Чарівне горнятко

КАПШУК З КРЕЙЦАРОМ[23]

Жив на світі такий багачисько, що за один гріш міг погнати мишу аж до Коломиї. Свою жінку годував кислицями. А коли діти його дивилися на хліб, він дувся, мов сова:

— Ади, витріщилися, як саранча, на моє добро!

У нього завжди було по обіді.

Жінка вмерла з голоду, а діти порозбігалися по світі.

Багачисько з того не журився. Думав лише про те, як йому ще більш розбагатіти. Одного разу на дорозі він знайшов капшук. Відкрив його, а там — золотий крейцар і ще папірець, на якім написано: «Скільки раз відкриєш цей капшук — матимеш один крейцар. Але через рік мусиш його кинути у Прут».

Багач замкнув хату аж на три замки, підпер двері коромислом, заслонив вікна верітками і сів на долівку. Відкриє капшук — є золотий крейцар. Відкриє — і крейцар! Відкриє — і крейцар! За якийсь час долівка була покрита золотими. А на третій день уже і хата почала наповнюватися.

Багач не хоче їсти й спати — хапає й хапає. Коли не мав куди дівати крейцарі, почав скуповувати все, що продавали люди. Сам відгородився від сусідів високим парканом, до якого поприв'язував собак.

Та кінчався рік. Треба капшук кинути у Прут.

Пішов багач до річки, сів на березі і ще довго хапав золоті. Коли наклав на траві купу золота, шпурнув капшук у Прут. Хвиля покрутила ним і потягла на дно.

Тоді багачеві стало жаль за капшуком. Він перехрестився і кинувся стрімголов у воду. Поплив, як сокира: капшука в ріці не знайшов, та здибав стару жабу, яка дала йому там цицьки.

А в селі за ним не затрубили і собаки.