Якось один господар пішов наймати цигана до молотьби. А той був страшним ледарем. Каже:
— В таку спеку — тільки в шатрі спати.
Господареві ніколи чекати — пшениця пропадає, миші її трублять. Почав умовляти:
— Ходи, цигане, то не тяжка робота. Покажеш пшениці свого ціпа — і все: вона сама буде молотитися.
Циган спокусився на таку роботу. Пішов на тік. Розклав снопи пшениці, показав їм ціпа і ліг спати під скирту.
Коли ґаздиня принесла обід, циган добре наївся й напився. Після того встав, показав снопам ціпа і знову ліг спати.
Закінчився день, зійшлися всі додому. Прийшов і циган. Сів за стіл, чекає.
Ґаздиня витягла з печі смаженину. Піднесла до столу, показала циганові й знову засунула у піч. Витягла миску вареників із сиром і сметаною. Показала циганові й засунула в піч. Поставила на столі кулешу. Циган збирався вже їсти, але вона знову забрала миску.
— Що ви робите, газдинько? — спитав її циган.
— Я годую тебе так, як ти молотив…
Циган пішов до шатра без вечері.
На другий день циган пішов молотити разом із господарем. Той узяв з собою хліба й солонини і сховав у солому.
Почали молотити. Циган вдарить кілька разів ціпом і стає відпочивати. Знову вдарить ціпом — і біжить пити воду. Нарешті почав згадувати, як його хрестили. Тільки молотити не хотів.
Ґазда нічого не сказав. Коли інші люди сіли собі обідати, циган запитав:
— Чому ґаздиня не несе полуденок?
— Спізнилася, бо дрова не хотіли горіти.
Ґазда кинув ціпа, засунув голову в солому, де був схований хліб із солониною.
Циган здивувався:
— Ще-м ніколи не видів, щоб чоловік солому їв. Солома ж не смачна!
— А ти спробуй так, як я, — порадив хазяїн.
Циган взяв віхоть соломи і почав жувати. Так їв ту солому, як молотив пшеницю.
Кажуть, що ця казочка навчила того ледаря робити!