Чарівне горнятко

БРАТЧИК-ГРИБОК І СЕСТРИЧКИ-ЯГІДКИ[35]

Колись давно-давно стояла під дібровою хатина, а в ній жив лісник з лісничихою. Були у них три донечки, як три бриндушечки, і чорноокий хлопчик. Любов і злагода панували в родині. Лісник був веселий, а лісничиха аж цвіла серед своїх дітей.

У лісі лихо не лазить по деревах, а крадеться всіма стежками до людей. Прийшло і до хатини: тяжко заслаб лісник. Під хатою почала дубати смерть, а на неї нема зілля.

Лісник покликав дітей і сказав:

— Уже мені траву не топтати. Іду від вас. Але знайте, злагода й здоров'я — найбільше багатство. Любіть і не кривдіть одне одного…

Умер неборака. Поховали лісника, а разом з ним — усі гаразди родини. Лісничиха плакала гіркими сльозами і питала, що має робити з дрібними дітьми.

Дівчатка потішали:

— Не гризіться, мамо, ми не пропадемо. Будемо ходити в ліс, збирати ягоди й гриби.

Минули дні у смутку й сльозах. Від того лісничиха теж тяжко заслабла. Покликала до себе дітей і промовила:

— Як мене не стане, то не йдіть далеко в ліс, бо там живе Баба-Злюка, люта, як змія. Вона забирає дівчаток у неволю.

— Добре, мамо, не підемо…

Померла й лісничиха. Сироти довго плакали. Потім хлопчик зробив собі лук і ходив на полювання, а дівчатка збирали ягоди. Люди їх назвали: сестрички-ягідки і братчик-грибок.

Минали весни за веснами, зими за зимами. Діти виросли. Сестрички-ягідки стали такі файні, що ні словом не розказати, ні пером не описати, ні пензлем не змалювати. А братчик-грибок став таким легінем, що коли йшов по лісу, то пташки співали.

Баба-Злюка пантрувала сестричок-ягідок удень і вночі, очей з них не спускала. Сушила собі голову, як їх загулити в свою пастку. І мала загулити, але Батько Лісовий Шум дуже любив дівчаток і попередив їх:

— Не йдіть у темні хащі. Пам'ятайте, що вам наказувала мати перед смертю!

І вони не йшли. Але одного разу ніяк не змогли назбирати ягід на краю діброви. Хотіли вже вертатися додому. Та Баба-Злюка хитра: розсипала перед ними чари, і з них зачервонілися красні ягоди. Сестрички так зраділи, що аж порум'яніли. Збирали й приповідали:

— Буде нам на три дні.

— Братчик-грибок втішиться!

— Понесемо трохи і продати. За них купимо собі білі хусточки!

Вони і незчулися, як зайшли вглиб лісу. Батько Лісовий Шум насторожував сестричок:

— Верніться, дівчатка, бо тут на вас чекає страшна небезпека.

Але дівчатка були такі захоплені, що й не чули голосу свого захисника.

Раптом з-під корча вискочила Баба-Злюка, схопила найстаршу сестричку-ягідку і втекла з нею в гущавину.

— Ой горе! Де ти є, сестричко наша люба! — кричали середуща і найменша.

Але їм ніхто не відповідав.

Братчик-грибок, що полював поблизу, почув їх крик і прибіг на допомогу. Кликав сестричку-ягідку, бігав корчами, шукав Бабу-Злюку. Та все даремно. На галявину тільки вибігла молоденька сарна, сумно подивилася на них і зникла у хащі. Заплакали сестрички-ягідки і братчик-грибок, вернулися засмучені додому.

Минули дні, місяці. Горе призабулося. Дівчата знов ходили у ліс по гриби. Баба-Злюка пантрувала їх, не спускала з них пильного ока. Одного разу дівчатка півднини шукали печериць на краю діброви і не могли нічого знайти: Баба-Злюка накрила гриби густою травою. Коли вже хотіли вертатися додому, земля перед ними встелилася грибами.

Батько Лісовий Шум почав застерігати:

— Дівчата, варуйтеся отих печериць, до добра вони не приведуть.

Але сестричкам було жаль лишити таке грибне місце. Одну печерицю береш собі у кошик, а дві вже чекають. Сестрички-ягідки й незчулися, як опинилися у хащі. Кошики вже повні, а вони збирають ще і ще.

