти сторінка одного з моїх журналів. Добре збережи ці слова, бо я не хочу, щоб вони загубилися.

Тож зараз я запевняю моє Сестринство, що все, далі записане, сказане ним. Це точні слова, промовлені Владикою Лето.

«Як підказують мої знання, коли я вже не буду свідомо присутнім серед вас, коли я стану лише лячним витвором пустелі, багато людей згадуватимуть мене як тирана.

Усе правильно. Я був тиранічним.

Тиран — не цілком людина, не божевільний, просто тиран. Але навіть звичайні тирани мають мотиви та почуття, які виходять за межі того, що зазвичай приписують їм поверхові історики, а вони вважатимуть мене великим тираном. Отож мої почуття і мотиви — це спадок, який я хотів би зберегти не надто спотвореним історією. Історія знає способи звеличування певних рис разом із дискредитуванням інших.

Люди намагатимуться зрозуміти мене та пояснити в межах своїх слів. Шукатимуть правди. Але правда завжди приховує в собі двозначність слів, що мали висловити її.

Ви мене не зрозумієте. Що більше докладатимете зусиль, то далі я відходитиму, аж доки не зникну у вічному міфі, ставши, врешті-решт, Живим Богом!

Так воно є, ти розумієш? Я не лідер, навіть не проводир. Бог. Пам’ятай це. Я вкрай відрізняюся від лідерів і провідників. Боги не беруть на себе жодної відповідальності ні за що, крім творіння та буття. Боги приймають усе, а отже, нічого не приймають. Богів необхідно розпізнати, але вони мусять зоставатися анонімними. Боги не потребують духовного життя. Мої духи живуть у мені, відповідаючи за найменшим викликом. Оскільки мені це приємно, я ділюся з вами всім, чого навчився від них і за їхнього посередництва. Вони — моя правда.

Стережися цієї правди, шляхетна Сестро. Правда, хоч її всі шукають, може бути небезпечною для шукача. Значно легше знайти міфи й заспокійливі брехні та повірити в них. Якщо знайдеш правду, навіть тимчасову, вона вимагатиме від тебе здійснення болісних змін. Приховуй свою правду в словах. Тоді тебе захистить природна двозначність. Слова набагато легше сприйняти, ніж гострі Дельфійські уколи безмовних передвісників. Здобувши слова, можеш кричати разом із хором:

— Чому ніхто мене не перестеріг?

Але я перестеріг вас. Я перестеріг вас прикладом, а не словами.

Слів неодмінно цілком достатньо. Навіть зараз ти записуєш їх у своїй чудовій пам’яті. Одного дня будуть відкриті мої журнали — це ще більше слів. Перестерігаю вас, що ви читаєте мої слова на власний страх і ризик. Просто під їхньою поверхнею залягає безсловесний рух страшних подій. Не прислухайтесь до них! Вам не потрібно ні слухати, ні чути, ні пам’ятати. Яким заспокійливим є забуття! І яким небезпечним!

Слова, схожі на мої, віддавна розпізнаються завдяки їхній таємничій силі. Мої істини є творивом міфів і брехень, на які завжди розраховували тирани, маніпулюючи масами в самолюбних проєктах.

Бачиш? Я ділюся з тобою всім цим, навіть найбільшою таємницею всіх часів, таємницею, за якою компоную своє життя. Я відкриваю її тобі словами:

“Єдине майбутнє, яке триватиме, безсловесно лежить усередині тебе”».

Тоді Бог-Імператор замовк. Я відважилася спитати:

— Чи це всі слова, які Владика велить мені зберегти?

— Це всі слова, — відповів Бог-Імператор, і я подумала, що його голос звучить утомлено й збентежено. Так, наче він складає свій останній заповіт. Тоді я згадала, як він сказав, що ніколи більше мене не побачить. Мене наповнив страх, але мій голос не видав це переживання, за що я вдячна своїм учителям.

— Владико Лето, — спитала я, — для кого написані ті журнали, про які ви казали?

— Для потомків, що житимуть через тисячоліття. Я персоналізую цих далеких читачів, Сестро Ченоа. Думаю про них як про далеких родичів, сповнених родинною цікавістю. Вони хочуть розплутати драми, які лише я можу їм викласти. Хочуть знайти особисті зв’язки з власним життям. Хочуть значень, хочуть правди!

— Але ж ви перестерігали нас проти правди, Владико, — сказала я.

— Дійсно! Уся історія — це слухняний інструмент у моїх руках. Ох, я акумулював усі минулі часи та володію кожним фактом, але це мої факти і я використовую їх як забажаю. І навіть використовуючи їх правдиво, я їх змінюю. Про що я зараз розмовляю з тобою? Що таке щоденник, журнал? Слова.

І Владика Лето знову замовк. Я намагалася збагнути вагу сказаного ним, зіставляючи з напученням Превелебної Матері Сьякси й тим, що мовив раніше Бог-Імператор. Він сказав, що я його посланниця, тож я почувала, що перебуваю під його захистом і можу наважитися на більше, ніж будь-хто інший. Тому я промовила:

— Владико Лето, ви сказали, що більше мене не побачите. Чи це означає, що ви невдовзі помрете?

Клянуся в моєму записі цієї події, що Владика Лето засміявся! Тоді він сказав:

— Ні, шляхетна Сестро, це ти помреш. Не доживеш до того, щоб стати Превелебною Матір’ю. Не сумуй через це, бо сьогодні ти тут, щоб донести моє послання Сестринству, а добре зберігши мої таємні слова, ти сягнеш куди вищого стану. Перетворишся в частину міфу. Наші далекі родичі молитимуть у тебе заступництва переді мною!

І Владика Лето знову засміявся, але лагідним сміхом, і тепло мені всміхнувся. Відчуваю, що мені тяжко записати це з такою точністю, якої я мушу дотримуватися в подібних звітах. Але тої миті, коли Владика Лето промовив ці страшні слова, я відчула глибокий приязний зв’язок із ним, наче між нами пролетіло щось фізичне, поєднавши так, що це годі описати словами. Лише в мить цього досвіду я зрозуміла, що він мав на увазі, кажучи про безсловесну правду. Це трапилося, але я не можу цього описати.

Приписка архівіста

Оскільки відбулося чимало подій, цей приватний запис є не більше ніж приміткою до історії, цікавою тим, що містить один із найраніших спогадів про таємні журнали Бога-Імператора. Тих, хто хотів би глибше дослідити цей звіт, відсилаємо до Архівних Записів, підзаголовок: Ченоа, Свята Сестра Квінтій Вайолет: Ченоа Звіт і Відторгнення Меланжу, Медичні Аспекти.

(Примітка: Сестра Квінтій Вайолет Ченоа померла на п’ятдесят третьому році свого Сестринства, причиною вважається меланжева несумісність під час спроби досягти статусу Превелебної Матері).