* * *

Не можна зрозуміти історію, не збагнувши її плину, її течій і шляхів, якими лідери пересуваються серед цих сил. Лідер намагається усталити умови, що вимагають його лідерства. Таким чином, лідер потребує аутсайдера. Застерігаю вас, щоб ви ретельно вивчили мою кар’єру. Я — одночасно і лідер, і аутсайдер. Не робіть помилки, припускаючи, що я створив лише Церкву, яка була Державою. Це було моєю функцією лідера, і я мав багато історичних моделей, які використовував як взірець. Аби розкрити мою роль аутсайдера, гляньте на мистецтво моїх часів. Це мистецтво варварське. Улюблений поетичний жанр? Епічний. Популярний драматичний ідеал? Героїчний. Танці? Занедбані. З погляду Монео, він має рацію, описуючи це як небезпечне явище. Воно збуджує уяву. Змушує людей відчувати брак того, що я в них забрав. Що ж я в них забрав? Право бути учасниками історії.

Викрадені журнали

Айдаго, простягшись на тапчані із заплющеними очима, почув, як на другий тапчан щось звалилося. Сів у надвечірньому світлі, яке під гострим кутом падало крізь єдине вікно кімнати, відбиваючись від білих плиток підлоги на ясно-жовті стіни. Побачив, що це ввійшла Сіона й уляглася на своєму тапчані. Уже читала одну з книжок, які притягла з собою у торбі із зеленої тканини.

«Що це за книжки?» — задумався він.

Опустив ноги на підлогу й оглянув кімнату. Як цей просторий, з високою стелею бокс можна прийняти за щось бодай віддалено фрименське? Широкий стіл-конторка з місцевого темно-коричневого пластику розділяв два тапчани. Двоє дверей. Одні вели просто назовні, через сад. Другі впускали до розкішної купальні, де ясно-сині плитки виблискували під сонячним промінням, що вільно туди проходило. Крім багатьох функціональних пристроїв, купальня містила глибоку ванну та душ, те й те площею не менше двох квадратних метрів. Двері до цього сибаритського приміщення зоставалися прочиненими, і Айдаго міг чути, як з ванни витікає вода. Сіона мала дивний смак: любила купатися у великій кількості води.

Стілґар, знайомий Айдаго наїб за давніх днів на Дюні, глянув би на цю кімнату з презирством. «Ганьба! — сказав би він. — Декаданс! Слабкість!» Стілґар кинув би чимало презирливих слів на адресу всього цього села, що посміло дорівнятися справжній фрименській січі.

Коли Сіона перегорнула сторінку, зашелестів папір. Вона лежала, сперши голову на дві подушки, загорнувшись у тонку білу накидку. Накидка тісно прилягла до вологого від купання тіла.

Айдаго труснув головою. Що на цих сторінках так її зацікавило? Читала й перечитувала їх, відколи вони прилетіли до Туоно. Томи були тонкими, але численними, на чорних палітурках позначені лише номери. Айдаго побачив номер дев’ять.

Він підвівся і підійшов до вікна. На певній відстані від них якийсь старий чоловік обкопував квіти. Сад із трьох сторін був захищений будівлями. Квіти були великими — у пуп’янках червоними, але, розкрившись повністю, показували білу серцевину. Неприкрите сиве волосся старого здавалося різновидом цвіту, що погойдувався між білими квітами та рубіновими пуп’янками. Айдаго відчув запах гнилого листя і свіжонакиданого гною на тлі гострих квіткових пахощів.

Фримен, що доглядає квіти просто неба!

Сіона нічого не казала про своє дивне читання. «Вона мене дражнить, — подумав Айдаго. — Хоче, щоб я сам спитав».

Він намагався не думати про Хві. Шал загрожував його поглинути, якби він це зробив. Згадав фрименське слово для цієї дикої пристрасті: канава, залізне кільце ревнощів. «Де Хві? Що вона робить цієї миті?»

