Бог-Імператор Дюни

* * *

Церемонія «Показу», якою бунтівники розпочинали свої зустрічі, здавалася Сіоні нескінченною. Вона сиділа в першому ряду й дивилася куди завгодно, лише не на Топрі, який вів церемонію всього за кілька кроків од неї. Вони ніколи раніше не збиралися в цій кімнаті в службових підземеллях під Онном, але вона була так схожа на всі інші їхні місця зустрічей, що її можна було використовувати як стандартну.

«Кімната класу В для зустрічей бунтівників», — подумала вона.

Офіційно це була якась складська комора, а зафіксовані світлокулі не можна було перелаштувати, щоб зменшити їхнє яскраво-біле сяйво. Кімната була приблизно тридцять кроків завдовжки й десь стільки ж завширшки. Дістатися до неї можна було лише через лабіринт подібних комор, в одній з яких цілком доречно зберігалися тверді складані крісла, призначені для маленьких спалень службового персоналу. Зараз дев’ятнадцять Сіониних послідовників-бунтівників займали ці крісла довкола неї, а кілька з них були порожніми, — для тих, хто запізнюється, але ще може прийти.

Для збору призначено час між північчю та ранковими змінами, щоб приховати наплив додаткових людей до службових лабіринтів. Більшість бунтівників переодягнена у вбрання енергетиків — тонкі сірі штани та одноразові куртки. Інші, зокрема й Сіона, вдягли зелене вбрання інспекторів-механіків.

Голос Топрі з нудною монотонністю розходився кімнатою. Під час церемонії йому вдалося ні разу не збитися на пискливий тон. Насправді Сіона мусила визнати, що він справив радше добре враження, особливо на нових рекрутів. А все-таки, оскільки Нейла впевнено заявила, що не довіряє цьому чоловікові, Сіона дивилася на Топрі іншими очима. Нейла вміла говорити з наївною прямотою, що скидала всі маски. Були й інші речі, які Сіона довідалася про Топрі з часу тієї сутички.

Врешті-решт Сіона обернулася і глянула на чоловіка. Холодне срібне світло було не на користь блідій шкірі Топрі. Під час церемонії він використовував копію крис-ножа — контрабандну копію, куплену в музейних фрименів. Сіона згадала цю оборудку, дивлячись на клинок у руках Топрі. Це був задум Топрі, і тоді вона вважала його добрим. Він привів її на зустріч із фрименами до якоїсь халупи на окраїнах міста. З Онна вони вийшли в сутінках. Довго чекали поночі, доки темрява зуміє замаскувати прихід музейних фрименів. Їм заборонялося покидати січові помешкання без спеціального дозволу Бога-Імператора.

Вона майже втратила надію дочекатися, коли, крадучись крізь ніч, з’явився фримен. Його супутники зосталися стерегти двері. Топрі з Сіоною чекали на примітивній лаві під вологою стіною дуже простої кімнати. Єдиним освітленням був тьмяний жовтий смолоскип на палиці, встромленій у полупану глинобитну стіну.

Перші слова фримена викликали в Сіони побоювання.

— Гроші принесли?

Топрі й Сіона разом встали, коли він увійшов. Топрі, здавалося, не стривожило це питання. Він постукав по мішечку під одягом, змусивши його забряжчати.

— Гроші тут.

Поморщений і похилий фримен нагадував краба. Його одяг був копією давньої фрименської одежі, під якою виблискував комбінезон, імовірно, їхня версія дистикоста. Опущений на обличчя каптур приховував його риси. При світлі смолоскипа на лиці фримена танцювали тіні.

Глянув спершу на Топрі, потім на Сіону, після чого вийняв з-під просторого одягу загорнутий у тканину предмет.

— Це точна копія, але зроблена з пластику, — сказав він. — Навіть застиглого смальцю не розріже.

Тоді витяг клинок зі згортка й підняв його вгору.

Сіона, яка бачила крис-ножі лише в музеях і в рідкісних старих відеозаписах сімейного архіву, виявила, що її надзвичайно захопив вигляд клинка в такій атмосфері. Відчувала, як він розбудив у ній щось атавістичне, і уявила цього жалюгідного музейного фримена з пластиковим крис-ножем справжнім давнім фрименом. Річ, яку він тримав, зненацька стала срібнолезим крис-ножем, що зблискував у жовтих тінях.

— Гарантую автентичність того клинка, з якого ми зробили копію, — сказав фримен. Говорив тихим голосом, що здавався грізним через безвиразність.

Сіона відчула, яка отрута ховається в його украдливій мові, і раптом стривожилася.

