Чарівне горнятко

ЯК ПІП ЗЛІЗАВ ІЗ ВОЗА[65]

Якось один селянин віз попа до хворої дружини. Бідна конячина аж у дугу гнеться, бо й віз нелегкий та й попи-ще, нівроку, гладенький. Під горб зовсім пристала. Зліз селянин із воза, вперся плечем в розвору — пособляє змученій коняці.

А на те надходить якийсь сторонський чоловік.

— Гов! Тпру! — підняв палицю і — на селянина: — Он де я тебе здибав! Тепер ти вже не викрутишся з моїх рук!

Селянин здивовано витріщився на незнайомця.

— Що, вже забув? — вигукує далі чоловік. — То я нагадаю. За віщо ти минулого тижня відбатожив мого попа посеред дороги? Чого блимаєш очима? Око за око, зуб за зуб! Тепер полатаю боки твоєму попові!

Він вихопив у спантеличеного селянина батога та як уперіщить панотця по спині — раз, другий… Хотів потягнути його ще і втретє, але попище не дурний чекати: його з воза гейби вітром здуло! Підхопивши рясу, мигом опинився на горбі.

— Ну, друже, тепер їдь собі помалу, — посміхнувся селянинові сторонський та й пішов своєю дорогою.

Коли селянин виїхав на горб, піп, чухаючи спину, став йому дорікати:

— I треба ж було тобі зачіпати його, дідьчого попа!

Селянин і оком не зморгнув: адже він того попа й у вічі не бачив!