— Назбираємо, що буде й на зиму, — сказала середуща.

— Якби була з нами старша сестричка-ягідка, то й вона б раділа…

Як тільки найменша сказала ці слова, вискочила з корчів Баба-Злюка, схопила середущу сестричку-ягідку і втекла з нею у гущавину.

З темряви почулося:

— Сестричко-ягідко і братчику-грибочку, врятуйте мене!

Найменша так голосить, що пташки замовкають, листя не шелесне. Братчик-грибок, що полював поблизу, почув її плач і прибіг на допомогу. Та було вже пізно: Баба-Злюка ніби крізь землю провалилася. Нікого вже поблизу не було, лише вийшли на галявину дві молодих сарни й подивилися смутними очима на сестричку-ягідку і братчика-грибка. Потім зникли у лісовій гущі.

Сестричка і братчик, заплакані, вернулися додому.

Минув цілий рік. Одного дня братчик-грибок пішов на полювання далеко у ліс. Баба-Злюка переплутала всі лісові стежки, аби парубок не міг вибратися з нетрів. Сестричка-ягідка тим часом зварила обід, стала чекати братчика., Але він не вертався. Тоді вийшла в ліс і почала кликати:

— Братчику-грибочку, де ти є?

Їй відповів Батько Лісовий Шум:

— Братчик зараз прийде. Іди, доню, до хати, бо Баба-Злюка чигає на тебе.

Найменша не послухалася Батька Лісового Шуму і гукала далі. Несподівано з корчів вибігла Баба-Злюка, схопила її і понесла у темну гущавину. Дівчина плакала, кричала:

— Братчику-грибочку, врятуй мене від Баби-Злюки!..

Братчик почув її плач, прибіг, але вже було пізно: Баба-Злюка зникла, як мара.

Парубок стояв, як ошпарений. Кликав сестричку-ягідку, але ніхто не відповідав. Лише галявою пробігли три молоді сарни й так сумно подивилися на нього, що у грудях серце розпукувалось.

Братчикові-грибочкові хата стала пусткою. Пожурився, потужив і вибрався в ліс шукати своїх сестричок.

Батько Лісовий Шум нахилився до нього й шепоче:

— Не йди, бо пропадеш. Я й сестричкам-ягідкам казав, та не послухали мене…

— Радий би вас послухати, батьку, та серце не слухає. Піду!

Батько Лісовий Шум помовчав трохи й відповів:

— Коли вже так любиш своїх сестричок-ягідок, я тобі допоможу. Слухай, що кажу. Іди до роздоріжжя, відтак зверни у найтемнішу гущу і пробирайся корчами цілий день. Дійдеш до низенької хатинки, що стоїть на широкому дубовому пні. А там живе стара-престара, як і цей світ, бабка. То моя сестра Сон-Дрімота. Вона прийматиме тебе, частуватиме й спати кластиме. Але ти не їж, не пий і не спи, бо про все забудеш і станеш навіки її сином. А далі сам знатимеш, що тобі робити…

Подякував братчик-грибок за пораду і рушив у дорогу. Цілий день дряпався крізь корчі, а під вечір стояв перед хаткою.

— Ану, хто є живий? Пустіть заночувати.

З хатки вийшла бабка Сон-Дрімота. Парубок вклонився старій чемно, і вона теж його привітала.

Братчик-грибок зайшов у хату, сів на лаву і відпочиває. Сон-Дрімота вечерю зварила:

— Присувайся, парубче, до столу…

— Красно дякую, бабко, але я не голоден, — а сам слину лигає.

Сон-Дрімота постіль постелила:

— Лягай, парубче, відпочинь з дороги…

— Красно дякую, бабко, посиджу так, бо спати ще не хочеться, — а самому ніби хтось попелу в очі кинув.