— Спробуй лише зрадити, і ми роздушимо тебе як плюгаву комаху, — сказала вона.

Топрі кинув на неї здивований погляд.

Музейний фримен, здавалося, зморщився, запався всередину. Клинок тремтів у його руці, але гном’ячі пальці все ще охоплювали ніж, наче стискали горлянку.

— Зрадити, пані? О ні. Але нам здається, що ми надто мало попросили за цей екземпляр. Хоч який він убогий, ми наражалися на страшну небезпеку, роблячи й продаючи його.

Сіона гнівно глянула на нього, подумки промовивши старі фрименські слова з Усної історії: «Коли здобудеш базарну душу, сук стане суттю твого існування».

— Скільки ти хочеш? — запитала вона.

Він назвав суму, удвічі більшу за початковий рахунок.

Топрі зітхнув.

Сіона глянула на нього.

— Маєш стільки?

— Не всю суму, але ж ми погодилися…

— Віддай йому все, що маєш, — наказала Сіона.

— Усе?

— Хіба я не це сказала? Усі до одної монети в цій торбині.

Повернулася обличчям до музейного фримена.

— Ти приймеш цю плату.

Старий зрозумів, що вона не запитувала. Загорнув клинок у тканину й подав їй.

Топрі віддав мішечок монет, щось бурмочучи собі під ніс.

Сіона звернулася до музейного фримена.

— Ми знаємо твоє ім’я. Ти Тейшар, помічник Ґаруна з Туоно. Мислиш як торговець із суку, а в мене дрож іде по шкірі від того, ким стали фримени.

— Пані, усі ми мусимо жити, — запротестував він.

— Ти не живеш, — відповіла вона. — Згинь!

Тейшар відвернувся і поспішив геть, притискаючи мішечок із грішми до грудей.

Спогад про ту ніч тривожив свідомість Сіони, коли вона дивилася, як Топрі помахує копією крис-ножа в бунтівничій церемонії. «Ми не кращі від Тейшара, — подумала вона. — Копія — це гірше, ніж ніщо». Топрі вимахував тим дурним клинком над головою, наближаючись до завершення церемонії.

Сіона відвела від нього погляд і подивилася на Нейлу, що сиділа ліворуч. Спершу Нейла дивилася в один бік, а тепер в інший. Особливо пильною увагою обдаровувала новобранців позаду. Нелегко було викликати довіру Нейли. Сіона зморщила носа, коли повів повітря приніс їй запах мастила. Глибини Онна завжди пахли загрозливо механічно! Вона принюхалася. І ця кімната! Їй не подобалося це місце зустрічей. Воно може виявитися пасткою. Стражники можуть перекрити зовнішні коридори й послати на пошуки озброєний загін. Тут аж надто легко закінчиться їхній бунт. Ще більше непокоїло Сіону те, що цю кімнату вибрав Топрі.

«Одна з нечисленних помилок Ульота», — подумала вона. Бідний мертвий Ульот схвалив вступ Топрі до бунтівників.

— Він дрібний працівник міської служби, — пояснював Ульот. — Топрі може знайти багато придатних місць для зборів і зберігання зброї.

Топрі доводив церемонію до кінця. Вклав ножа в орнаментовану скриньку та поставив її біля себе на підлогу.

— Моє обличчя — моя порука, — сказав він. Повернувся до присутніх у профіль, спершу одним боком, тоді другим. — Показую своє обличчя, щоб ви могли де завгодно пізнати мене й знали, що я один із вас.

«Ідіотська церемонія», — подумала Сіона.

Але не посміла порушити цю традицію. Коли ж Топрі витяг з кишені серпанкову чорну маску та натяг її на голову, вийняла власну і вдягла її. Усі присутні зробили так само. Кімнатою пройшло хвилювання. Більшість людей знала, що Топрі має привести особливого гостя. Сіона обвела довкола шиї та скріпила вузлом зав’язки маски. Вона дуже хотіла побачити цього гостя.

Топрі підійшов до єдиних дверей кімнати. У загальній метушні та грюканні всі підвелися, крісла склали й віднесли під стіну навпроти дверей. За знаком Сіони Топрі тричі постукав у двері, полічив до двох, а тоді стукнув чотири рази.

Двері розчинилися, і до кімнати прослизнув високий чоловік у темно-коричневій офіційній сорочці без рукавів. Не мав на собі маски, а його обличчя було відкрите всім — худорляве й владне, з гострим носом і темно-карими очима, глибоко посадженими під кошлатими бровами. Більшість впізнала це обличчя.