Двері в сад без стуку відчинилися, і ввійшов Тейшар, помічник Ґаруна. Тейшар мав вицвіле обличчя, повністю покрите темними зморшками. Очі були запалими, ясно-жовтими довкола зіниць. Був одягнений у коричневу накидку. Волосся його нагадувало стару траву, кинуту на перегній. Здавався аж надміру потворним, як темний і примітивний дух. Тейшар зачинив двері й став, дивлячись на них.

З-за Айдаго долинув голос Сіони.

— Ну, що там?

Тут Айдаго помітив, що Тейшар мав украй стривожений вигляд, аж тремтів від хвилювання.

— Бог-Імператор… — Тейшар прокашлявся і почав ще раз. — Бог-Імператор прибуде до Туоно!

Сіона сіла на ліжку, натягши білу накидку на коліна. Айдаго озирнувся на неї, а тоді знову на Тейшара.

— Він візьме шлюб тут, тут, у Туоно! — сказав Тейшар. — Це станеться за древнім фрименським звичаєм! Бог-Імператор і його наречена стануть гостями Туоно!

Айдаго, стиснутий канава, гнівно глянув на нього, зціпивши кулаки. Тейшар коротко хитнув головою, відвернувся і вийшов, грюкнувши дверима.

— Дозволь, я дещо тобі прочитаю, Дункане, — звернулася Сіона.

Айдаго знадобився якийсь час, аби зрозуміти її слова. З усе ще стиснутими кулаками він обернувся і глянув на неї. Сіона сиділа на краю тапчана, поклавши книжку на коліна. Сприйняла його увагу за згоду.

— Дехто вважає, — прочитала вона, — що ви маєте знайти компроміс чесності з певною дозою бруду, перш ніж змусити свій геній працювати. Кажуть, що цей компроміс починається, щойно ви покинете святиню, прагнучи реалізувати свої ідеали. Монео каже, що моїм рішенням є зоставатися у святині, переклавши на інших свою брудну роботу.

Вона глянула на Айдаго.

— Бог-Імператор — його власні слова.

Айдаго повільно розслабив кулаки. Знав, що йому слід відволіктися. А ще його заінтригувало те, що Сіона порушила мовчання.

— Що це за книжка? — спитав він.

Вона коротко розповіла йому, як вони з товаришами викрали карти Цитаделі та копії журналів Лето.

— Не сумніваюся, що ти про це знав, — промовила вона. — Батько прямо сказав мені, що шпигуни зрадили наш наліт.

Він побачив приховані в її очах сльози.

— Дев’ятьох із вас убили вовки?

Вона кивнула.

— Ти кепська командирка! — сказав він.

Вона наїжилася, але, перш ніж зуміла щось промовити, він спитав:

— Хто переклав це тобі?

— Це з Ікса. Вони казали, що Гільдія знайшла Ключ.

— Ми вже знали, що Бог-Імператор ні в чому собі не відмовляє, якщо вважає це доцільним, — промовив Айдаго. — Це й усе, що він мав сказати?

— Читай сам! — Вона покопирсалася у своїй торбі й витягла перший том перекладу, кинувши книжку йому на тапчан. Коли Айдаго повернувся до тапчана, грубо спитала:

— Що ти мав на увазі, завваживши, що я кепська командирка?

— Отак марно втратити дев’ятьох своїх друзів.

— Ти дурень! — Вона труснула головою. — Ти, очевидячки, ніколи не бачив тих вовків!

Він підняв книжку, яка здалася йому тяжкою. Зрозумів, що вона надрукована на кристалічному папері.

— Ви мали б озброїтися проти вовків, — сказав він, розгортаючи том.

— Якою зброєю? Уся зброя, яку ми могли роздобути, проти них не діє!

— Лазеростріли? — спитав він, перегортаючи сторінку.

— Торкнися лазеростріла на Арракісі — і Хробак одразу ж це знатиме!

Він перегорнув наступну сторінку.

— Попри все, твої друзі роздобули лазеростріли.

— І глянь, до чого це привело!