Сон-Дрімота просить красними словами, ніби йому на цимбалах грає, а він сидить і мовчить. Тоді стара каже:

— Ти добрий леґінь, а сестричкам-ягідкам — правдивий брат. Я тобі скажу, як їх знайти. До Баби-Злюки ітимеш три дні і три ночі до заходу сонця. Не заходь до її хати, а сховайся в корчах перед вікнами. Після обіду Баба-Злюка отворить клітки з сарнами. Як з клітки вийдуть три сарнички, знай — то твої сестри. Вони стануть на траві, а Баба-Злюка вернеться до хати. Стріляй у сарн з лука. Як уцілиш — сарна перекинеться знову в дівчину. Хапай їх за руки — і тікайте. На допомогу дам тобі шнурочок сушених грибів. Коли зголоднієш, з'їж один грибочок і будеш ситий цілий день. Візьми також цю голку, клубочок і пляшечку. Все це стане тобі у пригоді.

Братчик-грибок подякував і помандрував на захід сонця.

Довго йшов. Нарешті знайшов хатку Баби-Злюки. Став собі за деревом і зазирає у вікно. Баба-Злюка готувала обід. З хатки так файно пахло, що парубок ледве стримував себе — от-от кинеться до хати і попросить, аби дали поїсти. Та згадав про шнурочок сушених грибів, з'їв один грибок і — ніби меду полизав.

По обіді Баба-Злюка вийшла надвір і почала отворяти всі клітки. З однієї вийшли дві сарни, з другої чотири, а з третьої — одна. Сарни виходили і розбігалися по лісі. Парубок чекав з нетерпінням. Баба-Злюка відкрила ще одну клітку, і звідти вийшли три сарни. Вони не бігли в ліс, а поставали на траві й дивилися сумними очима в той бік, де був братчик-грибок.

Коли Баба-Злюка пішла миски мити, братчик-грибок підняв лука, прицілився і пустив стрілу в найближчу сарну. Та раптом підскочила і сталася найстаршою сестричкою-ягідкою. Прицілився знову й пустив стрілу в другу сарну. Вона впала на передні ноги і стала середущою сестричкою-ягідкою. Нарешті полетіла і третя стріла. Остання сарна опустила голову — вчинилася найменшою сестричкою-ягідкою.

Братчик-грибок підбіг до дівчат, вродливих, як те сонечко. Не могли надивитись одне на одного. Та Батько Лісовий Шум нахилився до них і зашепотів:

— Тікайте звідси… Біжіть швидко, швидко…

Братчик-грибок і сестрички-ягідки схопилися за руки й побігли лісом якомога швидше.

Баба-Злюка помила миски і вийшла надвір. Порахувала сарн і від злості навіть затрусилася: пропали три сарни! Пустилася їх наздоганяти. Біжить, аж земля дрижить. Втікачі почули її кроки і так напудилися, що й бігти не могли. Батько Лісовий Шум шепнув хлопцеві:

— Кидай, парубче, голку!

Братчик-грибок кинув голку, і за ними виріс густий, як стіна, ліс. Ні пройти, ні проїхати. Але Баба-Злюка мала з собою три сокири: дерев'яну, скляну і залізну. Взяла дерев'яну і так кришила стовбури, що сокира розлетілася на тріски. Схопила скляну і так цюкала, що сокира розлетілася на друзки. Тоді почала рубати залізною. Доки вчинила прохід, втікачі були далеко. Вивалила язика й полетіла, як буря, за ними.

— Не втечете! — крикнула.

І мала наздогнати. Але Батько Лісовий Шум мовив:

— Кидай, парубче, клубочок!

Братчик кинув клубочок, і за ними виросла гора до самого неба.

Баба-Злюка мала із собою три рискалі: дерев'яний, скляний і залізний. Взяла дерев'яний і копала ту гору так люто, що рискаль поламався на тріски. Схопила скляний і копала доти, поки не натрапила на найтвердіший камінь — рискаль розлетівся на друзки. Тоді лапнула залізний і прокопала гору наскрізь.

— Не втечете! — крикнула і летить, як вітер.

Сестрички-ягідки так стомилися, що ледве ноги волочать.

А Баба-Злюка недалеко, от-от кинеться на них. Батько Лісовий Шум знову прошептав:

— Кидай, парубче, пляшечку!

Братчик-грибок кинув пляшечку. З неї потекло так багато води, що не встиг кліпнути оком, як за ними розлилося широчезне озеро. Баба-Злюка почала його хлебтати. Випила все до краплі. Надулася, як гора, впала в болото й тріснула.

Сестрички-ягідки і братчик-грибок щасливо дійшли додому.

На тому й кінець.