— Мої друзі, — промовив Топрі. — Я представляю вам Ійо Кобата, Посла Ікса.

— Колишнього Посла, — промовив Кобат. Його голос був горловим і чітко контрольованим. Він став спиною до стіни, обличчям до людей у масках. — Сьогодні я дістав наказ Бога-Імператора покинути Арракіс у неласці.

— Чому?

Сіона кинула йому це питання без жодних формальностей.

Кобат крутнув головою, швидко озираючись довкола, а тоді втупився в її замасковане обличчя.

— Стався замах на життя Бога-Імператора. Проаналізувавши зброю, він вийшов на мій слід.

Товариші Сіони розступилися, звільнивши місце між нею та експослом, чим подали ясний знак, що віддають їй право вести розмову.

— Чому ж він вас не вбив? — запитала вона.

— Думаю, цим він показав мені, що я не вартий вбивства. Крім того, хоче мене використати, аби передати послання на Ікс.

— Яке послання? — Сіона пройшла крізь звільнений простір і зупинилася на відстані двох кроків до нього. У тому, як він вивчав її тіло, вона відчула сексуальне збудження.

— Ви донька Монео, — промовив він.

У кімнаті повисла беззвучна напруга. Чому він відкрив, що пізнав її? Кого ще він пізнав? Кобат не видавався дурнем. Навіщо це зробив?

— Ваше тіло, голос і манери добре відомі тут, в Онні, — сказав він. — Ця маска — безглуздя.

Вона зірвала маску й усміхнулася йому.

— Я погоджуюся. А зараз дайте відповідь на моє питання.

Почула, як Нейла підійшла впритул до неї ліворуч, і поруч стали ще дві помічниці, вибрані Нейлою.

Сіона спостерігала ту мить, коли Кобат збагнув — він помре, якщо не зуміє вдовольнити її вимогу. Не втратив суворого контролю над голосом, але заговорив повільніше, обережніше добираючи слова.

— Бог-Імператор сказав мені, що знає про угоду між Іксом і Гільдією. Ми намагаємося створити механічний підсилювач… тих талантів навігаторів Гільдії, які зараз залежать від меланжу.

— У цій кімнаті ми називаємо його Хробаком, — сказала Сіона. — Що мала робити ваша іксіанська машина?

— Ви знаєте, що навігатори Гільдії потребують прянощів, аби побачити безпечну дорогу переходу?

— А ви замінили б навігаторів машиною?

— Не виключено.

— А яке послання ви маєте передати своїм людям стосовно цієї машини?

— Я маю сповістити людям, що вони можуть продовжувати проєкт, лише якщо згодні щодня посилати йому звіти про досягнутий прогрес.

Вона труснула головою.

— Йому не потрібні ці звіти! Це дурне послання!

Кобат ковтнув слину, не приховуючи знервованості.

— Гільдія та Сестринство захоплені нашим проєктом, — сказав він. — Вони теж беруть участь.

Сіона знову кивнула.

— І роблять свій внесок, ділячись з Іксом прянощами.

Кобат сердито зиркнув на неї.

— Це дорога робота, і ми потребуємо прянощів для порівняльних випробувань навігаторів Гільдії.

— Це брехня і обман, — сказала вона. — Ваш пристрій ніколи не працюватиме, і Хробак знає це.

— Як ви смієте звинувачувати нас у…

— Замовкніть! Я саме викладаю вам справжнє послання. Хробак переказує вам, іксіанам, щоб ви далі ошукували Гільдію та Бене Ґессерит. Це його розважає.

— Це може спрацювати! — стояв на своєму Кобат.

Вона лише всміхнулася йому.

— Хто намагався вбити Хробака?

— Дункан Айдаго.

Нейла зітхнула. Кімнатою пробігла хвиля легкого здивування. Хтось насупився, декому перехопило подих.

— Айдаго мертвий? — спитала Сіона.

— Я так гадаю, але… ох, Хробак відмовляється підтвердити це.

— Чому ж ви вважаєте його мертвим?

— Тлейлаксу прислали чергового гхолу Айдаго.

— Розумію.

Сіона обернулася і дала знак Нейлі. Та відійшла вбік і повернулася з тонким пакетом у рожевому сукському папері, у який продавці зазвичай загортають дрібні покупки. Нейла вручила пакет Сіоні.

— Це ціна нашого мовчання, — сказала Сіона, простягаючи його Кобату. — Саме тому Топрі дозволили сьогодні вночі привести вас сюди.

Кобат узяв пакет, не зводячи очей з її обличчя.