Айдаго прочитав рядок.

— Отрута була доступною.

Вона конвульсивно ковтнула слину.

Айдаго глянув на неї.

— Врешті-решт ви отруїли вовків, чи не так?

Її голос був майже шепотом.

— Так.

— То чому ж ви не зробили цього раніше? — спитав він.

— Ми… не… знали… що… змогли б.

— Але ти навіть не спробувала, — сказав Айдаго. Повернувся до розкритого тому. — Кепська командирка.

— Він такий підступний! — відповіла Сіона.

Айдаго прочитав абзац, перш ніж знову глянути на Сіону.

— Це майже його не описує. Ти все це прочитала?

— Кожне слово! А дещо й кілька разів.

Айдаго глянув на розгорнуту сторінку й прочитав іще раз: «Я створив те, що й планував, — могутню духовну напругу у всій моїй Імперії. Мало хто відчуває її силу. За рахунок якої енергії я створив цей стан? Я не настільки сильний. Єдина сила, якою я володію, — це контроль індивідуального добробуту. Це підсумок усіх речей, які я роблю. То чому ж люди шукають моєї присутності з іншою метою? Що може довести їх до певної смерті в даремній спробі дістатися до моєї присутності? Хочуть бути святими? Чи думають, що в такий спосіб можуть здобути видіння Бога?»

— Він украй цинічний, — сказала Сіона зі сльозами в голосі.

— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.

— Він показав мені… він показав мені Золотий Шлях.

— Це зручно…

— Цей Шлях достатньо реальний, Дункане. — У її очах виблискували сльози. — Але, навіть якщо це причина буття для нашого Бога-Імператора, це все ж не причина стати тим, ким він став!

Айдаго глибоко втягнув повітря:

— До цього дійшли Атріди!

— Хробак мусить згинути! — промовила Сіона.

— Цікаво, коли він прибуває? — спитав Айдаго.

— Цей пацючок, Ґарунів приятель, нічого про це не сказав.

— Мусимо розпитати, — зауважив Айдаго.

— У нас немає зброї, — відповіла Сіона.

— Нейла має лазеростріл, — сказав він. — Маємо ножі… линви. Я бачив линву в одній із Ґарунових комор.

— Проти Хробака? — спитала вона. — Навіть якби ми змогли забрати лазеростріл Нейли, ти ж знаєш, що проти нього він безсилий.

— А його повіз вистоїть проти лазеростріла?

— Я не довіряю Нейлі, — сказала Сіона.

— Хіба ж вона не кориться тобі?

— Так, але…

— Рухатимемося поступово, крок за кроком, — промовив Айдаго. — Спитай Нейлу, чи використала б вона свого лазеростріла проти Хробакового повозу.

— А якщо вона відмовиться?

— Убий її.

Сіона встала, відкинувши книжку вбік.

— Як Хробак прибуде до Туоно? — спитав Айдаго. — Він надто великий і важкий для звичайного ’топтера.

— Ґарун нам розповість, — відповіла вона. — Але думаю, що так, як він зазвичай подорожує. Глянула на стелю, яка закривала Стіну, що оббігала Сар’єр по периметру. — Думаю, що прибуде так, як вирушає на паломництво, з усім своїм супроводом. Приїде Королівською Дорогою, а сюди спуститься на силових підвісках. — Вона глянула на Айдаго. — А що Ґарун?

— Дивний чоловік, — сказав Айдаго. — Він до розпачу хоче бути справжнім фрименом. Знає, що не такий, якими вони були за моїх часів.

— А якими вони були за твоїх часів, Дункане?

— Вони мали приказку, яка чітко їх описує, — промовив Айдаго. — Ніколи не слід бути в товаристві людини, з якою не хотів би померти.

— Ти сказав це Ґарунові? — спитала вона.

— Так.

— І що він відповів?

— Сказав, що ніколи не зустрічав когось такого, як я.

— Ґарун може бути мудрішим, ніж ми всі, — зауважила вона.

Загрузка...