— Мовчатимете? — спитав він.

— Ми обіцяємо не інформувати Гільдію та Сестринство, що ви їх ошукуєте.

— Ми не ошукуємо…

— Не клейте дурня!

У Кобата пересохло в горлянці, він намагався ковтнути. Тепер він зрозумів, що вона мала на увазі. Якщо бунтівники поширять цю історію, то їй можуть повірити, однаково, правдива вона чи ні. Це був «здоровий глузд», як любив говорити Топрі.

Сіона глянула на Топрі, що стояв позаду Кобата. Ніхто не приєднувався до бунтівників з міркувань «здорового глузду». Невже Топрі не усвідомлював, що «здоровий глузд» може його зрадити? Знову перевела погляд на Кобата.

— Що в цьому пакеті? — спитав він.

Те, як він це промовив, підказало Сіоні, що він уже знає.

— Я посилаю це на Ікс. Ви візьмете цей пакет — зробите це для мене. Це копії двох томів, які ми взяли з Хробакової фортеці.

Кобат вдивлявся в пакет, що тримав у руках. Було помітно, що хотів його відкинути, що авантюра з бунтом обтяжила його більш згубним вантажем, ніж він сподівався. Кинув грізний погляд на Топрі, наче дорікаючи: «Чому мене не попередив?»

— Що… — Він знову глянув на Сіону, прокашлявся. — Що в цих… томах?

— Ваші люди можуть нам про це розповісти. Ми вважаємо, що це слова Хробака, записані шифром, який ми не можемо прочитати.

— Чому ви думаєте, що ми…

— Ви, іксіани, митці таких справ.

— А якщо нам не вдасться?

Вона стенула плечима.

— Ми не станемо вас засуджувати. Але якщо використаєте ці томи з іншою метою або ж приховаєте успішний результат…

— Як можна бути певним, що ми…

— Ми не покладаємося лише на вас. Інші теж отримають копії. Думаю, Сестринство та Гільдія не матимуть застережень щодо розшифрування цих томів.

Кобат сховав пакет під пахву й притис його до тіла.

— Чому ви думаєте, що… що Хробак не знає про ваші наміри… навіть про цю зустріч?

— Я думаю, що він знає багато всього і може навіть знати, хто забрав ці томи. Мій батько вважає, що він справді провидець.

— Ваш батько вірить в Усну історію!

— Усі в цій кімнаті вірять. Усна історія розходиться з Офіційною історією в багатьох важливих речах.

— Тоді чому Хробак нічого не чинить проти вас?

Вона вказала на пакет під пахвою Кобата.

— Можливо, відповідь там.

— Або ж ви і ваші зашифровані томи не становите для нього справжньої загрози! — Кобат не приховував гніву. Не любив, щоб його змушували ухвалювати рішення.

— Можливо. Скажіть мені, чому ви згадали Усну історію?

Кобат знову почув погрозу.

— Там сказано, що Хробак нездатний на людські почуття.

— Це не причина, — промовила вона. — Маєте ще один шанс сказати мені справжню причину.

Нейла на два кроки підступила до Кобата.

— Я… мені наказано переглянути Усну історію, перш ніж прийти сюди, сказано, що ваші люди… — Він знизав плечима.

— Що ми її декламуємо?

— Так.

— Хто вам це сказав?

Кобат ковтнув, перелякано глянув на Топрі, тоді знову на Сіону.

— Топрі? — спитала Сіона.

— Я думав, що це допоможе йому зрозуміти нас, — промовив Топрі.

— І ти назвав йому ім’я свого лідера, — сказала Сіона.

— Він уже знав! — Голос Топрі таки зірвався на писк.

— Які конкретні частини Усної історії наказано вам переглянути? — спитала Сіона.

— Нууу… про династію Атрідів.

— А зараз ви думаєте, що знаєте, чому мене зараховують до бунтівників.

— Усна історія достеменно розповідає, як він трактує всіх з династії Атрідів! — промовив Кобат.

— Кидає нам короткий шнурок, а тоді притягує? — спитала Сіона. Її голос був оманливо спокійним.

— Саме так він зробив із вашим батьком, — сказав Кобат.

— А зараз дозволяє мені гратися в бунт?

— Я лише посланець, — промовив Кобат. — Якщо ви мене вб’єте, хто передасть ваше послання?

— Або ж послання Хробака, — зауважила Сіона.

Кобат промовчав.

— Думаю, ви не розумієте Усної історії, — сказала Сіона. — Також думаю, що ви не надто добре знаєте Хробака й не розумієте його послання.

Обличчя Кобата спалахнуло від злості.

— Що стримує вас від того, аби уподібнитися решті Атрідів, ставши милою слухняною частиною… — Кобат замовк, зненацька усвідомивши, що` вирвалося в нього в пориві гніву.

— Черговим новобранцем внутрішнього кола Хробака? — закінчила Сіона. — Як Дункан Айдаго?

Вона обернулася і глянула на Нейлу. Дві помічниці, Анук і Тав, насторожилися, але Нейла зберігала спокій.

Сіона знову кивнула Нейлі.

Виконуючи свої обов’язки, Анук і Тав зайняли позицію біля дверей, заблокувавши вихід. Нейла підійшла й стала поруч із Топрі.

— Що… що відбувається? — спитав Топрі.

— Ми хочемо знати все важливе, чим може поділитися з нами експосол, — відповіла Сіона. — Нам потрібне все послання.

Топрі затремтів. На чолі Кобата виступив піт. Чоловік ще раз глянув на Топрі, тоді перевів увагу на Сіону. У цей один погляд наче розсунулася завіса, і Сіоні вдалося зазирнути всередину, розгледівши зв’язок між ними.

Усміхнулася. Це лише підтверджувало те, що вона й так знала.

Кобат завмер.

— Можете починати, — сказала Сіона.

— Я… що ви робите…

— Хробак передав вам приватне послання для ваших панів. Я слухаю.

— Він… він хоче розширити свій повіз.

— Значить, сподівається ще більше розростися. Що ще?

— Ми повинні вислати йому великий запас рідуліанського кристалічного паперу.

— З якою метою?

— Він ніколи не пояснює своїх вимог.

— Це тхне речами, які він забороняє іншим, — сказала вона.

— Собі він нічого не забороняє! — гірко відповів Кобат.

— Ви робили для нього заборонені іграшки?

— Я не знаю.

«Бреше», — подумала Сіона, але вирішила не уточнювати. Достатньо знати, що знайшлася ще одна щілина в обладунку Хробака.

— Хто вас замінить? — спитала Сіона.

— Посилають небогу Малкі, — відповів Кобат. — Ви можете пам’ятати, що він…

— Ми пам’ятаємо Малкі, — перебила вона. — Чому небога Малкі стає новим Послом?

— Я не знаю. Але так було вирішено ще до того, як Бо… як Хробак змістив мене.

— Її ім’я?

— Хві Норі.

— Ми попрацюємо з Хві Норі, — сказала Сіона. — З вами працювати не варто. Ця Хві Норі може виявитися іншою. Коли ви повертаєтеся на Ікс?

— Відразу ж після Фестивалю, першим кораблем Гільдії.

— Що ви розповісте своїм панам?

— Про що?

— Про моє послання!

— Вони виконають вашу просьбу.

— Я знаю. Можете йти, експосле Кобате.

Кобат мало не зіткнувся з вартовими на дверях, поспішаючи вийти. Топрі пішов було за ним, але Нейла схопила його за руку й зупинила. Він з острахом оглянув мускулясту постать Нейли, тоді зиркнув на Сіону, що чекала біля виходу, доки за Кобатом зачиняться двері.

— Це послання було не лише для іксіан, а й для нас, — сказала вона. — Хробак кидає нам виклик і оголошує правила бою.

Топрі намагався вирвати руку зі стискання Нейли.

— Що ти…

— Топрі! — промовила Сіона. — Я теж можу передавати послання. Сповісти мого батька: хай проінформує Хробака, що ми приймаємо виклик.

Нейла відпустила руку, і Топрі потер місце, де вона його стискала.

— Напевно, ти не…

— Виходь, доки можеш, і ніколи не повертайся, — наказала Сіона.

— Ти ж не хочеш сказати, що…

— Кажу тобі йти геть! Ти незграбний, Топрі. Більшу частину життя я провела в школах Рибомовок. Вони навчили мене розпізнавати незграбність.

— Але ж Кобат відлітає. Яка шкода від того, що…

— Він не лише знав мене, він знав, що` я викрала з Цитаделі! Але не знав, що я вишлю цей пакунок на Ікс через нього. Твої дії підказали мені, що Хробак бажає, аби я передала ці томи на Ікс!

Топрі позадкував від Сіони до виходу. Анук і Тав звільнили йому прохід і широко розчинили двері. Сіона крикнула навздогін:

— Не сперечайся, що Хробак казав про мене та мій пакунок Кобату! Хробак не передає незграбних послань! Повідом йому, що я це сказала!